Ухвала

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 201/16373/16-ц

провадження № 61-14490св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Ольвія",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 15 березня 2017 року

у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Ольвія" (далі - ТОВ "БК "Ольвія") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути з відповідача на його користь на відшкодування матеріальної шкоди, а саме вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, 45 502,29 грн, витрат, пов'язаних із проведенням оцінки завданої шкоди, у розмірі 1 400 грн та стягнути судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що 11 травня 2016 за участю автомобіля марки "Хюндай" під керуванням водія ОСОБА_1 та належного позивачу автомобіля марки "Форд Транзіт" під керуванням водія ОСОБА_2 відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої зазначені автотранспортні засоби пошкоджені. Винуватцем ДТП визнаний ОСОБА_1. Згідно з висновком автотоварознавчого дослідження вартість матеріальної шкоди, завданої власнику пошкодженого автомобіля ТОВ "БК "Ольвія" внаслідок ДТП, становить 45 502,29 грн.

12 травня 2016 року ТОВ "БК "Ольвія" повідомило телефоном про ДТП приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" (далі - ПрАТ "СК "Україна"), яке зафіксувало заяву та повідомило № справи 814-967.

06 липня позивач надіслав до ПрАТ "СК "Україна" документи, необхідні для виплати відшкодування, проте вони повернуті поштою за закінченням терміну зберігання.

Позивач не отримав від страховика відповідача ніякої страхової виплати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від

15 березня 2017 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "БК "Ольвія" на відшкодування матеріальної шкоди 45 502,29 грн

і витрат, пов'язаних з проведенням оцінки завданої шкоди, 1 400 грн; судовий збір в розмірі 1 378 грн.

Ухвалою того ж суду від 19 листопада 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь

ТОВ "БК "Ольвія" в рахунок повернення витрат, пов'язаних з проведенням оцінки завданої шкоди, у розмірі 1 400 грн скасовано та відмовлено у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ТОВ "БК "Ольвія" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 61,70 грн.

Суди виходили з того, що відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 2808цс15, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним

і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Потерпілому, як кредитору, належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала,

в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Завдана матеріальна шкода, визначена відповідним експертним дослідженням

в розмірі 45 502,29 грн, підлягає стягненню з відповідача - особи, яка завдала цю шкоду.

Відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування витрат, пов'язаних

з проведенням оцінки завданої шкоди, у розмірі 1 400 грн, апеляційний суд виходив з того, що оплата позивачем зазначеної суми документально не підтверджена.

Аргументи учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня

2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "БК "Ольвія" до нього відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не звернули увагу на те, що цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди - відповідача, на момент настання ДТП застрахована в ПрАТ "СК "Україна" і полісом страхування передбачено ліміт відповідальності в розмірі 100 000 грн, що значно перевищує завдану шкоду; не врахували висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), щодо відповідальності за завдану винуватцем ДТП шкоду страхової компанії відповідно до ліміту.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання заочного рішення Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 15 березня 2017 року, яке частково залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.

Суди встановили, що 11 травня 2016 року ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом "Хюндай", рухався в районі буд. № 7 по вул. Космічній

в м. Дніпропетровську, де не дотримався безпечної дистанції, в наслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом "Форд Транзіт" під керуванням водія ОСОБА_2, що слідував в попутному напрямку. Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт
13.1 Правил дорожнього руху України.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2016 року ОСОБА_1 визнано винним у ДТП.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля "Форд Транзіт" є ТОВ "БК "Ольвія".

Відповідно до висновку експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 25 травня 2016 року № 3790 вартість матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля "Форд Транзіт", пошкодженого внаслідок ДТП, становить 45 502,29 грн.

Разом з цим ПАТ "СК "Україна" з 01 липня 2015 року, тобто до моменту настання страхового випадку у цій справі, була позбавлені членства в МТСБУ, після чого позбавлена ліцензій на всі види страхування.

У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Абзацом першим пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України

у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування та зробила висновок, що: "відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення

з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) вказано, що "у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування

є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але

є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому ~law21~. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або ~law22~ у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (~law23~). Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій 04 липня

2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), і відступати від неї не вбачається підстав".

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення

в Конституції України. Справедливість - одна з основних засад права,

є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

У статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що

у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Підпунктом а статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду на умовах, визначених статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі її заподіяння у разі недостатності коштів та майна страховика - повного члена МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Згідно зі статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" повне членство страховика в МТСБУ припиняється у разі позбавлення страховика - повного члена МТСБУ такого статусу, втрати цим страховиком статусу асоційованого члена МТСБУ або виключення такого страховика із членів МТСБУ. Страховик, членство якого

у МТСБУ припинено, зобов'язаний виконати свої зобов'язання згідно

з укладеними ним договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Результат аналізу наведених норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" свідчить, що Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не надає відповіді і не гарантує потерпілому реального відшкодування завданої в ДТП шкоди страховиком або МТСБУ у випадку, коли на момент настання страхового випадку страхова компанія позбавлена статусу члена МТСБУ і перебуває в стані припинення (банкрутства) або фактично не здійснює діяльності.

Підхід за якого потерпілий в будь-якому випадку повинен звернутися із заявою (позовом) до страхової компанії, в якої застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди, не розрахований на ті випадки, коли на момент настання страхового випадку страхова компанія позбавлена членства в МТСБУ і перебуває в стані припинення (банкрутства) або фактично не здійснює діяльності. У таких випадках цей підхід є несправедливим, адже очевидно, що потерпіла особа в ДТП, навіть стягнувши із такого страховика страхове відшкодування на підставі судового рішення, не отримає реального відшкодування завданої в ДТП шкоди. Натомість скасування судового рішення, яким стягнуто шкоду безпосередньо з винної особи, в такому разі призведе до неможливості відновлення прав потерпілого.

Проте висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня

2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та

в постанові від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) мають категоричний характер, без наведення меж їх застування,

і це допускає можливість їх поширення й на ті випадки, за яких страхова компанія позбавлена членства в МТСБУ і перебуває в стані припинення (банкрутства) або фактично не здійснює діяльності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня

1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба з'ясувати неоднозначні моменти і адаптувати норми законодавства до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня

2013 року).

Відповідно до частини 4 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Колегія суддів вважає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням кількості подібних справ, які перебувають на розгляді у судах. При цьому слід зважити, що з прийняттям Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності

08 лютого 2020 року, справи відповідної категорії переважно не підлягають касаційному оскарженню, оскільки ціна позову в них, як правило, не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Очевидною є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у наведеній категорії спорів для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права.

У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) шляхом їх конкретизації та визначення, що у разі, якщо на момент настання страхового випадку страхова компанія позбавлена членства в МТСБУ і перебуває в стані припинення (банкрутства) або фактично не здійснює діяльності, потерпілий може звернути з позовом про стягнення шкоди безпосередньо до особи, яка її завдала.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати справу № 201/16373/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук