Окремі перешкоди використанню деяких Інтернет-ресурсів не обмежують права громадян на інформацію, а спричинені необхідністю створення негативних наслідків для осіб, щодо яких застосовано санкції (справа № 800/198/17, 14.06.17)

Фабула судового акту: Офіційна заборона доступу до низки популярних інтернет-ресурсів та сервісів в Україні спричинила в українському суспільстві неабиякий резонанс, і вже стала предметом судового розгляду.

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Президента України, у якому просив визнати протиправними і нечинними ряд пунктів і підпунктів додатка до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», що був введений в дію Указом Президента України від 15 травня 2017 року № 133/2017. Зазначені пункти додатку стосуються введення персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкції), до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мэйл.РУ ГРУП», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вконтакте», Товариства з обмеженою відповідальністю «В контакті», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мейл.РУ Україна» у вигляді заборони Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів сервісів «Мail.ru» та соціально-орієнтованих ресурсів «Вконтакте» та «Одноклассники».

На думку позивача оскаржуваний Указ у частині цих пунктів суперечить вимогам Закону України «Про санкції», порушує права на свободу вираження поглядів у відповідності зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також порушує право позивача на свободу доступу до інформації.

ВАСУ у задоволенні позову відмовив, зазначивши, що ч. 2 статті 6 Закону України «Про інформацію» визначена можливість обмеження права на інформацію в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

До того ж, як зазначив суд, у даному випадку спірним є не користування мережею в цілому, а лише заборона Інтернет-провайдерам на певний період здійснювати надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів певних сервісів, яка, у свою чергу, не створює перешкод для користування будь-якими іншими сервісами. На думку колегії судів у цьому заході не вбачається порушення права на свободу отримувати і повідомляти інформацію і свої ідеї, гарантовану статтею 10 Конвенції.

Спірним Указом позивача не обмежено у виборі форм і джерел одержання інформації, а окремі перешкоди не обмежують права громадян на використання цих ресурсів, і спричинені виключно необхідністю створення негативних наслідків для осіб, щодо яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

Довідка: зазначений Указ Президента України вводить у дію рішення Ради національної безпеки та оборони України «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Документом передбачено введення санкцій щодо 1228 фізичних та 468 юридичних осіб, серед яких цього разу опинилася також низка російських інтернет-компаній (ТОВ «Яндекс», Mail.ru), розробники антивірусних програм та софту («Лабораторія Касперського», «Dr.Web» та «1С») та популярні соціальні мережі «ВКонтакте» та «Одноклассники». Відповідно до ухваленого рішення, інтернет-провайдери мають заборонити доступ до відповідних інтернет-ресурсів терміном від одного до трьох років.

Аналізуйте судовий акт: Суд: Законодавством чітко визначено порядок ліквідації символів комуністичного тоталітарного режиму, який дозволяє зробити це відповідно до прозорої процедури у встановлені строки (Житомирський апеляційний адмінсуд , справа № 806/1071/16, 05.10.16)

Шевченківський суд не визнає загальновідомого факту збройної агресії Росії проти України (Шевченківський районний суд м. Києва від 12 травня 2016р., рішення судді Юзькової О. Л. у справі № 761/9437/15-ц)

Визнання неконституційною Постанови ВР АР Крим "Про проведення загальнокримського референдуму" (Рішення КС у справі №2 -рп/2014 від 14 березня 2014р.)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2017 року м. Київ справа № 800/198/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого:Нечитайла О.М. суддів: Бухтіярової І.О. Веденяпіна О.А. Маринчак Н.Є. Приходько І.В.,за участю секретаря судового засіданняКалініна О.С.,за участю позивачаОСОБА_7,представника відповідачаГуцала Д.С.,представника третьої особиМихальченка А.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_7 до Президента України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Служби безпеки України,

про визнання протиправним і нечинним указу в окремій частині,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Президента України (далі - відповідач), у якому просив визнати протиправними і нечинними підпункт 11 пункту 422, підпункт 11 пункту 423, підпункт 11 пункту 424, підпункт 11 пункту 425 додатка до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 15 травня 2017 року № 133/2017.

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваний Указ у зазначеній частині прийнятий всупереч вимогам Закону України «Про санкції», порушує права на свободу вираження поглядів у відповідності зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також порушує право позивача на свободу доступу до інформації.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказує на відсутність порушеного права, свобод чи інтересів позивача, а відтак не вбачає підстав для звернення до суду з даним позовом.

Представник третьої особи у судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у позовній заяві, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла таких висновків.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з частиною другою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Таке ж правило повинно застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.

З оскаржуваного Указу вбачається, що ним застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), зокрема, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мэйл.РУ ГРУП», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вконтакте», Товариства з обмеженою відповідальністю «В контакті», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мейл.РУ Україна» у вигляді заборони Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів сервісів «Мail.ru» та соціально-орієнтованих ресурсів «Вконтакте» та «Одноклассники».

Відносини щодо застосування санкцій регулюються Законом України «Про санкції», який визначає низку обмежувальних заходів, які, у разі їх застосування, безпосередньо впливатимуть на господарські відносини між резидентами України та окремими особами - нерезидентами, а також на можливість здійснення визначеними суб'єктами господарських операцій та підприємницької діяльності в Україні.

Оскаржуваний Указ Президента України має персональний характер, а тому є актом індивідуальної дії, оскільки породжує певні правові наслідки, впливає на права і свободи тільки тих суб'єктів, яким його адресовано.

Таким чином, відсутність у будь-кого (крім визначеного цим актом певного кола осіб), у тому числі позивача, прав чи обов'язків у зв'язку з оскарженим Указом не породжує для останнього і права на захист.

Отже, оскаржити спірний Указ може визначене у цьому Указі коло осіб, а такі особи до суду не зверталися і не уповноважували позивача на звернення до суду.

У своїй аргументації позивач також вказує на те, що оскаржуваний Указ у відповідній частині порушує статтю 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме безпосередньо право позивача на свободу вираження поглядів.

На обґрунтування таких висновків позивач наводить справу, розглянуту Європейським судом з прав людини за заявою AHMET YILDIRIM проти Туреччини, у якій, на його думку, суд визнав порушення статті 10 Конвенції з підстав, аналогічних тим, що наведено в розглядуваній справі.

У той же час з наведеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що заявник скаржиться на неможливість доступу до свого Інтернет-сайту як власник, а не користувач, спричинену заходом, постановленим у рамках кримінальної справи, яка не мала жодного стосунку до його сайту. Він вбачає у цьому заході порушення права на свободу отримувати і повідомляти інформацію і свої ідеї, гарантовану статтею 10 Конвенції.

Суд у ході розгляду згаданої справи встановив, що спірне блокування було наслідком заборони, яка спочатку стосувалась іншого Інтернет-сайту. Саме через блокування Google Sites воно торкалось також і заявника, власника іншого веб-сайту. Отже, з урахуванням усіх обставин суд постановив, що згаданий захід мав протиправні наслідки і не міг вважатись таким, що спрямований виключно на блокування доступу до спірного сайту, оскільки він спричинив загальне блокування усіх сайтів, яким надавав хостинг Google Sites, а тому мало місце порушення статті 10 Конвенції.

Крім того, у тому ж рішенні Європейського суду з прав людини колегія погодилася з можливістю застосування заходів з обмеження у випадку наявності протиправного контенту в Інтернеті, які включають як індивідуальне вимкнення доступу до Інтернету, так і заборону доступу до конкретного сайту і видалення протиправного контенту.

У розглядуваній справі позивачем є особа, яка не є власником веб-сайту, Інтернет- провайдером або безпосередньо представником юридичних осіб, щодо яких спірним Указом застосовано санкції. Натомість позивач сам зазначає, що він є користувачем мережі Інтернет.

До того ж, у даному випадку спірним є не користування мережею в цілому, а лише заборона Інтернет-провайдерам на певний період здійснювати надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів певних сервісів, яка, у свою чергу, не створює перешкод для користування будь-якими іншими сервісами.

Варто також указати на приписи Закону України «Про інформацію», який регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Зокрема, частиною другою статті 6 вказаного Закону визначено, що право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Частиною другою статті 7 Закону України «Про інформацію» також передбачено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, законодавець передбачив певною мірою можливість обмеження права на інформацію, водночас жодним чином не обмежив право вибору форм і джерел одержання інформації.

Заборона провайдерам надавати послуги з доступу до певних ресурсів (джерел) не повинна ототожнюватись з обмеженням права на інформацію як таким, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Спірним Указом позивача не обмежено у виборі форм і джерел одержання інформації. Окремі перешкоди, які можуть виникнути в процесі використання ресурсів сервісів «Мail.ru» та соціально-орієнтованих ресурсів «Вконтакте» та «Одноклассники», не обмежують права громадян на використання цих ресурсів, а спричинені виключно необхідністю створення негативних наслідків для осіб, щодо яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

З урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, Вищий адміністративний суд України не вбачає порушення прав позивача.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 158-163, 171№ Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_7 до Президента України про визнання протиправними і нечинними підпункту 11 пункту 422, підпункту 11 пункту 423, підпункту 11 пункту 424, підпункту 11 пункту 425 додатка до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 15 травня 2017 року № 133/2017, відмовити.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.

Головуючий О.М.Нечитайло Судді І.О.Бухтіярова О.А.Веденяпін Н.Є.Маринчак І.В.Приходько