Вичерпний перелік випадків, коли фактичні витрати не включаються до складу валових витрат визначено. Реалізація продукції за ціною, нижчою від собівартості до такого переліку не входить (справа № К/800/15199/16, 16.08.16)

Фабула судового акту: Предметом цієї справи став позов Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування трьох податкових повідомлень-рішень, повністю, і двох – у певній частині. Вказаними ППР відповідач значно збільшив позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, зменшив суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також збільшив суму грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб.

Такі свої рішення та дії відповідач мотивував завищенням ДП «Завод ім. В.О.Малишева» від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у зв'язку із здійсненням реалізації товару за цінами, нижчими від їх собівартості на загальну суму 89 822 880 грн.

Постановою окружного адміністративного суда, яка залишена без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено, - с касовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

ВАСУ погодився з вказаними судовими рішеннями, виходячи з наступних приписів чинного законодавства, що регламентує здійснення підприємницької діяльності та податкової політики держави, а саме.

Згідно з ч.1 ст.3 ГК України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Ст. 42 ГК України визначено, що підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична господарська діяльність, яка здійснюється на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто, отримання прибутку не є обов'язковою кваліфікуючою ознакою для визнання діяльності як господарської. Збитковість окремої операції не може свідчити про її негосподарський характер.

При цьому, вичерпний перелік випадків, коли фактичні витрати не включаються до складу валових витрат визначено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковим кодексом України. Реалізація продукції за ціною, нижчою від собівартості до такого переліку не входить.

Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Як зазначив суд, податковим органом не доведено здійснення підприємством господарських операцій з метою штучного завищення валових витрат задля заниження об'єкту оподаткування.

Аналізуйте судовий акт: Платник податку без санкцій та податкових донарахувань може реалізовувати продукцію нижче собівартості, якщо доведе економічні причини або ділову мету таких господарських операцій (ВАСУ від 15 червня 2016р. у справі № 812/1272/15) ;

Нереальність господарських відносин та безтоварність операцій між контрагентами не може ґрунтуватись на припущеннях, а повинна підтверджуватись первинними документами (Одеський окружний адміністративний суд, №815/528/16, суддя Стефанов) ;

Документи, які підтверджують господарські операції, повинні розкривати їх суть, справжність, економічну вигоду та ділову мету. Без цього їх неможливо вважати реальними! (ВСУ, 14.03.2017р., справа № 21-1513а16);

Податковий кредит має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції (Постанова від 21 лютого 2017р. у справі № 804/5424/16)

Підставою для формування податкового кредиту є лише ті бухгалтерські документи , які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, що потягли за собою реальні зміни майнового стану ПП (ВСУ від 14.03.2017, №21-2239а16)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2016 року м. Київ К/800/15199/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Бухтіярової І.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2016

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016

у справі №2А-9704/12/2070

за позовом Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2016, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 23.02.2012 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 - повністю, № НОМЕР_4 - в частині грошового донарахування на суму 135 978 449 грн., № НОМЕР_5 - в частині грошового донарахування на суму 2 614 481,76 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ДП «Завод імені В.О. Малишева» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт від 07.02.2012 № 85/23-1/14315629, в якому зафіксовано порушення позивачем:

- п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, ст. 6, пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 6, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п.137.1 ст. 137, п.138.1, п. 138.8 ст. 138 розділу ІІІ, п. 7 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 137 076 588 грн.;

- п. 3.1 ст. 3, п. 4.3 ст. 4, пп. «д» п. 6.5 ст. 6, пп. 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на суму 962 992,00 грн.; занижено ПДВ на суму 1 572 360 грн. ; завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за вересень 2011 року на суму 12271,00 грн.;

- ст. 12 Закону України «Про плату за землю», п. 284.3 ст. 284 Податкового кодексу України, що призвело до заниження земельного податку за період з 01.04.2010 по 30.09.2011 на загальну суму 2 647 427,47 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем 23.02.2012 прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_1, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1965450,00 грн., в тому числі : за основним платежем - 1572360,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 393090,00 грн.;

- № НОМЕР_2, яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 962 992,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 155 518,75 грн.

- № НОМЕР_3, яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 12 271,00 грн.;

- №0000380854, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 137 076 588,00 грн.

- № НОМЕР_5, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб у загальному розмірі 3 307 531,40 грн., у тому числі: за основним платежем - 2 647 427,47 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 660 103,93 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду, у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом 4 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку, у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідач вказує про завищення ДП «Завод ім. В.О.Малишева» від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у зв'язку із здійсненням реалізації товару за цінами, нижчими від їх собівартості на загальну суму 89 822 880 грн.

Згідно з ч.1 ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична господарська діяльність, яка здійснюється на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто, отримання прибутку не є обов'язковою кваліфікуючою ознакою для визнання діяльності як господарської. Збитковість окремої операції не може свідчити про її негосподарський характер.

При цьому, вичерпний перелік випадків, коли фактичні витрати не включаються до складу валових витрат визначено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковим кодексом України. Реалізація продукції за ціною, нижчою від собівартості до такого переліку не входить.

Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Однак, податковим органом не доведено здійснення підприємством господарських операцій з метою штучного завищення валових витрат задля заниження об'єкту оподаткування.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, факт здійснення господарських операцій позивача із його контрагентами ТОВ «Тех-Агромаркетинг», ТОВ «Тех-Агроремпоставка», ТОВ «Метспецсплав», ПП «Пілот», ТОВ «ХП «Механік», ТОВ «Фірма «Титан», ТОВ «Метал-ресурс», ТОВ «Виробничо-фінансова будівельна компанія «Алмар і Ко», ТОВ «Компанія «Новохім», СПДФО ОСОБА_4, ТОВ «Черкаський хімічний завод «Синтез», ТОВ «Самотлор-А», ПП «Наукове промислово-комерційне об'єднання «ТАТА» на виконання укладених договорів, підтверджується первинними документами, які містять інформацію про зміст та обсяг господарських операцій, зокрема видатковими та податковими накладними. Перевезення товару за вказаними договорами здійснювалось як власним транспортом позивача, так і залученими силами, про що свідчать шляхові листи та пропуски на ввіз матеріальних цінностей. Отримані ТМЦ позивачем оприбутковано та поставлено на складський облік. Використання ТМЦ в господарській діяльності позивача підтверджується копіями вимог та накладних на внутрішнє переміщення товару. Оплата за придбані ТМЦ здійснена позивачем в безготівковій формі, що підтверджується копіями банківських виписок та платіжних доручень.

Щодо правовідносин позивача з ТОВ «ЕКО-Комуненерго», то судами першої та апеляційної інстанції встановлено правомірність формування податкового кредиту по податковим накладним, виписаним ТОВ «ЕКО-Комуненерго» на підставі договору оренди та актів здачі-приймання робіт (надання послуг) за відповідні періоди. Так, як слідує із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.01.2013 у справі № 5023/10655/11 щодо затвердження реєстру кредиторів ДП «Завод ім. В.О. Малишева», яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 04.02.2014 в частині основного боргу, грошові вимоги ТОВ «ЕКО-Комуненерго» в повному обсязі включено до реєстру вимог кредиторів. А, отже, підстави для формування податкового кредиту встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Крім того, у судовому порядку встановлено, що позивачем з ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес», а також з ДП ДК «Укрспецекспорт» ДЗТШ «Промоборонекспорт» укладено договори комісії щодо реалізації продукції ДП «Завод імені В.О. Малишева» на міжнародних ринках, згідно яких позивач надав доручення комісіонерам укласти контракти про надання послуг саме за межами митної території України.

Відповідно до п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування податком на додану вартість, є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Доводи відповідача про те, що маркетингові послуги, які пов'язані з реалізацією товару на зовнішньому ринку, отримані за договором комісії у складі, звітів комісіонера ДП ДК «Укрспецекспорт ДЗТ «Промоборонекспорт», консультаційні та юридичні послуги, отримані за договорами комісії у складі звітів комісіонера ДП ДК «Укрспецекспорт» ДП «СЗТФ «Прогрес» є об'єктом оподаткування, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили, оскільки ДПА України листами від 24.01.2007 № 707/5/16-1518 та від 02.04.2007 № 3163/6/16-1515-26 надано роз'яснення, якими визначено, що «послуги, отримані від нерезидента, місце надання яких знаходиться за межами митної території України, що підтверджено первинними документами, не підпадають під об'єкт оподаткування ПДВ. У разі якщо нерезидент надає послугу за межами митної території України, зазначена операція не є об'єктом оподаткування ПДВ. Об'єктом оподаткування ПДВ у комісіонера є вартість наданих ним послуг у межах виконання договору комісії».

Щодо перенесення підприємством збитків минулих років (2008 р.) в декларації 2010 р. - 5 744 173 грн. та 1 кварталу 2011 р. - 22 453 576 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до підпункту 1 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, норми розділу ІІІ Кодексу застосовуються під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом. До вказаного терміну для цілей визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток, у разі, якщо об'єкт оподаткування має від'ємне значення, застосовуються норми пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 цього Закону у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року.

У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

З вищенаведених норм слідує, що сума від'ємного значення, яке виникло у 2010 році, та не було враховано у складі валових витрат у 2010 році, підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року.

Норми Податкового кодексу України застосовуються до доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року.

Порядок врахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів передбачено статтею 150 Податкового кодексу України, відповідно до п. 150.1 якої, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Пункт 150.1 статті 150 цього Кодексу застосовується у 2011 році, згідно з пунктом 3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, з урахуванням наступного: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку, що зі змісту вказаної норми не вбачається, що пункт 3 підрозділу 4 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України містить заборону на врахування у другому кварталі 2011 року витрат, які виникли до 01.01.2011, а тому позивачем правомірно було враховано у складі витрат декларації за другий квартал 2011 року від'ємне значення об'єкта оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року.

Доводи відповідача, що позивачем не було враховано результати проведеної планової виїзної перевірки (акт від 20.09.2010 № 3530/23-106/1435629) щодо зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2010 р. у розмірі 28 197 749 грн., правомірно відхилені судами, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що до рядка 04.9 (від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року) декларації з податку на прибуток за І півріччя 2010 року включено витрати на суму 28 720 865 грн. 20 % цієї суми відповідно до абзацу першого п. 22.4 ст.22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховуються 20 % від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року, а саме - 5 744 173 грн. включено до рядка 04.9 декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2010 р.

Уточнюючим розрахунком від 30.12.2010 № НОМЕР_6 до декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2010 р. від 03.11.2010 № НОМЕР_7 було безпідставно зменшено рядок 04.9 на 5 057 825 грн.

Відповідно, у рядку 04.9 декларації з податку на прибуток за 2010 рік вказано значення - 686 348 грн.

Судами встановлено, що відповідно до приписів абзацу другого п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 р., підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону без обмежень, встановлених цим пунктом, до рядка 04.9 декларації за І квартал 2011 року включено значення 22 976 692, що складає 28 720 865 (від'ємне значення об'єкту оподаткування податку на прибуток за І півріччя 2010 року) мінус 5 744 173 (20%, які мають бути враховані і були враховані у декларації з податку на прибуток за 3 квартал 2010 р.

Із матеріалів справи вбачається, що СДПІ по роботі з ВПП за результатами перевірки цього питання, що задокументовано в акті перевірки № 2042/41-018/14315629 від 03.10.2011, винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_8 від 17.10.2011, яким зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на суму 22 976 692 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду у справі № 2а-2299/12/2070 від 18.04.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду від 14.11.2012, податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_8 від 17.10.2011 скасовано. Зазначеним рішенням суду, яке набрало законної сили, доведено правомірність формування ДП «Завод імені В.О. Малишева» валових витрат на суму 22 976 692 грн.

Судами встановлено, що Уточнюючим розрахунком від 10.05.2011 №9002986441 до декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2010 р. від 03.11.2010 № НОМЕР_7 було збільшено рядок 04.9 на 5057825 грн., які були зменшені Уточнюючим розрахунком від 30.12.2010 №9005869192 до декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2010 р. Вказане свідчить про необґрунтованість зменшення позивачу від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на суму 28197749 грн.

Щодо доводів відповідача про заниження ДП «Завод імені В.О. Малишева» земельного податку на суму 2 614 481,76 грн. за рахунок неправомірного використання позивачем пільги слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про плату за землю» якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому втрачено це право.

Відповідно до п. 284.3 ст. 284 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до п. 2 Рішення 45 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 23.06.2010 № 185/10 Державне підприємство «Завод імені В.О. Малишева» звільнено від сплати податку на землю з 01.01.2010.

Як вірно вказали суди попередніх інстанцій, вищезазначене рішення не скасовано, а тому є обов'язковим для виконання всіма суб'єктами, що діють у сфері застосування вказаного рішення.

На підставі цього рішення підприємство 22.07.2010 надало «Уточнюючий розрахунок з податку на землю», тобто діяло в межах діючого законодавства.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 у справі №1-7/99, дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

На підставі викладеного, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про обґрунтованість застосування ДП «Завод імені В.О. Малишева» пільги зі сплати земельного податку з 01.01.2010.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1 223 224 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС - відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) І.О. Бухтіярова