Квартира, придбана на гроші, надані сім’єю сестри чоловіка, визнана судом спільною сумісною власністю подружжя (Фрунзенський районний суд м. Харкова,справа № 645/1751/18 від 22.03.2019 р.)

Фабула судового акту: Судом було встановлено, що квартира, придбана в шлюбі за рахунок коштів отриманих одним із подружжя від родича, є спільною сумісною власністю, якщо не доведено факт передачі грошей на власні, не повязані із сім’єю інтереси одного з подружжя та що останній придбавши квартиру діяв не в інтересах сім’ї.

Судом було здійснено поділ квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя, визнано право власності на 1/2 частку квартири за кожним з подружжя.

У наведеній справі позивач вказувала, що за час шлюбу сторонами на підставі договору купівлі-продажу спільно набуто квартиру, яка є спільною сумісною власністю подружжя та просила здійснити поділ квартири визнавши право власності за кожним з подружжя на ½ частку квартири.

Відповідачем було подано зустрічну позову заяву, в якій він просив суд визнати квартиру його особистою власністю. Свої позовні вимоги відповідач мотивував тим, що спірна квартира хоча й придбана ним у період шлюбу, однак за його особисті кошти, отримані ним як компенсацію за частину батьківської квартири. Так, відповідно до розписки, складеної ним у день придбання спірної квартири, він отримав грошові кошти від чоловіка своєї сестри, посилався на те, що після одруження з позивачкою між його рідною сестрою та дружиною склалися неприязні відносини, з даних підстав, у родині було прийнято рішення, що родина сестри сплатить йому грошові кошти, яких вистачить на придбання однокімнатної квартири, куди він переїде проживати.

Судом було встановлено, що факт отримання відповідачем коштів від чоловіка своєї сестри, не може бути підставою для визнання даних коштів особистою власністю одного з подружжя, у звязку із тим, що не доведено факт передачі грошей за домовленістю на власні, не повязані із сімєю інтереси відповідача. Так, відповідач отримавши грошові кошти, придбав нерухоме майно, куди в подальшому перевіз дружину та дитину, таким чином, суд вважає відповідач діяв в інтересах сімї, а тому отримані кошти є спільним майном подружжя і майно придбане на ці кошти також є спільним майном подружжя. Наведені вище обставини вказують на те, що квартира, яка є предметом спору, була придбана сторонами за час перебування у шлюбі, за рахунок коштів отриманих у спільних інтересах і, відповідно, є обєктом спільної власності сторін.

Аналізуйте судовий акт: Спільний відпочинок не свідчить про ведення спільного господарства (ВС/КЦС № 522/25049/16-ц від 27.02.2019)

КпШС України не передбачав можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, спори про поділ майна в такому випадку слід вирішувати на підставі ЗУ «Про власність» (ВС/КЦС № 163/754/17 від 24.04.19р.)

Відсутність права власності колишнього подружжя на квартиру щодо якої ставиться питання про її поділ між ним унеможливлює вирішення такого питання (ВС/КЦС № 369/2397/17 від 06.03.2019)

Визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визначення порядку користування квартирою в одному рішенні (Октябрський районний суд м.Полтави від 28 лютого 2019 р. у справі № 554/9696/18)

Оскільки позивач не довів факт придбання частки квартири за особисті кошти, отримані від продажу успадкованої ним квартири, суд відмовив йому в позові про визнання цієї частки його особистою власністю (ВС/КЦС, справа № 334/9028/15-ц,13.03.19)

Справа № 645/1751/18 Провадження № 2/645/138/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2019 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Мартинової О.М.,

секретарі судового засідання Куркін Д.С., Костін О.Б.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю одного з подружжя,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

Позивач в обґрунтування своїх вимог за позовом зазначила, що 9 квітня 1994 року сторони уклали шлюб, однак спільне життя не склалося з причин несумісності характерів та через відсутність взаєморозуміння, на теперішній час сторони проживають окремо, спільне господарство не ведуть. Від шлюбу сторони мають повнолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Вказує на те, що подальше спільне життя, збереження шлюбу та примирення є неможливе і суперечить її інтересам. За час шлюбу сторонами спільно набуте майно, на підставі договору купівлі-продажу від 9 липня 1997 року, а саме: квартира АДРЕСА_1. Посилається на те, що мирним шляхом вирішити спір не вбачається можливим, у звязку з недосягненням згоди з приводу поділу майна. Вважає, що зазначене майно є спільною сумісною власністю та підлягає поділу між сторонами в рівних частках. Просить суд, розірвати шлюб та здійснити поділ квартири за адресою: м. Харків, вул. Танкопія, б. 13/5, кв. 116, визнавши право власності за кожним з подружжя на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 травня 2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження за вищевказаним позовом.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 6 квітня 2018 року задоволено заяву представника позивача та накладено заборону відчуження квартири АДРЕСА_1.

23липня2018 рокувідповідач ОСОБА_3звернувсядо судуззустрічноюпозовною заявою до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю одного з подружжя.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2018 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

В зустрічній позовній заяві відповідач ОСОБА_3 просив суд визнати нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: м. Харків, вул. Танкопія, б. 13/5, кв. 116 його особистою власністю. Свої позовні вимоги відповідач мотивував тим, що спірна квартира хоча й придбана ним у період шлюбу, однак за його особисті кошти, отримані ним як компенсацію за частину батьківської квартири. Так, відповідно до розписки, складеної ним у день придбання спірної квартири, він отримав грошові кошти від чоловіка своєї сестри - ОСОБА_7 у розмірі 7770 грн., як компенсацію за частину квартири за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, б. 89, кв. 260 в якій він був зареєстрований та постійно проживав. Разом з ним за даною адресою проживали та були зареєстровані його мати та сестра з родиною чоловік ОСОБА_8, двоє дітей. Посилався на те, що після одруження з ОСОБА_1, між його рідною сестрою та дружиною склалися неприязні відносини, з даних підстав, у родині було прийнято рішення, що родина сестри сплатить йому грошові кошти, яких вистачить на придбання однокімнатної квартири, куди він переїде проживати, при цьому знімиться з реєстраційного обліку та ніколи не матиме вимог щодо квартири за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, б. 89, кв. 260. В подальшому, дана квартира була приватизована його матірю та сестрою з родиною, а він дотримався свого зобовязання та відмовився від частини спадщини, яка відкрилася після смерті матері. Вказує на те, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися субєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Просить суд у задоволені первісного позову відмовити та визнати спірну квартиру його особистою власністю.

Присутні у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали позовну заяву, просили її задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві. Щодо зустрічної позовної заяви, просили відмовити у її задоволенні, при цьому не заперечували, що гроші на придбання спірної квартири були надані чоловіком сестри відповідачаОСОБА_8, однак в інтересах сімї відповідача та з умовою переїзду відповідача з дружиною і дитиною з квартири за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, б. 89, кв. 260.

Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4, яка діє на підставі договору про надання правової допомоги від 20.07.2018 року, заперечували проти первісного позову в частині поділу майна, просили суд відмовити у його задоволенні в цій частині, щодо розірвання шлюбу не заперечували. Разом з тим, просили суд задовольнити зустрічну позовну заяву, вказуючи на підстави та обставини викладені в зустрічній позовній заяві.

Заслухавши пояснення сторін та свідків, дослідивши докази по справі, суд дійшов висновку, що первісна позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі, щодо зустрічної позовної заяви суд не вбачає підстав для її задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно дост. 1 Сімейного Кодексу України побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.

Відповідно до положеньст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

За змістом положень частини 2 статті36та статті51 Сімейного кодексу України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановленіКонституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній (ст. 55 Сімейного кодексу України).

За правилом частини 2статті 104 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч. 3ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно достатті 110 цього Кодексу.

ПроголошенаКонституцією Україниохорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 9 квітня 1994 року Московським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова, актовий запис № 473 (свідоцтво про укладення шлюбу серії І-ВЛ № 256517 від 09.04.1994 року) (а.с. 12).

Від шлюбу сторони мають повнолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтва про народження серії І-ВЛ № 257851, серії І-ВЛ № 100256) (а.с. 13,14).

За змістом положень ч. 3ст. 109 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.110, ст.112 СК Українипозов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно дост. 111 Сімейного кодексу України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Як роз'яснено у п.10Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошенаКонституцією Україниохорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставинижиття подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Згідно положень частини третьої та четвертоїст. 56 Сімейного кодексу Україникожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

В судовому засіданні позивач наполягала на розірванні шлюбу, а відповідач не заперечував та погоджувався на розірвання шлюбу.

Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Як з'ясовано судом, підтверджується поясненнями сторін, сімейне життя подружжя не склалось, у зв'язку з несумісністю характерів та відсутністю взаєморозуміння, з серпня 2018 року сторони проживають окремо та не ведуть спільне господарство. Сім'я існує лише формально, подальше збереження сім'ї є не доцільним.

Відповідно дост. 112 Сімейного Кодексу Українисуд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу, суд приходить до висновку, що шлюб між сторонами носить формальний характер, сторони мають різні інтереси та погляди, шлюбні відносини існують лише формально, сімейно-шлюбні стосунки сторін розпались і поновлені бути не можуть, а тому є усі підстави для розірвання шлюбу, оскільки подальше збереження шлюбу буде суперечити їхнім інтересам, а також положеннямстатті 51 Конституції України, відповідно до яких шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Згідно договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 9 липня 1997 року державним нотаріусом сьомої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, реєстраційний № 2-2844, ОСОБА_3 придбав однокімнатну, ізольовану квартиру АДРЕСА_2, житловою площею 18,5 кв.м., загальною площею 30,7 кв.м. (договір купівлі-продажу квартири від 09.07.1997 р. НА 0472110) (а.с. 56).

Зазначена квартира була придбана за 3361 грн. (а.с. 56).

Згідно Звіту про незалежну оцінку вартості майна та висновку про вартість об'єкту оцінки від 31.03.2018 року субєкта оціночної діяльності ОСОБА_10, ринкова вартість квартири № 116, розташованої за адресою: вул. Танкопія, б. 13/5, м. Харків Харківська область, складає 404 000 грн. (а.с.20-26).

Як вбачається з розписки від 9 липня 1997 року, яка не спростовується сторонами, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_8 гроші у сумі 7770 грн. для покупки квартири, на житлову площу за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, б. 89, кв. 260 не претендує (а.с. 86).

Відповідач та його представник, на заперечення позову та обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що спірне майно є його особистою приватною власністю, оскільки придбане за його особисті кошти, отримані від чоловіка сестри ОСОБА_8, посилалися як на доказ розписку, написану ним ОСОБА_8 та на показання свідків.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, зі слів відповідача йому відомо, що гроші на придбання спірної квартири останній отримав від сестри та відмовився, в свою чергу, від свого права на частину батьківської квартири. У спірній квартирі відповідач проживав разом із дружиною та дітьми. Вказував на те, що у сестри відповідача та позивача ОСОБА_1 не складися відносини та сестра не сприймала позивача. Разом з тим, зазначив, що у серпні 2018 року, за проханням відповідача, приймав участь у виселенні позивача зі спірної квартири.

Свідок ОСОБА_12, яка є сестрою відповідача та була допитана у судовому засіданні, пояснила, що вона, її чоловік, двоє їх дітей, мати та брат з дитиною і дружиною, остання періодично мешкала, проживали у квартирі з адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, б. 89, кв. 260. Оскільки було тісно, нею та її чоловіком було запропоновано відповідачу гроші на придбання іншої квартири на що відповідач, який є її рідним братом, погодився та спірна квартира була придбана за гроші надані нею та її чоловіком ОСОБА_8 особисто відповідачу для покращення житлових умов. Під час переговорів з відповідачем, надання грошових коштів та придбання квартири позивач не була присутня. В спірну квартиру відповідач перевіз свої та дружини речі та в подальшому проживав разом із дружиною та дітьми. Зазначала, що за домовленістю відповідач повинен був виїхати з квартири за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, б. 89, кв. 260, знятися з реєстраційного обліку та відмовитися в подальшому від спадщини, що було виконано відповідачем. Разом з тим, свідок не заперечувала, що під час спільного мешкання зі сторонами, у неї мали місця конфлікти з позивачем на побутовому ґрунті.

Із показань свідка ОСОБА_8, допитаного у судовому засіданні вбачається, що він є чоловіком сестри відповідача та за домовленістю з відповідачем, за для того, щоб останній виїхав з квартири за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, б. 89, кв. 260, ним, спільно із дружиною, було передано гроші особисто для відповідача з метою придбання останнім іншої житлової площі. Так, відповідачем була придбана спірна квартира та він був присутній при укладанні договору купівлі-продажу. Посилався на те, що під час мешкання його родини зі сторонами по справі, у його дружини ОСОБА_12 та позивача не складалися відносини та мали місце побутові конфлікти.

Суд вважає, що вказані докази не дають підстав для беззаперечного висновку про придбання спірної квартири за особисті кошти відповідача.

Так, факт отримання відповідачем коштів від ОСОБА_8 в сумі 7770 грн., не може бути підставою для визнання даних коштів особистою власністю одного з подружжя, у звязку із тим, що не доведено факт передачі грошей за домовленістю на власні, не повязані із сімєю інтереси відповідача. Так, відповідач отримавши грошові кошти, придбав нерухоме майно, куди в подальшому перевіз дружину та дитину, таким чином, суд вважає відповідач діяв в інтересах сімї, а тому отримані кошти є спільним майном подружжя і майно придбане на ці кошти також є спільним майном подружжя.

Наведені вище обставини вказують на те, що квартира, яка є предметом спору, була придбана сторонами за час перебування у шлюбі, за рахунок коштів отриманих у спільних інтересах і, відповідно, є обєктом спільної власності сторін у справі.

Відповідно до пункту 1розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України(далі - СК України), цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинностіЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина першастатті 58 Конституції України) нормиСК Українизастосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, нормиСК Українизастосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.

З оглядуна вищевказаніправові нормипорядок набуттяспільного майната йогоправовий режиму ційсправі повиненвизначатисяКодексом про шлюб та сім'ю України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна (далі -КпШС України), а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченимиСК України.

Відповідно достатті 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення міститьстаття 60 СК України).

Згідно зістаттею 28 КпШС Українив разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Згідно з частиною першоюстатті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. Аналогічне положення закріплене в статтях60 70 СК України,статті 368 ЦК України. Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

У пункті 9постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України»(чинному на дату виникнення спірних правовідносин) Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22,25,27-1 КпШСспільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Отже, виходячи із аналізу зазначених норм, судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Вищевказане положення закону кореспондується зістаттею 60 СК України.

Конструкція нормистатті 22КпШС Українитастатті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.

Відповідно до частини третьоїстатті 61 СК Україниякщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четвертастатті 65 СК Українивстановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Отже, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов'язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї.

Відповідачем не доведено, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти, не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.

Суд приходить до висновку, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Враховуючи викладені обставини, зважаючи на презумпцію рівності часток подружжя у спільному майні, відсутність домовленості між ними щодо поділу спільно нажитого під час шлюбу майна, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя є доведеними та такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 частку квартири № 116, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Танкопія, б. 13/5, залишивши у власності відповідача відповідно 1/2 частку вказаного майна.

Позовні вимоги ОСОБА_3 за зустрічним позовом про визнання квартири № 116, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Танкопія, 13/5, особистою приватною власністю задоволенню не підлягають з підстав недоведеності викладених обставин.

Відповідно дост.141 ЦПК Україниз ОСОБА_3 підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2724 грн. 80 коп.

Керуючись ст. ст.2 3 4 10 12 13 76-81 82 141 258-259 263-265 268 272 273 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя задовольнити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю одного з подружжя відмовити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрований 09 квітня 1994 року Московським відділом реєстрації актів громадянського стану м.Харкова, актовий запис №473.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишити прізвище «Гриньова».

Здійснити поділ майна подружжя, що є спільною сумісною власністю, а саме квартиру №116 за адресою: м.Харків, вул.Танкопія, буд.13/5.

Визнати за ОСОБА_1, право власності на 1/2 частку квартири №116 за адресою: м.Харків, вул.Танкопія, буд.13/5.

Визнати за ОСОБА_3, право власності на 1/2 частку квартири №116 за адресою: м.Харків, вул.Танкопія, буд.13/5.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, судовий збір в розмірі 2724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин судового рішення, а також у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи,якому повнерішення судуне буловручене удень йогопроголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м.Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу небулоподано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_8, кім.7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_9, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_10, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2.

Повне судове рішення складено 01 квітня 2019 року.

Суддя