02.03.2018 | Автор: Слуцкая Татьяна Ивановна
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Слуцька Тетяна Іванівна: Деякі правові позиції суду касаційної інстанції у кримінальних провадженнях за 2016-2017 роки

Деякі правові позиції суду касаційної інстанції у кримінальних провадженнях за 2016-2017 роки

1. З огляду на загальні засади кримінального судочинства, в тому числі пункти 1, 2, 17 ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24 КПК України, а також висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 03 березня 2016 року № 5-347кс15, особи, прав, свобод та інтересів яких стосується судове рішення, вправі звернутися до суду вищої інстанції за його оскарженням. Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України до осіб, наділених правом на апеляційне оскарження, належать інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом. При цьому відповідно до ч. 7 ст. 173 КПК України, п. 9 ч. 1 ст. 309, ст. 310 КПК України ухвала слідчого судді щодо арешту майна може бути оскаржена в апеляційному порядку підозрюваним, обвинуваченим, третіми особи. На підставі викладеного, а також враховуючи аналіз статей 170-174 КПК України до осіб, інтересів яких стосується судове рішення щодо арешту майна, належать власник або володілець такого майна. Таким чином, повернення апеляційної скарги особи, інтересів якої стосується постановлена ухвала слідчого судді про арешт майна, на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України порушує гарантоване їй ч. 2 ст. 24 цього Кодексу право на перегляд такого рішення судом вищого рівня для захисту своїх майнових прав

                   (Ухвала ВССУ від 29 серпня 2017 року у справі № 733/634/17);

2. Однією із загальних засад кримінального провадження є визначена       п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК України безпосередність дослідження доказів, що означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і  відеозапису тощо. При цьому безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити та перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і  у  взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їхню оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об’єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. З огляду на це недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості і забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 ст. 7 КПК України). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду

         (Ухвала ВССУ від 15 березня 2016 року у справі № 5-2554км15);

3. Відповідно до положень ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічний принцип закріплено у ч. 1 ст. 17 КПК України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Порушенням вказаних приписів закону є зазначення судом у мотивувальній частині вироку при викладенні обвинувачення, визнаного судом доведеним, що засуджений наносив удари та спричинив тілесні ушкодження потерпілому разом зі своїм знайомим, тоді як щодо останнього відсутній обвинувальний вирок, яким було би доведено його винуватість у вчиненні відповідних дій

         (Ухвала ВССУ від 23 травня 2017 року у справі № 201/15696/15-к);

4. Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь. Тягар доказування відповідно до КПК України покладений на прокурора, і саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, не реалізація цього обов’язку тягне за собою згідно з приписами ч. 1 ст. 373 КПК України ухвалення виправдувального вироку

         (Ухвала ВССУ від 1 листопада 2016 року у справі № 305/2469/13-к);

5. Згідно із ч. 1 ст. 20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає, в тому числі й у наданні йому можливості користуватися правовою допомогою захисника. При цьому відповідно до вимог ст. 48 цього Кодексу захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні. Таким чином, перегляд судом апеляційної інстанції вироку суду першої інстанції щодо засудженого без участі захисника, клопотання про залучення якого було надане суду таким засудженим, свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке згідно з ч. 2 ст. 412 КПК України призводить до безумовного скасування судового рішення.

Крім цього, відсутність права на апеляційне оскарження обставин, які ніким не оспорювалися, в передбаченому ст. 349 КПК України порядку не позбавляє особу права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції з підстав порушення права на захист особи, неправильного застосуванням закону про кримінальну відповідальність, неправильного призначення покарання тощо

         (Ухвала ВССУ від 8 листопада 2016 року у справі № 233/2202/15-к);

6. Сторони кримінального провадження згідно ст. 22 КПК України мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Порушення принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів є істотним та таким, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення

         (Ухвала ВССУ від 18 травня 2017 року у справі № 219/412/15-к);

7. У змагальному кримінальному процесі головуючий у судовому засіданні, реалізуючи положення ст. 22 КПК України, забезпечує здійснення учасниками кримінального провадження їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з'ясування всіх обставин кримінального провадження. У дослідженні доказів суд є об'єктивним і неупередженим та не виступає на стороні обвинувачення або захисту. У випадку вирішення заявлених клопотань апеляційним судом без наведення мотивів прийнятого рішення та задоволення лише клопотання прокурора і відмови у задоволенні відповідних клопотань сторони захисту, а також покладення в подальшому наданих прокурором доказів в основу прийнятого апеляційним судом рішення про безпідставність доводів апеляційних скарг із залишенням без уваги доказів, про дослідження яких ставила питання сторона захисту, є підстави сумніватися у законності цього рішення та в неупередженості суду апеляційної інстанції, що слугує скасуванню постановленого ним судового рішення

                   (Ухвала від 11 квітня 2017 року у справі № 161/11860/15-к);

8. Порушення принципу змагальності сторін у кримінальному провадженні, закріпленого у ст. 22 КПК України, в тому числі під час вирішення цивільного позову, неперевірка судом належним чином переконливості та належності доказів, представлених на його обґрунтування, а також нез’ясування, чи мало відповідне лікування (в тому, що стосується призначення кожного виду ліків, заявлених потерпілій у списку придбаних) причинно-наслідковий зв'язок із протиправними діями винного щодо потерпілої, свідчить про неможливість вважати таке рішення суду в зазначеній частині законним, мотивованим та обґрунтованим

         (Ухвала ВССУ  від 9 лютого 2017 року у справі № 344/3089/14-к);

9. Статтею 23 КПК України закріплено принцип безпосередності дослідження доказів, виходячи з якого апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих стороною обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження. Недотримання цих положень процесуального закону є істотним його порушенням. Крім того, якщо апеляційний суд при перегляді кримінального провадження вбачає можливу недоведеність винуватості засудженої особи (як у цьому випадку) або інше можливе поліпшення становища такої особи, він повинен, навіть за відсутності відповідних клопотань, за власною ініціативою безпосередньо дослідити необхідні докази, адже до цього спонукають завдання кримінального провадження, вказані у ст. 2 КПК України, та необхідність дотримання інших його засад, зокрема, верховенства права, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, і це не суперечить такій засаді кримінального провадження, як диспозитивність

         (Ухвала ВССУ від 4 травня 2017 року у справі № 692/1329/15-к);

10. За правилами ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК України. Виходячи з системного аналізу положень глави 4 та глави 31 КПК суд апеляційної інстанції, зобов’язаний за наявності суперечливих доказів, що мають істотне значення для висновків суду і на яких ґрунтується судове рішення, здійснити їх перевірку шляхом дослідження матеріалів провадження, допиту свідків, понятих, залучення спеціалістів, експертів та ін. Нездійснення належним чином перевірки апеляційним судом доказів, на яких вирішальною мірою ґрунтується висновок суду про винуватість особи в інкримінованому їй діянні, та неспростування усіх наведених у скаргах доводів, ненадання в ухвалі вичерпної відповіді на них і незазначення мотивованих підстав, з яких суд визнав ці доводи необґрунтованими, свідчить, що умови, в яких розглянуто скаргу обвинуваченого, не були сумісні з поняттям справедливого судового розгляду за змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини  і основоположних свобод, а сама процедура відбулася формально та з грубим порушенням вимог статей 2 та 404 КПК України

  (Ухвала ВССУ від 23 травня 2017 року у справі № 186/152/15-к; Ухвала ВССУ від 15 березня 2016 року у справі № 5-150км16);

11. Якщо у вироку щодо одних осіб констатовано факти злочинної діяльності інших, за відсутності щодо них обвинувального вироку, який  набрав би законної сили, наведе слід трактувати як  грубе порушення засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини й таке, що істотно ущемлює їх права та свободи. Особи, чиї права, свободи й інтереси зачеплені постановленням такого вироку, реалізуючи своє конституційне право й керуючись загальними засадами кримінального судочинства, в тому числі пунктами 1, 2, 10, 17 ст. 7, ч. 6 ст. 9, частинами 1 та 2 с. 24 КПК України, вправі звернутися до суду вищої інстанції з оскарженням цього судового рішення

         (Ухвала ВССУ від 12 вересня 2017 року у справі № 161/16067/16-к);

12. Згідно ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом. Посилання апеляційного суду на те, що ст. 174 КПК України встановлено право осіб, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, та не передбачає можливості оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна в апеляційному порядку є помилковими, оскільки право на апеляційне оскарження вказаного судового рішення прямо визначене п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України. Наведене є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції

         (Ухвала ВССУ від 17 січня 2017 року у справі № 569/7717/16-к);

13. Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, гарантує реалізацію права на оскарження у більш широкому розумінні, ніж у главі 31 КПК України, кореспондується з положеннями ст. 24 КПК України і розширює коло учасників судового процесу, яким забезпечується конституційне право на оскарження судових рішень (статті 55, 129 Конституції України). Таким чином, якщо особа, не будучи наділеною процесуальним статусом, який згідно з положеннями ст. 394 КПК України надає їй право на оскарження судового рішення, за умови, що судове рішення стосується її прав, свобод та інтересів, то ця обставина не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції

         (Ухвала ВССУ від 1 грудня 2016 року у справі № 748/2937/13-к);

14. Із огляду на ч. 5 ст. 27,  ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов'язковим. Відсутність технічного носія інформації, на якому зафіксовано, зокрема, судове провадження суду першої інстанції згідно ч. 2 ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та безумовною підставою для скасування судового рішення

                   (Ухвала ВССУ від 28 січня 2016 року у справі № 5-2444км15);

15. Згідно з приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територіальна підсудність кримінальних проваджень, підсудних місцевим (районним, міським, районним у містах, міськрайонним судам), розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, змінена й забезпечено розгляд цих справ одним із районних судів міста Києва, визначеним Апеляційним судом міста Києва. Виходячи зі змісту положень цього закону та статей 32, 34 КПК України кримінальне провадження направлено до Апеляційного суду міста Києва для визначення одного із районних судів міста Києва, який буде здійснювати його розгляд

         (Ухвала ВССУ від 19 січня 2017 року у справі № 750/8147/16-к);

16. Відповідно до ч. 3 ст. 35 КПК України визначення судді або колегії суддів для конкретного судового провадження здійснюється автоматизованою системою документообігу суду. Більше того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у його рішенні від 01 грудня 2015 року № 21-3539а15, за наявності функціонуючої автоматизованої системи документообігу заміна судді (суддів), який з поважних причин не може брати участь у розгляді справи (перебування судді у відпустці, на лікарняному, у відрядженні чи закінчення терміну повноважень тощо), на інших суддів цього суду має здійснюється виключно автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності. З огляду на викладене, подальша зміна складу колегії суддів за рішенням головуючого у справі після визначення відповідної колегії суддів на підставі ст. 35 КПК України суперечить вимогам кримінального процесуального закону

(Ухвала ВССУ від 9 листопада 2016 року; Ухвала ВССУ від 23 березня 2016 року у справі № 5-1258км16);

17. Статтями 42 та 43, ч. 5 ст. 46 КПК України, ч. 3 ст. 110 КВК України встановлено безперешкодне та необмежене у часі право захисника на спілкування з підзахисним. Будь-яких обмежень права засудженого на правову допомогу чинне законодавство не містить, при цьому забороняється будь-які втручання і створення перешкод здійсненню захисниками своєї діяльності, які можуть, окрім іншого, позбавити їх можливості реалізувати свої повноваження в повному обсязі

         (Ухвала ВССУ від 19 травня 2017 року у справі № 738/2867/14-к);

18. Невід'ємною складовою закріпленого у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд є забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого на захист. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 47 КПК України захисник зобов'язаний використовувати засоби захисту, передбачені КПК України та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого. Згідно зі ст. 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокату забороняється використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта, займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта. З урахуванням наведеного, зайняття захисником позиції, яка суперечить волі свого підзахисного, є порушенням принципу домінантності інтересів клієнта та з огляду на рішення ЄСПЛ у справі «Яременко проти України» свідчить про неналежне виконання захисником своїх обов'язків та символічний характер надаваних послуг

         (Ухвала ВССУ від 11 квітня 2017 року у справі № 394/1085/15-к);

19. Конституційний Суд України у Рішенні від 25 грудня 1997 року N 9-зп зазначив, що суд не може відмовити у правосудді, якщо ущемляються права і свободи громадян, інакше це було б порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене. Також відповідно до правової позиції Конституційного Суду України «положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, слід розуміти так, що апеляційному оскарженню підлягають судові рішення за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом» (абзац 7 п.п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року N 3-рп у справі про апеляційне оскарження ухвал суду). Враховуючи наведене та беручи уваги положення статей 7­9, 24 КПК, адвокат як представник третьої особи, щодо майна якої вирішувалося питання про арешт, який був допущений до участі в судовому засіданні суду першої інстанції, є особою, яка має право подавати апеляційну скаргу в інтересах цієї особи

         (Ухвала ВССУ від 07 вересня 2017 року у справі № 613/884/16-к);

20. Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 52 КПК України участь захисника у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років є обов'язковою. Участь захисника в судовому провадженні під час розгляду кримінального провадження, а також перегляду судових рішень за результатами судового розгляду щодо неповнолітніх має бути забезпечено в судах усіх інстанцій незалежно від стадії судового провадження, суб’єкта оскарження та від того, чи досяг обвинувачений на час розгляду (перегляду) кримінального провадження (судового рішення) повноліття

         (Ухвала ВССУ від 15 березня 2016 року у справі № 5-715км16);

21. Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних вад не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад. З огляду на це непризначення за наявності достатніх підстав судової психолого-психіатричної експертизи з метою з’ясування стану психічного здоров’я обвинуваченого та ступеня небезпечності останнього для себе або оточуючих ставить під сумнів об’єктивність розгляду кримінального провадження та є порушенням права обвинуваченого на захист

         (Ухвала ВССУ від 15 березня 2016 року у справі № 5-238км16);

22. Принцип зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі, закріплений в ч. 1 ст. 5 КК, поширюється на матеріальне право, та не може бути застосований щодо норм процесуального законодавства, яким у тому числі, й встановлюються підстави та порядок застосування особливого порядку здійснення кримінального провадження. Перелік обставин, що виключають участь слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні, визначено ст. 75 КПК. При цьому хоча процесуальне законодавство і не містить заборон щодо участі судді у розгляді кримінального провадження за обвинуваченням особи, щодо якої цей же суддя розглядав справу про адміністративне правопорушення, однак зазначені фактичні обставини, з урахуванням логічного та юридичного зв’язку між протиправними діяннями, які були предметами адміністративного і кримінального проваджень, викликають сумнів у неупередженості судді, в провадженні якого перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням цієї особи. Таким чином, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК суддя не може брати участь у кримінальному провадженні, якщо наявні обставини, що викликають сумнів у його неупередженості

         (Ухвала ВССУ від 17 грудня 2015 року у справі № 5-2716км15);

23. Статтею 75 КПК України передбачено обставини, що виключають участь слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні, в тому числі обставини, які викликають сумнів у його неупередженості. Більше того, згідно з висновком ЄСПЛ, викладеному у справах «Мироненко і Мартенко проти України» (рішення від  10 грудня 2009 року), «Білуха проти України» (рішення від 09 листопада 2006 року), наявність безсторонності має визначатися, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб’єктивного та об’єктивного критеріїв. За суб’єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. З огляду на викладене постановлення суддею рішення в іншому провадженні із висновком про винуватість особи у вчиненні інкримінованих злочинів ще до безпосереднього розгляду кримінального провадження щодо останнього викликає сумнів у безсторонності та неупередженості судді в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 75 КПК України, що свідчить про порушення судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження щодо цієї особи одних із основних засад кримінального провадження, передбачених ст. 7 КПК України, - законності, тому вирок суду першої інстанції в порядку ст. 433 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції

                                               (Ухвала ВССУ від 9 листопада 2016 року);

24. Попри те, що дія загальної засади - безпосередності дослідження показань, речей та документів не обмежується стадією розгляду справи в суді першої інстанції, застосування її продовжується на стадії апеляційного провадження, апеляційний суд у порядку, визначеному законом, не дослідив й в ухвалі не проаналізував наведених вище доказів, а навпаки, всупереч ч. 1 ст. 94 КПК України залишив їх без правової оцінки. За таких обставин висновок апеляційного суду про невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого злочину та про необхідність закриття щодо нього кримінального провадження не можна визнати обґрунтованим, адже він є передчасним

         (Ухвала ВССУ від 12 вересня 2017 року у справі № 154/1598/15);

25. Припис ч. 4 ст. 95 КПК України зобов'язує суд обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, (п. 16, ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України) апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено під час апеляційного розгляду справи

         (Ухвала ВССУ від 1 грудня 2016 року у справі № 161/10082/15);

26. Протокол слідчого експерименту за участю потерпілого, який не відповідає вимогам ст. 104 КПК, зокрема не містить підпису потерпілого, як і інформації про його відмову підписати процесуальний документ, позбавляє суд можливості пересвідчитись у дотриманні встановленого законом порядку його проведення, у зв’язку з чим дані вказаного процесуального документа не можуть вважатися допустимими доказами, а суд не вправі посилатися на них в обґрунтування своїх висновків

         (Ухвала ВССУ від 12 вересня 2017 року у справі № 296/7820/14-к);

27. Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.  Обов'язковою умовою застосування такого порядку судового розгляду є повне визнання всіма учасниками судового провадження: події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у його вчиненні за обставин, викладених в обвинувальному акті, які мають істотне значення та згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України входить до предмета доказування. Суд зобов'язаний з'ясувати, чи правильно сторони розуміють зміст усіх зазначених обставин, переконатися, що визнання їх є добровільним, та роз'яснити сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Якщо принаймні одна з наведених обставин заперечується будь-ким із учасників судового провадження, докази мають досліджуватися судом у загальному порядку, а спрощена процедура, передбачена ч. 3 ст. 349 КПК України, не може бути застосована

         (Ухвала ВССУ від 16 травня 2017 року у справі № 522/3748/16-к)  

28. Згідно з приписами статей 367, 371 КПК України з метою забезпечення незалежності та неупередженості суду при прийнятті судових рішень вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті і суд вправі переривати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу. Водночас невідповідність співставлених відомостей із журналу судового засідання за результатами розгляду відповідного кримінального провадження та інформації, отриманої з вільної для доступу інформаційно-правової електронної бази Єдиного державного реєстру судових рішень, свідчить, що за відповідний проміжок часу, коли суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення вироку,  головуючий суддя розглянув інші справи (провадження). Таким чином, під час ухвалення вироку судом було порушено передбачені ст. 367 КПК України вимоги щодо таємниці наради суддів, що за змістом ст. 412 цього Кодексу є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і тягне за собою скасування вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції

         (Ухвала ВССУ від 10 жовтня 2017 року у справі № 527/2111/14-к);

29. Положення, передбачені п. 1 і п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України як підстави для виправдання особи є альтернативними та взаємовиключними в межах обвинувачення за одним епізодом протиправного діяння, а їх одночасне застосування при постановленні виправдувального вироку призводить до неконкретності судового рішення та порушення принципу його законності, визначеного статями 9 та 370 КПК України

         (Ухвала ВССУ від 09 березня 2017 року у справі № 742/2558/15-к);

30. За змістом п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Недотримання цих вимог закону, а саме ненаведення формулювання обвинувачення, яке суд визнав доведеним, а лише зазначення про обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких особа обвинувачується органами досудового розслідування,  є істотним  порушенням вимог кримінального процесуального закону в силу того, що воно перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення

         (Ухвала ВССУ від 2 листопада 2016 року у справі № 357/2720/16-к);

31. Згідно з п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК України безпосередність дослідження показань, речей і документів є однією із загальних засад кримінального провадження і виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду. Так, з огляду на зміст ч. 2 ст. 23 та ст. 86 КПК України докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом. Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 21 січня 2016 року (справа   № 5- 249кс15), згідно з яким при винесенні апеляційним судом свого вироку не допускається спрощена процедура розгляду кримінального провадження, а всі докази, на які посилається суд, повинні бути предметом безпосереднього дослідження. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 75 КК України в редакції Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII «Про Національне антикорупційне бюро України», якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Звільнення засудженої особи за корупційний злочин від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України в редакції Закону № 1698-VII, що діяв на час вчинення цього злочину, не допускається

         (Ухвала ВССУ від 14 вересня 2017 року у справі № 704/913/15-к);

32. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 31 КПК України кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів, крім випадків, передбачених ч. 9 ст. 31 КПК України. Крім того, відповідно до вимог п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційна скарга може бути повернута особі якщо, вона подана після закінчення строку на апеляційне оскарження судового рішення, а особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення. За змістом вказаної норми процесуального закону таке рішення ухвалюється колегією суддів і не може бути прийнято одноособово суддею-доповідачем

         (Ухвала ВССУ від 7 вересня 2017 року у справі № 414/2155/16-к);

33. Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України рішення суду першої інстанції не може бути оскаржено в апеляційному порядку на підставі заперечення обставин, які нікім не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких суд визнав недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК. Разом із тим заборона оскаржувати в апеляційному порядку фактичні обставини кримінального провадження, які не досліджувалися судом під час розгляду справи в порядку вищевказаної норми процесуального закону, не позбавляє його учасників права оскаржувати судове рішення на інших підставах, визначених процесуальним законодавством, зокрема: на підставі  п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України (істотне порушення вимог кримінального процесуального закону), п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України (неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність), ч. 2 ст. 409 КПК України (невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого)

                            (Ухвала від 16 травня 2017 року № 464/6967/16-к);

34. Частиною 3 ст. 403 КПК України передбачено, що до початку апеляційного розгляду особа, яка подала апеляційну скаргу, має право змінити та/або доповнити її. При цьому суд апеляційної інстанції за клопотанням осіб, котрі беруть участь в апеляційному розгляді, надає їм час, необхідний для вивчення зміненої апеляційної скарги та подання заперечень на неї. У зв’язку з наведеним відмова суду апеляційної інстанції без поважних причин у задоволенні клопотання захисника про відкладення судового засідання для з'ясування обставин ненадходження скарги до суду та надання учасникам судового провадження часу, необхідного для вивчення зміненої апеляційної скарги та подання заперечень на неї, суперечить вимогам статей 2, ч. 3 ст. 403, 419 КПК України та порушує право сторони захисту на неупереджений, об'єктивний перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку

                                               (Ухвала ВССУ від 8 листопада 2016 року);

35. Згідно із ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про їх дослідження учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду у суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції про визнання недопустимими доказів, які стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується, всупереч ст. 85 КПК України та за відсутності ініціативи сторін про визнання таких доказів недопустимими, слід вважати таким, що суперечить вимогам кримінального процесуального закону

         (Ухвала ВССУ від 1 листопада 2016 року у справі № 490/11163/14);

36. Відповідно до висновку ЄСПЛ, викладеного в рішенні «Чопенко проти України» ( № 17735/06, 15 січня 2015 року, п.п. 63-65), про те, що особиста участь підсудного у засіданні суду апеляційної інстанції набуває особливої важливості, коли апеляційний розгляд справи стосується оцінки особистості та характеру підсудного, або якщо підсудний заявляє, що він не вчиняв інкримінованих йому злочинів, суд апеляційної інстанції має здійснити повну оцінку питання щодо вини або невинуватості підсудного. Участь представника прокуратури у засіданні суду апеляційної інстанції, на якому підсудний або його представник були відсутніми, визнано ЄСПЛ такою, що порушує право заявника на захист та принцип рівності сторін, що є невід'ємною складовою права на справедливий суд. Неврахування висновку ЄСПЛ та ігнорування вимог статей 405, 342-345 КПК України є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції

         (Ухвала ВССУ від 10 травня 2017 року у справі № 653/2245/15-к);

37. Аналіз ст. 393 та ч. 4 ст. 36 КПК України свідчить, що право на подання апеляційної скарги зі сторони обвинувачення має прокурор, який був учасником судового провадження, а також прокурори вищого рівня незалежно від їх участі в судовому провадженні.  При цьому прокурор, який не брав участі в судовому провадженні суду першої інстанції та за змістом ч. 4 ст. 36 КПК України не є прокурором вищого рівня, але був включений до групи прокурорів у відповідному кримінальному провадженні вже після постановлення місцевим судом вироку, з огляду на обсяг своїх повноважень позбавлений законодавчо визначеної можливості апеляційного оскарження такого вироку. Крім цього, з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» (рішення від 28 березня 2006 року) щодо не абсолютного характеру права на доступ до суду, а також враховуючи конституційно-правовий статус прокуратури та встановлення судом апеляційної інстанції вже після відкриття апеляційного провадження, що апеляційну скаргу подано неналежною особою, прийняття цим судом прямо не передбаченого процесуальним законом рішення про закриття апеляційного провадження та повернення апеляційної скарги за своєю суттю відповідає загальним засадам кримінального провадження - змагальності й диспозитивності, вимогам розумності й справедливості, а тому не може бути визнане таким, що прийняте з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону

         (Ухвала ВССУ від 25 липня 2017 року у справі № 359/5687/15-к);

38. Відповідно до ч. 1 ст. 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним та неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Аналіз статей 75, 80, 81 КПК України свідчить, що особи, які беруть участь у кримінальному провадженні, можуть заявити відвід відповідному судді за наявності у них обґрунтованих сумнівів щодо його неупередженості. При цьому до вирішення питання про відвід суддя не може брати участь у даному кримінальному провадженні.

З огляду на викладене ухвалення судом рішення за результатами розгляду питання щодо відкриття апеляційного провадження без дотримання встановленого ст. 81 КПК України порядку вирішення питання про відвід судді, визначеного автоматизованою системою документообігу суду для конкретного судового провадження, слід вважати таким, що постановлене незаконним складом суду і є безумовною підставою для скасування такого судового рішення

                   (Ухвала від 3 жовтня 2017 року у справі № 752/3760/17-к);

39. Відповідно до статей 371, 376 КПК України суд ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд, і проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. При цьому невідповідність проголошеного після виходу суду з нарадчої кімнати повного тексту вироку змісту вироку, який міститься у матеріалах кримінального провадження, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і тягне за собою безумовне скасування  цього судового рішення

            (Ухвала ВССУ  від 29 серпня 2017 року у справі № 607/11498/15-к);

40. Частиною 3 ст. 399 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для повернення апеляційної скарги. Разом із тим, згідно з ч. 1 цієї статті суддя-доповідач, встановивши, що апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції подано без додержання вимог, передбачених ст. 396 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їх усунення. З огляду на викладене повернення апеляційної скарги на підставі ч. 3 ст. 399 КПК України всупереч вимогам ч. 1 цієї статті через відсутність у суду достатніх даних щодо наявності в особи, яка подає апеляційну скаргу, права на апеляційне оскарження, а також даних про можливість розгляду апеляційної скарги в цьому суді апеляційної інстанції є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону за змістом ч. 1 ст. 412 КПК, що перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення

         (Ухвала ВССУ від 17 жовтня 2017 року у справі № 645/2516/15-к);

41. Згідно з положеннями ст. 399 ч. 3 п. 4 КПК у випадку, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для поновлення строку апеляційного оскарження, ухвалюється рішення про повернення апеляційної скарги. За змістом вказаної норми процесуального закону таке рішення ухвалюється колегією суддів і не може бути прийнято одноособово суддею-доповідачем

         (Ухвала ВССУ від 07 вересня 2017 року у справі № 296/7072/16-к);

42. Згідно з ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, лише якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 цього Кодексу. При цьому на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на судове рішення до повноважень суду апеляційної інстанції не входить вирішення питання щодо наявності підстав для звільнення винного від кримінальної відповідальності (чи відсутності таких). З огляду на викладене ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України, якою одночасно відмовлено особі в застосуванні положень щодо звільнення від кримінальної відповідальності, є незаконною та ухваленою з істотними порушеннями кримінального процесуального закону

         (Ухвала ВССУ від 17 серпня 2017 року у справі № 145/1725/15-к);

43. Апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляцію засудженої та її захисника, на наведені в скаргах істотні порушення вимог КПК України уваги не звернув, всупереч вимогам ст. 419 КПК України не навів у своїй ухвалі відповідних мотивів такого рішення, лише зазначив, що винуватість доведено, і послався на ті ж докази, що й суд першої інстанції, достовірність яких було оскаржено в апеляційних скаргах засудженої та її захисника. Колегія суддів констатувала, що судові рішення постановлені з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що не дає можливості дійти однозначного і об'єктивного висновку про правильність застосування кримінального закону та призначення покарання, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції

         (Ухвала ВССУ від 06 вересня 2017 року у справі № 636/2862/14-к);

44. Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК України при залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. З огляду на викладене ухвала суду апеляційної інстанції, в якому не надано належної оцінки викладеним доводам апеляційної скарги захисника засудженого щодо порушення права на захист, зокрема, порушення прав неповнолітнього, недопустимість доказів, слід вважати такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону на підставі ч. 1 ст. 412 КПК України

                                               (Ухвала ВССУ від 3 листопада 2016 року)

45.  Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, а саме при необхідності застосування більш суворого покарання, суд апеляційної інстанції ухвалює свій вирок, а не ухвалу. Недотримання цих вимог закону є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції

         (Ухвала ВССУ від 13 вересня 2017 року у справі № 345/4410/15-к);

46. Відповідно до ч. 1 ст. 421 КПК України обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник. Частиною 2 статті 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого. Всупереч наведеним положенням кримінального процесуального закону, при постановленні вироку апеляційним судом погіршено правове становище засудженого, оскільки при призначенні покарання за ч. 4 ст. 296 КК України обрано його у більшому розмірі, ніж було порушено перед судом в апеляційній скарзі прокурора - чотири роки позбавлення волі, замість трьох. Вказане порушення вимог процесуального закону не є істотним та таким, що було б безумовною підставою до скасування вироку апеляційного суду із призначенням нового розгляду, оскільки є можливим до виправлення судом касаційної інстанції (Ухвала ВССУ від 1 грудня 2016 року у справі № 520/11284/14-к);

47. Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання

         (Ухвала ВССУ від 21 червня 2016 року у справі № 642/5026/15);

48. Виходячи з положень ч. 1 ст. 75 КК України обов'язковою умовою прийняття судом рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є наявність обставин, які переконливо свідчили б про можливість його виправлення без відбування покарання. Такі обставини мають давати підстави для висновку, що передбачені ст. 76 цього Кодексу наглядові та соціально-виховні заходи будуть ефективними й достатніми для досягнення вищевказаної мети

                   (Ухвала від 12 вересня 2017 року у справі № 754/7915/16-к);

49. Згідно з п. 16 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI клопотання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, подані відповідним прокурором до дня набрання чинності цим Кодексом, розглядаються та подаються ними до суду в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. З огляду на викладене розгляд судом першої інстанції заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, поданої до суду після набрання чинності КПК України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI, на підставі положень Кримінально-процесуального кодексу від 28 грудня 1960 року, слід вважати таким, що відбувся з істотним порушенням вимог процесуального закону, що тягне скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та призначення нового розгляду у суді першої інстанції

         (Ухвала ВССУ від 25 квітня 2017 року у справі № 1/1007/64/2012-к);

50. Під умисним невиконанням угоди (ч. 5 ст. 476 КПК) слід розуміти випадки, коли особа, засуджена на її підставі, хоч і має реальну можливість виконати її умови (взяті на себе зобов'язання), але цілком свідомо (бажаючи цього, тобто діючи з прямим умислом) здійснює певні зусилля, спрямовані на ухилення від виконання цих зобов'язань. Саме в таких випадках особа має притягуватися до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК

         (Ухвала ВССУ від 16 серпня 2016 року у справі № 219/4196/15-к);  

Автор: Слуцька Тетяна Іванівна

19
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення