05.08.2019 | Автор: Суботін Геннадій Геннадійович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 130 КУпАП: визначення термінів для «звинувачення» за практикою ЄСПЛ (частина 3)

Стаття 130 КУпАП: визначення термінів для «звинувачення» за практикою ЄСПЛ  (частина 3) - stattya_130_kupap_viznachennya_terminiv_dlya_zvinuvachennya_za_praktikoyu_espl_(chastina_3)_5d47e2fe92d11.jpg

Водіння транспортним засобом, яке відповідно до ст. 1187 ЦК України є джерелом підвищеної небезпеки, у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, безумовно та беззаперечно спричиняє безмежність тої небезпеки, яку може завдати нетверезий водій, у зв’язку із чим, з 2020 року такі дії кваліфікуватимуться як кримінальний проступок.

Читайте статтю: Стаття 130 КУпАП: вимоги до судового розгляду за практикою ЄСПЛ (частина 2 – особи, які беруть участь у провадженні)

Але що на даний час: яка відповідальність і за що передбачена?

В першій та другій частині значну увагу приділено принципам розгляду справ за ст. 130 КУпАП, вимоги до самої процедури розгляду за практикою ЄСПЛ, де основні посилання були зроблені на недопустимості певних доказів, що визвало не аби яке «обурення» з боку співробітників поліції.

Я ні в якому разі не намагаюсь виправдати такі «нетверезі» порушення закону та ПДР, але й зловживати на їх «формальному виявленні» також не варто. Чинне законодавство, яким би недосконалим та недоробленим його не називали, передбачає чіткий алгоритм дій правоохоронних органів, а в даному випадку поліції,  дотримання яких слугуватиме певним гарантом успіху «звинувачень» в суді.

Отже, спробуємо напрацювати так звану юридичну формулу «звинувачення» за ст. 130 КУпАП з урахуванням відповідної судової практики, але спочатку визначимось із значенням її «складових» :

Об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є керування транспортним засобом у стані сп’яніння (наркотичного чи алкогольного). Тобто доказова база має бути спрямована саме на доведення одночасно двох обставин: керування транспортним засобом і перебування у стані сп’яніння (наркотичного чи алкогольного).

Але для того щоб виявити вказане правопорушення, той чи інший транспортний засіб має бути законно зупинений співробітниками поліції, в противному випадку протиправність зупинки (за умови відсутності задокументованого порушення ПДР та подальшим притягненням до відповідальності), може поставити під сумнів й саму подальшу процедуру  виявлення «нетверезого водія» за принципом «плодів отруєного дерева».

Читайте статтю: Стаття 130 КУпАП: вимоги до судового розгляду за практикою ЄСПЛ (частина 1)

Так, у своєму рішенні від 15.03.2019 ВС у справі №686/11314/17  вказав, що оскільки поліцейським не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення водієм правил дорожнього руху, то вимоги інспектора до водія про пред'явлення документів на право керування Є НЕПРАВОМІРНИМИ, а правоохоронці можуть зупиняти авто, лише коли є факт правопорушення.

… ще раз наголошую увагу – ЗУПИНЕНИЙ, тобто до самої зупинки мав знаходитись в русі, оскільки керування транспортним засобом можливе лише тоді, коли останнє рухається. Коли ж особа перебуває за кермом транспортного засобу із навіть ввімкненим двигуном – склад правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП відсутній, оскільки така особа не керувала транспортним засобом.

Чинне законодавство, в т.ч. й ПДР, не містить визначення терміну «керування транспортним засобом». Таке визначення було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом -  виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час  навчання  учнів-водіїв,  незалежно  від  того,  керує   особа
транспортним  засобом,  який рухається своїм ходом чи за допомогою
буксирування.

За п.1 ст. 8 Конвенції про дорожній рух,  яку ратифіковано із застереженням і заявами Указом Президії ВР УРСР № 2614-VIII від 25.04.74,  (далі за текстом - Конвенція про дорожній рух) «Каждое транспортное средство или состав транспортных средств, которые находятся в движении, должны иметь водителя».

Крім того, в рішенні №404/4467/16-а від 20.02.19 ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення « водія» унеможливлює правозастосування вказаного  визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.

Так, відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі за текстом - ПДР) водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі. Тобто наявність посвідчення водія є обов’язковою умовою для визначення особи як водія.

Разом з тим, відповідно до п. v) ч.1 ст. 1 Конвенції про дорожній рух «термин "водитель" ("погонщик") означает всякое лицо, управляющее транспортным средством, автомобилем и т.д. (включая велосипеды) или ведущее по дорогам скот, стада, упряжных, вьючных или верховых животных».

За ст. 12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Тобто, суб’єктом правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, може бути будь-яка особа, що досягла шістнадцятирічного віку (ст. 12 КУпАП) на момент керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, які знижують їх увагу та швидкість реакції, незалежно від наявності чи відсутності посвідчення водія.

Пунктом 1.10 ПДР, передбачено,  що транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

При цьому, тимчасова несправність або відсутність певних деталей на транспортному засобі, зокрема, переднього колеса та кришки циліндра, свідчить лише про певний технічний стан цього транспортного засобу. (ВС/ККС № 751/11193/16 від 20.06.2019).

Таким чином, керування транспортним засобом – це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху – для зміни  напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

Знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані  не є доказом вчинення останньою адмінправопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно від наявності ввімкненого двигуна.

Ще однією «темною конячкою» чинного законодавства в розрізі притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП є визначення самого стану сп’яніння, адже саме керування транспортним засобом  у такому стані і становитиме об’єктивну сторону вказаного адмінправопорушення.

У п.2.9 «а» ПДР зазначено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Статтею 266 КУпАП передбачено, що особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Існує думка, що так званою точкою відліку стану сп’яніння є 0,2 проміле алкоголю в крові. Проте, таке посилання не є закріпленим  на законодавчому рівні, що свідчить про хибність такого твердження в розрізі правових підстав такого висновку.

Чинне законодавство не містить визначення стану сп’яніння або ж законодавчо закріплених обставин, при встановленні яких, особа буде вважатись такою, що керує транспортним засобом у стані сп’яніння, як і посилання на допустиму чи недопустиму норму алкоголю у крові.

Немає такого посилання, навіть, у прийнятому законопроекті про криміналізацію цього правопорушення (Законопроект № 7279-д), який вже почне діяти із 2020 року.

Єдиним нормативно-правовим актом, який містить посилання на 0,2 проміле - , «Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затверджена спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.2015 року (далі за текстом - Інструкція),  згідно п. 7 розділу ІІ якої, стан алкогольного сп’яніння установлюється на підставі огляду з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Поряд з цим, експерти-наркологи вважають, що концентрація етилового спирту в крові водія до 0,3 проміле може бути обумовлена ендогенним (природнім) рівнем алкоголю в організмі без жодного вживання алкогольних напоїв.

Конвенція про дорожній рух встановлює загальні вимоги до водіїв транспортних засобів, за якими водій:

  • «должен обладать необходимыми физическими и психическими качествами, и его физическое и умственное состояние должно позволять ему управлять транспортным средством» (п. 3 ст. 8);
  • «должен иметь знания и навыки, необходимые для управления транспортным средством» (п. 4 ст. 8);

Крім того, за п.п. 5 та 6 ст. 8 розділу ІІ Конвенції «Водитель должен контролировать  свое  транспортное  средство таким  образом,  чтобы  быть всегда в состоянии должным образом им управлять

Он должен быть знаком с правилами дорожного  движения, предписаниями в области безопасности дорожного движения, а также с такими факторами,  которые могут повлиять на  его  поведение,  как усталость,    прием    лекарственных   препаратов   и   управление транспортным средством в состоянии алкогольного  опьянения  и  под воздействием наркотиков.

В национальном законодательстве  должны  быть  предусмотрены специальные   положения,   касающиеся  вождения  под  воздействием алкоголя, а также допустимый законом уровень содержания алкоголя в крови,  а  в  соответствующих  случаях  -  в  выдыхаемом  воздухе, превышение   которого   является   несовместимым   с   управлением транспортным средством.

Во всех  случаях  максимальный  уровень содержания алкоголя в крови в соответствии с национальным  законодательством  не  должен превышать  0,50  г  чистого  алкоголя на литр крови или 0,25 мг на литр выдыхаемого воздуха".

За ст. 3 Конвенції про дорожній рух «Договаривающиеся стороны принимают соответствующие меры к тому, чтобы действующие на их территории правила дорожного движения по своему существу соответствовали положениям главы II настоящей Конвенции… и ни в каком отношении не противоречили упомянутым положениям».

Таким чином, з урахуванням вимог ст.ст. 8 та 9 Конституції України, за якими    в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, під час встановлення стану сп’яніння необхідно виходити саме з показника 0,25 мг на літр повітря, що видихається, тоді як вміст алкоголю не повинен перевищувати саме 0,50 г. на літр крові.

Тобто мінімальна межа вмісту алкоголю, для визначення стану алкогольного сп’яніння згідно норм міжнародного права повинна становити 0,25 мг на літр видахаємого повітря, що становить згідно таблиці перерахунку одиниць виміру алкоголю в крові і видихаємому повітрі 0,5 проміллє (рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.03.2019  по справі № 401/3492/18)

Слід наголосити, що в розрізі вимог  п. 7 розділу ІІ Інструкції для установлення стану сп’яніння можуть використовуватись виключно алкотестери, призначені для виміру концентрації алкоголю в крові людини по повітрю, що видихається.

Так, спеціальні технічні засоби з використанням яких установлюється стан алкогольного сп’яніння – це алкотестери (алкометри), що являють собою засоби, призначені для виміру або концентрації :

  1. алкоголю в повітрі, що видихається людиною;
  2. алкоголю в крові людини (по повітрю, що видихається). 

Перші алкотестери з'явилися на початку 1930-х років в США, і могли показувати лише факт наявності алкоголю в крові. Визначати кількість алкоголю в крові алкотестери того часу були ще не в змозі. Алкотестери почали регулярно використовуватися поліцією лише з 1939 року, проте їх можливості стали наближатися до сучасних лише через декілька десятиліть (перша «дихальна трубочка» була запатентована німецькою фірмою Drager лише в 1953 році).

Переважна більшість професійних алкотесторів, що використовуються  сьогодні, відносяться до групи алкотесторів з електрохімічними датчиками, які  є електрохімічною коміркою з двома платиновими електродами, на аноді якої обложений каталізатор, специфічний по відношенню до етанолу.

Відносно цих датчиків існує відоме упередження, що вони повинні замінюватись кожен рік. Проте, ці датчики працюють 5 - 7 років, оскільки каталізатор при реакції присутній, але не витрачається.

Перелік спеціальних технічних засобів для  проведення  огляду  водіїв транспортних   засобів   з   метою  виявлення  стану  алкогольного сп'яніння, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС, органами та підрозділами поліції був затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України  від 1 березня 2010 року № 33 "Про затвердження Переліку технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху (далі за текстом - перелік)".

Вказаний перелік був погоджений в.о. Голови  Державного комітету України з питань технічного регулювання  та споживчої політики Віткіним Л.М., головою Державної служби  спеціального зв'язку та захисту інформації України                     Чеботаренко Ю.Б. та заступником Міністра охорони здоров'я України                               Бідним  В.Г.

Проте, вказаний наказ Міністерства внутрішніх справ України  від 1 березня 2010 року № 33 втратив чинність  26.12.2018 на підставі наказу МВС № 1052.

Так, чинним до 26.12.2018 наказом МВС № 33 було встановлено вичерпний перелік спеціальних технічних засобів, що можуть використовуватись  в підрозділах Державтоінспекції МВС  для  проведення  огляду  водіїв транспортних   засобів   з   метою  виявлення  стану  алкогольного сп'яніння, а саме:

  • газоаналізатор "AlcoQuant 6020";
  • газоаналізатор "Alcotest 6510";
  • газоаналізатор "Alcotest 6810";
  • газоаналізатор "Alcotest 7410 Plus com";
  • прилад спеціалізований  визначення концентрації парів етанолу
    в повітрі, що видихається, "Алконт 01".

Однак, за ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, як зазначається у цій статті, зобов'язані діяти тільки на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, оскільки їх повноваження, функції, права і обов'язки підпорядковані саме служінню особі, суспільству і державі.

Втрата чинності наказу МВС, яким встановлено перелік відповідних спеціальних технічних засобів, та відсутність на даний час законодавчого закріплення вказаного переліку може слугувати підставою для сумнівної оцінки судом допустимості показників алкотесторів.

Разом з тим, порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції встановлено відповідною Інструкцією (далі за текстом - Інструкція), затвердженою спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015  № 1452/735, яка є чинною на даний час.

Саме цією  Інструкцією встановлено вимоги до спеціальних технічних засобів, які використовуються для огляду на стан сп’яніння.

Так, за вимогами п. 6 розділу І та п.1 розділу ІІ Інструкції огляд на стан сп’яніння проводиться за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.

При цьому, за вимогами п.3 розділу ІІ Інструкції вказані спеціальні технічні засоби повинні мати сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.

Крім того, огляд на стан сп’яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції (п.3 розділу ІІ Інструкції).

Таким чином, спеціальний технічний засіб може використовуватись поліцією для огляду на стан сп’яніння за наявності:

  • дозволу до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (п. 6 розділу І та п.1 розділу ІІ Інструкції);
  • сертифікату відповідності;
  • свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.

Будь-якої іншої умови для використання, в т.ч. й наявності у переліку  спеціальних технічних засобів, що можуть використовуватись  в підрозділах Державтоінспекції МВС  для  проведення  огляду  водіїв транспортних   засобів   з   метою  виявлення  стану  алкогольного сп'яніння законодавством не встановлено.

Слід зауважити, що погодження наказу Міністерства внутрішніх справ України від 1 березня 2010 року № 33, незважаючи на втрату ним чинності, в.о. Голови  Державного комітету України з питань технічного регулювання  та споживчої політики Віткіним Л.М., головою Державної служби  спеціального зв'язку та захисту інформації України Чеботаренко Ю.Б. та заступником Міністра охорони здоров'я України  Бідним  В.Г. свідчить про надання дозволу до застосування відповідних алкотесторів МОЗ та Держспоживстандартом, а отже виконання вимог п. 6 розділу І та п.1 розділу ІІ Інструкції.

Друга умова, яку висуває Інструкція — наявність сертифікату відповідності.

Зокрема, в рішенні від 25.09.2018 по справі № 381/1516/18 (провадження № 33/780/778/18) апеляційний суд Київської області зазначив, що в переліку зареєстрованих медичних виробів, які вносяться до Державного Реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення (додаток до наказу Держлікслужби України від 29.12.2014 № 1529 «Про державну реєстрацію медичних виробів») та у свідоцтві про державну реєстрацію від 29.12.2014 №14455/2014 на медичні вироби «Газоаналізатори Drager Alcotest» виробництва Drager Safety AG/Co/ KGaA (Germany) відсутня інформація щодо виробів «Газоаналізатори Drager Alcotest 6810», а строк дії свідоцтва про державну реєстрацію №7261/2007 від 10.02.2010 «Прилади електродіагностичні Alcotest 7410 Plus com, Alcotest 6510, Alcotest 6810» вичерпаний 10.02.2015, у зв’язку із чим дійшов висновку про закриття провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 130 КУпАП , за відсутності в його діях події адміністративного правопорушення.

Проте є й протилежні за мотивуванням  рішення судів апеляційної істанції, де останні  обґрунтовують законність використання відповідних алкотесторів під час виявлення стану сп’яніння (рішення Апеляційний суд Кіровоградської області від 10.09.2018 по справі № 404/3570/18 (провадження 33/781/227/18).

Так, п. 3 Переліку технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху» затвердженого наказом МВС №33 від 01.03.2010, спеціальним технічним засобом для проведення огляду водіїв транспортних засобів з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, окрім інших, є газоаналізатор «Alcotest 6810».

Вказаний виріб був зареєстрований в Україні згідно Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення, затверджений Постановою КМУ від 09.11.2004 року №1497 (далі - Постанова КМУ №1497), що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію №7261/2007 від 10.02.2010 року, термін дії до 10.02.2015 року.

Відповідно до роз'яснень наданих ДП «Український медичний центр сертифікації» №45 від 18.01.2018 року включення згідно Постанови КМУ №1497 Драгер «Алкотест 6810» у реєстр медичної техніки та виробів медичного призначення означало можливість його ввезення на митну територію України та введення їх у експлуатацію (початок використання), закінчення ж терміну дії свідоцтва означало припинення можливості їх ввезення та введенню в експлуатацію, але не впливало на вироби, які вже були введені у експлуатацію.

З огляду на викладене вище, використання медичних виробів газоаналізатора Драгер «Алкотест 6810», які були завезені та реалізовані на території України та введені в експлуатацію користувачем протягом терміну дії Свідоцтва та знаходження його у реєстрі медичної техніки та виробів медичного призначення у період з 10.02.2010 р. по 10.02.2015 р., є законним.

Третьою та заключною вимогою до правомірності використання поліцією спеціального технічного засобу для огляду на стан сп’яніння є наявність свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.

Щодо визначення належного міжповірочного часу – інтервалу технічного обслуговування також існує певна прогалина в діючому законодавстві, про що свідчить й протирічна судова практика, як судів першої інстанції, так і апеляційної. Рішень касаційної інстанції поки що немає.

Так, за п.14 Порядку проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08.02.2016  № 193 періодичній повірці підлягають ЗВТ, визначені в Переліку категорій законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 374.

Відповідно до Міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, за категоріями, затверджених наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі україни від 13.10,2016 № 1747, міжповірочний інтервал для аналізаторів медичного призначення (п. 3), в т.ч. й електрохімічних, а також для вимірювачів вмісту алкоголю в крові та повітрі (п.13), що видихається, становить  1 рік. 

Визначення  міжповірочного інтервалу в 1 рік, закріплене на законодавчому рівні, свідчить про   допустимість показників алкотесторів, за умови визначення такого ж інтервалу в сертифікаті  затвердження типу засобів вимірювальної техніки, на чому наголосив Апеляційний суд Кіровоградської області у своєму рішенні від 10.09.2018 по справі №  404/3570/18.

Разом з тим, п.4 розділу ІІ Інструкції передбачено,  що огляд на стан сп’яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу, а відповідно до вимог п. 5 вказаного розділу Інструкції перед проведенням огляду на стан сп’яніння поліцейський на її вимогу надає свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.

При цьому,  Інструкцією з експлуатації газоаналізатору «Drager Alcotest 6810», як приклад найчастіше використовуваного поліцією,  визначено, що умовою правильної роботи приладу є суворе дотримання вимог, що наведені у розділі «Інтервали технічного обслуговування». Розділом «Інтервали технічного обслуговування» передбачені інтервали технічного обслуговування приладу — перевірка калібровки, яка має проводитися кожні шість місяців.

Таким чином, має застосовуватися період повірки — шість місяців, а не 1 рік, що обумовлює критичне сприйняття судами показників відповідних алкотесторів (рішення апеляційного суду Одеської області від 21.09.2018 по справі № 504/1463/18).

Ще однією, не менш важливою вимогою Інструкції з експлуатації газоаналізатору «Alcotest 6810», є необхідність використання для кожного тестуємого нового мундштуку, який є одноразовим, на чому неодноразово наголошували суди (рішення Апеляційного суду Запорізької області від  21.09.2018 № 320/4580/18).

Вважаю за необхідне звернути увагу співробітників поліції на зміст п.4 розділу ІІ Інструкції, яким визначено обов’язковість дотримання  інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу під час проведення огляду на стан сп’яніння, невиконання вимог якої буде призводити до відповідних судових рішень

ПІДСУМКИ: існування прогалин законодавства, а іноді «зарозумілі» визначення термінів чи відсутність їх прямого законодавчого закріплення, значно ускладнює, а іноді й унеможливлює об’єктивність оцінки особи на стан сп’яніння, що має врахувати в своїй діяльності насамперед законодавець, а не адвокат, поліцейський чи суддя.

Автор статті: Суботін Геннадій Геннадійович

6949
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ