Суд скасував ІПК щодо неможливості отримання ФОПом коштів з підприємницької діяльності на закордоні рахунки ( справа №320/46060/23)

Фабула судового акту: У контексті глобалізації економіки та збільшення міжнародної торгівлі, можливість фізичних осіб-підприємців відкривати рахунки у фінансових установах інших країн набуває особливого значення. Разом з цим у платників податків виникають питання, які потребують роз’яснення з боку податкових органів.

Нещодавно, Київський окружного адміністративного суду у справі №320/46060/23 скасував індивідуальну податкову консультацію в якій ставились такі питання:

• чи мають право фізичні особи-підприємці - платники єдиного податку відкривати рахунки у фінансових установах (банках) інших країн для отримання такою особою доходу від підприємницької діяльності за договором про надання послуг, укладеним з нерезидентом;
• чи вважаються кошти, отримані за надання послуг фізичною особою-підприємцем - резидентом України, платником єдиного податку, з джерел за межами України від нерезидентів на рахунок за межами території України (відповідно до договору та інвойсу) доходом, отриманим у рамках підприємницької діяльності відповідно до п. 292.1 ст. 292 ПКУ;
• чи підлягають оподаткуванню єдиними податком такі доходи, отримані з джерел за межами України на рахунки у фінансових установах (банках) за межами території України відповідно до п. 292.1 ст.292 ПКУ.

Податкова консультація, яка стала предметом оскарження, містить позицію, що доходи, отримані на рахунки за межами України, підлягають оподаткуванню за правилами, які застосовуються до доходів від іноземної діяльності. Натомість Суд підтримав позицію платника податків, і дійшов висновку, що надана оскаржувана індивідуальна податкова консультація суперечить змісту норм, які регулюють оподаткування доходів, що отримуються фізичними особами-підприємцями від нерезидентів в контексті питань, що були поставлені.

У ІПК не було надано чіткої відповіді на питання щодо права відкриття фізичною особою-підприємцем рахунку в іноземних банках саме для цілей здійснення підприємницької діяльності. І, таким чином, відповіді на наступні, пов'язані з цим питання, ґрунтувалися на сприйнятті податковою положень діючого законодавства такими, що не закріплюють відповідного права.

Позиція податкової полягає в тому, що якщо фізичною особою - підприємцем з метою здійснення підприємницької діяльності за кордоном відкривається рахунок в іноземному банку як на фізичну особу - громадянина, а не для підприємницької діяльності і на такий рахунок надходять кошти за надані послуги в межах такої діяльності, то дохід у вигляді отриманих коштів не включається до доходу фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку, але оподатковується за правилами, встановленими для платників податків - фізичних осіб. Натомість, дохід, отриманий фізичною особою - резидентом з джерел за межами України включається до загального річного оподатковуваного доходу як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

У випадку якщо платник податків застосує роз’яснення оскаржуваної ІПК він матиме наступні негативні наслідки:

1. у разі визнання доходу, отриманого на рахунок за межами території України за надання послуг нерезидентам, ФОП буде зобов’язаний включити його у повному обсязі до бази оподаткування ПДФО та військовим збором за результатами 2022 року, відповідно відобразити його у р. 10.7. Податкової декларації про майновий стан і доходи за звітний 2022 рік.
2. Дохід Позивача від надання послуг нерезиденту буде обкладатися не в рамках застосування спрощеної системи оподаткування, а ПДФО 18% та військовим збором у розмірі на час розгляду ІПК в суді 1.5%, станом на зараз це вже 5 %.

Отже, це рішення має стратегічне значення для підприємницької діяльності в Україні, оскільки підтверджує право фізичних осіб-підприємців на ведення господарської діяльності без необґрунтованих обмежень.

Автор: Ірина Огороднікова — Керівник практики податкових спорів CROWE MIKHAILENKO.

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2025 року №320/46060/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про скасування індивідуальної податкової консультації,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України, в якому просить суд скасувати Індивідуальну податкову консультацію № 4080/ІПК/99-00-24-03-03-06 від 13.11.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки в індивідуальній податковій консультації № 4080/ІПК/99-00-24-03-03-06 від 13.11.2023 суперечать нормам податкового законодавства.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, що індивідуальну податкову консультацію надано з урахуванням закріплених норм чинного законодавства, а доводи позивача є помилковими.

Представником позивача надано до суду відповідь на відзив, в якій він наполягає на заявлених позовних вимогах, просить суд їх задовольнити в повному обсязі. Зауважував на помилковості трактування відповідачем норм права та безпідставності висновків в оскаржуваній консультації.

Щодо питання дотримання строків подання відзиву суд зазначає, що дослідивши подані представником позивача заяву про повернення відзиву відповідачу та заяви відповідача про поновлення процесуального строку та заперечення на заяву позивача про повернення відзиву, суд дійшов висновку про безпідставність заяви позивача та поважність причин пропуску строку подачу відповідачем відзиву до суду та поновлення останнього.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засідання з повідомленням сторін.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

02.11.2023 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у порядку ст.52 Податкового кодексу України було подано запит до Державної податкової служби України про надання індивідуальної податкової консультації № 021123, в якому викладено наступні питання:

чи мають право фізичні особи-підприємці - платники єдиного податку відкривати рахунки у фінансових установах (банках) інших країн для отримання такою особою доходу від підприємницької діяльності за договором про надання послуг, укладеним з нерезидентом;

чи вважаються кошти, отримані за надання послуг фізичною особою-підприємцем - резидентом України, платником єдиного податку, з джерел за межами України від нерезидентів на рахунок за межами території України (відповідно до договору та інвойсу) доходом, отриманим у рамках підприємницької діяльності відповідно до п. 292.1 ст. 292 ПКУ;

чи підлягають оподаткуванню єдиними податком такі доходи, отримані з джерел за межами України на рахунки у фінансових установах (банках) за межами території України відповідно до п. 292.1 ст.292 ПКУ.

За результатами розгляду звернення ДПС України надано індивідуальну податкову консультацію від 13.11.2023 № 4080/ІПК/99-00-24-03-03-06, в якій зазначено наступне:

чинним законодавством не заборонено фізичним особам - резидентам відкривати рахунки у фінансових установах інших країн;

для фізичної особи - підприємця усі вартісні показники, що включаються до доходу, відображаються у національній валюті України;

показники, виражені в іноземній валюті, перераховуються у національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на дату їх отримання;

якщо фізичною особою - підприємцем з метою здійснення підприємницької діяльності за кордоном відкривається рахунок в іноземному банку як на фізичну особу - громадянина, а не для підприємницької діяльності і на такий рахунок надходять кошти за надані послуги в межах такої діяльності, то дохід у вигляді отриманих коштів не включаються до доходу фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку, але оподатковуються за правилами, встановленими для платників додатків - фізичних осіб;

дохід, отриманий фізичною особою - резидентом з джерел за межами України, включається до загального річного оподатковуваного доходу як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

Позивач вважає, що висновки, викладені відповідачем в індивідуальній податковій консультації, є хибними, що і стало підставою для звернення до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п.14.1.172-1 п.14.1 ст.14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

За змістом пункту 53.2 статті 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Аналіз викладених норм права дає можливість дійти висновку, що індивідуальна податкова консультація надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому така консультація надана. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Щодо суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

У наданій податковій консультації податковим органом щодо поставлених питань здійснено посилання на наступні норми законодавства України та зазначено про наступні висновки:

«Згідно зі ст. 1 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі - Закон № 959) зовнішньоекономічна діяльність - це, зокрема, діяльність суб`єктів господарської діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України від 07 лютого 1991 року № 698-ХІІ «Про підприємництво» (частина друга ст. 5 Закону № 959).

Відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України. Законом України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі - Закон № 2473), іншими законами України, а також нормативно-правовими актами Національного банку України (далі - НБУ), прийнятими відповідно до Закону № 2473.

Принципи валютного регулювання, які викладені у ст. 2 Закону № 2473, передбачають, зокрема, право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн.

Частиною третьою ст. 4 Закону № 2473 передбачено, що резиденти з урахуванням обмежень, визначених Законом № 2473 та іншими законами України, мають право відкривати рахунки в іноземних фінансових установах та здійснювати через такі рахунки валютні операції.

Порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається НБУ (частина четверта ст. 5 Закону № 2473).

Постановою Правління НБУ від 02 січня 2019 року № 5 затверджено Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в Іноземній валюті, яке визначає заходи захисту, запроваджені НБУ, порядок їх застосування (порядок здійснення валютних операцій в умовах запроваджених цим Положенням заходів захисту), а також порядок здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі - Положення № 5).

Відповідно до п. 16 розділу І Положення № 5 розрахунки за зовнішньоекономічними операціями здійснюються виключно через рахунки в банках.

Пунктом 23 Положення № 5 передбачено, що грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в Україні в банку.

При цьому термін «товар» уживається у значенні, визначеному Законом № 959, відповідно до ст.1 товар - це будь-яка продукція, послуга, робота, права інтелектуальної власності та інші нематеріальні права, призначені для продажу (оплатної передачу) (п.2 розділу В Положення № 5).

Виходячи із зазначеного, чинним законодавством не заборонено фізичним особам - резидентам відкривати рахунки у фінансових установах інших країн.

Валютний нагляд та застосування заходів впливу за порушення вимог валютного законодавства здійснюються згідно з нормами, врегульованими статтями 11 та 15 Закону № 2473 відповідно.

Порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності регулюється главою 1 розділу XIV ПК України.

Відповідно до п. 292.1 ст. 292 ПК України доходом для фізичної особи - підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 ПКУ. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривнях за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим НБУ на дату отримання такого доходу (п. 292.5 ст. 292 ПКУ).

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

Таким чином, для фізичної особи - підприємця усі вартісні показники, що включаються до доходу, відображаються у національній валюті України.

Показники, виражені в іноземній валюті, перераховуються у національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на дату їх отримання.

Одночасно зауважуємо, якщо фізичною особою - підприємцем з метою здійснення підприємницької діяльності за кордоном відкривається рахунок в іноземному банку як на фізичну особу - громадянина, а не для підприємницької діяльності і на такий рахунок надходять кошти за надані послуги в межах такої діяльності, то дохід у вигляді отриманих коштів не включаються до доходу фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку, але оподатковуються за правилами, встановленими для платників податків - фізичних осіб.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб визначено розділом IV ПКУ, відповідно до пп. 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 якого об`єктом оподаткування резидента є іноземні доходи - доходи, отримані з джерел за межами України.

Оподаткування іноземних доходів встановлено п. 170.11 ст. 170 ПК України.

Також зазначені доходи є об`єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України).

Згідно із п. 164.4 ст. 164 ПКУ під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом НБУ, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

Отже, дохід, отриманий фізичною особою - резидентом з джерел за межами України, включається до загального річного оподатковуваного доходу як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.».

Суд наголошує, що податковим органом в частині першого питання про наявність права саме фізичною особою-підприємцем єдиного податку відкривати рахунки у фінансових установах (банках) інших країн для отримання доходу від підприємницької діяльності взагалі не надано.

А решта консультації містить лише опосередковані та неповні висновки щодо фізичних осіб-підприємців в межах поставлених позивачем питань у заяві.

Більш того, в спірній консультації надано висновки щодо фізичних осіб - резидентів та наявність у них права відкривати рахунки у фінансових установах інших країн, що взагалі не було включено до питань заяви позивача.

При цьому, похідні роз`яснення та подальше розгалуження норм та джерел права податковим органом були здійснені в контексті фізичної особи - резидента України, що не дають прямих відповідей на поставлені питання для позивача саме як для фізичної особи-підприємця.

Як наслідок, в спірній консультації відсутні чіткі відповіді щодо віднесення доходів, що отримані фізичною особою-підприємцем - резидентом України до доходів, отриманих у рамках підприємницької діяльності, як і не надано конструктивного обґрунтування обов`язковості перерахування коштів на банківський рахунок такого підприємця в Україні.

Також, в наданій податковій консультації відповідачем здійснено роз`яснення щодо порядку оподаткування саме доходів фізичних осіб у розумінні положень п.163.1.3, п.170.11 ПК України, однак не надано належну оцінку щодо третього питання заяви позивача про оподаткування єдиним податком доходів, отриманих з джерел за межами України на рахунки фінансових установ (банках) за межами України відповідно до п.292.1 ст.292 ПК України з урахуванням викладених в такій заяві умов та обставин.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що надана оскаржувана індивідуальна податкова консультація суперечить змісту норм, які регулюють оподаткування доходів, що отримуються фізичними особами-підприємцями від нерезидентів в контексті питань, що були поставлені позивачем у запиті на роз`яснення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи, суд дійшов до висновку про не відповідність спірного рішення критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування ІПК.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 684,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією від 04.12.2023.

Враховуючи задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 13 420,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72-77 139 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про скасування індивідуальної податкової консультації - задовольнити повністю.

Скасувати індивідуальну податкову консультацію № 4080/ІПК/99-00-24-03-03-06 від 13.11.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 29 січня 2025 року.

Суддя Кочанова П.В.