Ухвала

Іменем України

20 вересня 2021 року

м. Київ

Провадження № 51-4489 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С. І.,

суддів: Білик Н. В., Ємця О. П.

розглянув касаційну скаргу прокурора на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12016110140003023 щодо ОСОБА_1,

встановив:

Прокурор звернувся з касаційною скаргою на вищевказані судові рішення, просить їх скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Перевіривши відповідність касаційної скарги вимогам ст. 427 КПК України, суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без руху, встановивши строк для усунення недоліків.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 427 КПК України, крім іншого, у скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підстави для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень касаційним судом, визначено у ст. 438 КПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 2 ст. 438 КПК України.

Посилаючись на незаконність судових рішень, особа, яка подає касаційну скаргу, повинна вказати на конкретні порушення закону, передбачені у ст. 438 КПК України, що є підставою для їх зміни чи скасування, а також належним чином обґрунтувати свої доводи.

Касаційна скарга прокурора містить ретельний опис подій у провадженні із висновками про їх невідповідність фактичним обставинам, наведеною власною оцінкою обставин справи та оцінкою доказів, однак, неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неналежна, на думку прокурора, оцінка доказів не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

В поданій скарзі не наведено підстав, передбачених ст. 438 КПК України для зміни чи скасування постановлених судових рішень. Тобто у ній не зазначено, які саме істотні порушення кримінального процесуального закону чи неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність допущено при розгляді даного кримінального провадження, які можуть бути предметом касаційного розгляду.

Крім того, прокурор зазначає, що апеляційний суд не дав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора та не навів переконливих мотивів на їх спростування. При цьому прокурор не конкретизує, які саме доводи його апеляційної скарги були залишені поза увагою апеляційним судом, а наведені у касаційній скарзі твердження прокурора по суті зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду, викладеними в оскаржуваній ухвалі. До того ж, прокурор посилається на істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 94 КПК України при оцінці доказів, зокрема, належності доказу - висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи (опитування із застосуванням спеціального технічного пристрою - комп'ютерного поліграфа) від 7 червня 2017 року, однак не конкретизує, у чому полягали такі порушення у контексті ст. 94 КПК України та у їх взаємозв'язку і яким чином вони вплинули на законність остаточного рішення суду апеляційної інстанції.

З приводу обґрунтування касаційної скарги рядом порушень прав потерпілого під час судового розгляду, слід зазначити наступне.

Статтею 129 Конституції України встановлені основні засади судочинства, серед яких своє місце займають рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначені конституційні положення мають своє втілення серед засад кримінального провадження. Так, за змістом п. 3 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 10 КПК України рівність перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 10 КПК України, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками. У свою чергу забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 7, ст. 24 КПК України гарантує кожному право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому п. 17 ч. 1 ст. 7, ст. 24 КПК України. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому п. 17 ч. 1 ст. 7, ст. 24 КПК України, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК України потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК України, є стороною кримінального провадження з боку обвинувачення.

Касаційну скаргу мають право подати, у тому числі, потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції (п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК України).

Аналіз зазначеної норми вказує на те, що потерпілий як суб'єкт касаційного оскарження є носієм приватного інтересу.

Приватний інтерес у кримінальному процесі - це інтерес не наділених державно-владними функціями учасників кримінального провадження, а також інтерес суб'єктів, які здійснюють кримінальне провадження, зумовлений їх соціальним статусом приватної особи, а не кримінальним процесуальним статусом.

Норма, передбачена п. 7 ч. 1 ст. 425 КПКУкраїни, наділяє правом потерпілого на касаційне оскарження у частині, що стосується його інтересів, та містить обмеження - в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з копій судових рішень учасниками кримінального провадження є потерпілий та його представник, і як суб'єкти кримінального провадження відповідно до чинного законодавства вони наділені певними процесуальними правами, зокрема, потерпілий на оскарження постановлених судових рішень у частині, що стосується його інтересів, однак в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до змісту ухвали суду апеляційної інстанції, потерпілий звернувся до суду першої інстанції із заявою про відмову від заявленого цивільного позову і своїм небажанням далі приймати участь в судових засіданнях. Будь-яких зауважень від потерпілого стосовно порушення його права на участь в судовому розгляді на жодній зі стадій судового процесу не надходило, і апеляційна скарга потерпілим не подавалась. Разом з тим, на адресу апеляційного суду надійшло клопотання від представника потерпілого про розгляд апеляційної скарги прокурора без участі потерпілого та його представника. Станом на час постановлення ухвали, касаційна скарга від потерпілого чи його представника на адресу Верховного Суду не надходила.

Крім того, прокурор у касаційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не виконав вимоги Постанови Пленуму ВСУ № 1 від 26 квітня 2002 року "Про судову практику у справах про необхідну оборону", однак Верховний Суд звертає увагу, що в зазначеній постанові містяться роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань кримінального права та інтерпретаційні норми, які містяться в постанові, не є джерелом кримінального права. Разом з тим, змінами внесеними до кримінального процесуального кодексу та змінами від 3 жовтня 2017 року до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року введені нові механізми єдності правових позицій та застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, врахування іншими судами при застосуванні таких норм права висновків, які викладені в рішеннях палат Верховного Суду, Об'єднаної палати та Великої палати, тому посилання прокурора на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року є неправильним.

Згідно з ч. 5 ст. 427 КПК України до касаційної скарги додаються копії судових рішень, які оскаржуються.

Всупереч вказаній нормі, прокурором до касаційної скарги не долучені належним чином завірені копії оскаржуваних судових рішення, як того вимагає Інструкція з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затверджена наказом Державної судової адміністрації України № 814 від 20 серпня 2019 року (із змінами).

Відповідно до ст. 429 КПК України, суд касаційної інстанції, встановивши, що касаційну скаргу подано без додержання вимог, передбачених ст. 429 КПК України, постановляє ухвалу про залишення касаційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки касаційної скарги і встановлюється строк, необхідний для їх усунення, що не може перевищувати п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись ст. 429 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без руху.

Встановити прокурору строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків касаційної скарги - 10 (десять днів) з дня її отримання.

Роз'яснити, що касаційна скарга повертається, якщо особа не усунула недоліки касаційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

С. І. Кравченко Н. В. Білик О. П. Ємець