Справа "Кардава проти України": Побиття, катування та ненадання належної медичної допомоги призвело до смерті заявника в Київському СІЗО №13 (заява №19886/09, від 17.12.2019 р.)

Фабула судового акту: У своїй заяві до Європейського суду від 27.03.2009 р. заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження працівників міліції та непроведення органами влади розслідування у зв’язку з цим. Він також скаржився за статтями 2 і 3 Конвенції на ненадання йому органами влади належної медичної допомоги під час тримання його під вартою, що поставило його здоров’я та життя під загрозу.

Факти справи: У серпні 2008 р. працівники міліції затримали заявника за підозрою у вчиненні розбійного нападу. Під час обшуку у нього були виявлені наркотичні речовини. Заявника затримали на підставі Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення правил обігу наркотичних речовин та доставили до районного управління міліції. Через 2 дні було складено протокол затримання заявника вже на підставі Кримінально-процесуального кодексу України за підозрою у вчиненні розбійного нападу та зберіганні наркотичних засобів. Ще зо 2 дні заявнику обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У цій справі заявник стверджував, що зазнав жорстокого поводження працівників міліції протягом перших днів його затримання. З метою обґрунтування своїх тверджень він посилався на судово-медичні висновки, які свідчили, що у відповідний момент він мав низку тілесних ушкоджень. Зокрема, через кілька днів після затримання заявника в нього було виявлено гематому на правому плечі та лівому стегні, а також закриту травму грудної клітини. Кількома днями пізніше протягом безперервного затримання заявника в нього було діагностовано, серед іншого, закриту черепно-мозкову травму, множинні забої внутрішніх органів, у тому числі забій нирок, та зламане ребро. Окрім цього, у заявника було виявлено ряд хронічних захворювань, серед яких був гепатит С.

Незважаючи на встановлені лікарями каліцтва заявника, Прокуратура Шевченківського району, провівши дослідчі перевірки, відмовила у порушенні кримінальної справи, визнавши твердження заявника про жорстоке поводження працівників міліції безпідставними.

Протягом подальшого утримання заявника в Київському СІЗО №13 стан його здоров'я значно погіршився, що стало причиною його смерті у квітні 2010 р. Після смерті заявника його сестра висловила бажання підтримати заяву у Суді.

Суть справи: Порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції:

Стосовно скарг заявника на факти побиття та катування з боку міліції, Суд зауважив, що держава була зобов’язана надати задовільне та переконливе пояснення щодо цих тілесних ушкоджень, а також ефективним чином спростувати твердження заявника про таке жорстоке поводження працівників міліції. Суд звернув увагу на те, що протягом усього відповідного періоду заявник знаходився під контролем органів влади, і не було жодних припущень, що він міг отримати відповідні тілесні ушкодження до або під час затримання. При цьому, органи влади не навели жодного правдоподібного пояснення щодо зафіксованих у заявника тілесних ушкоджень. З огляду на це, Суд дійшов висновку, що держава має нести відповідальність за стверджуване жорстоке поводження, яке слід кваліфікувати як нелюдське та таке, що принижує гідність (Порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції).

Порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції:

Суд дійшов висновку, що дослідчі перевірки, шляхом яких розглядалися усі твердження заявника про жорстоке поводження не відповідали принципам ефективного засобу юридичного захисту, оскільки слідчий міг провадити лише обмежений перелік дій, а потерпілий не мав офіційного статусу, тобто його ефективна участь у процедурі була виключена. Окрім того, протягом проведення таких дослідчих перевірок у справі заявника контрольно-наглядові органи неодноразово встановлювали, що ці перевірки не були ретельними, оскільки важливі слідчі заходи проведені не були. Суд зауважив, що повторюваність винесення таких постанов свідчила про наявність серйозних недоліків у кримінальній справі. З огляду зокрема на ці обставини Суд доходить висновку, що у цій справі не було здійснено жодних серйозних спроб розслідувати твердження заявника про жорстоке поводження та постановив порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції у цій справі.

Порушення статті 2 Конвенції:

Суд у своєму рішенні звернув увагу на те, що через кілька днів після затримання заявника, його оглянув лікар, який діагностував в нього низку тілесних ушкоджень, проте з фактів вбачається, що вперше медична допомога була надана йому лише через 4 дні, коли стан його здоров’я погіршився настільки, що його необхідно було доставити до лікарні, де було встановлено, що він мав набагато ширший спектр ушкоджень і захворювань, зокрема гепатит С, цироз печінки, нижньодольову пневмонію, ускладнену абсцесом, та легеневу хворобу серця. Його стан здоров’я вимагав регулярного та систематичного нагляду та комплексної терапевтичної стратегії та лікування, однак такого нагляду та лікування, на переконання Суду, заявник був позбавлений.

За таких обставин, Суд дійшов висновку, що у даній справі органи влади не виконали належним чином своє позитивне зобов’язання забезпечити заявника комплексною і належною медичною допомогою під час тримання під вартою та захистити його право на життя (Порушення статті 2 Конвенції).

За цих підстав Суд постановив сплатити сестрі заявника: 8 000 євро, в якості відшкодування моральної шкоди; 500 євро, в якості компенсації судових та інших витрат; 500 євро, в якості компенсації судових та інших витрат.

Аналізуйте наступні судові акти: «Бекетов проти України»: (заява № 44436/09, від 19.02.2019 р.)

«Медяніков проти України»: (заява № 31694/06, від 19.02.2019 р.)

«Вагапов проти України»: (заява № 35888/11, від 19.03.2020 р.)

«Корнейкова та Корнейков проти України»: (заява № 56660/12, від 24.06.2016 р.)

«Іванов і Кашуба проти України»: (заяви № 12258/09 та № 54754/10, від 29.01.2019 р.)

«Развозжаєв проти Росії та України та Удальцов проти Росії»: (заява № 75734/12 та 2 інші, від 19.11.2019 р.)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА КАРДАВА ПРОТИ УКРАЇНИ
(CASE OF KARDAVA v. UKRAINE)

(Заява № 19886/09)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

17 грудня 2019 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Кардава проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (Síofra O’Leary), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Мілан Блашко (Milan Blaško), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 листопада 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 19886/09), яку 27 березня
2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин Грузії, пан Тамаз Кардава (далі – заявник).

2. Після смерті заявника 07 квітня 2010 року його сестра,
пані Манана Кардава, висловила бажання підтримати заяву. У Суді її представляє пан О. Веремієнко, юрист, який практикує у м. Київ, та пані А. Муканова, юрист, яка практикує у м. Харків. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина.

3. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження працівників міліції та непроведення органами влади розслідування у зв’язку з цим. Він також скаржився за статтями 2 і 3 Конвенції на ненадання йому органами влади належної медичної допомоги під час тримання його під вартою, що поставило його здоров’я та життя під загрозу. 30 серпня 2010 року Уряд було повідомлено про заяву.

4. Уряд Грузії було поінформовано про його право вступити у провадження (пункт 1 статті 36 Конвенції та Правило 44 Регламенту Суду. Уряд Грузії не надав жодної відповіді.

I. обставини справи

5. Заявник був громадянином Грузії, який народився у м. Сухумі у 1967 році та проживав у м. Київ з 1993 року до своєї смерті 07 квітня 2010 року.

1. Затримання заявника та тримання під вартою

6. 07 серпня 2008 року працівники міліції затримали заявника у м. Київ за підозрою у вчиненні розбійного нападу. У нього було виявлено наркотичні речовини. Заявника доставили до Шевченківського районного управління ГУ МВС України в місті Києві. Затримання заявника було задокументовано відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення правил обігу наркотичних речовин, що становило адміністративне правопорушення.

7. 10 серпня 2008 року відповідно до статті 115 Кримінально-процесуального кодексу України слідчий вирішив затримати заявника за підозрою у вчиненні розбійного нападу та зберіганні наркотичних засобів.

8. 12 серпня 2008 року Шевченківський районний суд міста Києва обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з огляду на триваюче щодо нього розслідування. Суд зазначив, що заявник мав судимість, і враховуючи тяжкість стверджуванних злочинів, дійшов висновку, що у випадку його перебування на свободі, він може намагатися ухилятися від слідства та суду, що перешкоджатиме встановленню істини у справі.

9. У подальшому Шевченківський районний суд та Апеляційний суд міста Києва продовжили строк тримання заявника під вартою під час досудового слідства.

10. 27 липня 2009 року справу заявника разом з обвинувальним висновком було направлено до Шевченківського районного суду для розгляду по суті.

11. У жовтні 2009 року заявник звернувся до суду з клопотанням про звільнення його з-під варти здебільшого через проблеми зі здоров’ям (див. далі). Постановою від 22 жовтня 2009 року суд відмовив у задоволенні клопотання заявника, дійшовши висновку про відсутність доказів того, що він не переховуватиметься від слідства та суду і не перешкоджатиме встановленню істини у справі.

12. У ході судового засідання 30 березня 2010 року захисник заявника заявив клопотання про звільнення заявника з тих самих підстав. Суд залишив клопотання без задоволення з підстав, аналогічних наведеним у його постанові від 22 жовтня 2009 року. Суд також зазначив, що посилання зах исника заявника на поганий стан здоров’я заявника не було достатньою підставою для зміни запобіжного заходу.

1. Стверджуване жорстоке поводження із заявником та розслідування цих тверджень

13. Згідно з твердженнями заявника у ході затримання 07 серпня 2008 року працівники міліції його побили. Побиття продовжилося у приміщенні управління міліції. 11 серпня 2008 року працівники міліції неодноразово били та катували заявника з метою отримання його зізнавальних показань щодо злочинів, у вчиненні яких він підозрювався.

14. Коли 11 серпня 2008 року заявника помістили під варту медичний працівник зазначив, що в нього були гематоми на правому плечі та лівому стегні, а також закрита травма грудної клітини.

15. З 14 серпня 2008 року та надалі заявник, члени його родини та його захисник подавали низку скарг до органів влади, у тому числі судів, прокурорів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, стверджуючи, що він зазнав жорстокого поводження працівників міліції, а його затримання та тримання під вартою були незаконними.

16. 15 серпня 2008 року стан здоров’я заявника значно погіршився, і його доставили до лікарні, де його оглянули лікарі, які зазначили, що в нього була закрита черепно-мозкова травма, множинні забої внутрішніх органів, у тому числі забій нирок, та зламане ребро. У заявника також було виявлено хронічний геморой, дисциркуляторну енцефалопатію та хронічний персистуючий гепатит С.

17. 22 грудня 2008 року судово-медичні експерти склали висновок, зазначивши, що на момент проведення їхнього огляду заявник страждав на дисциркуляторну енцефалопатію та хронічний персистуючий гепатит С; інші діагнози підтверджені не були.

18. Постановами від 08 вересня та 09 грудня 2008 року, 09 квітня, 08 жовтня та 10 грудня 2009 року прокуратура Шевченківського району, провівши дослідчі перевірки, відмовила у порушенні кримінальної справи, визнавши твердження заявника про жорстоке поводження працівників міліції безпідставними.

19. За апеляційною скаргою заявника зазначені постанови були скасовані вищестоящими прокурорами або судами на тій підставі, що перевірки не відповідали вимогам повного та об’єктивного вивчення обставин справи. Зокрема, 30 березня 2010 року Шевченківський районний суд встановив, що висновок експертів від 22 грудня
2008 року не включав в себе аналіз медичних записів щодо лікування заявника у період серпня – жовтня 2008 року. Необхідно було отримати та перевірити відповідну медичну інформацію щодо його ушкоджень, а також допитати заявника та лікарів, які його оглядали.

20. 24 червня 2010 року прокуратура Шевченківського району, посилаючись на висновок експертів від 22 грудня 2008 року, знову відмовила у порушенні кримінальної справи за фактом стверджуваного жорстокого поводження, вважаючи, що наявні докази не свідчили про причетність працівників міліції до будь-якого злочину.

1. Лікування заявника під час тримання під вартою та його смерть

21. Упродовж тримання заявника під вартою під час досудового слідства його переважно тримали у Київському слідчому ізоляторі (далі – СІЗО).

22. У період з 15 серпня до 02 жовтня 2008 заявник проходив лікування у державній лікарні у зв’язку з його тілесними ушкодженнями та хворобою. Згідно з твердженнями лікарів у результаті лікування стан здоров’я заявника покращився настільки, що його можна було виписати з лікарні. Разом з тим лікарі рекомендували, щоб заявник продовжив стаціонарне лікування у неврологічному центрі.

23. 21 січня 2009 року у СІЗО заявника оглянув невролог, який зазначив, що він страждав від наслідків травми голови. 16 квітня
2009 року заявника оглянув начальник медичної частини СІЗО, на думку якого, в заявника були наслідки травми голови, хронічний гепатит С та хронічний гастродуоденіт. Лікарі, які обстежували заявника, дійшли висновку, що він міг утримуватися під вартою та отримати необхідне лікування у СІЗО.

24. Листом від 22 жовтня 2009 року начальник СІЗО поінформував захисника заявника, що під час перебування у СІЗО заявник кілька разів звертався за медичною допомогою, і в результаті цих звернень його оглянули лікар-терапевт, невролог, кардіолог та офтальмолог. Згідно з їхніми висновками заявник страждав на ішемічну хворобу серця, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу, недостатність кровообігу, кровоносну енцефалопатію, наслідки травми голови, шийний остеохондроз, короткозорість, хронічний гепатит С та хронічний гастрит.

25. 25 листопада 2009 року заявника помістили до медичної частини СІЗО у зв’язку з погіршенням його стану здоров’я, зокрема тому, що в нього розвинувся цироз печінки та портальна гіпертензія. Лікарі СІЗО не виявили жодних підстав для термінової госпіталізації заявника за межі СІЗО, незважаючи на його клопотання щодо цього. Проте лікарі зазначили, що такий захід може бути «доцільним», зауваживши, що стан здоров’я заявника продовжував погіршуватися.

26. 08 лютого 2010 року лікарі швидкої допомоги доставили заявника до лікарні у м. Київ, де йому діагностували цироз печінки в активній фазі, гепатоцеркулярну недостатність і гепаторенальну недостатність, портальну гіпертензію, асцит, явища гіперспленізму, хронічний пієлонефрит, хронічний панкреатит, хронічний холецистит та симптоматичну гіпертензію.

27. 01 березня 2010 року заявника перевели назад до медичної частини СІЗО, де згідно з листом начальника СІЗО від тієї самої дати його помістили під «постійний нагляд» медичного персоналу. Заявнику надавались медичні препарати.

28. 11 та 31 березня 2010 року лікарі СІЗО рекомендували помістити заявника до лікарні при Бучанській виправній колонії. Заявник відмовився, стверджуючи, що у цій лікарні засуджені тримались в одиночних камерах і там не було обладнання для проведення операції, якої він потребував.

29. 01 квітня 2010 року для заявника викликали швидку допомогу і його доставили до Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, де він залишався до своєї смерті 07 квітня
2010 року. Згідно з дослідженням тіла, проведеним патологоанатомом 08 квітня 2010 року, заявник помер від легеневої хвороби серця, нижньодольової абсцедуючої пневмонії, явищ гіперспленізму та цирозу печінки.

1. Розслідування обставин смерті заявника

30. 28 жовтня 2010 року у відповідь на скаргу сестри заявника прокуратура міста Києва відмовила у порушенні кримінальної справи за фактом смерті заявника, встановивши відсутність складу злочину.

31. 28 березня 2011 року Печерський районний суд скасував цю постанову як безпідставну та постановив провести додаткові перевірки.

32. 25 квітня 2011 року прокуратура міста Києва винесла ще одну постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом смерті заявника, встановивши відсутність складу злочину.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

33. Відповідні положення Конституції України, Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України наведені, зокрема, в рішенні Суду у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine) (заява № 42310/04, пункти 121, 131 і 134 з подальшими посиланнями, від 21 квітня
2011 року). Відповідні положення Кодексу України про адміністративні правопорушення наведені в рішенні у справі «Микола Кучеренко проти України» (Nikolay Kucherenko v. Ukraine)
(заява № 16447/04, пункти 19 – 21, від 19 лютого 2009 року).

I. попереднє питання

34. Заявник помер під час розгляду його заяви Судом. Уряд визнав, що сестра заявника була тісно з ним пов’язана. Проте він стверджував, що заява стосувалася особистих прав, які не могли бути передані іншій особі, і з цих підстав сестра заявника не була жертвою та не могла продовжити це провадження від його імені.

35. Сестра заявника стверджувала, що була єдиною родичкою, яка виїхала з Грузії до України, щоб жити разом із заявником. Вона активно допомагала заявнику після його затримання, знайшовши йому захисника, купуючи для нього ліки та їжу, а також подаючи заяви до національних органів влади.

36. Суд зазначив, що заперечення Уряду стосувалося питання, чи мала сестра заявника право брати участь у цій справі після смерті заявника, який був жертвою стверджуваних порушень. Суд визнав, що у випадках, коли заявник помирав після подання заяви, його близькі родичі чи спадкоємці фактично могли підтримати заяву, за умови наявності в них достатнього інтересу у справі (див. рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 97, ЄСПЛ 2014 та наведені у ньому посилання).

37. З огляду на обставини справи Суд вважає, що сестра заявника має законний інтерес у цьому провадженні. Отже, він доходить висновку, що вона має право підтримати цю заяву. Однак для зручності Суд продовжить називати пана Тамаза Кардаву заявником у цьому рішенні.

II. стверджуване порушення статті 3 конвенції

38. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження працівників міліції та непроведення органами влади розслідування у зв’язку з цим.

39. Стаття 3 Конвенції передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»

1. Прийнятність

40. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

1. Суть

41. Заявник наполягав, що його скарга була належним чином обґрунтована наявними доказами, а Уряд не надав переконливого пояснення щодо тілесних ушкоджень, задокументованих під час тримання його під вартою. Розслідування було неефективним, враховуючи непроведення основних слідчих дій, як неодноразово було встановлено національними органами влади.

42. Уряд не надав коментарів по суті.

43. Суд посилається на загальні принципи щодо статті 3 Конвенції а зобов’язання держави, що випливають з цього положення наведені, зокрема, в рішенні у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC] (заява № 23380/09, пункти 81 – 90, 100 і 101, від 28 вересня 2015 року) та «Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» [ВП] (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [GC] (заява № 39630/09, пункти 182 – 185 та 195 – 198, ЄСПЛ 2012).

1. Матеріальний аспект статті 3 Конвенції

44. У цій справі заявник стверджував, що зазнав жорстокого поводження працівників міліції протягом перших днів його затримання. З метою обґрунтування своїх тверджень він посилався на судово-медичні висновки, які свідчили, що у відповідний момент він мав низку тілесних ушкоджень. Зокрема, через кілька днів після затримання заявника в нього було виявлено гематому на правому плечі та лівому стегні, а також закриту травму грудної клітини (див.
пункт 14). Кількома днями пізніше протягом безперервного затримання заявника в нього було діагностовано, серед іншого, закриту черепно-мозкову травму, множинні забої внутрішніх органів, у тому числі забій нирок, та зламане ребро (див. пункт 16). За цих обставин Суд вважає, що відповідно до статті 3 Конвенції держава була зобов’язана надати задовільне та переконливе пояснення щодо цих тілесних ушкоджень, а також ефективним чином спростувати твердження заявника про жорстоке поводження працівників міліції.

45. Відхиляючи твердження заявника, національні органи влади посилалися на висновок експертів від 22 грудня 2008 року, який не підтвердив зазначені тілесні ушкодження (див. пункт 17). Проте самі національні органи поставили цей висновок під сумнів, встановивши, що він не включав в себе медичні записи за відповідний період, і вважали за необхідне провести додаткові перевірки щодо цього (див. пункт 19). За цих обставин не вбачається, що висновок від 22 грудня 2008 року фактично дискредитував попередні медичні докази. Жодних інших підстав для відхилення тверджень заявника органи влади не навели.

46. За цих обставин Суд доходить висновку, що органи влади не навели жодного правдоподібного пояснення щодо тілесних ушкоджень заявника. Вони також не спростували твердження заявника про жорстоке поводження працівників міліції. З цих підстав, а також враховуючи, що протягом усього відповідного періоду заявник знаходився під контролем органів влади, і немає жодних припущень, що він отримав відповідні тілесні ушкодження до або під час затримання, Суд вважає, що держава має нести відповідальність за стверджуване жорстоке поводження, яке слід кваліфікувати як нелюдське та таке, що принижує гідність.

47. Отже, було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку зі скаргою заявника на жорстоке поводження з ним працівників міліції.

1. Процесуальний аспект статті 3 Конвенції

48. Твердження заявника про жорстоке поводження розглядалися виключно шляхом проведення дослідчих перевірок. Суд встановив, що такі слідчі процедури не відповідають принципам ефективного засобу юридичного захисту, оскільки слідчий міг провадити лише обмежений перелік дій, а потерпілий не мав офіційного статусу, тобто його ефективна участь у процедурі виключена (див. рішення у справі «Строган проти України» (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункт 53, від 06 жовтня 2016 року з подальшими посиланнями). Дійсно, протягом періоду проведення дослідчих перевірок, який тривав приблизно три роки, контрольно-наглядові органи неодноразово встановлювали, що ці перевірки не були ретельними, оскільки важливі слідчі заходи проведені не були (див. пункт 19). Повторюване винесення таких постанов про повернення справи може свідчити про наявність серйозних недоліків у кримінальному провадженні (див. у зв’язку з цим та mutatis mutandis, рішення у справі «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine), заява № 36660/08, пункт 40,
від 17 жовтня 2013 року).

49. Суд зазначає, що у низці інших справ проти України він уже засуджував методи розслідування, схожі на методи розслідування у цій справі (див., наприклад, рішення у справах «Дрозд проти України» (Drozd v. Ukraine), заява № 12174/03, пункти 63 – 71, від 30 липня
2009 року, «Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine),
пункти 121 і 122, «Гриненко проти України» (Grinenko v. Ukraine),
заява № 33627/06, пункт 62, від 15 листопада 2012 року, та «Жизіцький проти України» (Zhyzitskyy v. Ukraine), заява № 57980/11, пункти 49 – 53, від 19 лютого 2015 року). До того ж в рішенні у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine) (заява № 23893/03, пункти 173 – 180, від 15 травня 2012 року) Суд встановив, що небажання державних органів забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, на жорстоке поводження становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції.

50. З огляду на обставини цієї справи та свою попередню практику Суд доходить висновку, що у цій справі не було здійснено жодних серйозних спроб розслідувати твердження заявника про жорстоке поводження.

51. З цього випливає, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку з розслідуванням скарги заявника щодо жорстокого поводження працівників міліції.

III. стверджуване порушення статті 2 конвенції

52. Заявник скаржився за статтями 2 і 3 Конвенції на ненадання органами влади медичної допомоги під час тримання його під вартою, поставивши під загрозу його здоров’я та життя.

53. Враховуючи смерть заявника під час тримання його під вартою, Суд розгляне скаргу тільки з точки зору статті 2 Конвенції щодо зобов’язання органів влади захистити права заявника на життя (див. аналогічний підхід в рішення у справі «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine), заява № 29971/04, пункт 112 і 131,
від 18 грудня 2008 року).

54. Відповідна частина статті 2 Конвенції передбачає:

«1. Право кожного на життя охороняється законом. ...»

1. Прийнятність

55. Уряд стверджував про неприйнятність цієї частини заяви у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту, оскільки остання постанова про відмову у порушенні кримінальної справи оскаржена не була.

56. Заявник не погодився.

57. Суд нагадує, що оцінюючи ефективність національного засобу юридичного захисту для скарги за статтями 2 і 3 Конвенції щодо ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою, вирішальне питання полягає у тому, чи міг цей засіб юридичного захисту забезпечити пряму або своєчасну допомогу (див. рішення у справі «Салахов та Іслямова проти України» (Salakhov and Islyamova v. Ukraine), заява № 28005/08, пункт 96, від 14 березня 2013 року). Суд зазначає, що коли заявник був живий, він вжив достатніх заходів, щоб попередити органи влади про свої захворювання та стани здоров’я, домагаючись вжиття превентивних заходів для виправлення ситуації, викладеної у відповідній скарзі. Отже, як і у згаданому рішенні у справі «Салахов та Іслямова проти України» (Salakhov and Islyamova v. Ukraine) (див. пункти 98 і 99) Суд вважає, що заявник достатньою мірою використав превентивні національні засоби юридичного захисту, щоб дотриматися правила вичерпання національних засобів юридичного захисту. Після смерті заявника використання ретроспективного засобу юридичного захисту, згаданого Урядом, не було суттєвим для цілей цього критерію прийнятності. Тому заперечення Уряду відхиляється.

58. Отже, Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

1. Суть

59. Заявник підтримав скаргу.

60. Уряд не надав коментарів по суті.

61. Суд повторює, що «належність» медичної допомоги залишається найбільш важким елементом для визначення (див. рішення у справі «Блохін проти Росії» [ВП] (Blokhin v. Russia) [GC], заява № 47152/06, пункт 137, ЄСПЛ 2016). У цьому контексті зрозуміло, що органи влади повинні забезпечити оперативність і точність постановки діагнозу та лікування (див. рішення у справах «Похлєбін проти України» (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пункт 62, від 20 травня 2010 року та «Горбуля проти Росії» (Gorbulya v. Russia), заява № 31535/09, пункт 62, від 06 березня 2014 року з подальшими посиланнями), а у випадку, коли це викликано медичним станом, – регулярність і систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою ефективного лікування захворювань ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню (див., inter alia, рішення у справах «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine),
заява № 30628/02, пункт 74, від 18 грудня 2008 року та «Колесникович проти Росії» (Kolesnikovich v. Russia), заява № 44694/13, пункт 70, від 22 березня 2016 року з подальшими посиланнями). Суд підкреслює, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має бути належною та відповідати тому рівню допомоги, яку державні органи зобов’язалися надавати всьому населенню. Проте це не означає, що кожному затриманому має гарантуватись лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань (див. рішення у справах «Коновальчук проти України» (Konovalchuk v. Ukraine), заява № 31928/15, пункт 52, від 13 жовтня 2016 року та «Садретдінов проти Росії» (Sadretdinov v. Russia), заява № 17564/06, пункт 67, від 24 травня 2016 року з подальшими посиланнями)

62. У цій справі Суд зазначає, що 11 серпня 2008 року, через кілька днів після затримання заявника, його оглянув лікар, який діагностував в нього низку тілесних ушкоджень (див. пункт 14). Проте не вбачається, що йому надавалась яка-небудь медична допомога до
15 серпня 2008 року, коли його стан здоров’я погіршився настільки, що його необхідно було доставити до лікарні, де було встановлено, що він мав набагато ширший спектр ушкоджень і захворювань (див. пункт 16). Беручи до уваги тяжкість встановлених захворювань, ніщо не свідчить, що ця затримка у проведенні медичного огляду була виправданою.

63. Суд також зазначає, що заявник мав численні захворювання, у тому числі гепатит С та цироз печінки. Його стан здоров’я вимагав регулярного та систематичного нагляду та комплексної терапевтичної стратегії та лікування. Однак вбачається сумнівним, що такий нагляд та лікування було забезпечено належним чином. Суд зазначає, що заявник помер через кілька захворювань, у тому числі нижньодольову пневмонію, ускладнену абсцесом, та легеневу хворобу серця (див. пункт 29). Проте не вбачається, що до смерті заявника медичний персонал виявляв у нього які-небудь легеневі хвороби або що йому надавалося якесь лікування у зв’язку з цим.

64. Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі (див. згадані рішення у справах «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine), пункт 112; «Салахов та Іслямова проти України» (Salakhov and Islyamova v. Ukraine), пункт 183; та рішення у справі «Карпиленко проти України» (Karpylenko v. Ukraine), заява № 15509/12, пункт 93, від 11 лютого
2016 року). Він нагадує, що розглядаючи питання дотримання державою свого позитивного зобов’язання захистити здоров’я та життя заявника, те, чи могли зусилля органів влади у принципі запобігти такому фатальному наслідку, чи ні, не є вирішальним (див., наприклад, згадане рішення у справі «Карпиленко проти України» (Karpylenko v. Ukraine), пункт 81). Розглянувши усі подані матеріали, Суд вважає, що органи влади не виконали належним чином своє позитивне зобов’язання забезпечити заявника комплексною і належною медичною допомогою під час тримання під вартою та захистити його право на життя.

65. Отже, було порушено статтю 2 Конвенції.

IV. інші стверджувані порушення конвенції

66. Заявник також скаржився на інші порушення Конвенції, заявник стверджував про порушення його прав за статтями 5, 6 і 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Він також посилався на статті 16, 17 і 18 Конвенції.

67. З огляду на факти справи, доводи сторін та свої висновки за статтями 2 і 3 Конвенції Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цій заяві, та що немає необхідності у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті інших зазначених у попередньому пункті скарг (див., наприклад, рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156 з подальшими посиланнями).

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

68. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

1. Шкода

69. Сестра заявника вимагала 964 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди та 80 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

70. Уряд доводив, що ці вимоги були необґрунтованими.

71. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням та матеріальною шкодою, що вимагалась; отже, він відхиляє цю вимогу. Суд також вважає, що заявник зазнав моральної шкоди, яку неможна компенсувати самим лише встановленням порушення Конвенції. Враховуючи обставини справи та ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як це вимагається статтею 41 Конвенції, Суд присуджує сестрі заявника 8 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

1. Судові та інші витрати

72. Сестра заявника також вимагала 3 294 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у національних органах влади та Суді. Ця вимога складалася з витрат на правову допомогу, надану паном О. Веремієнком та пані А. Мукановою.

73. Уряд стверджував, що ця вимога була необґрунтованою.

74. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити кожному із зазначених представників суму у розмірі 500 євро, що покриває витрати, понесені під час провадження у Суді. Враховуючі прохання сестри заявника, присуджені за цим пунктом суми мають бути сплачені безпосередньо на банківські рахунки пана О. Веремієнка та пані А. Муканової (див., наприклад, рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288,
від 15 грудня 2016 року).

1. Пеня

75. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує, що сестра заявника, пані Манана, має право продовжити це провадження від імені заявника;
2. Оголошує прийнятними скарги за статтями 2 і 3 Конвенції (щодо жорстокого поводження із заявником та стверджуваного непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим, а також стверджуваної неспроможності органів влади захистити право заявника на життя);
3. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку із жорстоким поводженням із заявником під час тримання під вартою;
4. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з непроведенням ефективного розслідування твердження заявника про жорстоке поводження;
5. Постановляє, що було порушено статтю 2 Конвенції у зв’язку з неспроможністю органів влади захистити право заявника на життя;
6. Постановляє, що немає необхідності розглядати інші скарги за Конвенцією;
7. Постановляє, що:
   1. упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити сестрі заявника такі суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
      1. 8 000 (вісім тисяч євро) та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;
      2. 500 (п’ятсот) та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись сестрі заявниці, в якості компенсації судових та інших витрат; ця сума має бути сплачена на банківський рахунок пана О. Веремієнка;
      3. 500 (п’ятсот) та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись сестрі заявниці, в якості компенсації судових та інших витрат; ця сума має бути сплачена на банківський рахунок пані А. Муканової;
   2. із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
8. Відхиляє решту вимог щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 17 грудня 2019 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням:

https://minjust.gov.ua/files/general/2020/01/20/20200120174319-58.docx