Стаття 130 КУпАП за практикою ЄСПЛ: права особи, яку "звинувачують" (частина 8)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Стаття 130 КУпАП  за практикою ЄСПЛ:  права особи, яку "звинувачують"  (частина 8) - 0_93340900_1615216901_60464105e3e6d.png

З урахуванням посилення відповідальності за «керування автомобілем у нетверезому стані» питання притягнення до відповідальності за вчинення адмінправопорушення, предбаченого ст. 130 КУпАП, стало ще актуальнішим, проте жодним чином не вплинуло на рівень правової свідомості як правоохоронців при складанні адмінпротоколів, так і головуючих в судовому процесі при розгляді вказаних протоколів та дотримання відповідних прав особи, яку звинувачують у відповідному порушенні ПДР.

Читайте статтю: Стаття 130 КУпАП за практикою ЄСПЛ: крайня необхідність (частина 7)

Фактично особу позбавляють права на участь в судовому процесі, права надати відповідні пояснення, які дійсно можуть її виправдати.

В свою чергу, суди, будучи в постійному перенавантаженні, знаходячись у стані нескінченної судової реформи, після необґрунтованих, на наш погляд, скарг з боку національної поліції, якими остання фактично звинувачує суд у нівелюванні її діяльності по боротьбі із нетверезим керуванням, не тільки закривають очі на грубі порушення поліції під час документування стану сп’яніння, а й визнають особу винною у цьому без її участі, чим фактично позбавляють її права на участь в судовому процесі, адже поліціанти в гонитві за кількісними показниками своєї діяльності нерідко нехтують такими правами особи, як право на захист в тому числі.

ВРП своїми рішеннями неодноразово притягала до відповідальності суддів за «некоректний» розгляд протоколів за ст. 130 КУпАП, певним чином стимулюючи «спрощений підхід» до судового розгляду вказаних протоколів, що є несумісним із такими засадами судочинства, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження доказів, а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів, адже судовий процес при розгляді справ про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП має відповідати загальним засадам кримінального провадження, а суд має забезпечити гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності, оскільки санкція вказаної статті, при встановленні факту скоєння правопорушення і вини, передбачає штраф, розмір якого значно перевищує прожитковий мінімум для осіб працездатного віку в Україні, як і значно перевищує мінімальний розмір штрафу, визначений ч.2 ст. 52 КК України, а також передбачає обов'язкове позбавлення права керування транспортним засобом, що узгоджується із практикою ЄСПЛ, згідно якої стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, а «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).

Так, За ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

Читайте статтю: Стаття 130 КУпАП: право на касаційне оскарження за практикою ЄСПЛ (частина 6)

Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення гарантоване ст. 7 КУпАП, за якою ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ст.ст. 1 та 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Визначення «законності» або «згідно із законом » досить широко наведено в практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права, у зв’язку із чим є обов’язковою до врахування судами при розгляді справ відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, в рішенні «Салов проти України» (Salov v. Ukraine) від 27 квітня 2004 р. ЄСПЛ нагадав, що фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя в національному праві.

Крім того, у рішенні по справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine) від 29 червня 2006 р., заява №11901/02, в п. 60 ЄСПЛ зазначено, що «законність розуміють як фундаментальну юридичну категорію, що є критерієм правового життя суспільства і громадян; законність також розглядають як «принцип, метод та режим суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин». У правовій державі законність (правозаконність) є гарантією правомірності застосованого примусу».

Однак концепція «законності» стосується не лише статті 8, але й багатьох інших статей Конвенції. Наприклад, у справі «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine, заява № 29971/04), рішення від 18 грудня 2008 року, ЄСПЛ зазначив, що слово «законний» та словосполучення «відповідно до процедури, встановленої законом», які містяться в пункті 1 статті 5, по суті, відсилають до національного законодавства і встановлюють обов’язок забезпечувати дотримання матеріально-правових та процесуальних норм такого законодавства.

Читайте статтю: Стаття 130 КУпАП: алгоритм дій для «звинувачення» за практикою ЄСПЛ (огляд в закладах охорони здоров’я - частина 5)

В п.44 рішення від 30 вересня 2010 року «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine, заява № 12451/04) ЄСПЛ наголосив, що «словосполучення «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції, по суті, стосується національного законодавства і встановлює обов’язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм (див. рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine), заява № 11901/02, п. 49).

Таким чином, особа може бути піддана заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, що кореспондується із ст. 245 КУпАП, за якою завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення, зокрема, є своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

За ч.1 ст. 2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Відповідно до ст. 246 КУпАП порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Однією із засад розгляду справи про адміністративне правопорушення є рівність громадян перед законом і органом, який розглядає справу (ст. 248 КУпАП).

Порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення встановлено Главою 22 КУпАП, за ч.2 ст. 279 якої, на засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи.

Вичерпний перелік осіб, що беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення, встановлений главою 21 КУпАП, за ст. 268 якої особа, яка притягається до адміністративної відповідальності є учасником провадження.

Крім того, ч. 1 ст. 268 КУпАП гарантується право безпосередньої участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у розгляді справи про адміністративні правопорушення, оскільки така справа може бути розглянута лише у її присутності.

Одним із прав, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі за текстом — Конвенція), є право на захист/юридичну допомогу, закріплене в підпункті «с» пункту 3. Воно становить одну з основоположних засад справедливого судового розгляду. Цей пункт ст. 6 Конвенції кореспондується зі статтею 59 Конституції України та статтею ст. 268 КУпАП, якою особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, гарантується право давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження.

Підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції передбачає право обвинуваченого «захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд».

Зміст постанови судді про притягнення особи до адміністративної відповідальності має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283-284 КУпАП. В постанові потрібно зазначити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник.

Ст. 268 КУпАП встановлено, що за час відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності справу може бути розглянуто лише у випадку наявності одночасно двох підстав: є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Крім того, при винесенні рішення судом без присутності «звинуваченої» особи не дотримується порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачений ст. 268 КУпАП, якою встановлено імперативний обов’язок встановити певні обставини, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Так, адміністративне стягнення має на меті покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Проте покарання не є самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням, досягти чого без встановлення характеризуючих даних є не вбачається за можливе.

Ч. 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, зокрема наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м'якого покарання та звільнення від нього тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання (стягнення) мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення і інше.

Відповідно до статті 24 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

За змістом ст. ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення забезпечується всебічне, повне та об'єктивне з'ясування всіх обставин справи. Підлягають з'ясуванню питання про те, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Рішення по справі приймається на підставі доказів досліджених у суді і оцінених суддею за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вказані обставини неможливо встановити з матеріалів, наданих лише поліцейськими, оскільки це порушуватиме засаду змагальності та позбавлятиме особу, яку звинувачують у скоєнні адмінправопорушення, права надати свої докази, в т.ч. й на підтвердження характеризуючих даних (характеристика з місця проживанння, з місця роботи, тощо).

Автор статті: Суботін Геннадій Геннадійович

5301
Переглядів
1
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
1