Справа "Дикусаренко проти України": Заяви, подані заявником до ЄСПЛ у різні дати, були розглянуті Судом спільно в одному провадженні (заяви №7218/19 та № 17854/19, від 09.04.2020 р.)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Фабула судового акту: Заявником у різні дати було подано до ЄСПЛ дві скарги щодо надмірної тривалості та неналежності умов тримання його під вартою, відсутності у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту, а також щодо надмірної тривалості кримінального провадження щодо нього. Судом було підраховано, що тривалість досудового тримання заявника під вартою складала більше 4 років, а саме провадження тривало 4 роки та 7 місяців. Враховуючи ці факти, Судом було констатовано порушення статей 5 і 6 Конвенції. Умови тримання під вартою були визнані неналежними і такими, що порушували статтю 3 Конвенції, а відсутність ефективного засобу правового захисту стосовно цих скарг спричиняло порушення статті 13 Конвенції у даній справі.

Суть справи:

Порушення статей 3 та 13 Конвенції

Заявник у своїй заяві скаржився на відсутність та/або погану якість постільної білизни, відсутність туалетних засобів, відсутність або недостатня кількість продуктів харчування, відсутність або недостатнє електричне освітлення, відсутність або обмежений доступ до душу, відсутність приватності для туалету, низька якість питної води, цвіль або бруд у камері, а загальна площа камери, у якій його утримували, складала 3,65 - 3,95 кв. м.

Суд нагадав, зокрема, що при встановленні того, чи є умови тримання такими, «що принижують гідність» у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачав жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вирішив, що у цій справі умови тримання заявника під вартою були неналежними.

Суд також зазначив, що заявник не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг. Отже, ці скарги були визнані прийнятними та свідчили про порушення статей 3 та 13 Конвенції.

Порушення пунктів 3 та 5 статті 5 Конвенції та пункту 1 статті 6 Конвенції

Суд зауважив, що тривалість досудового тримання заявника під вартою складала 4 роки та 7 днів (з 20 жовтня 2014 р. до 26 жовтня 2018 р.), та що можливості отримати будь-яке відшкодування з приводу такого тривалого утримання під вартою у нього не було. Судом також було підраховано, що тривалість кримінального провадження у справі заявника загалом складала 4 роки та 7 місяців (20.10.2014 р. до 31.05.2019 р.). Зазначені обставини свідчили про порушення пунктів 3 та 5 статті 5 та пункту 1 статті 6 Конвенції, відповідно.

За цих підстав, Суд постановив сплатити заявнику 9 800 євро, в якості відшкодування моральної шкоди.

Аналізуйте наступні судові акти: «Виноградський проти України» (заява №43961/19, від 22.10.2020 р.)

«Талаліхіна проти України» (заява №13919/12, від 22.10.2020 р.)

«Штепа проти України» (заява №16349/17, від 24.10.2019 р.)

«Распряхін проти України» (заява №70878/12, від 28.05.2020 р.)

«Мельник проти України» (заява №28412/10, від 21.11.2019 р.)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ДИКУСАРЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF DYKUSARENKO v. UKRAINE)

(Заяви № 7218/19 та № 17854/19)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

09 квітня 2020 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Дикусаренко проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (Gabriele Kucsko-Stadlmayer), Голова,
Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits),
Лятіф Гусейнов (Lәtif Hüseynov), судді,
та Лів Тігерштедт (Liv Tigerstedt), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 19 березня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

2. Заявника представляв пан С.М. Рибій, юрист, який практикує у м. Дніпро.

3. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).

4. Відомості про заявника та інформація про заяви наведені в таблиці у додатку.

5. У заяві № 17854/19 заявник скаржився за статтями 3 та 13 Конвенції на неналежні умови тримання його під вартою та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. У заяві № 7218/19 він також висував скарги за пунктами 3 та 5 статті 5 Конвенції та пунктом 1 статті 6 Конвенції.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

6. Беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 3 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ

7. Заявник скаржився, насамперед, на неналежні умови тримання його під вартою та на відсутність у нього ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Він посилався на статті 3 та 13 Конвенції, які передбачають таке:

Стаття 3

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»

Стаття 13

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі...»

8. Суд зазначає, що заявник тримався під вартою у неналежних умовах. Деталі щодо тримання заявника під вартою наведені у таблиці в додатку. Суд посилається на встановлені у його практиці принципи щодо неналежних умов тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справі «Муршич проти Хорватії» (Muršić v. Croatia) [ВП],
заява № 7334/13, пункти 96–101, ЄСПЛ 2016). Суд нагадує, зокрема, що при встановленні того, чи є умови тримання такими, «що принижують гідність» у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками (див. згадане рішення у справі «Муршич проти Хорватії» (Muršić v. Croatia), пункти 122–141, та рішення у справі «Ананьєв та інші проти Росії» (Ananyev and Others v. Russia),
заяви № 42525/07 та № 60800/08, пункти 149–159, від 10 січня
2012 року).

9. У керівній справі «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine)
(заява № 72286/01, від 28 березня 2006 року; нещодавню практику див. у рішення у справі «Бекетов проти України» (Beketov v. Ukraine), заява № 44436/09, від 19 лютого 2019 року) Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

10. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі умови тримання заявника під вартою були неналежними.

11. Суд також зазначає, що заявник не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

12. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статей 3 та 13 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

13. Заявник також подав скарги за пунктами 3 та 5 статті 5 Конвенції та пунктом 1 статті 6 Конвенції, які також порушують питання за Конвенцією з огляду на усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд доходить висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків у рішеннях у справах «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, пункти 70 та 72, від 30 березня 2004 року; «Тимошенко проти України» (Tymoshenko v. Ukraine), заява № 49872/11, пункти 286-287, від 30 квітня 2013 року; «Котій проти України» (Kotiy v. Ukraine), заява № 28718/09, пункт 55, від 5 березня 2015 року; та «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункт 52, від 15 грудня 2016 року.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

14. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

15. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine) Суд вважає за доцільне присудити суму, зазначену в таблиці у додатку.

16. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

  1. Вирішує об’єднати заяви;
  2. Оголошує заяви прийнятними;
  3. Постановляє, що було порушення статей 3 та 13 Конвенції у зв’язку з неналежними умовами тримання під вартою;
  4. Постановляє, що було порушення Конвенції щодо інших скарг, поданих за усталеною практикою Суду (див. таблицю у додатку);
  5. Постановляє, що:
    1. упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику суму, зазначену в таблиці у додатку, яка має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
    2. із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 09 квітня 2020 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Лів Тігерштедт

(Liv Tigerstedt)

В.о. заступника Секретаря

Габріеле Куцско-Штадльмайер
(Gabriele Kucsko-Stadlmayer)
Голова

ДОДАТОК

Перелік заяв зі скаргами за статтею 3 та статтею 13 Конвенції

(неналежні умови тримання під вартою та відсутність у національному законодавстві

ефективного засобу юридичного захисту)

7218/19

21.01.2019

Олексій Миколайович ДИКУСАРЕНКО

09.02.1985

Дніпровська установа виконання покарань № 4

З 27.10.2014 до

06.07.2019

4 роки, 8 місяців та 10 днів

3,65-3,95 кв. м

відсутність або погана якість постільної білизни, відсутність туалетних засобів, відсутність або недостатня кількість продуктів харчування, відсутність або недостатнє електричне освітлення, відсутність або обмежений доступ до душу, відсутність приватності для туалету, низька якість питної води, цвіль або бруд у камері

Пункт 3 статті 5 - надмірна тривалість досудового тримання під вартою:

з 20.10.2014 до

26.10.2018

4 роки та 7 днів

Пункт 5 статті 5 Конвенції – відсутність або неналежне відшкодування за незаконне затримання або тримання під вартою:

відсутність ефективного права на відшкодування у національному законодавстві

Пункт 1 статті 6 - надмірна тривалість кримінального провадження:

з 20.10.2014 до 31.05.2019

4 роки та 7 місяців

2 інстанції

9 800

17854/19

11.03.2019

№ заяви,

дата подання

П.І.Б. заявника,

дата народження

Установа,

дата початку та закінчення строку,

тривалість

Площа

(кв. м) на кожного ув’язненого

Конкретні скарги

Інші скарги за усталеною практикою

Сума, присуджена кожному заявнику в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди і судових та інших витрат (в євро)

Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням:

https://minjust.gov.ua/files/general/2020/11/16/20201116161521-67.doc

1030
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
0