Так формальне порушення є! Але чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття? (ВС/КАС у справі № 825/2328/16 від 22 травня 2020р.)

Фабула судового акту: Саме на таке питання слід відповідати суду при розгляді позовів про визнання недійсними, протиправними, нечинними та скасування рішень суб’єктів владних повноважень, які обґрунтовуються порушенням процедури їх ухвалення.

Постановка питання абсолютно правильна. І при застосуванні такого підходу адміністративні суди дійсно реалізують себе як третя гілка влади. І можливо колись це буде закріплено і в статті 244 КАС України - "Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення."

Наше суспільство вже давно є заручником формальної законності. В даному випадку під формальною законністю розуміється вирвана із законодавства окрема норма, яка внаслідок маніпуляцій застосовується на догоду окремого інтересу, наприклад бюрократії, та нейтралізує власне мету, на яку спрямоване правове регулювання. По- іншому це можна назвати ефективністю права (хоча існує думка, що це взагалі не юридична категорія). Формалізм знижує та знищує ефективність права, запобігає вирішенню проблем, які має вирішувати право, заважає загальному розвитку суспільства. Поряд з цим на світоглядному рівні панує принцип, що «закон повинен бути понад усе», і внаслідок неправильного розуміння у суспільстві цього принципу формальна законність панує як явище вже декілька десятиліть.

Предметом розгляду цієї справи є порушення позивачем ст. ст. 96, 97 КЗпПУ, яке як встановлено судом дійсно мало місце. Позивач просив суд визнати протиправною та скасувати постанову органу Держапраці у зв’язку із порушенням визначеної законодавством процедури прийняття цієї постанови, які також дійсно мали місце.

Отже, дилема. З одного боку процедура є гарантією, яка унеможливлює прийняття рішення суб’єктом владних повноважень із порушенням закону і прав громадянина, а з іншого боку порушення процедури суб’єктом владних повноважень не повинно надавати можливість для громадянина уникнути законної відповідальності. І як тут визначити межу?

Суд вдався до тлумачення базового принципу ultra vires action або invalid act. Хоча процедурні дефекти при прийнятті адміністративного акту, як правило тягнуть настання дефектних наслідків, проте не кожен дефект робить акт неправомірним.

Суд керуючись практикою ЕСПЛ підкреслив, що скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Відтак ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

З огляду на це, стосовно даної справи позивачем не було доведено, а судом не встановлено саме тих процедурних порушень при прийнятті постанови, що оскаржується, які могли б вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності. Тобто тих порушень, які б ПО - СУТІ стали би підставами для визнання накладення штрафу незаконним.

Аналізуйте судовий акт: Електронний підпис (ЕЦП) є обов’язковим реквізитом електронного документа, а емайл листування не може бути прийнято як допустимий доказ судом, без відповідного підпису(ВС/КГС у справі № 922/788/19 від 28 грудня 2019р.)

Копія документу є належним доказом лише у разі її належного засвідчення та завчасного направлення іншим учасникам справи (ВС/КАС № 810/719/18 від 17.07.2019)

Оскільки нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення прав, свобод чи інтересів, строк його оскарження в адміністративному суді не обмежується шістьма місяцями (ВС/КАС,справа № 457/908/17,30.05.19)

Повернення рекомендованих листів, якими надіслано судові рішення, з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання» не прирівнюється до вручення судового рішення (ВС/КАС № П/811/13/17 від 06.09.2019)

Не поцікавився рухом своєї справи – отримав відмову у продовженні строків на апеляційне оскарження (ВС/КАС № 0870/8014/12 від 15.05.2019)

«ТОВ «ФРІДА» проти України»: надмірний формалізм при вирішенні питання прийнятності касаційної скарги непропорційно обмежує право особи на розгляд її справи судом касаційної інстанції (п. 1 ст. 6 Конвенції, заява № 24003/07, від 8 грудня 2016 р.)

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2020 року

Київ

справа № 825/2328/16

адміністративне провадження №К/9901/23055/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2017 (головуючий суддя: Бородавкіна С.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017 ( головуючий суддя: Бєлова Л.В., судді: Безименна Н.В., Желтобрюх І.Л.) у справі № 825/2328/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс» до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови ,

В С Т А Н О В И В:

20.12.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс» (далі - позивач або ТОВ «Сервіс») звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Чернігівській області (далі - відповідач або Управління Держпраці), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову від 08.12.2016 № 25-03-012/0667/158 про накладення штрафу у розмірі 58 000,00 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017, в задоволені позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач у цій справі не є контролюючим органом доходів і зборів в розумінні вимог пункту 41.1 статті 41 ПК України. Відповідно, приписи пункту 3 Прикінцевих положень Закону від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII) не можуть поширюватися на Управління Держпраці у Чернігівській області, як помилково стверджує позивач.

Також суди дійшли висновку, що встановлені відповідачем порушення позивачем статті 96 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є обгрунтованими.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач направив на адресу Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, надійшла поштою 21.04.2017, у якій, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017, направити справу на новий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій пункту 3 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, який, на думку скаржника, поширюється на всі контролюючі органи.

Також, на переконання позивача, судами попередніх інстанцій не враховані вимоги Закону України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V) щодо процедури проведення перевірки відповідачем.

Скаржник вважає, що доказом проведення перевірки без повідомлення директора ТОВ «Сервіс», є висновок почеркознавчої експертизи № 1640/1642/17-24, яка проведена по кримінальному провадженню та згідно якого підпис від імені директора в акті перевірки №25-03-012/0667 від 15.11.2016 виконано іншою особою.

Водночас зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги надані позивачем докази на спростування виявлених відповідачем порушень, які є належними і які містять інформацію щодо предмету доказування.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.05.2017 відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15.02.2018 цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

За результатом повторного автоматизованого розподілу від 13.06.2019 визначено новий склад суду (головуючий суддя: Чиркін С.М., судді: Саприкіна І.В., Єзеров А.А.).

Ухвалою Верховного Суду від 12.05.2020 справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

В порядку статті 31, пункту 15 Перехідних положень КАС України, за результатами автоматизованого розподілу здійснено заміну судді ОСОБА_1, у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 09.04.2020 №923/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку".

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Сервіс» є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку 27.03.1997.

На виконання рішення колегії Мінсоцполітики від 23.09.2016 та Плану заходів щодо координації спільних дій Держпраці, ПФУ та ДФС, листом від 27.10.2016 №10730/4.1/4.3-ДП-16 Департамент з питань праці Держпраці направив для опрацювання відповідачу переліки роботодавців, які виплачують заробітну плату у розмірі меншому, ніж розмір мінімальної заробітної плати.

За змістом вищезазначеного листа, відповідачу доручено провести перевірку додержання законодавства про працю на підприємствах, серед яких і ТОВ «Сервіс».

Листом від 27.10.2016 № 10784/4.1/4.3-ДП-16 Департамент з питань праці Держпраці додатково надав дозвіл Управлінню Держпраці на проведення перевірок у роботодавців згідно з переліком.

Відповідно до наказу від 09.11.2016 № 199 та на підставі направлення на проведення перевірки від 09.11.2016 № 815, посадовою особою управління Держпраці у Чернігівській області проведено позапланову перевірку дотримання ТОВ «Сервіс» законодавства про працю. Відповідно до відмітки, копію направлення на проведення перевірки 10.11.2016 вручено під підпис директору ТОВ «Сервіс» ОСОБА_2 .

За результатами перевірки складено акт додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування №25-03-012/0667 від 15.11.2016 (далі - акт), отриманий ОСОБА_2 15.11.2016, що підтверджується підписом та печаткою. Заперечення та зауваження до перевірки відсутні.

За змістом акту, відповідачем встановлено порушення позивачем статті 96 КЗпП України, а саме: відповідно до штатного розпису, введеного в дію 01.11.2016, посадові оклади інженера з охорони праці пожежної безпеки, лікаря-гастроентеролога, лікаря-уролога, лікаря-онколога, мамолога, рентгенолаборанта, сестри маніпуляційної, сестри медичної, сестри медичної зі стоматології, молодшої сестри медичної, зубного техніка, реєстратора медичного, лікаря гінеколога, майстра з ремонту автозасобів, закрійника, швачки встановлено у розмірі 1450 грн.; в серпні - червні 2016 року ОСОБА_3 (сестра медична), ОСОБА_4 (адміністратор), ОСОБА_5 (автомеханік), ОСОБА_6 (технік зубний) та іншим працівникам оплата праці проводиться на рівні мінімальної заробітної плати - 1450,00 грн, без урахування міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Також встановлено порушення статті 97 КЗпП України, а саме: штатний розпис на 30.10.2016 з встановленими розмірами посадових окладів працівників товариства затверджений директором ТОВ «Сервіс» ОСОБА_2 самостійно, без погодження з уповноваженими на представництво трудовим колективом органом; та порушення статті 115 КЗпП України - строки виплати заробітної плати в товаристві не встановлені, заробітна плата в періоді, що перевіряється, працівникам виплачується один раз на місяць. За жовтень 2016 року заробітна плата нарахована, але не виплачена.

Відповідачем складено відносно ОСОБА_2 , як керівника ТОВ «Сервіс», протокол про адміністративне правопорушення від 15.11.2016 № 25-18-012/0289, вручений директору товариства, що підтверджується її підписом та печаткою позивача. У даному протоколі ОСОБА_2 зазначено про намір усунути виявлені перевіркою порушення у місячний термін.

Начальником управління Держпраці у Чернігівській області акт перевірки від 15.11.2016 № 25-03-02/0667 прийнято до розгляду. Про дату, час та місце розгляду справи позивачу повідомлено листом від 28.11.2016 № 10-04/4411, який вручено адресату 29.11.2016.

Листом від 29.11.2016 № 40 директор ТОВ «Сервіс» ОСОБА_2 повідомила відповідача про неможливість бути присутньою при розгляді справи та просила справу розглянути без її участі.

08.12.2016 начальником Управління Держпраці розглянуто акт перевірки від 15.11.2016 № 25-03-012/0667 та за результатами розгляду винесено постанову № 25-03-012/0667/158 про накладення на позивача штрафу у розмірі 58000 грн, яку надіслано позивачу 08.12.2016 (отримано 09.12.2016).

Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до положень статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За змістом пунктів 1, 2, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Щодо доводів позивача про поширення на спірні правовідносини Закону №71-VIII, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII направлений на врегулювання відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів та передбачає внесення змін до податкового законодавства.

За своєю метою та змістом цей Закон покликаний врегулювати саме податкові, а не будь-які інші правовідносини, які виникають у сфері господарської діяльності.

У пункті 41.1 статті 41 Податкового кодексу України визначено функції та правові основи діяльності контролюючих органів, діяльність яких поширюється на правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.

Таким чином, обмеження на проведення перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами, встановлені Законом № 71-VІІІ, стосуються лише контролюючих органів, визначених у підпункті 41.1 статті 41 Податкового кодексу України.

Відтак, беручи до уваги, що завданням органів Державної служби України з питань праці є реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, колегія суддів приходить до висновку, що Управління Держпраці у Чернігівській області не є контролюючим органом доходів і зборів в розумінні вимог пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що законодавцем було прийнято два нормативно-правових акти, якими встановлено мораторії на проведення перевірок суб`єктів господарювання, а саме:

- Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з пунктом 3 Прикінцевих положень якого у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України;

- Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", згідно з пунктом 8 Прикінцевих положень якого перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня-червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки.

З наведеного вбачається, що норми Закону № 76-VІІІ стосуються всіх контролюючих органів, крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України, тоді як норми Закону № 71-VІІІ стосуються контролюючих органів, що забезпечують формування єдиної державної податкової, державної митної політики щодо адміністрування податків, тобто Державної фіскальної служби України та її територіальних органів, адже критеріями визначення переліку суб`єктів господарювання, на яких такі обмеження не поширюються, є, зокрема, обсяг доходу за попередній календарний рік, а також певний вид діяльності чи імпорт певного виду товарів.

Такі положення вказаних нормативних актів роблять послідовною позицію законодавчого органу, яким в один день прийняті різні за змістом норми щодо одних і тих самих правовідносин, зокрема, щодо обмеження повноважень контролюючих органів у проведенні перевірок суб`єктів господарювання.

Таким чином, правовідносини, пов`язані зі встановленням обмеження на проведення перевірок Управління Держпраці у Чернігівській області регулювались саме пунктом 8 Прикінцевих положень Закону № 76-VIII від 28.12.2014, а не Законом № 71-VIII, та в часовому вираженні тривали протягом січня-червня 2015 року і закінчилися 01 липня 2015 року.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 15.11.2018 у справі №744/205/16-а, від 26.03.2019 у справі №815/4691/16 та від 19.09.2019 у справі №803/1235/16, і підстав для відступу від неї колегія суддів не вбачає.

Щодо доводів позивача про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон № 877, суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон № 877-V.

Проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 (набрав чинності з 01.01.2015) внесено зміни до частини другої статті 2 Закону № 877-V, а саме: зазначено, що дія Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.

Лише Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо лібералізації системи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 03.11.2016 № 1726-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, внесені зміни у частину другу статті 2 Закону № 877-V, виклавши її у такій редакції: «Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення».

Отже, на момент проведення позапланової перевірки позивача у спірних правовідносинах дія Закону № 877-V щодо процедури проведення перевірки не поширювалася на відносини, що виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення. У зв`язку з чим доводи позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці встановлено Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 № 390 (далі - Порядок №390).

За змістом пунктів 2 та 3 Порядку № 390 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці. Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.

Інспектор має право на проведення перевірки за наявності у нього службового посвідчення та направлення на перевірку (пункт 4 Порядку № 390).

Відповідно до пункту 7 Порядку № 390 за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно відмітки копію направлення на проведення перевірки 10.11.2016 вручено під підпис директору ТОВ «Сервіс» ОСОБА_2 . Позивачем не доведено, що підпис на направленні від 10.11.2016 вчинено не директором ТОВ «Сервіс».

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що у акті перевірки №25-03-012/0667 зафіксовано участь у перевірці директора ТОВ «Сервіс» ОСОБА_2 та головного бухгалтера ТОВ «Сервіс» ОСОБА_9 .

У висновку судово-почеркознавчої експертизи №1640-1642/17-24, серед іншого, зазначено:

питання постанови «чи виконано підпис у «Направленні на проведення перевірки №815 від 09.11.2016 в нижній частині аркушу від імені ОСОБА_2 , самою ОСОБА_2 чи іншою особою?» не вирішувалося, згідно листа від 22.03.2017 №2850/124/47/2017;

підпис від імені ОСОБА_2 у Акті перевірки №25-03-012/0667 від 15.11.2016 у графах «Директор ТОВ «Сервіс» у позиції «підпис» виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням її підпису.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З огляду на зазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про те, що підписання акту перевірки №25-03-012/0667 іншою особою замість ОСОБА_2 не спростовує присутність останньої під час її проведення.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа №813/1790/18.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що скаржником не було доведено наявності порушень суб`єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваного рішення, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності.

Щодо встановлених актом перевірки порушень, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із статтею 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Судом першої інстанції встановлено, що у трудових відносинах із ТОВ «Сервіс» на підставі укладених трудових договорів перебувають, серед інших, ОСОБА_10 (реєстратор), ОСОБА_6 (зубний технік), ОСОБА_5 (автомеханік), ОСОБА_3 (медична сестра).

За інформацією відомостей про нарахування заробітної плати за липень-серпень та жовтень 2016 року позивач проводить оплату праці вищезазначеним працівникам на рівні мінімальної заробітної плати, чим порушує вимоги статті 96 КЗпП України.

Також судами встановлено, що згідно інформації табелів обліку робочого часу за липень-серпень та жовтень 2016 року:

медичною сестрою ОСОБА_3 та реєстратором ОСОБА_4 , автомеханіком ОСОБА_5 в жовтні 2016 року відпрацьовано по 159 годин. Цього ж місяця зубний технік ОСОБА_6 відпрацював 132 години;

у серпні 2016 року медичною сестрою ОСОБА_3 відпрацьовано 175 годин в той час, як норма годин для цієї посади становить - 169,4 годин, автомеханік ОСОБА_5 та адміністратор ОСОБА_11 відпрацювали по 175 годин;

у липні 2016 року медичною сестрою ОСОБА_3 відпрацьовано 163 годин, при нормі 161,7 годин, реєстратором ОСОБА_4 відпрацьовано 168 годин, при нормі 161,7 годин, автомеханіком ОСОБА_5 відпрацьовано 168 годин.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 травня 2006 року № 319 «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров`я» встановлено таку тривалість робочого часу: для зубного техніка на рівні 33 робочі години на тиждень; для медичної сестри та медичного реєстратора - по 38,5 години на тиждень.

Отже, вказані працівники відпрацювали законодавчо встановлену місячну норму робочого часу, а у деяких випадках - понад визначений вищевказаним наказом термін.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо визнання не обґрунтованими доводів позивача про рівень оплати праці з посиланням на узгодження неповного робочого дня відповідними працівниками.

За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві, так і в поданій позивачем апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

За змістом частини 1 та 2 статті 341 КАС України межі перегляду судом касаційної інстанції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак суд касаційної інстанції не приймає до уваги посилання скаржника на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.08.2017 у справі №825/1103/17, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017, оскільки зазначені рішення були прийнятті після прийняття оскаржуваних рішень у цій справі та оцінка їм не надавалась.

Водночас надання нових доказів до суду касаційної інстанції не є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність обставин, які б свідчили про порушення суб`єктом владних повноважень вимог чинного законодавства при проведенні перевірки додержання ТОВ «Сервіс» законодавства про працю, та які б були підставою для визнання протиправними та скасування постанови про накладення штрафу.

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс» залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2017 у справі №825/2328/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий С.М. Чиркін

Судді: А.А. Єзеров

В.М. Кравчук