Справа "Компанієць та інші проти України": Надмірно тривале застовування щодо особи підписки про невиїзд складає порушення п. 1 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції (заява №70622/12 та інші, від 04.10.2018 р.)

Фабула судового акту: У своїх заявах до ЄСПЛ заявники скаржилися, що тривалість кримінальних проваджень у їх справах була несумісною із вимогою «розумного строку» та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. У заяві № 76577/17 заявниця, посилаючись на пункт 1 статті 2 Протоколу № 4, також скаржилася на надмірну тривалість застосування підписки про невиїзд. Беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вирішив розглянути їх спільно в одному рішенні.

Суть справи:

Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції

Передусім, Суд зауважив, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмету спору для заявників.

Розглянувши всі наявні матеріали, Суд підрахував, що кримінальне провадження щодо першого заявника тривало 4 роки та 2 місяці, щодо другого – 8 років та 28 днів, щодо третьої заявниці – 7 років, 2 місяці та 11 днів, та щодо четвертого – 7 років, 10 місяців та 25 днів.

У світлі обставин справи, врахувавши свою попередню практику з цього питання, Суд вирішив, що у цій справі (стосовно усіх заявників) тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Суд також зазначив, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг. Таким чином, ці скарги були визнані прийнятними та свідчили про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

Порушення щодо третьої заявниці статті 2 Протоколу №4 до Конвенції

Заявниця у заяві № 76577/17 (третя заявниця) подала також скаргу за статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції (“Свобода пересування”), яка у відповідній частині передбачає, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Судом було встановлено, що тривалість застосування щодо неї запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд становила 5 років та 11 місяців (з 03 червня 2011 р. до 25 квітня 2017 р.). Відтак, врахувавши надмірну тривалість застосування до заявниці зазначеного запобіжного заходу та посилаючись на свої висновки в рішенні у справі «Іванов проти України» (заява № 15007/02, від 07 грудня 2006 року), Суд вирішив, що у даній справі також було порушення зазначеного положення додаткового Протоколу до Конвенції.

За цих підстав, Суд в якості відшкодування моральної шкоди постановив сплатити першому заявнику 800 євро, другому – 1 200 євро, третій – 2 300 євро, та четвертому – 1 200 євро.

Аналізуйте наступні судові акти: «Справа «Піхун проти України» (заява №63754/09, від 12.12.2019 р.)

Справа «Канна та Циганок проти України» (заяви №24751/10 та №63824/10, від 04.07.2019 р.)

Справа «Штепа проти України» (заява №16349/17, від 24.10.2019 р.)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

РІШЕННЯ У СПРАВІ «КОМПАНІЄЦЬ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF KOMPANIYETS AND OTHERS v. UKRAINE)

(Заява № 70622/12 та 3 інші заяви -

див. перелік у додатку)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

4 жовтня 2018 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Компанієць та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (Yonko Grozev), Голова,
Габріеле Куцско-Штадльмайер (Gabriele Kucsko-Stadlmayer),
Лятіф Гусейнов (Lәtif Hüseynov), судді,
та Лів Тігерштедт (Liv Tigerstedt), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 13 вересня 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені у таблиці в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).

ФАКТИ

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість кримінальних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. У заяві № 76577/17 заявниця скаржилася також за іншими положеннями Конвенції.

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржилися, зокрема, що тривалість кримінальних проваджень у їх справах була несумісною із вимогою «розумного строку» та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

«При визначенні…будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку [а] … судом...»

Стаття 13

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»

7. Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмету спору для заявників (див. серед багатьох інших джерел рішення у справах «Пелісьє та Сассі проти Франції» (Pélissier and Sassi v. France) [ВП], заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999‑II, та «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).

8. У справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, рішення від 30 березня 2004 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».

10. Суд також зазначає, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

11. Таким чином, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ВІДПОВІДНО ДО УСТАЛЕНОЇ ПРАКТИКИ СУДУ

12. Заявниця у заяві № 76577/17 подала також скаргу за статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції, яка теж порушує питання відповідно до усталеної практики Суду (див. таблицю у додатку). Ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, а також не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною. Розглянувши всі наявні матеріали та з огляду на його висновки в рішенні у справі «Іванов проти України» (Ivanov v. Ukraine), № 15007/02, від 07 грудня 2006 року), Суд вирішує, що вона також вказує на порушення Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

13. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

14. Зважаючи на наявні в нього документи та свою практику (див. зокрема, рішення у справі «Бевз проти України» (Bevz v. Ukraine), заява № 7307/05, пункт 52, рішення від 18 червня 2009 року), Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені в таблиці у додатку.

15. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує об’єднати заяви;

2. Оголошує заяви прийнятними;

3. Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень;

4. Постановляє, що було порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції щодо іншої скарги, висунутої відповідно до усталеної практики Суду (див. таблицю у додатку);

5. Постановляє, що

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 4 жовтня 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

ДОДАТОК

Перелік заяв зі скаргами за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції

(надмірна тривалість кримінальних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту)

Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням:

https://minjust.gov.ua/files/general/2018/10/26/20181026144716-88.docx