Сторони договору купівлі-продажу частки на квартиру вживали «ПРАВО НА ЗЛО» для унеможливлення звернення стягнення на майно відповідача (ВС/КЦС у справі № 754/5841/17 від 10.02.2021)

Фабула судового акту: Цікаве судове рішення щодо трактування ВС зловживання правом стороною у справі.

Так, з відповідача в судовому порядку стягнуто на користь позивача борг та відкрито виконавче провадження про стягнення коштів.

По класиці жанру, для уникнення стягнення на майно відповідач уклав договір дарування частки квартири, на користь своєї матері, а тому позивач звернувся з позовом про визнання цього договору дарування недійсним.

Судами було встановлено, на момент, коли відбувалось судове засідання в якому розглянуто заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладання арешту на все нерухоме та рухоме майно, що належить відповідачу, та в якому було оголошено перерву в зв’язку з хворобою відповідача, він знаходився у приватного нотаріуса та укладав договір дарування частки квартири.

Зважаючи на відкрите виконавче провадження позивач (стягувач) вказував, що договір дарування частки квартири містить ознаки фіктивності, не спрямований на реальне настання правових наслідків, укладений з метою перешкодити виконанню судового рішення, а отже такий договір повинен бути визнаний недійсним.

Позивач подав також заяву про збільшення позовних вимог, адже пізніше стало відомо, що обдаровувана відчужила частку у квартирі за договором купівлі-продажу.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги залишено без задоволення.

Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування частки квартири. Оскільки позивач не є стороною договору купівлі-продажу квартири, цей правочин не був предметом оспорення, є чинним, апеляційним судом зазначено, що повернення відповідачу квартири неможливо, а у цій справі не може бути застосовано реституцію (повернення квартири відповідачу).

Позиція ВС: ВС зазначено, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом.

Апеляційний суд, встановивши, що оспорюваний договорів дарування, укладений між відповідачем та його матір’ю, спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з відповідача, зробив обґрунтований висновок про визнання договору дарування недійсним.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

У справі, що переглядається очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку позивачем і зумовив для позивача настання негативних наслідків.

Також колегія суддів, зробила висновок, що обраний позивачем спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності відповідача) передбачений п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Аналізуйте судовий акт: Зловживання правом чи захист прав? Чи може залишення позову без розгляду бути зловживанням та підставою для стягнення судових витрат?(ВС/КЦС у справі №521/3011/18 від 14.01,2021 р.)

Юридична необізнаність не є підставою для визнання договору недійсним, зокрема договору довічного утримання (ВС/КЦС у справі № 520/9320/17 від 18.12.2020)

Реалізація майна подружжя на публічних торгах без згоди одного з подружжя порушує право останнього на вільне користування і розпорядження ним (ВС/КЦС у справі № 462/518/18 від 01.04.2020)

Верховний Суд відмовив у стягненні 431 250 доларів США з підстав іншої правової природи розписки (ВС/КЦС № 367/7135/16-ц від 05.09.2018р)

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 754/5841/17

провадження № 61-17966св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Олена Володимирівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Приходька К. П., Журби С. О., Писаної Т. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Деснянський районний суд м. Києва 04 серпня 2015 року ухвалив заочне рішення у справі № 754/9109/15 про стягнення боргу, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення боргу було задоволено та стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 борг у загальному розмірі 2 069 897,02 грн та видав виконавчий лист №2-4035/15 від 02 жовтня 2015 року. Державним виконавцем ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві Поповою А. О. прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 49080845 від 23 жовтня 2015 року. Державним виконавцем Годзь Є. І. прийнята постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження по виконавчому провадженню ВП № 49080845 від 27 жовтня 2015 року.

12 лютого 2016 року проведено державну реєстрацію права власності нерухомого майна, об`єкт нерухомого майна квартира, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа - 72,5 кв. м, житлова площа - 41,9 кв. м, адреса: АДРЕСА_1 . Форма власності - приватна. Вид спільної власності - спільна часткова. Розмір частки - 1/3. Власник - ОСОБА_2

25 березня 2016 року ОСОБА_5 , діючи по довіреності в інтересах ОСОБА_2 подав до Деснянського районного суду м. Києва заяву про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року. 08 квітня 2016 року Деснянський районний суд м. Києва своєю ухвалою, заяву представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задовольнив, заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу скасував, призначив розгляд справи в загальному порядку.

28 квітня 2016 року в судовому засіданні розглянуто заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладання арешту на все нерухоме та рухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_2 , яку ухвалою повернуто. В ухвалі звернуто увагу, що згідно частини четвертої статті 153 ЦПК України суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду.

29 квітня 2016 року на адресу Деснянського районного суду м. Києва було направлено повторно заяву про забезпечення позову по справі № 754/9109/15-ц, з врахуванням положень викладених в ухвалі Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року. Було внесено заставу на депозитний рахунок суду в розмірі 20 699 грн, а також інші докази, які свідчили про намір відповідача ОСОБА_2 відчужити належну йому 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на 1/3 частку квартири, загальною площею - 72,5кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2

17 травня 2016 року було зроблено додатково запит до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до отриманої інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 28 квітня 2016 року о 12 год. 11 хв. ОСОБА_2 уклав договір дарування 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 із своєю мамою ОСОБА_3 . Таким чином про факт укладання договору дарування позивачу стало відомо тільки 17 травня 2016 року. На момент коли відбувалось судове засідання в Деснянському районному суді м. Києва 28 квітня 2016 року, ОСОБА_2 знаходився у приватного нотаріуса та укладав договір дарування.

У зв`язку з укладанням договору дарування 1/3 частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , не зважаючи на наявність ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 10 травня 2017 року про накладання арешту, ця ухвала фактично залишилась не реалізованою.

Позивач вважала, що таким чином ОСОБА_2 , зловживаючи своїми правами передбаченими ЦПК України, ввів суд в оману, та з метою уникнути цивільної відповідальності та перешкодити виконанню судового рішення про стягнення з нього грошового боргу шляхом реалізації належного йому майна, провів відчуження 1/3 частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , своїй матері ОСОБА_3 . Приймаючи до уваги поведінку ОСОБА_2 під час судового розгляду справи № 754/9109/15-ц, а саме те, що протягом всього розгляду справи ОСОБА_2 визнавав факт отримання грошових коштів, про що він повідомляв будучи допитаним у цій справі, як свідок, а в подальшому відмовився від своїх показів свідка, змінив їх на протилежні, а саме на не визнання свого боргу і заперечення отримання грошей і попередніх своїх показів, наполягав на проведені експертизи.

Вся поведінка ОСОБА_2 була направлена на затягування розгляду справи, при цьому з його сторони відбувалося зловживання своїми правами. Метою затягування розгляду справи є пропуск позовної давності для оскарження договору дарування укладеного 28 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У зв`язку із заявленим клопотанням по проведенню судової експертизи, для забезпечення прав всіх учасників судового розгляду Деснянський районний суд м. Києва ухвалою від 23 лютого 2017 року призначив судову почеркознавчу експертизу.

Позивач вказувала, що договір дарування 1/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 28 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 містить ознаки фіктивності, не спрямований на реальне настання правових наслідків, укладений з метою перешкодити виконанню судового рішення, а отже повинен бути визнаний недійсним.

У жовтні 2018 року представником позивача ОСОБА_6 подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка мотивована тим, що 21 липня 2018 року позивачем було отримано поштовим листом відзив від ОСОБА_3 . Згідно поданого відзиву по справі № 754/5841/17 та додатків до нього вбачається, що ОСОБА_3 (Продавець) 26 червня 2018 року уклала Договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 (Покупець). Покупець ОСОБА_4 не може вважатися добросовісним набувачем частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 за Договором купівлі - продажу. Недобросовісність ОСОБА_4 підтверджується наступними доказами. 22 грудня 2016 року в цивільній справі № 754/9109/15-ц, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 представник відповідача ОСОБА_7 подала до Деснянського районного суду м. Києва заяву про виклик свідків. Одним із зазначених свідків в цій заяві була ОСОБА_4 14 лютого 2017 року ОСОБА_4 була допитана, як свідок в цивільній справі № 754/9109/15-ц, що підтверджується відповідною розпискою про присягу свідка і попередження про кримінальну відповідальність. В подальшому повторно представник відповідача ОСОБА_7 подала до Деснянського районного суду міста Києва заяву про виклик свідків, в якій знову ж таки, як свідок фігурує ОСОБА_4 . Свідок ОСОБА_4 виступала на стороні відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 , будучи близькою подругою ОСОБА_3 , не могла не знати про наявність судової справи щодо визнання недійсним договору дарування укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Повідомити про наявність судового спору, щодо визнання Договору дарування недійсним, та відобразити це в Договорі купівлі-продажу, було прямим обов`язком продавця ОСОБА_3 . В той же час, знаючи про наявність двох судових справ, а саме справи № 754/9109/15-ц, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, та справи № 754/5841/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, ОСОБА_4 повинна була настоювати на внесення даних відомостей в один із пунктів Договору купівлі-продажу, в якому вона була стороною Покупцем. Всі ці обставини в своїй сукупності вважає свідчать про недобросовісність ОСОБА_4 , оскільки набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину. Рішення Деснянського районного суду міста Києва цивільної справи справі № 754/9109/15-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, набрало законної сили 21 травня 2018 року, а договір купівлі продажу частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 було укладено 26 червня 2018 року. Рівно через місяць після набрання рішенням законної сили. Тобто до часу поки рішення не набрало законної сили бажання продавати частку у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 в ОСОБА_3 не було.

ОСОБА_1 , з урахуванням збільшення позовних вимог, просила:

визнати недійсним договір дарування 1/3 частки квартири розташованої за адресою АДРЕСА_3 , виданий 28 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О. В., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

застосувати, як спосіб цивільного захисту процедуру реституції, а саме - повернення майна - частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 первісному власнику ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2019 року в складі судді: Галась І. А., позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не міститься ознак умислу, направленого на приховання реальної мети укладення оспорюваного договору, оскільки стороною позивача не доведено, що укладаючи ці договори відповідачі не мали на меті реальне настання наслідків за договором дарування, а саме - передання у повне володіння, користування та розпорядження майном 1/3 частки квартири. Позивачем не доведено, що при укладенні оспорюваного договору дарування відповідачі діяли без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, з направленням дій сторін договору на перехід права власності на нерухоме майно, з метою свідомого наміру невиконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 . На момент укладення договору дарування частки квартири рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу винесено не було, нерухоме майно під арештом чи забороною не перебувало. Крім того при укладенні договору дарування частки квартири від 28 квітня 2016 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було вільне волевиявлення на його укладення, вони самостійно підписали вказаний договір та вказаний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим договором. Договір дарування квартири укладений у письмовій формі, нотаріально посвідчений, зареєстрований у встановленому порядку, і обдаровувана прийняла дарунок, а тому стала власником цього майна. Сторонами дотримані витримані всі вимоги діючого законодавства, сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту, договір було підписано сторонами за доброю волею. Позивачем не доведено, що оспорюваним правочином її права та інтереси були порушені, а тому визнання правочину недійсним, як спосіб захисту, не може бути застосований.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування 1/3 частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_3 , посвідчений 28 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О. В., укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наявний склад цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, негативні наслідки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і негативними наслідками. Деснянський районний суд м. Києва 04 серпня 2015 року ухвалив заочне рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, яким стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 борг у загальному розмірі 2 069 897,02 грн. 02 жовтня 2015 року Деснянським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2-4035/15. 23 жовтня 2015 року державним виконавцем ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві Поповою А. О. відкрито виконавче провадження ВП № 49080845. 27 жовтня 2015 року державним виконавцем ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві Годзь Є. І. прийнята постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження по виконавчому провадженню ВП № 49080845. 12 лютого 2016 року було проведено державну реєстрацію права власності нерухомого майна, об`єкт нерухомого майна квартира, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа 72,5 кв. м, житлова площа 41,9 кв. м, адреса: АДРЕСА_1 . Форма власності - приватна. Вид спільної власності - спільна часткова. Розмір частки - 1/3. Власник - ОСОБА_2 25 березня 2016 року ОСОБА_5 діючи в інтересах ОСОБА_2 подав до Деснянського районного суду м. Києва заяву про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року, за наслідками розгляду якої скасовано заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року, а справу призначено до розгляду в загальному порядку на 28 квітня 2016 року. 28 квітня 2016 року в судовому засіданні було оголошено перерву у зв`язку із неявкою відповідача, який подав через канцелярію суду відповідну заяву, повідомивши, що хворіє та не зможе з`явитися в судове засідання. На момент, коли відбувалось судове засідання Деснянського районного суду м. Києва 28 квітня 2016 року, та в якому було оголошено перерву в зв`язку з хворобою відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_2 знаходився у приватного нотаріуса та укладав договір дарування. Зазначене свідчить про наявність складу цивільного правопорушення, оскільки ОСОБА_2 , зловживаючи своїми правами, ввівши суд в оману щодо своєї хвороби, та з метою уникнути цивільної відповідальності та перешкодити виконанню судового рішення про стягненню з нього грошового боргу, шляхом реалізації належного йому майна, провів відчуження 1/3 частки квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_3 , з метою створення умов, при яких виконати судове рішення про стягненню боргу буде неможливо;

з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), суд апеляційної інстанції вказав, що при вчинення 28 квітня 2016 року оспорюваного правочину воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 . Тому позовна вимога про визнання договору дарування недійсним підлягає задоволенню;

позовна вимога про застосування реституції, а саме - повернення майна первісному власнику задоволенню не підлягає, оскільки реституція, як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороною недійсного правочину. Позивач не є стороною договору купівлі-продажу 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В. Л., цей правочин не був предметом оспорення, є чинним, а тому реституцію не може бути застосовано.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14). Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно на підставі договору дарування від 28 квітня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О. В. та внесеного в реєстр за № 489, ОСОБА_3 набула право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 . Право власності за ОСОБА_3 на підставі договору дарування зареєстровано 28 квітня 2016 року. Оформлення за ОСОБА_3 права власності на підставі оспорюваного договору дарування свідчить про реальність настання правових наслідків. Таким чином договір дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено із наміром отримання останньою у дарунок 1/3 частини вказаної квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_2 . Оскільки після укладення оспорюваного договору 1/3 квартири АДРЕСА_2 перейшла у власність ОСОБА_3 і вона стала єдиним власником квартири, то вона може розпоряджатися вказаною квартирою на свій власний розсуд без обмежень, які діяли у зв`язку з тим що вона володіла лише 2/3 вказаної квартири, що свідчить про настання реальних наслідків вчинення вказаного договору;

26 червня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 і ОСОБА_4 набула право власності на 1/3 квартири, а ОСОБА_3 отримала відповідну винагороду від продажу частки квартири, що свідчить про реальність настання наслідків для ОСОБА_3 від укладення договору дарування від 28 квітня 2016 року. Враховуючи, що ОСОБА_3 , уклавши договір дарування 28 квітня 2016 року, набула право власності на всю квартиру, що дозволило їй після цього продати частку квартири і отримати від цього винагороду, це свідчить про реальність настання наслідків для неї, тому договір дарування 1/3 частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений 28 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О. В., укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не може бути визнаним недійсним з підстав фіктивності.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову в частині відмови у застосуванні як способу ефективного захисту процедуру реституції, а саме - повернення майна частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 первісному власнику ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зазначеної позовної вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

згідно статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону;

суд апеляційної інстанції не застосував ефективний спосіб захисту позивача, не застосував норму матеріального права, яка б надавала можливість виконати судове рішення, оскільки фактично рішення суду неможливо виконати, тому, що майно знаходиться вже у іншого власника;

у заяві про збільшення позовних вимог позивач вказав, чому саме ОСОБА_4 не може вважатися добросовісним набувачем, та чому необхідно, як спосіб захисту здійснити процедуру реституції, тобто, повернення майна первісному володільцю.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 та задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Відзив мотивований тим, що:

матеріалами справи підтверджено, що у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наявний склад цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, негативні наслідки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і негативними наслідками, вина;

на момент, коли відбувалось судове засідання Деснянського районного суду м. Києва 28 квітня 2016 року, та в якому було оголошено перерву в зв`язку з хворобою ОСОБА_2 , він знаходився у приватного нотаріуса та укладав договір дарування;

ОСОБА_4 як близька подруга ОСОБА_3 не могла не знати про наявність судової справи щодо визнання недійсним договору дарування укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Договір дарування від 28 квітня 2016 року було укладено з наміром перешкодити виконанню рішення у справі № 754/9109/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, натомість договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року було укладено з наміром перешкодити виконанню рішення суду у справі про визнання договору дарування недійсним;

сторона відповідачів протягом 2015-2019 років при розгляді судових справ зловживала процесуальними правами.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду

Фактичні обставини

Суди встановили, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року у справі № 754/9109/15ц (провадження № 2/754/4035/15) позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 борг у загальному розмірі 2 069 897,02 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 3 654 грн.

23 жовтня 2015 року державним виконавцем ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві Поповою А. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 49080845, з виконання виконавчого листа № 2-4035/15, виданого Деснянським районним судом м. Києва 02 жовтня 2015 року про стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 боргу у загальному розмірі 2 069 897,02 грн.

Постановою державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві Годзь Є. І. від 27 жовтня 2015 року при примусовому виконані виконавчого листа № 2-4035/15, виданого Деснянським районним судом м. Києва 02 жовтня 2015 року про стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 боргу у загальному розмірі 2 069 897,02 грн накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення 2 069 897,02 грн та оголошення заборони на його відчуження.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08 квітня 2016 року у справі № 754/4771/16-ц (провадження № 2/754/3201/16) заяву представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу скасовано.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року у справі № 754/9109/15-ц (провадження № 2/754/3368/16) заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 травня 2016 року у справі № 754/9109/15-ц (провадження № 2/754/3368/16) заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Накладено арешт на 1/3 частку квартири, загальною площею 72,5 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2

28 квітня 2016 року з однієї сторони - ОСОБА_2 , іменований як «Дарувальник», а з другої сторони - ОСОБА_3 , іменована далі як «Обдарована» уклали договір дарування частки квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О. В., зареєстровано в реєстрі за № 489.

У договорі дарування від 28 квітня 2016 року № 489 сторони обумовили:

дарувальник - ОСОБА_2 , розуміючи значення своїх дій щодо безоплатності цієї угоди, без будь-якого примусу, як фізичного так і морального, насильства або якихось погроз, подарував, а обдарована - ОСОБА_3 прийняла в дар 1/3 частку квартири під номером АДРЕСА_2 (пункт 1);

відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів до ДРРП від 23 лютого 2016 року актуальна інформація про обтяження, іпотеки, інші речові права стосовно Квартири відсутня. Відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів до ДРРП від 23 лютого 2016 року актуальна інформація про обтяження стосовно дарувальника - ОСОБА_2 відсутня (пункт 6);

ОСОБА_2 , підписуючи цей договір, заявляє про дійсність намірів здійснити цей договір і про відсутність заперечень щодо кожної з умов цього договору (пункт 14.1.);

ОСОБА_3 , підписуючи цей договір, заявляє про дійсність намірів здійснити цей договір і про відсутність заперечень щодо кожної з умов цього договору (пункт 14.2.).

26 червня 2018 року ОСОБА_3 ( «Продавець») - з однієї сторони і ОСОБА_4 («Покупець») - з другої сторони, попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи в здоровому розумінні, ясній пам`яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладення договору уклали договір купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру.

У договорі купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру від 26 червня 2018 року сторони обумовили:

ОСОБА_3 зобов`язується продати та передати у власність, а покупець зобов`язується оплатити та прийняти у власність, частку у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 (пункт 1);

документом, що підтверджує право власності продавця на частку в розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру, яка відчужується за цим договором, є договір дарування частки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О. В. 28 квітня 2016 року за р. № 489 (пункт 3).

Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на частку в розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О. В. 28 квітня 2016 року, номер запису про право власності: 14386995, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 515450480000.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі ОСОБА_2 , та приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі ОСОБА_1 , з таких мотивів.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду вад 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18) зроблено висновок, що: «забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). За таких обставин місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, з`ясувавши, що спірні договори ОСОБА_8 уклав з порушенням закону, оскільки об`єктами, відчуженими за цими договорами, було забезпечено позов ОСОБА_9 в іншій справі (№ 752/3612/13-ц), дійшов обґрунтованих висновків про визнання спірних договорів недійсними за позовом позивачки як заінтересованої особи права та законні інтереси якої порушено вчиненням оспорюваних правочинів, і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, здійсненої на підставі їх укладення, як похідної вимоги позивачки, що є правовим наслідком недодержання сторонами під час вчинення правочину вимог закону, адже недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України). Посилання заявника на те, що на момент укладення спірних договорів ухвала судді про забезпечення позову ще не перебувала на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб, не має правового значення, оскільки за змістом статті 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Апеляційний суд, встановивши, що оспорюваний договорів дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 , зробив обґрунтований висновок про визнання договору дарування недійсним. Разом із тим апеляційний суд помилково вказав, що цей договір є фіктивним, оскільки ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на 1/3 частки квартири та відчужила це майно за договором купівлі-продажу. Тому постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору дарування слід змінити в мотивувальній частині.

У заяві про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 просила застосувати, як спосіб цивільного захисту процедуру реституції, а саме - повернення майна частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 первісному власнику ОСОБА_2 (Т. 2, а. с. 39-46). ОСОБА_1 вказувала, що 26 червня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договору уклали договір купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру і ОСОБА_4 не може вважатися добросовісним набувачем.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

У справі, що переглядається:

очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків;

колегія суддів, вважає, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності ОСОБА_2 ) передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

За таких обставин, суди неправильно застосували норми матеріального права у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна В. Л., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко О. В., про застосування, як способу цивільного захисту процедуру реституції, а саме - повернення майна частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , то судові рішення в цій частині підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення цієї позовної вимоги.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог про повернення частки та оскаржена постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити; оскаржену постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання договору недійсним змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; рішення суду першої інстанції та оскаржену постанову апеляційного суду у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про повернення частки скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги.

ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 340 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 840 грн. З урахуванням стягнутих судом апеляційної інстанції 1 950 грн, то з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 належить стягнути по 743 грн з кожного.

Керуючись статтями 400 та 412, 413 (у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 141 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Олена Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування 1/3 частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_3 , посвідченого 28 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Оленою Володимирівною, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Олена Володимирівна, про повернення частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

Позовну вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна Венера Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Олена Володимирівна, про повернення частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , задовольнити.

Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 , в розмірі 1/3 ОСОБА_2 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 743 грн судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 743 грн судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_4 743 грн судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов