Відсутній обов'язок укладати трудовий договір з директором, що є засновником підприємства, нараховувати та сплачувати йому заробітну плату, оскільки ці відносини є корпоративними (8 ААС, № 857/1476/19, 14.03.19)

Фабула судового акта: Судова справа, що пропонується увазі читачів, є багатоаспектною. При цьому неабиякий інтерес представляє питання, що стосується керівництва підприємством його засновником, укладання трудового договору з директором та нарахування і виплати йому заробітної плати.

Отже, відповідачем (обласне Управління Держпраці) в постанові про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами встановлено, що в порушення вимог ч. 3 ст. 3 Закону України «Про оплату праці», ч. 1 ст. 21 КЗпП України, не було дотримано державну соціальну гарантію, обов'язкову на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, а саме, - при призначено директором СП «Мехагробуд» (СП, позивач) з 26.05.2015 особу на громадських засадах без нарахування та виплати їй заробітної плати. Предметом адміністративного позову і стала вимога СП про визнання протиправними та скасувати постанови Управління Держпраці.

Рішенням окружного адміністративного суду позов задоволено повністю, з чим погодився і апеляційний адміністративний суд. При цьому суди виходили з наступних суджень, обставин та приписів законодавства.

Згідно з Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців керівником СП є вказана особа (згідно з статуту).

Наказом СП від 26.05.2015 року на підставі загальних зборів учасників СП від 25.05.2015 року ця особа з 26.05.2015 року приступив до виконання обов'язків директора СП на громадських засадах без нарахування та виплати заробітної плати.

Відповідно до статуту СП засновником та власником підприємства є Рівненська обласна асоціація по сільському будівництву «Рівнеагробуд».

Відповідно до статуту цієї асоціації особа, про яку йдеться, входить до складу учасників даної юридичної особи, а відтак є одним із кінцевих бенефіціарних власників СП. Згідно Протоколу Загальних зборів учасників СП від 25 травня 2015 року, з 26 травня 2015 року директором на громадських засадах без нарахування та виплати заробітної плати призначено зазначену особу, яка є опосередкованим засновником Асоціації «Рівнеагробуд». За виконання вказаним засновником функцій директора при розподілі прибутку та виплаті дивідендів вирішено виплачувати йому дивіденди у підвищеному розмірі на 10% в порівнянні з іншими учасниками Асоціації «Рівнеагробуд».

Таким чином, останній одночасно є бенефіціарним власником (засновником) СП та здійснює управління підприємством.

Відповідно до ч.1-3 ст. 65 ГК України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства.

У рішенні Конституційного суду України від 12.01.2010 №1-рп/2010 (справа №1-2/2010) зазначено, реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Таким чином, суди дійшли висновку, що відносини, які виникають при виконанні засновником функцій директора підприємства без укладання трудового договору є корпоративними, а отже відсутній обов'язок укладати трудовий договір, нараховувати та сплачувати заробітну плату.

Аналізуйте судовий акт: Доведено, що працівник працював за цивільно-правовим договором а не трудовим та скасовано постанову про штраф органу Держпраці на суму 111 690,00 грн. (Суд у справі № 440/4410/18 від 22 лютого 2019 р.)

Спори про визнання недійсним рішення загальних зборів, які порушують права осіб, які НЕ є учасниками товариства не розглядаються за правилами господарського судочинства –п 4, ч.1, ст. 12 ГПК України (ВСУ від 1 лютого 2017р., № 3-1299гс16)

Суд визнав менеджера відділу реалізації ТОВ службовою особою, яка виконувала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, тобто суб’єктом злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (ВС/ККС, № 554/2412/16-к, 21.02.19)

Як місцева влада, у зв'язку з неможливістю вплинути на керівництво юридичної особи , - ліквідовують її. Методика відновлення законних прав (Шостий апеляційний адмінсуд від 29.05.2019р. у справі №810/4996/18)

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року

Львів

№ 857/1476/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шевчук С.М.,

суддів Кухтея Р.В., Носа С.П.,

за участі секретаря судового засідання Ігнатищ Л.М.,

представника позивача Грабовського В.А.,

представника відповідача Кокіль І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року (рішення ухвалене у м. Рівне судом у складі головуючого судді Недашківської К.М., повний текст рішення суду складено 13.12.2018 року) у справі № 1740/2465/18 за адміністративним позовом Спільного підприємства "Мехагробуд" до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року Спільне підприємство "Мехагробуд" звернулося до суду з позовом, яким просив:

визнати протиправними та скасувати постанову Управління Держпраці у Рівненській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 28.08.2018 року №РВ1891951/000341/МГ-ФС;

визнати протиправними та скасувати постанову Управління Держпраці у Рівненській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 28.08.2018 №РВ1891951/000340/ТД-ФС.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 28 серпня 2018 року №РВ1891951/000340/ТД-ФС та №РВ1891951/000341/ТД-ФС, винесені Управлінням Держпраці у Рівненській області.

Стягнуто на користь Спільного підприємства "Мехагробуд" (код ЄДРПОУ 233020921) суму судового збору у розмірі 2233 (дві тисячі двісті тридцять три) грн. 81 (вісімдесят одна) коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Управління Держпраці у Рівненській області (код ЄДРПОУ 39780243).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що предметом зазначеного цивільно-правового договору являються послуги водія автотранспортного засобу, машиніста. Відповідно до класифікатора професій ДК 003:2010 водій автотранспортного засобу, машиніст - це професія, а професія - це здатність виконувати роботи, які вимагають віл особи певної кваліфікації. Відповідно до договору ОСОБА_3 зобов'язувався виконувати роботи по перевезенню вантажів автомобілем КАМАЗ - 5511, та проводити поточний ремонт автомобіля, тобто ці роботи проводилися з відома та контролю підприємства. Таким чином, у відповідності до актів прийому-передачі виконаних робіт за договором, предметом є процес праці, а не кінцевий результат. Виконавець систематично виконував певні трудові функції відповідно визначених видів робіт у встановлений строк, що вказує на системність виконання зазначених робіт цією людиною та виконання зазначених робіт на протязі тривалого часу, що підтверджує необхідність введення ОСОБА_3 до штату підприємства.

Позивач відзиву в установлені строки не подав.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи і не заперечується сторонами, що інспектором праці Управління Держпраці у Рівненській області Крот О.Л., за участю інспектора праці Мосійчука С.О., на підставі наказу від 01.08.2018 року №701 (а.с.101), направлення від 01.08.2018 року №651-Н/09-27 (а.с.102), проведено інспекційне відвідування Спільного підприємства "Мехагробуд", за результатами якого складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 03.08.2018 №РВ189/951/АВ (далі іменується - Акт інспекційного відвідування) (а.с.45-49).

Позивач не погодившись з вказаним актом подав на нього заперечення, за результатами розгляду якого висновки акта залишені без змін (а.с.50-51,54-55).

Також, відповідачем сформовано припис про усунення виявлених порушень від 13.08.2018 року №РВ189/951/АВ/П (а.с.52-53).

Позивачем надано відповідь на припис про усунення виявлених порушень від 13.08.2018 року №РВ189/951/АВ/П (а.с.56).

На підставі акту інспекційного відвідування відповідачем винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 28.08.2018 №РВ1891951/000340/ТД-ФС про накладення на позивача штрафу у розмірі 111690 грн. 00коп. (а.с.41-42), та постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 28.08.2018 №РВ1891951/000341/ТД-ФС про накладення на позивача штрафу у розмірі 37230 грн. 00коп. (а.с.43-44).

Відповідно до акту інспекційного відвідування позивача притягнуто до відповідальності, а саме:

1) в порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України, працівника ОСОБА_3 допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до договору на виконання робіт від 01.01.2018 ОСОБА_3 виконував роботи з перевезення вантажів автомобілем КАМАЗ-5511, державний номерний знак НОМЕР_1, проведення поточного ремонту автомобіля. Термін дії договору до 30.06.2018. Також встановлено, що в порушення вимог частини 1 статті 21 КЗпП України, посадовими особами СП "Мехагробуд" не укладено трудовий договір з працівником ОСОБА_3;

2) в ході розгляду справи щодо накладання штрафу відповідачем встановлено, що в порушення вимог частини 3 статті 3 Закону України "Про оплату праці", частини 1 статті 21 КЗпП України, не дотримано державну соціальну гарантію, обов'язкову на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці, а саме, при призначення директора СП "Мехагробуд" з 26.05.2015 ОСОБА_6 на громадських засадах без нарахування та виплати заробітної плати, які вважаються прийнятими на роботу за трудовим договором не здійснено обов'язкове нарахування мінімальної заробітної плати керівнику ОСОБА_6 з травня 2015 року.

Судом встановлено, що від 01.01.2018 року між СП "Мехагробуд" (Замовник) та ОСОБА_3 (Виконавець) укладено договір на виконання робіт від 01.01.2018 року (а.с.57), відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання з виконання робіт: перевезення вантажів автомобілем КАМАЗ-5511, державний номер НОМЕР_1 (далі - автомобіль) за завданням Замовника, проведення поточного ремонту автомобіля. Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором (п.1.1 та п.1.2 Договору) (а.с.57).

Відповідно до п.4.3 даного Договору виконавець зобов'язується передавати Замовнику виконані ним роботи щомісячно за актом прийняття-передачі виконаних робіт, який є невід'ємною частиною даного Договору. В Акті прийняття-передачі виконаних робіт зазначаються обсяги та вартість виконаної роботи за цим Договором. Вказаний акт є підставою для проведення розрахунків за цим Договором.

Згідно з п.5.1 Договору за виконані роботи, вказані в п.1.1 даного Договору, Замовник виплачує Виконавцю винагороду, розмір якої зазначається в Акті приймання-передачі виконаних робіт.

На виконання умов договору за виконану роботу позивачем виплачувалась винагорода ОСОБА_3, що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт від 31.01.2018 року, від 28.02.2018 року, від 31.03.2018 року, 30.04.2018 року, 31.05.2018 року та 30.06.2018 року (а.с.58-63).

Оплата виконаних робіт за Договором підтверджується банківськими виписками (а.с.64-75).

Відповідач дійшов висновку в акті інспекційного відвідування, що вказаний вище договір містить ознаки трудового договору, оскільки: виконання функціональних обов'язків на робочому місці, дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку, відсутність права самовільно залишати робоче місце, дотримуватись вимог охорони праці, проходити обов'язкові періодичні медичні огляди, виконання вказівок керівництва щодо послідовності проведення робіт, відсутність права передоручити роботу н організувати її на власний розсуд. Тобто - це угоди ідол. здійснення і забезпечення трудової функції.

Ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відносини, які виникають з цивільно-правового договору послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору послуг не свідчить про наявність трудових відносин між Замовником та Виконавцем. Щодо особи, з якою позивачем укладено договір на виконання робіт, то, як встановлено судом, такому Виконавцю не видавались жодні накази, розпорядження про прийняття його на роботу чи допуск до роботи, Виконавця не ознайомлювали з правилами внутрішнього трудового розпорядку; не укладались договори на повну матеріальну відповідальність; також не вівся облік робочого часу, Виконавець не був підпорядкований жодному керівнику підприємства, що свідчить про цивільно-правовий характер даної угод. Підтвердженням того, що в даному випадку було укладено саме цивільно-правовий договір є те, що: у трудових відносинах важливим є процес трудової діяльності, її організація, якої в даному випадку не було; Виконавець за цим договором, на відміну від працівників, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку; за трудовим договором працівники приймаються до штату за певною кваліфікацією, професією, посадою, їм гарантується заробітна плата, гарантії, пільги, компенсації, тоді як за цивільно-правовим договором оплачується результат надання послуг і відносини сторін обмежуються лише наданням послуг і оплатою винагороди; заяву про прийняття на роботу, яку можна було б розцінювати як намір укладення трудового договору, Виконавець до позивача не надавав. За таких обставин, твердження відповідача про порушення позивачем вимог статей 21 та 24 КЗпП України в частині не укладання трудового договору з особою не ґрунтується на приписах чинного законодавства України та є лише припущеннями контролюючого органу. З приводу керівництва підприємством його засновником, суд першої інстанції зазначив що, відносини, які виникають при виконанні засновником (в даному випадку, гр. ОСОБА_6) функцій директора підприємства без укладання трудового договору є корпоративними, а отже відсутній обов'язок укладати трудовий договір, нараховувати та сплачувати заробітну плату.

Колегія суддів апеляційного суду з обумовленими висновками суду першої інстанції погоджується виходячи з такого.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі статтею 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пп. 5 п. 6 Положення № 96, Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право: безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.

Пунктом 7 Положення №96, передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною четвертою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною дев'ятою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі Порядок № 509).

Також 16.05.2017 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі Порядок № 295).

Відповідно до положень п.п. 6 п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (Порядок № 295) інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів.

У даному випадку уповноваженими особами було проведено інспекційне відвідування з питань додержання позивачем законодавства про працю на підставі п.п. 6 п. 5 Порядку № 295, а саме за листом Головного управління Пенсійного фонду України від 30.07.2018 року №7419/05, про що зазначено в направленні на інспекційне відвідування (а.с.40).

Відповідно до частини 2 статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, серед іншого: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

У відповідності до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Зокрема, Верховний Суд у своїй постанові від 04.07.2018 року по справі № 820/1432/17 виклав правову позицію, згідно з якою трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності в той час як за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм видно, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт».

Аналогічних висновків про те, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату дійшов Верховний Суд і в постанові від 08.05.2018 року (справа №127/21595/16-ц).

Щодо особи, з якою позивачем укладено договір на виконання робіт, то, як встановлено судом, такому Виконавцю не видавались жодні накази, розпорядження про прийняття його на роботу чи допуск до роботи, Виконавця не ознайомлювали з правилами внутрішнього трудового розпорядку; не укладались договори на повну матеріальну відповідальність; також не вівся облік робочого часу, Виконавець не був підпорядкований жодному керівнику підприємства, що свідчить про цивільно-правовий характер даної угод.

Підтвердженням того, що в даному випадку було укладено саме цивільно-правовий договір є те, що: у трудових відносинах важливим є процес трудової діяльності, її організація, якої в даному випадку не було. Виконавець за цим договором, на відміну від працівників, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. За трудовим договором працівники приймаються до штату за певною кваліфікацією, професією, посадою, їм гарантується заробітна плата, гарантії, пільги, компенсації, тоді як за цивільно-правовим договором оплачується результат надання послуг і відносини сторін обмежуються лише наданням послуг і оплатою винагороди; заяву про прийняття на роботу, яку можна було б розцінювати як намір укладення трудового договору, Виконавець до позивача не надавав. Вказаний цивільно-правовий договір було надано під час інспекційного відвідування. В ході інспекційного відвідування від ОСОБА_3 пояснення не відбиралися. Зміст правових відносин його з позивачем не зясовувався.

Згідно нотаріально завіреної заяви ОСОБА_3 №652, ним повідомлено, що у період з 01.01.2018 року по 30.06.2018 року надавав для Спільного підприємства "Мехагробуд" послуги з перевезення вантажів автомобілем за цивільно-правовим договором. Ці послуги надавав самостійно організовуючи час та порядок їх надання, без підпорядкування керівнику Спільного підприємства "Мехагробуд". При цьому, Правилам внутрішнього трудового розпорядку на Спільному підприємстві "Мехагробуд" не підпорядковувався. Від роботи на умовах трудового договору в Спільному підприємстві "Мехагробуд" при укладенні договору на виконання робіт від 01.01.2018 року відмовився, оскільки надавав аналогічні послуги з перевезення вантажів іншим підприємствам у цей період. Вказане виключало можливість його занятості, як працівника будь-якого підприємства, в тому числі Спільного підприємства "Мехагробуд".

Підтвердженням вказаного вище, надано довідку №6 від 13.03.2019 року Колективного підприємства «Озон», видану ОСОБА_3 про те, що в період з 20.12.2017 року по 10.07.2018 року він надавав Колективному підприємству «Озон» послуги з перевезення вантажів транспортом на підставі договору про виконання робіт від 20.12.2017 року.

За таких обставин, твердження відповідача про порушення позивачем вимог статей 21 та 24 КЗпП України в частині не укладання трудового договору з особою не ґрунтується на приписах чинного законодавства України та є лише припущеннями контролюючого органу.

З приводу керівництва підприємством його засновником, укладання трудового договору з директором та нарахування і виплати йому заробітної плати, суд зазначає наступне.

Згідно з Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців керівником Спільного підприємства "Мехагробуд" є ОСОБА_6 (згідно з статуту) (а.с. 76).

Наказом Спільного підприємства "Мехагробуд" №26-05/15-к від 26.05.2015 року на підставі загальних зборів учасників Спільного підприємства "Мехагробуд" від 25.05.2015 року ОСОБА_6 з 26.05.2015 року приступив до виконання обов'язків директора Спільного підприємства "Мехагробуд" на громадських засадах без нарахування та виплати заробітної плати (а.с.21).

Відповідно до статуту Спільного підприємства "Мехагробуд" засновником та власником підприємства є Рівненська обласна асоціація по сільському будівництву "Рівнеагробуд" (а.с.80-91).

Відповідно до статуту Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву "Рівнеагробуд" ОСОБА_6 входить до складу учасників даної юридичної особи, а відтак є одним із кінцевих бенефіціарних власників Спільного підприємства "Мехагробуд". Вказані обставини підтверджуються також довідкою Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву "Рівнеагробуд" від 13 березня 2019 року №13-03/19, згідно якої ОСОБА_6 є одним із кінцевих бенефіціарних власників Спільного підприємства "Мехагробуд" та має опосередкований вплив на Спільне підприємство "Мехагробуд" через Рівненську обласну асоціацію по сільському будівництву "Рівнеагробуд" та йому здійснюється виплата дивідендів у підвищеному на 10% розмірі.

Згідно Протоколу Загальних зборів учасників Спільного підприємства "Мехагробуд" від 25 травня 2015 року, з 26 травня 2015 року директором Спільного підприємства "Мехагробуд" на громадських засадах без нарахування та виплати заробітної плати призначено ОСОБА_6, який є опосередкованим засновником Асоціації «Рівнеагробуд». За виконання вказаним засновником функцій директора при розподілі прибутку та виплаті дивідендів ОСОБА_6 виплачувати дивіденди у підвищеному розмірі на 10% в порівнянні з іншими учасниками Асоціації «Рівнеагробуд» (а.с.24).

Дані обставини також підтверджуються Статутом Спільного підприємства "Мехагробуд", пунктом 9.10 якого передбачено, що виконавчим органом підприємства є директор. На період нормалізації діяльності підприємства директором призначається один із учасників (Засновників) підприємства - Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву "Рівнеагробуд", який виконує обов'язки директора на громадських засадах, без нарахування та виплати заробітної плати, укладення трудового договору та з виплатою йому дивідендів у підвищеному розмірі на 10% в порівнянні з іншими учасниками Асоціації «Рівнеагробуд (а.с.87).

Згідно з Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців керівником Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву "Рівнеагробуд" є ОСОБА_6 (згідно з статуту) (а.с. 92).

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_6 з 26.05.2015 року здійснює керівництво підприємством (виконання функцій директора) та є його засновником. Заробітну плату він не отримував.

Таким чином, ОСОБА_6 одночасно є бенефіціарним власником (засновником) Спільного підприємства "Мехагробуд" та здійснює управління підприємством.

Відповідно до ч.1-3 ст. 65 Господарського кодексу України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Враховуючи викладене вище, суд вважає безпідставним висновок відповідача про те, що засновник підприємства, який виконував обов'язки директора повинен працювати на підставі трудового договору та мав отримувати заробітну плату як найманий працівник.

Представником відповідача доказів протилежного до суду не надано.

Згідно ч.1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

У пункті 2 рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) зазначено, що згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" №95 ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові необхідно розуміти усі виплати на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

У рішенні Конституційного суду України від 12.01.2010 №1-рп/2010 (справа №1-2/2010) зазначено, реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Таким чином, можна зробити висновок, що відносини, які виникають при виконанні засновником (в даному випадку, гр. ОСОБА_6) функцій директора підприємства без укладання трудового договору є корпоративними, а отже відсутній обов'язок укладати трудовий договір, нараховувати та сплачувати заробітну плату.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність будь-яких порушень з боку позивача норм чинного законодавства про працю, а наведені відповідачем в акті інспекційного відвідування висновки є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення норм матеріального та процесуального права не спростовують законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року у справі № 1740/2465/18 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. У випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

С. М. Шевчук

судді

Р. В. Кухтей

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 14 березня 2019 року.