Справа "Новіков проти України": Констатація ЄСПЛ порушення статті 3 Конвенції залежить від рівня деталізації скарги та надання заявником підтверджуючої документації (заява №47067/11, від 09.01.2020 р.)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Справа

Фабула судового акту: У червні 2010 р. працівники СБУ затримали заявника за підозрою у незаконному збуті наркотичних засобів та помістили його під варту. У червні 2011 р. слідство у завершилось та справу щодо заявника було передано до суду. Заявник продовжував триматися під вартою без судового рішення, та лише на підставі того, що обвинувальний висновок було передано до суду. Пізніше Європейським судом було визнано порушення п. 1 ст.5 Конвенції у зв’язку з цією обставиною. Крім того, Суд визнав, що рішенням про продовження строків тримання його під вартою бракувало обґрунтованості у порушення п. 3 ст. 5 Конвенції. При цьому, скарги заявника на відсутність у нього доступу до належної медичної допомоги під час тримання під вартою були визнані необґрунтованими огляду на те, що вони не містили необхідної деталізації та не підтверджувалися доказами.

Факти справи: 26 червня 2010 р. працівники СБУ затримали заявника за підозрою у незаконному збуті наркотичних засобів. 28 червня 2010 р. його доставили до суду, який продовжив строк затримання до десяти діб з метою вивчення даних про його особу. 05 липня 2010 р. той самий суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту. У постанові було зазначено, що він обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину та міг переховуватись або перешкоджати слідству чи продовжити свою злочинну діяльність. У подальшому суди неодноразово продовжували строк тримання заявника під вартою. Ці постанови здебільшого обґрунтовувалися складністю справи та триваючим провадженням, а також тим, що заявник обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину, міг ухилятися від слідства і суду, перешкоджати встановленню фактів у справі та продовжити злочинну діяльність. Жодних додаткових відомостей суди не навели. 20 липня 2011 р. під час підготовчого засідання у справі заявника суд розглянув клопотання про звільнення з-під варти та залишив його без задоволення. Заявник тримався під вартою до 06 квітня 2012 р., коли його було звільнено під підписку про невиїзд.

У 2009 р. до затримання заявнику було проведено операцію на правій стопі. Йому було ампутовано всі п’ять пальців, рани не загоїлися. 08 липня 2010 р. заявник звернувся до лікаря-терапевта, який поставив йому діагноз та призначив амбулаторне лікування. Заявнику також було рекомендовано уникати тривалого перебування у стоячому положенні та обмежити фізичне навантаження на нижні кінцівки. У подальшому заявник 8 разів звертався до лікаря-терапевта, який призначав йому лікування. У період з 27 січня до 14 лютого 2012 року заявник проходив стаціонарне лікування у лікарні виправної колонії. Після виписки з цього закладу йому було рекомендовано подальше амбулаторне лікування у СІЗО.

Суть справи:

Locus standi матері заявника

Заявник помер під час розгляду справи Судом. Його мати висловила бажання підтримати заяву. Пославшись на свою попередню практику, Суд зауважив, що у низці справ, в яких заявник помирав під час розгляду справи, Суд брав до уваги заяви спадкоємців заявника або близьких членів родини, які виявляли бажання підтримати розгляд справи. У даній справі Суд вирішив не відходити від своєї попередньої практики та погодився, що мати заявника може підтримувати заяву.

Порушення пункту 1 статті 5 Конвенції

Заявник стверджував, що його тримання під вартою з 26 червня до 20 липня 2011 р. було свавільним, оскільки не охоплювалося рішенням суду. Суд зазначив, що підставою для тримання заявника під вартою упродовж зазначеного періоду було лише те, що обвинувальний висновок було передано до суду першої інстанції. Крім того, Суд зазначив, що національні суди не поверталися до розгляду питання про затримання заявника до 20 липня 2011 року, коли суд першої інстанції провів підготовче засідання у кримінальній справі заявника. Врахувавши ці обставини та свою попередню практику, Суд постановив порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

Порушення пункту 3 статті 5 Конвенції

Заявник стверджував, що тримання його під вартою під час досудового слідства було надмірно тривалим і не ґрунтувалося на достатніх підставах. Суд підрахував, що заявник тримався під вартою приблизно один рік і дев’ять місяців. Тяжкість висунутих проти заявника обвинувачень і ризик його переховування чи перешкоджання слідству згадувалися у первинній постанові про обрання йому запобіжного заходу. Ці причини залишалися головними підставами для тримання заявника під вартою до його звільнення з-під варти. постанови про продовження строку тримання заявника під вартою були викладені у загальних формулюваннях і містили повторювані фрази. До того ж з плином часу тривале тримання заявника під вартою вимагало додаткового обґрунтування, проте суди не навели жодних конкретних підстав. Альтернативні запобіжні заходи також не розглядалися. Врахувавши ці обставини, Суд постановив порушення пункт 3 статті 5 Конвенції у даній справі.

Відсутність порушення статті 3 Конвенції (надання належної медичної допомоги)

Заявник скаржився на відсутність у нього доступу до належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Суд, передусім, зауважив, що відповідні скарги заявника не містили необхідної деталізації. Заявник також не скористався можливістю уточнити цю скаргу після повідомлення Уряду про справу. Його твердження про погіршення його стану здоров’я не підтверджувались жодними доказами – ні його медичною карткою, ні будь-якими відповідними скаргами до національних органів влади. Натомість, з доводів Уряду та копії медичної картки заявника вбачалося, що стан заявника після операції регулярно контролювався медичною частиною СІЗО, йому надавались медичні препарати, а його праву стопу перев’язували. Крім того, він пройшов стаціонарне лікування у зв’язку зі своїм захворюванням. З огляду на зазначене, Суд дійшов висновку, що відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції скарга заявника на неналежну медичну допомогу у СІЗО мала бути відхилена як явно необґрунтована.

За цих підстав, Суд постановив сплатити матері заявника 6 000 євро, в якості відшкодування моральної шкоди.

Аналізуйте наступні судові акти: «Жердєв проти України» (заява № 34015/07, від 25.01.2018 р.)

«Капштан проти України»: (заява № 56224/10, від 16.05.2019 р.)

«Сіренко та інші проти України»: (заяви № 22964/11, № 50441/13 та № 57993/13, від 24.10.2019 р.)

«Маріянчук та інші проти України»: (заяви № 14490/07 та 2 інші, від 17.01.2019 р.)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «НОВІКОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF NOVIKOV v. UKRAINE)

(Заява № 47067/11)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

09 січня 2020 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Новіков проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (Yonko Grozev), Голова,
Габріеле Куцско-Штадльмайер (Gabriele Kucsko-Stadlmayer),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Мілан Блашко (Milan Blaško), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 03 грудня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 47067/11), яку 20 липня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Сергій Сергійович Новіков (далі – заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, спочатку представляла пані Н. Лисенко, юрист, яка практикує у м. Харків. Її замінила пані Н. Охотнікова, юрист, яка також практикує у м. Харків. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений,
пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на відсутність доступу до належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Він також скаржився за статтею 5 Конвенції на незаконність і необґрунтованість тримання його під вартою під час досудового слідства та відсутність у його розпорядженні ефективної процедури оскарження законності тримання його під вартою. Насамкінець, він скаржився за статтею 34 Конвенції на обмеження доступу до його представника у Суді.и

4. 07 грудня 2016 року Уряд було повідомлено про заяву.

5. 06 квітня 2017 року заявник помер. 08 листопада 2017 року його мати, пані Майя Миколаївна Клементьєва, висловила бажання підтримати провадження у Суді.

6. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом, оскільки не вважав цю справу предметом усталеної практики. Жодного пояснення чи обґрунтування такої думки надано не було. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його (див. аналогічний підхід у рішеннях у справах «Неділенко та інші проти України» [Комітет] (Nedilenko and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 43104/04,
пункт 5, від 18 січня 2018 року, «Лада проти України» [Комітет] (Lada v. Ukraine) [Committee], заява № 32392/07, пункт 4, від 06 лютого
2018 року та «Гелетей проти України» [Комітет] (Geletey v. Ukraine) [Committee], заява № 23040/07, пункт 4, від 24 квітня 2018 року).

обставини справи

7. Заявник, пан Сергій Сергійович Новіков, був громадянином України, який народився у 1973 році.

  1. Кримінальне провадження щодо заявника

8. 26 червня 2010 року працівники Служби безпеки України затримали заявника за підозрою у незаконному збуті наркотичних засобів.

9. 28 червня 2010 року його доставили до Червонозаводського районного суду міста Харкова, який продовжив строк затримання заявника до десяти діб з метою вивчення даних про його особу.

10. 05 липня 2010 року той самий суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту. У постанові було зазначено, що він обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину та міг переховуватись або перешкоджати слідству чи продовжити свою злочинну діяльність. Жодних додаткових підстав суд не навів.

11. 25 серпня, 24 вересня, 15 жовтня, 24 листопада 2010 року і
18 березня 2011 року суди продовжували строк тримання заявника під вартою під час досудового слідства, востаннє до – 26 червня 2011 року. Ці постанови здебільшого обґрунтовувалися складністю справи та триваючим провадженням, а також тим, що заявник обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину, міг ухилятися від слідства і суду, перешкоджати встановленню фактів у справі та продовжити злочинну діяльність. Жодних додаткових відомостей суди не навели. У деяких постановах також було зазначено, що дані про особу заявника були належним чином враховані.

12. 25 червня 2011 року слідство було закінчено, і справу разом з обвинувальним висновком було направлено до Комінтернівського районного суду для розгляду по суті.

13. 20 липня 2011 року під час підготовчого засідання у справі заявника зазначений суд розглянув клопотання заявника про звільнення з-під варти та залишив його без задоволення у зв’язку з необґрунтованістю.

14. Заявник тримався під вартою до 06 квітня 2012 року, коли його було звільнено під підписку про невиїзд.

  1. Надана заявнику медична допомога

15. У 2009 році до затримання заявнику було проведено операцію на правій стопі, оскільки йому було ампутовано всі п’ять пальців, а рани не загоїлися.

16. Згідно з твердженнями заявника на момент його затримання у нього все ще були післяопераційні ускладнення, а під час перебування у Харківському слідчому ізоляторі (далі – СІЗО) він не мав доступу до належної медичної допомоги, а стан його здоров’я погіршився, що завдавало йому сильного болю.

17. Згідно з твердження Уряду після поміщення заявника до СІЗО 06 липня 2010 року його оглянули медичні працівники СІЗО. Зазначалось, що у 2009 році заявнику було проведено операцію на правій стопі, і його пальці було ампутовано.

18. 08 липня 2010 року заявник звернувся до лікаря-терапевта, який діагностував йому облітеруючий ендартеріїт[1] нижніх кінцівок. Заявнику було призначено амбулаторне лікування у вигляді прийому протизапальних і знеболюючих медичних препаратів, вітамінів, а також перев’язок. Заявнику також було рекомендовано уникати тривалого перебування у стоячому положенні та обмежити фізичне навантаження на нижні кінцівки.

19. 15 жовтня 2010 року, 18 січня, 01 лютого, 25 травня,
02, 04 вересня, 20 грудня 2011 року та 14 березня 2012 року заявник знову звертався до лікаря-терапевта, який призначав йому лікування у зв’язку з його захворюванням.

20. У період з 27 січня до 14 лютого 2012 року заявник проходив стаціонарне лікування у лікарні виправної колонії. Після виписки з цього закладу йому було рекомендовано подальше амбулаторне лікування у СІЗО.

I. LOCUS STANDI Матері ЗАЯВНИКА

21. Передусім, Суд зазначає, що заявник помер під час розгляду справи Судом. Його мати, пані Майя Миколаївна Клементьєва, поінформувала Суд про своє бажання підтримати його заяву. У низці справ, в яких заявник помирав під час розгляду справи, Суд брав до уваги заяви спадкоємців заявника або близьких членів родини, які виявляли бажання підтримати розгляд справи (див., наприклад, рішення у справі «Дімітар Крастев проти Болгарії» (Dimitar Krastev v. Bulgaria),
заява № 26524/04, пункт 42, від 12 лютого 2013 року з подальшими посиланнями). Суд не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі, а тому погоджується, що пані Майя Миколаївна Клементьєва може підтримувати заяву, спочатку подану заявником.

II. стверджуване порушення статті 5 конвенції

22. Заявник скаржився, що його тримання під вартою з 26 червня до 20 липня не було належним чином санкціонованим, а постанови, якими санкціонувалося продовження строку тримання його під вартою, були недостатньо обґрунтованими. Він послався на пункти 1 і 3 статті 5 Конвенції, яка передбачає:

«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

...

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.

...»

  1. Прийнятність

23. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

  1. Суть
    1. Пункт 1 статті 5 Конвенції

24. Заявник стверджував, що його тримання під вартою з 26 червня до 20 липня 2011 року було свавільним, оскільки не охоплювалося рішенням суду.

25. Уряд заперечив і стверджував, що тримання заявника під вартою було законним, а його конвенційні права порушені не були.

26. Суд зазначає, що підставою для тримання заявника під вартою упродовж зазначеного у пункті 24 періоду було лише те, що обвинувальний висновок було передано до відповідного суду першої інстанції. Крім того, Суд зазначає, що національні суди не поверталися до розгляду питання про затримання заявника до 20 липня 2011 року, коли суд першої інстанції провів підготовче засідання у кримінальній справі заявника (див. пункт 13). У зв’язку з цим Суд зазначає, що вже розглядав подібні ситуації в інших справах проти України та визнав їх несумісними з принципами юридичної визначеності та захисту від свавілля відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції (див. рішення
у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine),
заява № 40107/02, пункт 71, від 10 лютого 2011 року).

27. У цій справі Суд не вбачає жодних підстав відходити від своїх попередніх висновків. Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.

  1. Пункт 3 статті 5 Конвенції

28. Заявник стверджував, що тримання його під вартою під час досудового слідства було надмірно тривалим і не ґрунтувалося на достатніх підставах.

29. Уряд заперечив проти аргументів заявника, зазначивши, що тримання його під вартою було розумним та обґрунтованим.

30. Застосовні загальні принципи викладені в рішенні у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84 – 91 і 102, від 05 липня 2016 року).

31. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що заявник тримався під вартою у розумінні підпункту «с» пункту 1
статті 5 Конвенції з 26 червня 2010 року до 06 квітня 2012 року. Отже, тримання його під вартою під час досудового слідства тривало приблизно один рік і дев’ять місяців.

32. Суд також зауважує, що тяжкість висунутих проти заявника обвинувачень і ризик його переховування чи перешкоджання слідству згадувалися у первинній постанові про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (див. пункт 10). Ці причини залишалися головними підставами для тримання заявника під вартою до його звільнення з-під варти. Суд зазначає, що постанови про продовження строку тримання заявника під вартою були викладені у загальних формулюваннях і містили повторювані фрази. З них не вбачалося, що суди належним чином оцінили факти щодо необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин різних стадій провадження. До того ж з плином часу тривале тримання заявника під вартою вимагало додаткового обґрунтування, проте суди не навели жодних конкретних підстав. Крім того, національні органи влади не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів (див. рішення у справі «Осипенко проти України» (Osypenko v. Ukraine), заява № 4634/04, пункти 77 і 79, від 09 листопада
2010 року).

33. Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилалися на однакові підстави (якщо вони існували) упродовж усього періоду тримання заявника під вартою, навіть щодо тривалих періодів тримання під вартою (див., наприклад, згадане рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), пункти 80, 81 і 99 та рішення у справі «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункти 41 і 42, від 15 грудня 2016 року).

34. З огляду на зазначене Суд вважає, що не оцінивши конкретні факти або не розглянувши можливість застосування інших запобіжних заходів як альтернативу триманню під вартою під час досудового слідства, та по суті постійно посилаючись на тяжкість обвинувачень, органи державної влади продовжували строк тримання заявника під вартою під час судового розгляду на підставах, які не можуть вважатись «достатніми» та «відповідними», щоб виправдати його тривалість.

35. Отже, було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.

III. стверджуване порушення статті 3 конвенції

36. Заявник скаржився на відсутність у нього доступу до належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Він послався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»

37. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав ефективні національні засоби юридичного захисту у зв’язку з його скаргою на відсутність медичної допомоги. Він стверджував, що заявник мав звернутися зі своїми скаргами на медичну допомогу до прокуратури.
В якості альтернативи Уряд стверджував, що зазначена скарга мала бути відхилена, оскільки була подана зі значним запізненням. На думку Уряду, за відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на відсутність доступу до медичної допомоги заявник мав подати свою скаргу упродовж шести місяців з моменту взяття його під варту. Щодо суті скарги заявника Уряд доводив, що заявнику було надано належну медичну допомогу та лікування (див. пункти 17 – 20).

38. Заявник заперечив проти аргументів Уряду щодо прийнятності зазначеної скарги та стверджував, що надана йому неналежна медична допомога становила порушення статті 3 Конвенції.

39. Суд не вважає за необхідне розглядати заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту, хоча подібні аргументи Уряду вже відхилялися (див., наприклад, рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 69, 113 – 116, від 28 березня 2006 року, «Двойних проти України» (Dvoynykh v. Ukraine), заява № 72277/01, пункт 72,
від 12 жовтня 2006 року, «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 91 і 92, від 18 грудня 2008 року, «Іглін проти України» (Iglin v. Ukraine), заява № 39908/05, пункт 77, від 12 січня 2012 року, «Барило проти України» (Barilo v. Ukraine),
заява № 9607/06, пункти 104 і 105, від 16 травня 2013 року, «Буглов проти України» (Buglov v. Ukraine), заява № 28825/02, пункт 74,
від 10 липня 2014 року та «Сокіл проти України» (Sokil v. Ukraine), заява № 9414/13, пункт 38, від 22 жовтня 2015 року), оскільки ця скарга у будь-якому випадку є неприйнятною з таких причин.

40. Суд зауважує, що первинна скарга заявника обмежувалася загальними твердженням про неналежність наданої йому під час тримання під вартою у Харківському СІЗО медичної допомоги без наведення будь-яких деталей. Заявник не скористався можливістю уточнити цю скаргу після повідомлення Уряду про справу.

41. Його твердження про погіршення його стану здоров’я не підтверджувались жодними доказами – ні його медичною карткою, ні будь-якими відповідними скаргами до національних органів влади.

42. Натомість, як вбачається з доводів Уряду та копії медичної картки заявника, стан заявника після операції регулярно контролювався медичною частиною СІЗО. Заявнику надавались медичні препарати, а його праву стопу перев’язували. Крім того, він пройшов стаціонарне лікування у зв’язку зі своїм захворюванням
(див. пункти 17 – 20).

43. У матеріалах справи ніщо не свідчить про те, що захворювання заявника становило серйозну загрозу його здоров’ю або створювало надмірні ускладнення для його повсякденної діяльності. До того ж з наявних матеріалів не вбачається, що заявник дійсно потребував особливого лікування чи допомоги або рівень доступної йому медичної допомоги був явно недостатнім.

44. З огляду на зазначені міркування Суд доходить висновку, що відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції скарга заявника на неналежну медичну допомогу у Харківському СІЗО має бути відхилена як явно необґрунтована.

IV. інші стверджувані порушення конвенції

45. Заявник також скаржився за пунктом 4 статті 5 Конвенції на порушення його права на перегляд законності тримання його під вартою. Крім того, він скаржився по суті за статтею 34 Конвенції на обмеження доступу до його представника.

46. З огляду на факти справи, доводи сторін та свої висновки за статтею 5 Конвенції (див. пункти 27 і 35) Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цій заяві, та немає потреби у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті інших скарг, зазначених у попередньому пункті (див., наприклад, рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ-2014).

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

47. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

48. Мати заявника вимагала 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Уряд стверджував, що ця вимога була необґрунтованою.

49. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує матері заявника 6 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись.

50. Мати заявника не вимагала компенсації судових та інших витрат. Отже, Суд не зобов’язаний щось присуджувати за цим пунктом.

51. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

  1. Оголошує, що мати заявника, пані Майя Миколаївна Клементьєва, має право продовжити це провадження від імені заявника;
  2. Оголошує прийнятними скарги заявника за пунктами 1 і 3
    статті 5 Конвенції щодо незаконності тримання його під вартою з 26 червня до 20 липня 2011 року, а також щодо необґрунтованості тримання його під вартою;
  3. Оголошує неприйнятною скаргу заявника за статтею 3 Конвенції щодо відсутності доступу до належної медичної допомоги під час тримання під вартою;
  4. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції;
  5. Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції;
  6. Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суть скарги заявника за пунктом 4 статті 5 Конвенції щодо неспроможності суду першої інстанції здійснити належний розгляд його клопотання про звільнення з-під варти та його скарги за статтею 34 Конвенції на обмеження доступу до його представника у Суді;
  7. Постановляє, що:
    1. упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити матері заявника, пані Майї Миколаївні Клементьєвій,
      6 000 (шість тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
    2. із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
  8. Відхиляє решту вимог щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 09 січня 2020 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мілан Блашко
(Milan Blaško)
Заступник Секретаря

Йонко Грозєв

(Yonko Grozev)
Голова

Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням:

https://minjust.gov.ua/files/general/2020/01/28/20200128140956-87.docx

1334
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
1