Відомості про обтяження рухомого майна можуть вноситися до Державного реєстру обтяжень рухомого майна як на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи так і на підставі рішення суду (ВС/ВП № 640/4301/17 від 27 березня 2019 р.)

Фабула судового акту: у даному випадку судами розглядався спір господарського товариства та приватного нотаріуса про визнання протиправними дій приватного нотаріуса щодо проведення державної реєстрації припинення обтяження рухомого майна, а саме автомобіля, та зобов’язання приватного нотаріуса поновити приватного нотаріуса державну реєстрацію обтяження цього автомобіля.

Свої позовні вимоги товариство обґрунтовувало тим, що у зв’язку з невиконанням зобов’язань за кредитним договором третьою особою, воно отримало право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави (легкового автомобіля). Приватний нотаріус протиправно провела державну реєстрацію припинення обтяження вказаного автомобіля, оскільки товариство як єдиний належний суб’єкт подання заяви про вилучення обтяження рухомого майна із такою заявою до відповідача не звертався. Відповідач не повідомляв позивача про припинення обтяження рухомого майна. Крім того, жодних постанов про відкриття виконавчого провадження позивачем отримано не було, що виключає виконання рішення суду відповідним відділом державної виконавчої служби.

Приватний нотаріус заперечила проти позову, вказавши, що суди порушили правила предметної юрисдикції, розглянувши у порядку цивільного судочинства спір, який підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Також суди не врахували, що відповідно до ч. 5 ст. 43 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відомості про припинення обтяжень реєструються на підставі рішення суду або заяви стягувача. Надання реєстратору рішення суду, яке набрало законної сили та на час реєстрації не скасовано, є достатньою підставою для реєстрації відомостей про припинення обтяження рухомого майна.

Суди першої та апеляційної інстанції погодилися з доводами позивача, зазначивши, що приватний нотаріус не мала права приймати від боржника заяву про скасування приватного обтяження, оскільки таке право на звернення передбачено лише для обтяжувача, у тому числі в порядку примусового виконання рішення.

Приватний нотаріус із таким рішенням не погодилась та подала касаційну скаргу.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги та надавши оцінку законності судовим рішенням, Велика Палата Верховного Суду визнала останні незаконними та висловила наступну правову позицію по справі.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв’язку з чим справу було передано на розгляд Великої палати Верховного Суду, суд зазначив, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду цивільних і адміністративних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію – визначення суб’єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб’єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов спрямований на захист майнового права позивача і зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права на предмет застави, тобто про право цивільне, що свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин і спростовує доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про належність спору до юрисдикції адміністративного суду.

Проаналізувавши норми матеріального права та обставини справи, Велика Палата встановила, що суди помилково вважали, що приватний нотаріус не мала права приймати від боржника заяву про скасування обтяження, оскільки відповідно до статті 14 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення судових рішень та внесення відомостей про припинення обтяження рухомого майна, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади, посадових і службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності.

Суди залишили поза увагою, що приватний нотаріус вилучила з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про обтяження 27 січня 2016 року, тобто до внесення вказаних змін, а також ту обставину, що у пункті 6 Порядку передбачено, що відомості про обтяження можуть вноситися і на підставі рішення суду. У даному випадку, внісши відповідні відомості до Державного реєстру, нотаріус виконав судове рішення.

Довідавшись про скасування заочного рішення, яке стало підставою для вилучення приватним нотаріусом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна обтяження щодо автомобіля, позивач повинен невідкладно звернутися до цього нотаріуса для внесення до Реєстру відомостей про обтяження рухомого майна.

Однак таких відомостей у справі немає, а тому відсутні підстави для задоволення судом позовних вимог про зобов'язання приватного нотаріуса поновити державну реєстрацію обтяження рухомого майна, оскільки чинним законодавством не передбачено право нотаріуса без відповідного звернення та за відсутності надання судового рішення вносити зміни до Державного реєстру.

Без указаного звернення нотаріус може внести зміни до Державного реєстру тільки на підставі судового рішення, де відповідачем є цей нотаріус, а рішенням суду його зобов'язано вчинити такі дії. В інших випадках звернення судового рішення до виконання покладається на сторону, на користь якої воно ухвалено, якщо інше не встановлено законом.

В результаті касаційна скарга нотаріуса була задоволена, її дії визнані законними, у позові господарського товариства відмовлено у повному обсязі.

Аналізуйте судовий акт: Велика палата ВС: Позов про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно слід розглядати за правилами цивільного судочинства (Велика палата ВС від 17 квітня 2018 р. у справі № 815/6956/15)

Перевірка держреєстратором правовстановлюючих документів є його обов'язком і його не виконання тягне за собою визнання незаконними його дій (справа № К/800/522/17 від 12.07.2017)

Суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов'язуючи його приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації (Справа № К/800/22687/15 24.03.16)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 640/4301/17

Провадження № 14-640цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті»),

відповідач - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Самощенко Олена Анатоліївна,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса СамощенкоО. А.

на рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2017 року у складі судді Зуб Г. А. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 07 лютого 2018 року у складі колегії суддів Яцини В. Б., Бурлака І. В., Карімової Л. В.,

у цивільній справі за позовом ТОВ «Порше Мобіліті» до приватного нотаріуса Самощенко О. А., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Правдін Д. В., Долгошеєва А. Л., про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати протиправними дії приватного нотаріуса СамощенкоО.А. щодо проведення державної реєстрації припинення обтяження рухомого майна за реєстраційним № 14416999, а саме: легкового автомобіля марки Audi, модель Q7, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 2 967 куб. см, рік випуску 2014; зобов'язати приватного нотаріуса Самощенко О. А. поновити державну реєстрацію обтяження цього автомобіля за реєстраційним № 14416999.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв'язку із невиконанням зобов'язань за кредитним договором третьою особою - ОСОБА_4 позивач мав право одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета застави.

Приватний нотаріус Самощенко О.А. протиправно провела державну реєстрацію припинення обтяження вказаного автомобіля, оскільки ТОВ «Порше Мобіліті» як єдиний належний суб'єкт подання заяви про вилучення обтяження рухомого майна із такою заявою до відповідача не звертався. Відповідач не повідомляв позивача про припинення обтяження рухомого майна.

Крім того, жодних постанов про відкриття виконавчого провадження позивачем отримано не було, що виключає виконання рішення суду відповідним відділом державної виконавчої служби.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2017 року позов ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено. Визнано дії приватного нотаріуса Самощенко О.А. щодо проведення державної реєстрації припинення обтяження рухомого майна за реєстраційним № 14416999 протиправними. Зобов'язано приватного нотаріуса Самощенко О.А. поновити державну реєстрацію обтяження рухомого майна за реєстраційним № 14416999 з дати вилучення - 27 січня 2016 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «Порше Мобіліті» як стягувач за договором не звертався до відповідача із заявою про реєстрацію відомостей про припинення обтяжень, а тому дії приватного нотаріуса СамощенкоО.А. щодо проведення державної реєстрації припинення обтяження рухомого майна є неправомірними.

Суд зробив висновок, що з метою захисту й відновлення прав позивача необхідно зобов'язати приватного нотаріуса СамощенкоО.А.поновити державну реєстрацію обтяження рухомого майна з дати вилучення - 27 січня 2016 року.

При цьому суд вважав необґрунтованим посилання відповідача, що зазначений спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства, вказавши, що цей спір виник з договірних відносин і має вирішуватися у порядку цивільного судочинства.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 лютого 2018 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса Самощенко О.А.залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що приватний нотаріус Самощенко О.А. не мав права приймати від боржника заяву про скасування приватного обтяження, оскільки таке право на звернення передбачене лише для обтяжувача, у тому числі в порядку примусового виконання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2018 року приватний нотаріус Самощенко О.А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди порушили правила предметної юрисдикції, розглянувши у порядку цивільного судочинства спір, який підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Вважав, що спірні правовідносини жодним чином не стосуються звернення стягнення на предмет застави чи будь-яких інших дій у сфері договірних відносин, а є суто адміністративними.

Суди не врахували доводів приватного нотаріуса Самощенко О.А., що відповідно до частини п'ятої статті 43 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV«Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі - Закон № 1255-IV) відомості про припинення обтяження реєструються на підставі рішення суду або заяви стягувача.

Надання реєстратору рішення суду, яке набрало законної сили та на час реєстрації не скасоване, є достатньою підставою для реєстрації відомостей про припинення обтяження рухомого майна. Відповідач здійснив необхідні дії саме на виконання рішення суду, яке на той час набрало законної сили та не було скасоване, і як спеціальний суб'єкт, на якого покладено функції реєстратора, правомірно вилучив з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис щодо вказаного автомобіля.

Крім того, після скасування рішення суду позивач жодного разу не звертався до відповідача з відповідною заявою про поновлення записів щодо обтяження майна.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» зазначило про безпідставність та необґрунтованість касаційної скарги, зокрема, що твердження відповідача про підвідомчість зазначеної справи адміністративному суду є необґрунтованим.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 грудня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу доводи, матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку з чим справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, слід зазначити таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.

Судову юрисдикцію можна визначити і як компетенцію спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду та розгляду справи в суді першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 15 ЦПК України, а саме: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - КАС України, у редакції, чинній на час подання позову до суду та розгляду справи у суді першої інстанції) до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У частині другій статті 4 КАС України вказано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За правилами частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

За змістом наведених приписів участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції.Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з'ясувати, у зв'язку з чим він виник, і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2 4 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.

У поданому в порядку цивільного судочинства позові ТОВ «Порше Мобіліті» просило:

- визнати протиправними дії приватного нотаріусаСамощенко О.А. щодо проведення державної реєстрації припинення обтяження рухомого майна за реєстраційним № 14416999, а саме: легкового автомобіля марки Audi, модель Q7, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 2 967 куб. см, рік випуску 2014;

- зобов'язати приватного нотаріуса СамощенкоО.А. поновити державну реєстрацію обтяження цього автомобіля за реєстраційним № 14416999.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов спрямований на захист майнового права позивача і зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права на предмет застави, тобто про право цивільне, що свідчить про приватноправовий характер спірних відносин і спростовує доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про належність спору до юрисдикції адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Саме такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 1196апп18, від 22 серпня 2018 року у справі № 14-275цс18, від 07 листопада 2018 року у справі № 11-961апп18 та інших, і підстав для відступу від них не вбачається.

На постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15 апеляційний суд посилався на спростування зазначених у апеляційній скарзі доводів та вказав, що цей спір випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами ЦПК України, про що зазначено у постанові Апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року.

У матеріалах справи на а. с. 64-72, т. 1 знаходяться копії постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 25 травня 2017 року, з яких убачається, що ТОВ «Порше Мобіліті» зверталося у порядку адміністративного судочинства із такими самими, що й у справі, що розглядається, вимогами (про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії) до приватного нотаріуса, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5

Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 25 травня 2017 року скасувавпостанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року і закрив провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а повинен вирішуватися у порядку цивільного судочинства.

Отже, розглянувши у порядку цивільного судочинства позов ТОВ «Порше Мобіліті» по суті заявлених вимог, суди першої й апеляційної інстанцій не порушили правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Суди встановили, що 09 червня 2014 року ТОВ «Порше Мобіліті» і ОСОБА_4 уклали кредитний договір № 50011692, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 908 859,04 грн, що на той час еквівалентно 75 549,38 доларів США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою та цільовим призначенням - для придбання автомобіля марки Audi, модель Q7, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 2 967 куб. см, рік випуску 2014.

Також відповідно до вказаного договору ТОВ «Порше Мобіліті» надало ОСОБА_4 додатковий кредит у розмірі 360 297,90 грн, що еквіваленто 29 949,95 доларів США, для сплати страхових платежів відповідно до договору страхування, укладеного з третьою особою.

За договором застави від 20 червня 2014 року № 50011692, укладеним між тими самими сторонами, ОСОБА_4 передав у заставу ТОВ «Порше Мобіліті» транспортний засіб - автомобіль марки Audi, модель Q7, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 2 967 куб. см, рік випуску 2014, коричневого кольору, заставною вартістю 1 298 370,00 грн.

23 червня 2014 року реєстратор Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі заяви ТОВ «Порше Мобіліті» та договору застави транспортного засобу від 20 червня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом СалигоюН.А., за № 14416999 зареєстрував обтяження - заставу рухомого майна - автомобіль марки Audi, модель Q7, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 2 967 куб. см, рік випуску 2014, зазначив відомості про обмеження відчуження - заборона відчуження; термін дії обтяження - до 23 червня 2019 року.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2015 року, ухваленим у справі № 640/18389/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Порше Мобіліті», ОСОБА_7, визнано недійсним кредитний договір від 20 червня 2014 року № 500116992 з усіма додатками, визнано недійсною поруку ОСОБА_7 за кредитним договором від 19 червня 2014 року № 50011692, визнано недійсним договір застави від 20 червня 2014 року № 500116992, припинено обтяження рухомого майна та вилучено запис з Державного реєстру обтяжень рухомого майна; вирішено питання про розподіл судових витрат.

27 січня 2016 року о 11:21 год. приватний нотаріус Самощенко О.А. вилучила з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про обтяження щодо автомобіля марки Audi, модель Q7, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 2 967 куб. см, рік випуску 2014, на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2015 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2016 року заяву ТОВ «Порше Мобіліті» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено, скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2015 року, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

На підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 10 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Хоменко А.В., зазначений автомобіль марки Audiнабула у власність ОСОБА_5

Також установлено, що ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави, але рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2016 року у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» відмовлено.

Відповідно до статті 27 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Згідно зі статтею 9 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV«Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»(далі - Закон № 1255-IV), якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження.

Державна реєстрація обтяжень рухомого майна проводиться з метою забезпечення виконання зобов'язань і захисту прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна та надання в інтересах цих осіб інформації про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна (стаття 1 Закону № 1255-IV).

У статті 2 Закону № 1255-IV передбачено, що боржник - це особа, яка має виконати на користь обтяжувала забезпечене обтяженням зобов'язання, або майновий поручитель за таким зобов'язанням; особа, у володінні якої знаходиться майно, що належить обтяжувачу; особа, яка має виконати на користь обтяжувача зобов'язання за договором, на підставі якого виникло договірне обтяження; особа, яка відступила право вимоги, що є предметом обтяження; уповноважений орган - це орган державної влади або його посадова особа, який відповідно до закону наділений повноваженнями обтяжувати рухоме майно, що належить юридичній чи фізичній особі; обтяжувач - це уповноважений орган при публічному обтяженні; кредитор за забезпеченим рухомим майном зобов'язанням; власник рухомого майна, що знаходиться у володінні боржника; будь-яка інша особа, на користь якої встановлюється договірне обтяження; особа, яка здійснює управління рухомим майном в інтересах кредитора.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1255-IV обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 1255-IV до Державного реєстру вносяться відомості про виникнення, зміну, припинення обтяжень рухомого майна.

Частиною п'ятою статті 43 Закону № 1255-IV передбачено, що відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Аналогічно урегульовано вказане питання і у Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830 (далі - Порядок).

На підставі зазначених норм матеріального права та установлених обставин справи суди помилково вважали, що приватний нотаріус Самощенко О.А. не мала права приймати від боржника заяву про скасування обтяження, оскільки відповідно до статті 14 ЦПК Україниу редакції, чинній на час ухвалення судових рішень та внесення відомостей про припинення обтяження рухомого майна, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади, посадових і службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності.

Суди помилково застосували положення абзацу першого пункту 6 Порядку, яким передбачено, що відомості про обтяження рухомого майна вносяться до Реєстру на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи, поданої в електронній формі або у випадках, передбачених цим Порядком, в паперовій формі, у чинній редакції зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 386.

При цьому суди залишили поза увагою, що приватний нотаріус СамощенкоО.А. вилучила з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про обтяження 27 січня 2016 року, тобто до внесення вказаних змін, а також ту обставину, що у пункті 6 Порядку передбачено, що відомості про обтяження можуть вноситися і на підставі рішення суду. У даному випадку, внісши відповідні відомості до Державного реєстру, нотаріус виконав судове рішення.

Таким чином, вилучивши 27 січня 2016 року з Державного реєстру обтяжень рухомого майна обтяження щодо вказаного автомобіля на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2015 року, приватний нотаріус Самощенко О.А. діяла законно. Підстав визнавати неправомірними дії приватного нотаріуса щодо проведення державної реєстрації припинення обтяження рухомого майна не вбачається.

Також відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зобов'язання приватного нотаріуса Самощенко О.А. поновити державну реєстрацію обтяження рухомого майна з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 цього Кодексу в зазначеній редакції указано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України установлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, у силу наведених норм процесуального права суд захищає виключно порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси особи.

У разі, якщо законом передбачено інший несудовий порядок відновлення порушених прав особи, то остання повинна його реалізувати, а вже потім, у разі відмови в поновленні прав, свобод чи інтересів, звертатися до суду з відповідними вимогами.

Як вже зазначалося, відомості про обтяження рухомого майна вносяться до Реєстру на підставі заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи та на підставі рішення суду, із дотриманням установленої чинним законодавством процедури (стаття 43 Закону № 1255-IV, пункт 16 Порядку). Тобто законом установлено порядок внесення до Реєстру відомостей про обтяження рухомого майна.

Довідавшись про скасування заочного рішення, яке стало підставою для вилучення приватним нотаріусом Самощенко О.А. з Державного реєстру обтяжень рухомого майна обтяження щодо автомобіля, позивач повинен невідкладно звернутися до цього нотаріуса для внесення до Реєстру відомостей про обтяження рухомого майна.

Однак таких відомостей у справі немає, а тому відсутні підстави для задоволення судом позовних вимог про зобов'язання приватного нотаріуса Самощенко О.А. поновити державну реєстрацію обтяження рухомого майна, оскільки чинним законодавством не передбачено право нотаріуса без відповідного звернення та за відсутності надання судового рішення вносити зміни до Державного реєстру.

Без указаного звернення нотаріус може внести зміни до Державного реєстру тільки на підставі судового рішення, де відповідачем є цей нотаріус, а рішенням суду його зобов'язано вчинити такі дії. В інших випадках звернення судового рішення до виконання покладається на сторону, на користь якої воно ухвалено, якщо інше не встановлено законом.

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суди, вирішуючи спір, неправильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що в силу вимог статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга задовольняється, судові рішення скасовуються та ухвалюється нове рішення про відмову в задоволенні позову, то у порядку розподілу судових витрат з позивача на користь відповідача необхідно стягнути судовий збір, який останній сплатив за подання апеляційної скарги, у розмірі 3 520,00 грн (т. 1, а. с. 191), та за подання касаційної скарги у розмірі 1 500,00 грн (т. 2, а. с. 1) та 4 900,00 грн (т. 2, а. с.16), що підтверджується відповідними квитанціями, у сумі 9 920,00 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 415 416 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олени Анатоліївни задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 07 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олена Анатоліївна, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (код - 36422974; адреса: проспект Павла Тичини, 1В, офіс «В», м. Київ, 02152) на користь приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олени Анатоліївни (адреса: АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 9 920,00 (дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: С. В. Бакуліна Н.П. Лященко

В. В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л.І. Рогач

О. С. Золотніков І.В. Саприкіна

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська

Л.М.Лобойко