ТОП - 10 міфів виконавчого провадження

У Центральному міжрегіональному управлінні Мін’юсту розвіюють найпопулярніші міфи щодо виконання рішень суду та інших органів.

Міф 1.

Отримання рішення суду на свою користь

Реальність: Виграний суд – це лише перша половина справи. Друга, і найважливіша частина – це виконання рішення суду. І далеко не завжди це може бути швидко і просто. Тому питання виконання рішення суду стає чи не головним у намаганні людей домогтися справедливості.

Саме виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Відтак, для звернення судового рішення до виконання стягувачу насамперед необхідно отримати в суді виконавчий документ. Після його пред’явлення та написання заяви державний виконавець буде мати підстави для відкриття виконавчого провадження.

Важливо: виконавчий документ має відповідати вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Міф 2. Державні виконавці блокують всі рахунки боржника

Реальність:

Державний виконавець виносить постанову про блокування рахунку саме на суму боргу, яка зазначена в постанові про відкриття виконавчого провадження.

При винесенні постанови про арешт коштів боржника державний виконавець чітко вказує в межах якої суми потрібно здійснити арешт коштів. До її складу входить як сам борг, так і виконавчий збір та штрафні санкції (якщо такі передбачені).

Міф 3. Виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню – це тільки рішення судів

Реальність: До виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню, також належать виконавчі написи нотаріусів, рішення Європейського суду з прав людини, посвідчення спеціальних комісій по трудових спорах, рішення Національного банку України та інші.

Примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

2) судових наказів;

3) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

4) виконавчих написів нотаріусів;

5) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;

7) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

8) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;

9) рішень Європейського суду з прав людини;

10) рішень (постанов) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Міф 4. Приватні виконавці мають право виконувати рішення щодо виселення з житла

Реальність: Є ряд виконавчих рішень, які можуть виконувати тільки державні виконавці. Це стосується, зокрема, захисту прав дітей, виселення та вселення осіб із житла, виконання рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини тощо.

Приватні структури займатимуться тільки боргами приватних осіб і компаній (частка держави менше 25%) і по обмеженому переліку справ. Наприклад, за державними виконавцями, як і раніше, залишаються справи по дітях (відбирання, передача прав, призначення побачень), вселення та виселення фізосіб, конфіскації, рішення адміністративних судів та Європейського суду з прав людини. Тобто ключова сфера, в якій працюватимуть приватні виконавці – стягнення боргів перед банками і фінкомпаніями.

Міф 5.

Тимчасові обмеження для боржників по аліментах застосовують одразу з відкриттям виконавчого провадження

Реальність:

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці з дня відкриття виконавчого провадження, до боржника застосовуються тимчасові обмеження.

Які саме обмеження чекають на горе-батьків?

1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України;

2) у праві керування транспортними засобами;

3) у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії;

4) у праві полювання.

Майте на увазі, якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, вказані постанови виносяться державним виконавцем за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці.

Міф 6.

Виконавчий документ у справах про стягнення аліментів може бути пред'явлено тільки протягом 3 років з моменту прийняття рішення суду

Реальність:

Виконавчий документ у справах про стягнення аліментів може бути пред’явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

При досягненні дитиною повноліття за наявності заборгованості зі сплати аліментів виконавчий документ виконується в загальному порядку щодо стягнення заборгованості зі сплати аліментів.

Міф 7.

Виконавчий збір сплачується за виконавчим документом про стягнення аліментів

Реальність :

Виконавчий збір не сплачується за виконавчим документом про стягнення аліментів, крім документів про стягнення аліментів за наявності заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців.

Міф 8.

Державний виконавець самостійно обирає місце відкриття провадження

Реальність: Це право належить стягувану.

Виконавчий документ пред’являється за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії, щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належать стягувачу.

Міф 9.

Борг неможливо стягнути, якщо людина не працює та не декларує майно

Реальність:

За рішенням суду боржника направляють на суспільно-корисні роботи та за їхній рахунок стягується борг.

21.01.2019 між Міністерством юстиції України та Державною службою зайнятості підписано Меморандум про співробітництво. Метою цього Меморандуму є консолідація зусиль сторін щодо формування сприятливого середовища та забезпечення реалізації ефективної державної політики у сфері зайнятості різних соціальних груп та вікових категорій населення. Особам, які мають майнові зобов'язання за рішеннями суду або інших органів, у тому числі, які мають заборгованість зі сплати аліментів, необхідно звернутись до відповідної служби зайнятості для отримання інформації про вільні робочі місця (вакансії), зареєстровані в Єдиній інформаційно-аналітичній системі державної служби зайнятості.

Міф 10. Рішення державних виконавців не підлягають оскарженню

Реальність:
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ.

Також рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Звертаємо увагу, що згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити:

1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається;

2) повне найменування (прізвище, ім’я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім’я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником;

3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина);

4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону;

5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

6) підпис скаржника або його представника з зазначенням дня подання скарги.