Суд визнав висловлювання "дебил", таким що носить образливий характер і ображає честь та гідність (Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області справа №623/563/21 від 03.06.2021 р.)

Практика рішень, щодо визнання образливих висловів такими, що ображають честь та гідність не завжди позитивна – суди часто відмовляють у задоволені позовів ображених громадян (див. перші два приклади таких рішень). У цьому ж рішенні – розглянувши по суті позов особи, на адресу якої були направлені вищезазначені вислови – суд визнав факт поширення інформації про позивача, яка носить образливий характер, такою, що ображає його честь та гідність.

Фабула судового акту: Депутат міської ради, під час публічного виступу на трибуні в фойє другого поверху адміністративної будівлі, виступив стосовно секретаря міської ради із заявою, де висловився на його адресу, застосовуючи слова (рос.мовою) "дыбил", "реальный дыбил". Зверніть увагу - у судовому рішенні це слово чомусь зазначено саме через літеру “ы”.

Секретар міської ради, на адресу якого було заявлено такі висловлювання, подав позов до суду, в якому просив визнати поширені висловлювання такими, що носять явно образливий характер і такими, що ображають його честь та гідність, а також - просив стягнути на його користь 10000 гривень моральної шкоди.

В позові зазначається, що в своїй промові, відповідач поширив недостовірну та негативну інформацію про позивача, чим спричинив приниження його честі, гідності та ділової репутації. Тому позивачу завдано моральну шкоду, яка оцінюється ним у відповідному розмірі та виявилася в приниженні його честі, гідності (ділової репутації). В ході судового розгляду було заслухано позивача і відповідача, свідків та переглядався відеозапис промови в цій частині.

Отже у цій справі: Місцевий суд дійшов висновку, що здійснена відповідачем промова дійсно принизила честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки, таким чином відповідач порівняв його з особою, яка: «Страждає вродженою психічною неповноцінністю, розумовою відсталістю; недоумкуватістю», так як відповідно до Тлумачного словника іншомовних слів, саме це значення має слово «Дебіл».

Так, слово «Дебіл» взагалі є медичним терміном – зазначив суд. Це хворобливий стан психіки, що характеризуються загальними клінічними ознаками та застосовується до осіб, які страждають на «Дебільність» (найлегша і найрозповсюдженіша форма олігофренії).

Розглянувши практику Європейського суду з прав людини, зокрема в рішеннях «Нова газета» та Бородянський проти Росії», «Лінгенс проти Австрії», а також, застосувавши вимоги Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» та іншу практику ВС - суд прийшов до висновку про те, що відповідачем, під час публічного виступу поширено інформацію про позивача, яка носить образливий характер, і є такою, що ображає його честь та гідність – та відповідно стягнув моральну шкоду (ст.23 та 280 ЦК України).

Щоправда, при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, суд зменшив заявлену суму в половину - і присудив лише 5000 грн.

Аналізуйте судовий акт: Образливі вислови на кшалт «Ви тупий?» не є розповсюдженням недостовірної інформації (ВС/КЦС № 591/7099/16-ц від 20.05.2019);

Обізвати особу «шлюхою» та «проституткою» - це образа, тому у позові про захист честі та гідності, а головне у стягненні моральної шкоди слід відмовити (Яготинський районний суд Київської області);

Суд має обгрунтувати чому він важає певну фразу оціночним судженням (ВС/КЦС у справі № 369/1052/16-ц від 08.05.2018 р.);

Критика публічної особи, навіть і перебільшена, не є розповсюдженням недостовірної інформації (ВС/КЦС № 761/8035/16-ц від 28.03.2018);

Образи висловлені нецензурною лайкою навіть у присутності сторонніх осіб не є інформацію, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію (Самбірський міськрайонний суд у справі № 466/4312/17 від 07.12.2017).

Номер справи 623/563/21

Номер провадження 2/623/389/2021

РІШЕННЯ

іменем України

03 червня 2021 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого - Герцов О. М.

з участю: секретаря - Рзаєвої І.С.

позивача: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності фізичної особи та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом, в якому просить визнати поширені 15 січня 2021 року під час публічного виступу ОСОБА_2 у фойє другого поверху (трибуна для виступу) адміністративної будівлі за адресою АДРЕСА_1 , висловлювання на адресу ОСОБА_1 (російською мовою) " дыбил", "реальный дыбил", які носять явно образливий характер і є такими, що ображають честь та гідність ОСОБА_1 . Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 10000 гривень (десять тисяч гривень) у - відшкодування завданої моральної шкоди. Обґрунтував свої позовні вимоги ОСОБА_1 тим, що ОСОБА_2 в своїй промові поширив недостовірну та негативну інформацію про нього, чим спричинив приниження його честі, гідності та ділової репутації. Внаслідок вище вказаних дій ОСОБА_2 позивачу завдано моральну шкоду, яка оцінюється ним в розмірі 10 000 грн., завдана моральна шкода виявилася в приниженні його честі, гідності (ділової репутації).

Відповідачем ОСОБА_2 надано до суду відзив на цивільний позов ОСОБА_1 про захист честі та гідності фізичної особи та відшкодування моральної шкоди, де вважає його необґрунтованим, оскільки позов ОСОБА_1 до суду стосовно фраз нібито направлених на його особистість депутатом ОСОБА_2 має на меті не захист його честі та гідності, а інше: протидіяти діяльності депутата ОСОБА_2 стосовно антикорупційних розслідувань, в яких імовірно фігурує ОСОБА_3 , зробити спробу дискредитувати роботу депутата ОСОБА_2 , ввести суд в оману з метою власного збагачення(отримати 10000 гривень).

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити, оскільки відповідачем у справі поширено інформацію, що є такою, яка принижує честь та гідність.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги щодо нього не визнав, зазначив що він керувався виключно медичними термінами, які жодним чином не впливають на ділову репутацію позивача у справі. У позовним вимогах ОСОБА_1 просив відмовити.

Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судовому засіданні, підтвердили той факт, що проходячи по фойє другого поверху адміністративної будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , чули як ОСОБА_2 висловлювався в адресу ОСОБА_1 образливими словами наступного змісту: «Дебіл», що були сприйняті як образливі слова у відношенні ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні, повідомив, що він був присутнім 15.01.2021 року у фойє другого поверху (трибуна для виступу) адміністративної будівлі за адресою АДРЕСА_1 під час промови ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 . Зазначив, що ОСОБА_2 дійсно у своїй промові використав слово «Дибіл», але попередньо вибачився.

В ході судового розгляду судом було переглянуто відеозапис збережений на DVD диску (а.с.4), на якому відтворені події від 15 січня 2021 року у період часу 15:30-16:30, а саме: ОСОБА_2 проголошує промову в адресу позивача у справі.

Вислухавши пояснення сторін у справі, свідків, дослідивши матеріали справи суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Ізюмської міської ради 1 сесії 8 скликання від 01 грудня 2020 року за №0009 вирішено обрати ОСОБА_1 на посаду секретаря Ізюмської міської ради 8 скликання.(а.с.8).

15 січня 2021 року у період часу 15:30-16:30 під час публічного виступу 15.01.2021 року у фойє другого поверху (трибуна для виступу) адміністративної будівлі за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 виголошено промову, в якій ОСОБА_2 повідомив та поширив недостовірну та негативну інформацію про позивача наступного змісту (російською мовою): «Обьявляю, секретарю Изюмского городского совета, к Петрову, ты конечно, ну извини меня, но ты дыбил, ну реальний дыбил».«Можешь написать в суд на меня подать, что я тебя оскорбляю, да, но другим тебя словом не назовешь, дыбилом, реальним, то єсть по другому тебя не назовешь».

Відповідно до положень ст.ст.15 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно вимогст. 269 ЦК України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою.

Частиною 1статті 270 ЦК Українивстановлено, що відповідно доКонституції Українифізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Відповідно дост. 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленимиглавою 3 цього Кодексу.

Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Відповідно дост. 3 Конституції України, честь та гідність визнаються найвищою соціальною цінністю, а ст.28 Конституціїпередбачено, що кожний має право на повагу до його гідності. Право людини на захист від посягань на честь, гідність і ділову репутацію закріплено в таких актах, як Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Європейська конвенція захисту прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної упостанові Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

В п. 15 даної постанови вказано, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Згідно з положеннямистатті 277 ЦКістатті 10 ЦПКобов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Відповідно дост. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 761/7719/18 зроблено висновок, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини, яка міститься, зокрема, в Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.07.1986 року № 12/1984/84/131 «Справа Лінгенса», «на думку Суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна».

Тобто, критерієм відмежування «тверджень» від «суджень», є можливість перевірки інформації на предмет правдивості.

Таким чином, суд дійшов висновку, що здійснена відповідачем промова принизила честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , оскільки, таким чином ОСОБА_2 порівняв його з особою, яка: «Страждає вродженою психічною неповноцінністю, розумовою відсталістю; недоумкуватістю», так як відповідно до Тлумачного словника іншомовних слів, саме це значення має слово «Дебіл».

В першу чергу слово «Дебіл» є медичним терміном. Це хворобливий стан психіки, що характеризуються загальними клінічними ознаками та застосовується до осіб, які страждають на «Дебільність» - найлегша і найрозповсюдженіша форма олігофренії. Для судової психіатрії вона має особливе значення. Це пояснюється тим, що серед інших форм олігофренії по суті лише хворі на дебільність становлять значну частину направлених на судово-психіатричну експертизу.

Відповідно достатті 277 ЦКпредметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

Відповідно до п. 15Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Приймаючи до уваги те, що достовірність фактичних тверджень відповідача судом не встановлена, таку інформацію слід визнати недостовірною.

Частинами 4, 6ст. 277 ЦК Українивизначено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Відповідно до ч. 1ст. 277 ЦК Україниспростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про те, що позивачем доведено, що 15 січня 2021 року відповідачем 15 січня 2021 року у період часу 15:30-16:30 під час публічного виступу 15.01.2021 року у фойє другого поверху (трибуна для виступу) адміністративної будівлі за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 поширено інформацію про позивача, яка носить образливий характер, і є таким, що ображає честь та гідність ОСОБА_1 .

Згідност. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, також ділової репутації фізичної або юридичної особи.Статтею 280 ЦК Українипередбачено, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Щодо захисту прав позивача шляхом компенсації моральної шкоди суд зазначає наступне.

У відповідності до положеньст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як слідує із роз`яснень, викладених у п. 3постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31.03.1995 р. №4(із наступними змінами) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У відповідності дороз`яснень п. 5 та п. 9 цієї ж постановиПленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях у зв`язку з порушенням цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під судом, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 9 цієїпостановиПленуму, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Зважаючи на те, що у відношенні позивача була поширена інформація, яка принижує його честь та гідність, на думку суду позивачу було заподіяно моральної (немайнової шкоди), яка виходячи із принципу розумності визначається судом у розмірі 5000 грн. і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 259 265 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності фізичної особи та відшкодування моральної шкоди -задовольнити частково.

Визнати, що поширені 15 січня 2021 року під час публічного виступу ОСОБА_2 у фойє другого поверху (трибуна для виступу) адміністративної будівлі за адресою АДРЕСА_1 , висловлювання на адресу ОСОБА_1 (російською мовою) " дыбил", "реальный дыбил" носять явно образливий характер і є такими, що ображають честь та гідність ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) 5000 гривень (п"ять тисяч гривень) у - відшкодування завданої моральної шкоди.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня проголошення повного рішення.

Суддя: О.М. Герцов

Повний текст рішення складено 08 червня 2021 року.