У разі відсутності дієвого механізму перерахунку пенсійних виплат або відсутності передбачених законом видатків не повинен унеможливлюватись захист прав позивача на пенсію (ВП/ВС у справі № 2-а-13964/08/1570 від 13.01.2021)

Фабула судового акту: До уваги пропонується правова позиція ВП ВС щодо перерахунку пенсії.

Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, яка діяла з 01 січня 2006 року по 21 грудня 2007 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як показує практика, за і без того мізерну пенсію в Україні потрібно ще й добре посудитися.

Судовий розгляд у цій справі тривав ще з 2008 року і пройшов всі три інстанції, після чого судами було відмовлено позивачці у перерахунку пенсії.

Позивачка є дитиною війни, а також отримує пенсію по інвалідності.

Внаслідок законодавчої невизначеності, а також відсутності фінансування норма закону про отримання допомоги фактично залишилася існувати тільки на папері. П. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Після багаторічних судових баталій позивачка звернулася до ВС із заявою про перегляд за виключними обставинами рішень судів у зв’язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

ЄСПЛ, посилаючись на рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України», «Філозофенко проти України» зазначив, що приймаючи закони про надання громадянам права на отримання певної власності та/або певного доходу, держава повинна діяти відповідально та з урахуванням реальної можливості реалізації такого закону та його виконання.

Позиція ВП ВС: Посилаючись на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ВП ВС погодилася з доводами позивачки.

Так, ВП було зазначено, зокрема, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Держава не здійснила ефективних засобів захисту права позивачки на мирне володіння майном.

Разом із тим, відносно ефективності відновлення права позивачки та справедливості рішення ВП ВС залишаються питання, адже в підсумку ВП ВС зробила висновок, що найбільш доречним способом захисту її прав, порушення яких констатовано у рішенні ЄСПЛ, є новий розгляд справи судом першої інстанції.

Зважаючи на той факт, що новий судовий розгляд може тривати роками, а позивачка є дитиною війни, а отже, людиною похилого віку та інвалідом, ймовірність того, що вона зможе отримати реальні виплати від держави є малою.

Ось чому хотілось би зазначити, що, можливо, більш ефективним та гуманним результатом цієї справи було би її вирішення по суті, а не направлення на новий безкінечний розгляд судами.

Аналізуйте судовий акт: Який строк звернення до суду за перерахунком пенсії? (ВС/КАС у справі № 520/11178/2020 від 26.01.2021 р.).

Відсутність в архіві пенсійної справи не може бути підставою для відмови в поновленні раніше призначеної пенсії (КАС/ВС у справі № 200/3663/16-а від 10.12.2020)

Стягнення надміру виплаченої пенсії можливо лише у разі ДОВЕДЕННЯ недобросовісної поведінки особи, яка такий надмір отримувала (ВС/КАС у справі № 756/6984/16-а від 16.06.2020)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 2-а-13964/08/1570

Провадження № 11-87зва20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження у зв`язку з неявкою сторін у судове засідання заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року (судді Косцова І. П., Стас Л. В., Турецька І. О.) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2011 року (судді Ситников О. Ф., Гашицький О. В., Малинін В. В., Мойсюк М. І., Штульман І. В.) в адміністративній справі № 2-а-13964/08/1570 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Великомихайлівському районі Одеської області (далі - УПФУ) про зобов`язання вчинити дії щодо нарахування недоплаченої допомоги дітям війни,

УСТАНОВИЛА:

Історія справи

1. У грудні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до УПФУ, у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку та виплаті щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком;

- зобов`язати УПФУ нарахувати та виплатити щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за 2006-2008 роки в розмірі 3891,90 грн.

2. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 10 червня 2009 року позов задовольнив частково: визнав протиправними дії УПФУ щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті в повному обсязі щомісячного підвищення до пенсії; зобов`язав відповідача перерахувати та виплатити позивачці недоплачене як дитині війни щомісячне підвищення до пенсії за періоди з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за винятком виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

3. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 01 листопада 2010 року постанову суду першої інстанції скасував та позов задовольнив частково: зобов`язав УПФУ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у періоди з 11 по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року (з урахуванням фактично виплачених сум). У задоволені решти позовних вимог суд відмовив.

4. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 травня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин

5. Суди встановили, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФУ та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 05 грудня 2003 року.

6. На звернення позивачки від 18 листопада 2008 року щодо перерахунку пенсії відповідно до статті 6 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2195-IV) до УПФУ останнє листом від 20 листопада 2008 року №15/Ф-4 відповіло відмовою, посилаючись на правомірність своїх дій та відповідність їх вимогам чинного законодавства.

7. Згідно зі статтею 1 Закону № 2195-IV, дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років, а отже ОСОБА_1 відноситься до категорії «дитина війни», що підтверджується копією паспорта та відповідним штампом у пенсійному посвідченні № НОМЕР_1 від 05 грудня 2003 року.

8. Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, яка діяла з 01 січня 2006 року по 21 грудня 2007 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

9. Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

10. Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» пункт 17 статті 77 указаного Закону виключено, а статтю 110 викладено у новій редакції, якою встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

11. Упродовж 2006 року Кабінетом Міністрів України вказаний порядок запровадження та виплати пільг дітям війни, які передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визначений не був. Фінансування виплат підвищення пенсії дітям війни з державного бюджету у 2006 році не проводилось.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві вимог

12. 02 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2011 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

13. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, позивачка послалася на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «Філозофенко проти України» (заява № 72954/11), ухвалене 09 січня 2020 року.

14. На думку ОСОБА_1 , Суд задовольнив її заяву щодо перерахунку підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 02 квітня по 31 грудня 2006 року, що є підставою для перегляду вказаних судових рішень у справі № 2-а-13964/08/1570, а тому заявниця просить: ухвалити постанову, якою змінити абзац третій резолютивної частини постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року та викласти цей абзац у новій редакції, відповідно до якої зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у періоди з 02 квітня по 31 грудня 2006 року, з 11 по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року (з урахуванням фактично виплачених сум); скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2011 року.

Позиція інших учасників справи

15. На час розгляду справи відповідач відзиву та пояснень на заяву позивачки не надіслав.

Рух заяви у Великій Палаті Верховного Суду

16. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 12 березня 2020 року відкрив провадження за виключними обставинами в адміністративній справі № 2-а-13964/08/1570, витребував справу з Одеського окружного адміністративного суду та копію рішення ЄСПЛ у справі «Філозофенко проти України», ухваленого 09 січня 2020 року, з його автентичним перекладом українською мовою від Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

17. 15 квітня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов лист судді Одеського окружного адміністративного суду Аракелян М. М. від 08 квітня 2020 року за № 2-а-13964/08/1570/12480/20, відповідно до якого справа № 2-а-13964/08/1570 була знищена згідно з актом № 9 про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду, затвердженого головою Одеського окружного адміністративного суду 03 грудня 2019 року.

18. 24 квітня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду з Міністерства юстиції України надійшла копія автентичного перекладу рішення ЄСПЛ у справі «Філозофенко проти України» (заява № 72954/11).

19. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 квітня 2020 року направила до Одеського окружного адміністративного суду копії матеріалів провадження № 11-87зва20для відновлення судового провадження у справі № 2-а-13964/08/1570 за позовом ОСОБА_1 до УПФУ про зобов`язання вчинити дії щодо нарахування недоплаченої допомоги дітям війни та зупинила провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2011 року до надходження відновленого судового провадження.

20. 23 жовтня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали відновленого судового провадження у справі № 2-а-13964/08/1570 відповідно до супровідного листа виконувача обов`язків керівника апарату Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року за № 2-а-13964/08/1570/43358/20.

21. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 листопада 2020 року поновила провадження у справі № 2-а-13964/08/1570 та призначила справу до розгляду в судовому засіданні.

22. Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання Великої Палати Верховного Суду не з`явилися.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що перегляд за виключними обставинами рішень судів попередніх інстанцій здійснюється лише в частині позовних вимог за період з 01 квітня по 31 грудня 2006 року.

24. Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

25. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

26. Реалізація таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами під час розгляду справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема в частинах першій та другій статті 6 КАС України.

27. З огляду на наведене та згідно зі статтею 46 Конвенції, статтею 2 Закону № 3477-IV держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною.

28. Зі змісту рішення ЄСПЛ у справі «Філозофенко проти України» слідує, що ОСОБА_1 подала до Суду заяву № 72954/11, у якій скаржилася за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на невиплату державою підвищення до пенсії за 2006-2008 роки в повному обсязі.

29. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

30. У параграфі 16 рішення у справі «Філозофенко проти України» ЄСПЛ, вирішуючи прийнятність вимог заявниці про підвищення до пенсії за періоди з 01 січня до 02 квітня 2006 року, з 01 січня до 09 липня 2007 року та з 01 січня до 22 травня 2008 року, послався на рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України», у якому він визнав подібні скарги заявників неприйнятними як явно необґрунтовані, оскільки заявники не довели наявності «законного сподівання» на підвищення рівня пенсії протягом зазначених періодів. Відтак Суд не знайшов підстав для іншого висновку у цій справі та так само відхилив вимоги заявниці щодо зазначених періодів як явно необґрунтовані. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що вимогу заявниці щодо періоду з 09 липня до 11 грудня 2007 року національні суди залишили без задоволення як подану з пропуском строку. Суд не знайшов жодної свавільності у постановах судів стосовно цього періоду й також відхилив скаргу заявниці щодо цього періоду як явно необґрунтовану.

31. ЄСПЛ, посилаючись також на рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України», у параграфах 18 і 19 рішення у справі «Філозофенко проти України» зазначив, що бездіяльність держави, тобто невизначення розміру підвищення до пенсії, яка мала виплачуватися заявникам у період з квітня до грудня 2006 року, становила втручання в їхні права за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Уряд не навів жодних аргументів, щоб пояснити цю бездіяльність, яка тримала заявників у стані невизначеності. Отже, Суд не знайшов жодної причини, чому органи державної влади не вжили жодних дій для визначення розміру підвищення до пенсії заявників, і вважав, що це втручання було необґрунтованим і порушило зазначене положення. ЄСПЛ не знайшов жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку в цій справі.

32. З огляду на викладене ЄСПЛ оголосив прийнятною скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо періоду з 01 квітня до 31 грудня 2006 року.

33. Відповідно до практики ЄСПЛ проголошене у першому реченні статті 1 Першого протоколу до Конвенції право на мирне володіння майном означає, що порушення цього права може мати місце і за відсутності прямого або фізичного втручання держави. Так, наприклад, порушення може мати форму позбавлення можливості використовувати власність, ненадання відповідних дозволів (рішення Комісії від 08 лютого 1978 року у справі Paul Henry Wiggins v. the United Kingdom, параграф 33), або інших норм перешкоджання реалізації права власності, що є наслідком застосування законодавства або заходів органів державної влади (рішення від 18 грудня 1996 року у справі Loizidou v. Turkey)

34. За положеннями статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

35. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

36. Соціальні права громадян держави встановлюються законами та реалізуються відповідно до них та інших нормативно правових актів у порядку, встановленому законами.

37. Право власності громадян як одне з основоположних прав закріплено у статті 41 Конституції Україні. Таке право, як право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, набувається в порядку, визначеному законом (частина друга статті 41 Конституції).

38. Приймаючи закони про надання громадянам права на отримання певної власності та/або певного доходу, держава в особі відповідних органів державної влади повинна діяти відповідально та з урахуванням реальної можливості реалізації такого закону та його виконання.

39. Відтак у держави в особі її компетентних органів існує позитивний обов`язок щодо врегулювання правовідносин, визначення прав та обов`язків сторін у законодавчих актах та реального забезпечення виконання цих законів шляхом прийняття у разі потреби інших нормативних актів на реального забезпечення їх виконання.

40. Принцип належного врядування, зміст якого розкритий у рішенні ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» (параграфи 70, 71), передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

41. Принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу.

42. Цей самий принцип повинен бути застосований до бездіяльності держави в особі її уповноважених органів у випадку бездіяльності щодо прийняття нормативних актів на виконання приписів прийнятих законів та передбачення, зокрема, видатків на фінансування виконання приписів законів.

43. Оскільки Велика Палата Верховного Суду відіграє провідну роль у забезпеченні розвитку права та формуванні єдиної правозастосовної практики судами України, саме від вироблення правових позицій у справах щодо вирішення виключних правових проблем (які, як правило, мають системний характер) залежить ефективність судового захисту на національному рівні.

44. Суди попередніх інстанцій у цій справі зазначили, що вказані вище положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не визнавалися неконституційними, отже, для проведення спірних виплат у 2006 році у зв`язку з нездійсненням вказаною постановою поетапного впровадження статті 6 Закону України № 2195-ІV були відсутні правові підстави, тобто протягом 2006 року дію статті 6 Закону України № 2195-ІV від 18 листопада 2004 року не було відновлено.

45. Отже, держава в особі уповноважених органів не здійснила ефективних засобів захисту права позивачки на мирне володіння майном.

46. Велика Палата Верховного Суду вважає, що не можна виправдовувати бездіяльність держави щодо захисту прав на мирне володіння майном відсутністю визначеного у національному законодавстві механізму визначення розміру нарахувань соціальних виплат, які належать до нарахувань за приписами закону, оскільки саме у визначенні такого механізму, зокрема, полягає позитивний обов`язок держави та законні очікування особи на отримання виплат, передбачених законом.

47. У разі відсутності дієвого механізму перерахувань передбачених законом соціальних виплат або відсутності передбачених законом видатків на такі виплати не повинен унеможливлюватись захист прав власності позивачки, гарантованих статтею 41 Конституції України, і в цьому випадку держава повинна відповідати за невиконання свого позитивного обов`язку шляхом виплати відповідної компенсації, яка може бути визначена, у тому числі, судом (стаття 56 Конституції України).

48. У справі «Філозофенко проти України» від 09 січня 2020 року ЄСПЛ наголосив, що його роль не полягає у підміні собою національних органів влади та обчисленні розміру підвищення до пенсії, яке мало бути виплачено заявниці у 2006 році, враховуючи відсутність будь-якого рішення органів державної влади щодо цього. Отже ЄСПЛ у цій справі вважав, що більш доречним був би розгляд цього питання на стадії виконання цього рішення (параграф 24).

49. ЄСПЛ визнає наявність позитивного обов`язку держави щодо запровадження належної системи гарантій права власності та правосуддя (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції у поєднанні зі статтями 6 та 13 Конвенції).

50. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

51. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

52. Оскільки держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду в частині загальних та індивідуальних заходів на виконання рішень ЄСПЛ, необхідно, щоб такі заходи на національному рівні сприяли ефективному відновленню прав заявників.

53 Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду.

54. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

55. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржуване рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскаржуваного провадження на національному рівні.

56. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки судами попередніх інстанцій позивачці у цій справі було відмовлено в частині її позовних вимог за період з 01 квітня по 31 грудня 2006 року, найбільш доречним способом захисту її прав, порушення яких констатовано у рішенні ЄСПЛ, є новий розгляд справи судом першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду заяви

57. Відповідно до частини п`ятої статті 368 КАС України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

58. Оскільки ЄСПЛ констатував порушення конвенційних прав позивачки у цій справі, то вказані порушення можна усунути шляхом скасування рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині позовних вимог ОСОБА_1 за період з 01 квітня по 31 грудня 2006 року.

59. Однак, ураховуючи відсутність у Великої Палати Верховного Суду повноважень встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а справа у вказаній вище частині позовних вимог - передачі до суду першої інстанції.

60. Під час розгляду справи суд першої інстанції, за необхідності, може вирішити питання про заміну відповідача у справі або залучення співвідповідача.

Керуючись статтями 345 355 356 359 361 368 369 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2009 року, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2011 року скасувати в частині позовних вимог за період з 01 квітня по 31 грудня 2006 року, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2011 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформлено суддями Анцуповою Т. О. та Сімоненко В. М.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Т. О. Анцупова К. М. Пільков

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В. Пророк

І. В. Григор`єва Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач

В. С. Князєв С. П. Штелик

Л. М. Лобойко