Видача довіреності на володіння автомобілем без належного укладення договору купівлі-продажу не вважається укладеним договором та не є підставою для набуття права власності на нього (Апеляц. суд Львівської області, справа № 450/2433/15, 12.04.17)

Фабула судового акту: справа, що пропонується увазі читачів є ілюстрацією можливого розвитку подій при завуальованому оформлення договору купівлі-продажу автомобіля оформленням на нового власника генеральної довіреності.

Не секрет, що у багатьох, а може і у більшості випадків, купівля-продаж автомобіля відбувається не шляхом законної угоди, а шляхом оформлення генеральної довіреності, або ж взагалі - передачею реєстраційного документу на цей транспортний засіб. Одним з мотивів такого правочину є скорочення витрат на послуги нотаріуса і витрат, пов’язаних з перереєстрацією і постановкою на облік купленого автомобіля в органах ДАІ. Отримуючи автомобіль разом з генеральною довіреністю, новий власник ризикує залишитися без нього. Може статись і так, що йому доведеться доводити факт того, що автомобіль він купив, а не отримав в незаконний спосіб.

В цій справі суди відмовили «власникові» автомобіля в позові про визнання права власності на нього та зняття арешту з транспортного засобу, що був накладений у зв’язку з боргами колишнього власника.

З матеріалів справи вбачається, що автомобіль марки «ROVER» зареєстрований за відповідачем - колишнім власником. Але останній видав довіреність на ім'я позивача, якою уповноважив «покупця» представляти його інтереси при здійсненні правочинів по продажу, з питань експлуатації, на підставі виданого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Відповідач також надав позивачеві письмову розписку про те, що отримала від нього 25000 грн. за продаж автомобіля марки «ROVER» та зобов’язався в найкоротший термін оформити договір купівлі-продажу вказаного автомобіля в письмовій формі з його нотаріальним посвідченням.

Ці обставини не вплинули на рішення судів, які виходили з того, що законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід'ємно пов'язаний з обов'язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Аналіз приписів ст. ст. 210, 244, 328, 655 ЦК України, Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, свідчить про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Вказана правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2016 року у справі № 6-688цс15.

Аналізуйте судовий акт: "У володільця авто за довіренністю" можна забрати машину назавжди (Постанова ВСУ у справі № 6-688цс15 від 16 грудня 2015р.)

Довіренність за якою був придбаний "автомобіль" суд визнав удаваним правочином та визнав право власності повіреного на автомобіль (Пустомитівський районий суд Львівської області, суддя Данилів Є. О.).

Без введення в експлуатацію майно не є нерухомістю, тому суд не може визнати право власності на об’єкт незавершеного будівництва в порядку, передбаченому ст. 331 ЦК України (ВГСУ від 15 березня 2017р. у справі №909/935/15)

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Струс Л.Б.

секретаря: Симця В.І.

за участю: ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Пустомитівського ВДВС ГТУЮ у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_5 Розвитку», про визнання права власності на автомобіль та зняття з нього арешту,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував правовідносини, що виникли між сторонами, та помилково застосував правову позицію, викладену у постанові ВСУ від 16.12.2015р. у справі № 6-688цс15. Вказує, що правовою підставою для визнання за ним права власності на спірний автомобіль у даній справі є ч.2 ст. 220 ЦК України, між сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору купівлі-продажу автомобіля, проте відповідач ОСОБА_4Є, ухиляється від його письмового оформлення та нотаріального посвідчення. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід відхилити з таких підстав.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що автомобільмарки "ROVER", модель 400, 2000 р.в., р.н.з. 00087 ТА, кузов № №SARRTCLCPXD433083, з 24.02.2004р. зареєстрований за відповідачем ОСОБА_4 (а.с. 6).

02 липня 2013 року ОСОБА_4 видала довіреність на ім'я позивача ОСОБА_2, якою уповноважила його представляти її інтереси при здійсненні правочинів по продажу, з питань експлуатації, в тому числі за кордоном, на підставі виданого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобілем марки "ROVER", модель 400, 2000 р.в., р.н.з. 00087 ТА, кузов № №SARRTCLCPXD433083 (а.с. 8).

Цього ж дня ОСОБА_4 надала ОСОБА_2 письмову розписку про те, що вона отримала від нього 25000 грн. за продаж автомобіля марки " ROVER", модель 400, 2000 р.в., р.н.з. 00087 ТА, кузов № №SARRTCLCPXD433083, та зобовязалась внайкоротший термін оформити договір купівлі-продажу вказаного автомобіля в письмовій формі з його нотаріальним посвідченням (а.с.7).

Встановлено, що спірний автомобіль перебуває у користуванні позивача.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у ВДВС Пустомитівського РУЮ перебуває виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОСОБА_5 банк розвитку» заборгованості за кредитним договором та судових витрат в розмірі 641808,83 грн., в межах якого було накладено арешт на спірний автомобіль.

Відповідно до вимог ст.ст. 328,210 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Правове регулювання відносин, повязаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Згідно з пунктами 7, 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

Державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів. Перед відчуженням, передачею зазначені транспортні засоби повинні бути зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції.

Таким чином, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід'ємно пов'язаний з обов'язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

За частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2016 року у справі № 6-688цс15 і згідно ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх судів, тому підлягає врахуванню колегією суддів при розгляді даної справи судом апеляційної інстанції і не погодитись з цим висновком у судової колегії немає підстав.

Таким чином суд першої інстанції, установивши, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля не укладався, цей автомобіль не знятий з обліку в уповноваженому органі МВС та зареєстрований за відповідачем ОСОБА_4, прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль, а також про зняття арешту з автомобіля, оскільки така вимога є похідною від позовної вимоги про визнання права власності.

Висновки суду достатньо мотивовані і підтверджені доказами, наявними у матеріалах справи.

Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення не вбачає.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий

Судді: