Висновок СБУ не може бути єдиною підставою для відмови іноземцю у наданні дозволу на імміграцію в Україну (СУД у справі № 821/1554/16 від 19 грудня 2016р.)

Фабула судового акту: Під час здійснення провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну, міграційна служба направляє запити до Регіональних органів Служби безпеки України, Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається.

Інколи вказані органи надають негативні висновки по іноземцям та особам без громадянства. У нашому випадку регіональний орган СБУ надав висновок про доцільність відмови іноземцю у наданні дозволу на імміграцію. Одразу ж виникає питання щодо правового статусу такої інформації та її впливу на остаточне рішення міграційної служби.

Судова практика вказує на те, що міграційна служба відмовляє іноземцям та особам без громадянства, сприймаючи інформацію органів СБУ як пряму вказівку на заборону у наданні дозволу на імміграцію. Однак аналіз норм законодавства дозволяє дійти протилежних висновків.

По-перше, жодна норма Закону України «Про імміграцію» та Постанови КМУ «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень» від 26.12.2002 №1983, не містить вимог щодо відмови заявникам у разі негативних рекомендацій Регіональних органів Служби безпеки України, Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

По-друге, лист - це службова кореспонденція, яка носить лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не є нормативно-правовим актом, який міг би врегульовувати правовідносини.

Рекомендаційний статус інформації регіонального органу СБУ, а також неможливість відмови у наданні дозволу на імміграцію лише на підставі інформації СБУ, підтверджено окружними судами першої та апеляційної інстанцій.

Враховуйте також, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017р. постанову Херсонського окружного адміністративного суду у цій справі залишено без змін, а скаргу органу державної міграційної служби без задоволення.

Аналізуйте судовий акт: Інформація з відкритих джерел щодо переслідувань є підставою для надання статусу біженця (Вінницький апеляційний адміністративний суд справа № 802/407/16-а)

Як встановлюється факт участі особи у бойових діях в зоні проведення АТО (ВССУ від 13 січня 2016 року у справі № 6-25896ск15)

Зареєструвати місце проживання дитини можна без письмової згоди батька, якщо суд встановить, що це відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (Харківський апеляційний адміністративний суд від 03 листопада 2016р.)

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 р. м. Херсон

Справа № 821/1554/16

13 год. 30 хв.

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кисильової О.Й.,

при секретарі: Дудар Е.І.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідачів - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління державної міграційної служби України в Херсонській області, Нововоронцовського районного сектору Управління ДМС у Херсонській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_3 (далі-позивач) звернувся до суду із позовом до Управління державної міграційної служби України в Херсонській області (далі-відповідач-1), Нововоронцовського районного сектору Управління ДМС у Херсонській області (далі-відповідач-2), в якому просить скасувати рішення Нововоронцовського районного сектору УДМС України в Херсонській області від 30.07.2016 року № 1 про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну та зобов'язати відповідача-2 повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 03.11.2015 року про надання дозволу на імміграцію в Україну.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Суду пояснив, що позивач є громадянином ОСОБА_4, який у грудня 2012 року уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_5 09.08.2015 року позивач прибув на територію України, а 11.08.2015 року разом із дружиною звернувся до Нововоронцовського районного сектору УДМС України в Херсонській області з метою подачі документів для отримання дозволу на імміграцію. У період з 18 по 20 серпня 2015 року позивач особисто подав відповідачу-2 заяву про надання дозволу на імміграцію із пакетом документів, що передбачені пунктом 11 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію № 1983. У звязку із сімейними обставинами 04.09.2015 року позивач залишив територію України. У подальшому, листом від 30.07.2016 року позивача повідомлено про те, що відповідач-2 прийняв рішення про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну з посиланням на п. 4 ст. 10 Закону України "Про імміграцію", чим, на думку позивача, протиправно позбавив його права на отримання дозволу на імміграцію в Україну Посилання відповідача-2 на наявність обставин, передбачених вказаним Законом, які перешкоджають позивачу отримати дозвіл на імміграцію є безпідставними, оскільки ОСОБА_3 дотримано всі вимоги чинного законодавства України для отримання дозволу на імміграцію в Україну. В зв'язку з наведеним, просить задовольнити позов, скасувавши спірне рішення та зобов'язавши відповідача-2 повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Представник відповідачів у судовому засіданні, заперечуючи проти позову, зазначив, що підставою для прийняття відповідачем-2 30.07.2015 року рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію слугував лист Управління СБУ України в Херсонській області про доцільність відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу, а тому вказане рішення є таким, що прийнято відповідачем-2 у порядку та спосіб, що передбачені законодавством, яке регулює спірні правовідносини.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин ОСОБА_4, 22.12.2012 року уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_5.

04.09.2014 року ОСОБА_3 видано посвідку на тимчасове проживання в Україні, термін якої продовжено до 28.08.2016 року.

Представник відповідачів у судовому засіданні пояснив, що із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію" (перебуває у шлюбі понад два роки з громадянкою України) ОСОБА_3 звернувся до Нововоронцовського районного сектору УДМС України в Херсонській області у серпні 2015 року, подавши документи, передбачені пунктом 11 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію й поданнями про його скасування і виконання прийнятих рішень. При перевірці поданих позивачем документів завідувачем Нововоронцовського районного сектору УДМС встановлено відсутність довідок про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 в Україні та за кордоном, у звязку з чим заявнику запропоновано надати необхідні довідки з метою започаткування провадження за заявою. Після надання довідок, 03.11.2015 року розпочато провадження за заявою ОСОБА_3 про надання дозволу на імміграцію, а 04.11.2015 року відповідачем-2 сформовано справу та направлено запити до УДМС та Служби Безпеки України, Національного центрального бюро Інтерполу та Держприкордонслужби для перевірки особи позивача на наявність підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Отже, судом встановлено, що заява ОСОБА_3 про надання дозволу на імміграцію в Україну зареєстрована відповідачем-2 03.11.2015 року, що не суперечить частині другій статті 9 Закону України "Про імміграцію".

30.07.2016 року Нововоронцовським районним сектором УДМС України в Херсонській області прийнято рішення про відмову ОСОБА_3 у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну, з посиланням на пункт 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію", як на підставу для відмови.

Надаючи оцінку обґрунтованості тверджень позивача про протиправність рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні і порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України регулюється Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", відповідно до статті 4 якого, іноземці та особи без громадянства в порядку, визначеному законом України про імміграцію, можуть, зокрема, іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 р. № 2491-ІІІ (далі Закон № 2491-ІІІ).

За статтею 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Дозволом на імміграцію є рішення, що надає іноземцям та особам без громадянства право на імміграцію.

Відповідно до статті 4 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Пунктом 1 частини 3 статті 4 визначено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону № 2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою (ч. 2 ст. 9 № 2491-ІІІ).

Відповідно до частини 11 статті 9 Закону № 2491-ІІІ термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання. Перелік документів, які додаються до заяви для надання дозволу на імміграцію та перелік яких визначений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я також визначений вказаною статтею.

Частиною 1 статті 10 Закону № 2491-ІІІ встановлено перелік обставин, за яких дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі - Порядок).

Порядок подання заяви про отримання дозволу на імміграцію, перелік необхідних документів та порядок їх розгляду, крім статті 9 Закону № 2491-ІІІ визначені пунктами 11-14, за якими територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

Регіональні органи Служби безпеки України, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (пункт 16 Порядку).

На виконання пункту 14 Порядку після отримання та реєстрації заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну, відповідачем-2 було направлено відповідні інформаційні запити.

На адресу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області надійшла відповідь Управління Служби безпеки України в Херсонській області від 02.07.2016 року № 22/20/596-1666, в якій зазначено про доцільність відмови громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в оформленні дозволу на імміграцію на підставі частини 4 статті 10 Закону України "Про імміграцію" із урахуванням результатів комплексу перевірочних заходів, якими встановлено в діях ОСОБА_3 ознаки порушення чинного законодавства України.

Таким чином, судом встановлено, що єдиною підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну визначено лист Управління Служби безпеки України в Херсонській області від 02.07.2016 року № 22/20/596-1666, який не містить жодних конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення ОСОБА_3 протиправних дій, які містять ознаки порушення чинного законодавства України.

При цьому у названому листі не містяться посилання на конкретні обставини, встановлені щодо позивача, які відповідно до частини 1 статті 10 Закону можуть бути підставами для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

На виконання ухвали суду від 06.12.2016 року Управлінням Служби безпеки України в Херсонській області надіслано лист від 16.12.2016 року № 71/22/3-9129, зі змісту якого слідує, що перевірочними заходами встановлено відсутність громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_3 за місцем проживання, зазначеним ним у заяві та наданих документах понад 9 місяців, а тому Управління рекомендувало відповідачу-1 відмовити у наданні дозволу на імміграцію через порушення, визначене ч. 4 ст. 10 Закону України "Про імміграцію". При цьому, документальні матеріали, що підтверджують викладені обставини, містять гриф "обмежений доступ", а тому їх копії не можуть бути надані суду. Також Управлінням СБУ в Херсонській області зазначено, що "… матеріали, які підтверджують викладені обставини визнано такими, що втратили практичне значення і не мають культурної цінності, а тому їх знищено у встановленому порядку.. ".

Тобто, за відомостями СБУ, обставиною, що свідчить про порушення ОСОБА_3 чинного законодавства України, є відсутність громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_3 за місцем проживання, зазначеним ним у заяві та наданих документах понад 9 місяців, а докази цього відсутні з причини їх знищення.

У свою чергу, за пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-ІІІ обставиною, за якою дозвіл на імміграцію не надається є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.

Суд критично оцінює посилання Управління СБУ в Херсонській області на відсутність ОСОБА_3 за місцем проживання, зазначеним ним у заяві про надання дозволу на імміграцію понад 9 місяців, як на порушення пункту 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-ІІІ, оскільки дана обставина не містить ознак неправдивих відомостей чи підроблених документів.

Крім того, суд зазначає, що лист Управління Служби безпеки України в Херсонській області носить рекомендаційний характер, а відтак не є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Також суд звертає увагу на те, що позивач є чоловіком громадянки України, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону № 2491-ІІІ дає йому позаквотне право на отримання дозволу на імміграцію в Україну.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідачем-2 не надано суду належних доказів існування інших обставин, що передбачені частиною першою статті 10 Закону № 2491-ІІІ, які б надали підстави для відмови в наданні дозволу на імміграцію, окрім листа Управління СБУ в Херсонській області.

Вирішуючи даний спір, суд, керуючись частиною третьою статті 2 КАСУ, зобовязаний перевірити рішення суб'єктів владних повноважень, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Беручи до уваги викладене вище, суд вважає, що приймаючи спірне рішення, відповідач-2 не надав належної оцінки наявності законних підстав для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, тобто діяв необгрунтовано та протиправно, а тому вказане рішення підлягає скасуванню, як таке, що порушує права позивача на залишення в Україні для постійного проживання.

За таких обставин суд задовольняє вимоги позивача у повному обсязі.

Розподіл судових витрат суд здійснює за правилами частини першої статті 94 КАС України, а відтак - присуджує на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1102,42 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 71, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати рішення Нововоронцовського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Херсонській області від 30.07.2016 року № 1 про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну.

Зобов'язати Нововоронцовський районний сектор Управління державної міграційної служби України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 03.11.2015 року про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної міграційної служби України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 37839478) на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1102 (одна тисяча сто дві) грн. 42 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 26 грудня 2016 р.

Суддя Кисильова О.Й.