Постанова

Іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 296/138/16-ц

провадження № 61-3232 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3, яка діє у своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_4,

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідачі: Житомирська міська рада, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

представник відповідачів - ОСОБА_12,

третя особа - Департамент містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, яка діє у своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_4, на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 липня 2016 року у складі судді Анциборенко Н. М. та рішення апеляційного суду Житомирської області від 6 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Талько О.

Б.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_3, яка діє у своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Житомирської міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання незаконними та скасування частково рішень органів місцевого самоврядування.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що рішенням Житомирської міської ради від 11 липня 2013 року № 587 "Про надання дозволу громадянам на виготовлення документації із землеустрою та складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", зокрема, пунктом 83 додатку № 1 до рішення, відповідачам: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ОСОБА_11, надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,1100 га за адресою: АДРЕСА_3. Рішенням Житомирської міської ради від 27 лютого 2014 року № 632 "Про приватизацію, передачу в оренду земельних ділянок громадянам та внесення змін до рішень міської ради", зокрема, пунктом 17.9 рішення затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки по АДРЕСА_3, площею 0,1051 га, для подальшого вирішення питання встановлення порядку користування земельною ділянкою в судовому порядку. Вважає вказані рішення незаконними, оскільки земельна ділянка по АДРЕСА_3 у м. Житомирі у користуванні раніше не перебувала, її межі в натурі (на місцевості) не визначалися, довгостроковими межовими знаками не закріплювалися, а тому орган місцевого самоврядування зобов'язаний був надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в натурі та затвердити проект із землеустрою, а не технічну документацію із землеустрою, чим порушив статті 42, 79-1, 118 ЗК України, а також статтю 50 Закону України "Про землеустрій". Крім того, право на отримання у власність або у користування прибудинкової території по АДРЕСА_3 у м. Житомирі на час виникнення спірних правовідносин мали лише юридичні особи в особі житлової експлуатуючої організації або об'єднання співвласників будинковолодіння, діяльність яких регулюється Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку". Отже, було порушено порядок оформлення прав на прибудинкову територію домоволодіння по АДРЕСА_3 у м. Житомирі, передбачений статтями 42, 118 ЗК України, внаслідок ухвалення рішення органом місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки фізичній особі, a не ОСББ, та дозвіл не передбачав виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки за вказаною адресою. Також зазначила, що в план прибудинкової території по АДРЕСА_3, розроблений ТОВ "Житомирземпроект", при виготовленні технічної документації на замовлення відповідачів не ввійшла територія, на якій розташована будівля її гаража, що в технічному паспорті на будинок від 2 серпня 2010 року значиться під літерою "И" площею 22,8 кв. м, та громадська вбиральня під літерою "М" площею 4,8 кв. м.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила визнати незаконним та скасувати пункт 83 додатку № 1 рішення 24 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 11 липня 2013 року № 587 "Про надання дозволу громадянам на виготовлення документації із землеустрою та складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", яким надано дозвіл ОСОБА_11, ОСОБА_9 ОСОБА_10, ОСОБА_8 на виготовлення технічної документації із землеустрою по АДРЕСА_3 у м. Житомирі, та визнати незаконним і скасувати пункт 17.9 даного рішення 33 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 27 лютого 2014 року № 632 "Про приватизацію, передачу в оренду земельних ділянок громадянам та внесення змін до рішень міської ради", яким було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки по АДРЕСА_3 у м. Житомирі на підставі статей 42, 79-1, 89, 118, 120, 123, 124, 125, 151 ЗК України, та статті 50 Закону України "Про землеустрій".

Відповідач Житомирська міська рада позов не визнала та пояснила суду, що оскаржуване рішення міської ради приймалося не для передачі у безоплатну власність земельної ділянки відповідачам, а для встановлення меж в натурі (на місцевості), що й вказано в самому оскаржуваному рішенні, а саме: у пункті 17 вказано "для подальшого вирішення питання встановлення порядку користування земельною ділянкою в судовому порядку затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 площею 0,1051 га. Підстава: клопотання від 30 жовтня 2013 року № 25/Я-9240 гр. ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8". Вказане рішення не порушує прав та інтересів позивача, оскільки затвердження технічної документації із землеустрою не має жодних юридичних наслідків, зазначена технічна документація не є правовстановлюючим документом. Крім того, рішення Житомирської міської ради від 11 липня 2013 року № 587 вичерпало свою дію фактом його виконання, оскільки на підставі зазначеного рішення була виготовлена технічна документація із землеустрою, тому воно не може бути скасовано чи змінено. Така позиція висвітлена в рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 20 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачами порушення їхніх прав, оскільки вони не звертались із заявою до Житомирської міської ради щодо оформлення права власності чи користування частиною земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 якою фактично безкоштовно користуються, у тому числі під гаражем і в межах, необхідних для його обслуговування, та не позбавлені реалізувати своє право у встановленому порядку.

Крім того, внаслідок виготовлення та затвердження технічної документації із землеустрою земельна ділянка як об'єкт цивільних прав не визначена і не сформована у встановленому порядку. Технічна документація із землеустрою не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку та, як вбачається з оскаржуваних рішень, метою її виготовлення є подальше вирішення питання встановлення порядку користування земельною ділянкою в судовому порядку, що також не позбавляє позивачів права на виготовлення на їх замовлення у встановленому порядку документації із землеустрою, яку погодять співвласники будинку.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 6 жовтня 2016 року, рішення

Корольовського районного суду м. Житомира від 20 липня 2016 року скасовано, та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, яка діє у своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_4, з інших підстав, ніж ті, що вказані в рішенні суду першої інстанції.

Вказане рішення мотивовано тим, що для вирішення спору в даному випадку визначальним є встановлення правових підстав набуття кожним із співвласників будинку права власності на окрему квартиру та у зв'язку з цим визначення статусу житлового будинку і належної до нього земельної ділянки. Проте вирішити це питання без участі всіх співвласників неможливо. Оскільки за оскаржуваними рішеннями затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки біля будинку в цілому і це питання зачіпає інтереси всіх співвласників будинку, то вирішення спору без залучення їх до участі у справі є протиправним.

У жовтні 2016 року ОСОБА_3, яка діє у своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_4, подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Корольовського районного суду м.

Житомира від 20 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 6 жовтня 2016 року, в якій просила скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Вказувала на те, що судом першої інстанції не був визначений правовий режим земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_3. Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду, оскільки нормами статті 120 ЗК України закріплено принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований. Та обставина, що співвласники багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 у м. Житомирі набули права власності на квартири шляхом приватизації з державної або комунальної власності, і на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок поширюється дія статті 42 ЗК України. Суд апеляційної інстанції помилково зазначив у своєму рішенні про застосування до наявних між сторонами правовідносин частини 1 статті 88 ЗК України, яка передбачає, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, y разі недосягнення згоди у судовому порядку. Багатоквартирний будинок по АДРЕСА_3 у м. Житомирі перебував у комунальній власності і право власності на квартири мешканці будинку набули шляхом приватизації у спільну сумісну власність. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, посилаючись на ту обставину, що правовстановлюючі документи, які містяться в матеріалах інвентаризаційної справи, не стосуються суті справи. Суд апеляційної інстанції не визначив процесуальний статус співвласників будинку стосовно їх участі у даній справі, а саме це є визначальним у вирішенні питання, чи є вказана обставина підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Вважає відсутніми підстави для притягнення інших співвласників будинку до участі у справі як відповідачів, оскільки вони не вчиняли дій щодо порушення її прав на земельну ділянку і не можуть бути притягнуті до відповідальності за ухвалення оспорюваних нею рішень. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні її позовних вимог, суд апеляційної інстанції мав зазначити, яким чином скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку технічної документами із землеустрою та її затвердження в порядку відведення земельної ділянки відповідачам порушує права інших співвласників будинку на прибудинкову територію.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 15 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом установлено, що на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 позивачам ОСОБА_3, ОСОБА_13 (після зміни прізвища ОСОБА_4) на праві приватної спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1, яка складається з двох жилих кімнат та службових приміщень загальною площею 60,90 кв. м з будівлею гаража.

Відповідачам ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 згідно зі свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_2 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2.

18 червня 2013 року відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 звернулися із заявою до Житомирської міської ради щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою на земельну ділянку площею 0,1100 за вказаною вище адресою.

Рішенням Житомирської міської ради від 11 липня 2013 року № 587 "Про надання дозволу громадянам на виготовлення документації із землеустрою та складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,1100 га за адресою: АДРЕСА_3.

На підставі зазначеного рішення розроблено технічну документацію із землеустрою спірної земельної ділянки площею 0,1051 га.

Рішенням Житомирської міської ради від 27 лютого 2014 року № 632 "Про приватизацію, передачу в оренду земельних ділянок громадянам та внесення змін до рішень міської ради" для подальшого вирішення питання встановлення порядку користування земельною ділянкою в судовому порядку затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки по АДРЕСА_3 у м. Житомирі, площею 0,1051 га.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 16 ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі "Буланов та Купчик проти України" від 9 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 9 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутій проти Хорватії" (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (п. 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (п. 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Вирішуючи питання правомірності звернення позивача до суду з відповідним позовом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність порушеного права чи інтересу позивача оспорюваними рішеннями Житомирської міської ради, з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до пунктів 4.1-4.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області від 15 березня 2016 року № 9-603-99.6-1704/2-16 відомості щодо формування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, м. Житомир в управлінні відсутні.

Тобто, земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3, м. Житомир, кадастровий номер не присвоєно, земельна ділянка як об'єкт цивільних прав не визначена та не сформована.

З урахуванням викладеного рішення Корольовського районного суду м. Житомира є законним та обґрунтованим, оскільки оскаржувані рішення Житомирської міської ради приймалися не для передачі у безоплатну власність земельної ділянки відповідачам, а для встановлення меж в натурі (на місцевості), що й вказано в самому оскаржуваному рішенні, а саме: в пункті 17 "для подальшого вирішення питання встановлення порядку користування земельною ділянкою в судовому порядку затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки".

Вказане рішення не порушує прав та інтересів позивача, оскільки затвердження технічної документації із землеустрою не має жодних юридичних наслідків, а технічна документація не є правовстановлюючим документом.

За встановлених судом вищевказаних обставин справи, безпідставним є посилання заявника на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11 лютого 2015 року № 6-2цс15.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, визначившись належним чином з характером спірних правовідносин, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваними рішеннями Житомирської міської ради права позивача не порушуються, оскільки дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою здійснюється з метою встановлення порядку користування земельною ділянкою в судовому порядку.

Твердження ОСОБА_3 про те, що в план прибудинкової території по АДРЕСА_3, розроблений ТОВ "Житомирземпроект", при виготовленні технічної документації на замовлення відповідачів не ввійшла територія, на якій розташована будівля її гаража, що в технічному паспорті на будинок від 2 серпня 2010 року значиться під літерою "И" площею 22,8 кв. м, та громадська вбиральня під літерою "М" площею 4,8 кв. м, є безпідставними, оскільки позивач має право в такому ж порядку подати заяву про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, або при розгляді судом спору про порядок користування земельною ділянкою подати свої заперечення з приводу неправильності здійснення на замовлення відповідачів цієї технічної документації.

Відповідно до статті 42 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття рішення Житомирською міською радою від 11 липня 2013 року № 587) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об'єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 "Про реалізацію Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

До прийняття Житомирською міською радою оскаржуваного рішення, території навколо будинку по АДРЕСА_3 у м. Житомирі кадастровий номер не присвоєно, земельна ділянка як об'єкт цивільних прав не визначена та не сформована. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку мешканцями даного будинку не створювалося.

Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що рішення Житомирської районної ради ухваленні з порушенням вимог статті 42 ЗК України, є безпідставними, оскільки позивач не надала суду доказів того, що всі квартири по АДРЕСА_3 у м. Житомирі є приватизованими, що має наслідком застосування до вказаних правовідносин статті 42 ЗК України.

Висновки апеляційного суду Житомирської області про те, що у справі не було залучено інших власників квартир по АДРЕСА_3, права та інтереси яких також зачіпаються оскаржуваними позивачем рішеннями Житомирської міської ради, є безпідставними, оскільки відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ОСОБА_11 бажають у встановленому законом порядку, зокрема за рішенням суду, визначити порядок користування земельною ділянкою, що знаходиться за вказаною адресою. Надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, що не пов'язана із отриманням відповідачами права власності на земельну ділянку, не порушує права інших власників або наймачів квартир, що знаходяться у будинку АДРЕСА_3

Враховуючи зазначене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і матеріалам справи, тому підстави для його зміни або скасування відсутні.

Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57, 58, 59, 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, яка діє у своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 6 жовтня 2016 року скасувати, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 20 липня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик