При скороченні міліціонера суд перевіряє чи була можливість перевести його до поліції шляхом порівняльного аналізу штатного розпису органу міліції та новоствореного органу поліції (ВАСУ від 10 листопада 2016р., К/800/11544/16)

Фабула судового акту: В буремні люстраційні часи, які тривають і досі, капітан міліції був звільнений примусово з органів МВС за офіційною версією на підставі скорочення штату. Підпункт «г» пункту 64 Положення № 114 про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМ УРСР від 29 липня 1991 року. При цьому до звільнення він подав заяву про те, що бажає проходити службу в органах поліції, яка була проігнорована. Міліціонер оскаржив наказ про своє звільнення, проте суди першої та апеляційної інстанцій відмовили йому у поновленні на службі.

ВАСУ був іншої думки і підкресли, що суди розглядаючи такий спір повинні встановлювати наступне: чи дійсно у відповідачів мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штатів, та чи додержано ними норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про зміни в організації виробництва і праці, а також про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що не було можливості перевести позивача до органів поліції та чи не користувався він переважним правом на залишення на роботі. При новому розгляді справи судам необхідно здійснити порівняльний аналіз штатного розпису обласного УМВС України та обласного управління Національної поліції.

Тільки при наявності перелічених матеріалів у справі суд може правильно ухвалити рішення.

У підсумку ВАСУ скасував акти суду першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд.

Аналізуйте судовий акт: Поновлюючи хабарника на службі в міліції суд вважає, що звільнення як крайній захід, є надмірним стягненням, необхідність якого не підтверджено достатніми доказами (Київський апеляційний адміністративний суд у справі 826/26757/15 від 7 липня 2016р.)

Поновлення люстрованої Людмили Демченко на посаді начальника управління ДФС в м. Києві (постанова Окружного адмінсуду м. Києва від 21 грудня 2015р.)

Законодавство не передбачає строк позовної давності для стягнення працівником заборгованості із заробітної плати (ВСУ від 26 жовтня 2016р. у справі № 6-1395цс16)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" листопада 2016 р. м. Київ К/800/11544/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Заїки М.М., Черпака Ю.К., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ (далі - УМВС) України в Полтавській області, Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому зазначив, що з 2006 року проходив службу в органах внутрішніх справ, остання посада перед звільненням - інспектор з організації діяльності спеціальних установ міліції відділу організації служби, забезпечення масових заходів та діяльності спеціальних установ міліції управління громадської безпеки УМВС України в Полтавській області, мав спеціальне звання капітан міліції. 06 листопада 2015 року його звільнено з органів внутрішніх справ за підпунктом «г» пункту 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114), згідно з наказом УМВС України в Полтавській області від 06 листопада 2015 року №625о/с. Вказував, що при звільненні з посади відповідачем не дотримано процедури, визначеної статтею 40 Кодексу законів про працю України. Позивач посилався на те, що ним 06 листопада 2015 подано рапорт на ім'я начальника УМВС України в Полтавській області полковника міліції Беха О.В. про звільнення зі служби в ОВС у зв'язку з переходом на роботу на посадах в органах та підрозділах Національної поліції України, який відповідачем проігноровано. Вважаючи своє звільнення незаконним, просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Полтавській області від 06 листопада 2015 року № 625о/с в частині його звільнення;

- зобов'язати УМВС України в Полтавській області розглянути рапорт від 06 листопада 2015 року на ім'я начальника УМВС України в Полтавській області, про звільнення у зв'язку з виявленим бажанням проходити службу на посадах в органах та підрозділах Національної поліції України;

- зобов'язати УМВС України в Полтавській області виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області розглянути кандидатуру ОСОБА_4 для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», у Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області та видати відповідний наказ з цього приводу;

- стягнути з УМВС України в Полтавській області та Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь позивача 15000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказує, що судами не враховано те, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

УМВС України в Полтавській області у запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволенні, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 2006 року проходив службу в органах внутрішніх справ, остання посада перед звільненням - інспектор з організації діяльності спеціальних установ міліції відділу організації служби, забезпечення масових заходів та діяльності спеціальних установ міліції управління громадської безпеки УМВС України в Полтавській області, мав спеціальне звання капітан міліції.

Наказом УМВС України в Полтавській області від 06 листопада 2015 року № 625о/с згідно із пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуваний наказ про звільнення прийнятий відповідачем обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх положень законодавства, а тому позов задоволенню не підлягає.

Проте з такими висновками погодитись неможливо.

Порядок проходження публічної служби в органах внутрішніх справ регулюється Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (який був чинний на час звільнення позивача), та Положенням № 114.

Розділом VII Положення № 114 врегульовано питання щодо звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби, пунктом 64 якого, встановлені підстави звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі (підпункт «г»).

Як видно із матеріалів справи, наказ про звільнення № 625о/с прийнято у зв'язку зі скороченням штатів відповідача, яке відбулося на виконання вимог пунктів 10 та 11 розділу ХІ Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон № 580-VIII опублікований в Голосі України 06 серпня 2015 року № 141-142, і відповідно, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набирали чинності з 07 серпня 2015 року.

Згідно із пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пунктами 9, 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Зміст наведених законів дає підстави для висновку, що основні завдання та функції держави, які покладались на міліцію та поліцію є тотожними.

З аналізу Закону України «Про Національну поліцію» слідує висновок, що у зв'язку з його прийняттям проводилась реорганізація юридичних осіб публічного права.

Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа №21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Вирішуючи цей спір, суди не з'ясували, чи дійсно у відповідачів мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штатів, та чи додержано ними норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про зміни в організації виробництва і праці, а також про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що не було можливості перевести позивача до органів поліції та чи не користувався він переважним правом на залишення на роботі. При новому розгляді справи судам необхідно здійснити порівняльний аналіз штатного розпису УМВС України у Полтавській області та штатного розпису Головного управління Національної поліції в Полтавській області.

Висновок про скорочення штатів можливо зробити лише шляхом порівняння штатних розкладів вказаних установ.

Зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору щодо поновлення на роботі.

Згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 2 статті 227 КАС України).

Враховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук М.М. Заїка Ю.К. Черпак