Щодо конфіскації доходів від злочинної діяльності (Витяг із Офіційного довідника ЄСПЛ від 31 серпня 2018 року стосовно застосування ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод)

Щодо конфіскації доходів від злочинної діяльності (Витяг із Офіційного довідника ЄСПЛ від 31 серпня 2018 року стосовно застосування ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод)

В аспекті продовжуваної реформи антикорупційного законодавства, враховуючи пропоновані зміни в цій частині (нагадаємо, що 17 липня 2019 року Президент України вчергове подав до Верховної Ради України законопроект № 10461 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів») та, зважаючи на наявну судову практику (зокрема на рішення КСУ щодо визнання положень ст. 368² ККУ, яка передбачала кримінальну відповідальність за незаконне збагачення, такими, що не відповідають Конституції України), з огляду на існування в кодифікованих актах таких інструментів, як «конфіскація майна», «спеціальна конфіскація» та «стягнення необґрунтованих активів» (так звана цивільна конфіскація активів), актуальним з урахуванням положень ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є огляд практики ЄСПЛ щодо конфіскації доходів (майна). Принагідно зауважу, що вищезазначений законопроект спрямований на відновлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення (з огляду на рішення КСУ та необхідність ефективної протидії корупційній експансії), а також на оновлення підходів щодо інституту стягнення в дохід держави необґрунтованих активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. В законопроекті пропонується нова редакція глави 12 ЦПК, відповідно до якої пред’явлення позову про визнання необґрунтованими активів та їх витребування в дохід держави не залежатиме від наявності обвинувального вироку суду за вчинення корупційного злочину або легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, що набрав законної сили. Така обов’язкова умова для пред’явлення позову, що передбачена нині, в законопроекті відсутня.

Читайте статтю: Про окремі питання застосування спеціальної конфіскації у кримінальному провадженні

У зв’язку з вищевикладеним до уваги правозастосувачів пропонується витяг із Офіційного довідника ЄСПЛ із ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, підготовленого відповідним Директоратом від 31 серпня 2018 р. (джерело:https://www.echr.coe.int/)

«F. Конфіскація доходів від злочинної діяльності

301. У ряді випадків Суд розглянув у відповідності зі статтею 1 Протоколу № 1 різні заходи прийняті з метою боротьби з незаконним збагаченням від доходів від злочину.

302. У таких випадках держави володіють широкою свободою розсуду у здійсненні політики з боротьби із організованою злочинністю, у тому числі стосовно конфіскації незаконно отриманих активів (Раймондо проти Італії, § 30; Ріела та інші проти Італії (Ріш.); Аркурі та інші проти Італії (Ріш.); Гогітідзе та інші проти Грузії, § 108).

303. Конфіскація майна, яке може бути або знаряддям, або доходом, отриманим злочинним шляхом, не обов'язково підпадає під дію другого речення першого абзацу статті 1 Протоколу № 1 (Хэндисайд проти Сполученого Королівства, § 63; Aгосi проти Сполученого Королівства, § 51), не дивлячись на те, що конфіскація, за своєю природою, позбавляє людину власності.

304. У ситуаціях, коли конфіскація була здійснена незалежно від кримінального обвинувачення, оскільки відповідні активи були визнані як незаконно отримані, їх законне походження не було доведено, або вони були знаряддями злочину, Суд звично ставився до конфіскації як до контролю за використанням майна (Раймондо проти Італії, § 27; Ріела та інші проти Італії (Ріш.); Сан проти Росії, § 25; Аркурі та інші проти Італії (Ріш.); С. М. проти Франції (Ріш.); Ейр Канада проти Сполученого Королівства, § 34).

305. Той самий підхід був застосований у справах, що стосуються конфіскації доходів від злочину, здійсненої після засудження (Філліпс проти Сполученого Королівства, § 51; Уелч проти Сполученого Королівства, § 26, відповідно до статті 7 Конвенції; Ван Oфферен проти Нідерландів (Ріш.), у відповідності зі статтею 6 Конвенції).

306. У випадках, коли конфіскація була здійснена незалежно від кримінального обвинувачення стосовно третіх сторін, Суд дав відстрочку органам влади застосовувати заходи щодо конфіскації не лише відносно осіб, які були безпосередньо обвинувачені у вчиненні злочинів, але і щодо членів їх сімей та інших близьких родичів, які, ймовірно, володіли і розпоряджалися власністю отриманою нечесним шляхом, діючи неофіційно від імені підозрюваних правопорушників, або щодо тих, хто в іншому випадку не мали статусу «bona fide» (Раймондо проти Італії, § 30; Аркурі та інші проти Італії (Ріш.); Морабіто та інші проти Італії (Ріш.); Батлер проти Сполученого Королівства (Ріш.); Уебб проти Сполученого Королівства (Ріш.); Saccoccia проти Австрії, § 88; Silickienė проти Литви, § 65, де конфіскаційний захід був здійснений щодо вдови корумпованого чиновника).

Читайте статтю: Адвокат Дроздов. Посібник за статтею 1 Протоколу №. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод

307. Метою конфіскації в таких випадках було недопущення незаконного використання у спосіб, небезпечний для суспільства, "майна", законне походження якого не було встановлено. Суд звернув увагу на труднощі, з якими стикаються органи державної влади у боротьбі з організованою злочинністю. Конфіскація, яка покликана заблокувати ці рухи підозрілого капіталу, є ефективним та необхідним засобом в цьому контексті. Процедура конфіскації щодо майна, отриманого злочинним шляхом, діє в загальних інтересах в якості стримуючого фактору для тих, хто розглядає участь у злочинній діяльності як засіб збагачення, а також є гарантією того, що злочинність не оплачується (Денисова і Моїсеєва проти Росії, § 58; Філліпс проти Сполученого Королівства, § 52; Фонд Дасса та інші проти Ліхтенштейну (Ріш.), згідно зі статтями 6 і 7).

308. В судових провадженнях, що стосуються різних форм конфіскації або податкових санкцій щодо активів, і в яких державні органи діють на основі презумпції незаконного придбання активів, стаття 6 Конвенції в цілому не перешкоджає державам вдаватися до презумпцій (Salabiaku проти Франції, § 28). Такий же підхід був використаний у контексті скарги на припущення, зроблені у цьому контексті у відповідності зі статтею 1 Протоколу № 1 (Cacucci і Sabatelli проти Італії (Ріш.), § 43; Yildrim проти Італії (Ріш.); або у відповідності зі статтею 6 (перекладаючи тягар доказування на заявника, щоб показати, що його майно було придбано законно – Грейсон і Барнхем проти Сполученого Королівства, § 45; Філліпс проти Сполученого Королівства, § 43; а також Перре проти Італії (Ріш.)). Використання припущень, якщо учаснику була надана можливість спростування припущень, є сумісним з презумпцією невинуватості. І навпаки, порушення статті 6 § 2 було визнано у випадку, коли ордер на конфіскацію був наданий стосовно майна, незважаючи на те, що його власник був виправданий у кримінальному провадженні щодо злочину, через який вона була здійснена (Geerings проти Нідерландів, §§ 43-51).

309. Суд наголосив на важливості різних процесуальних гарантіях, які надаються під час процедур конфіскації, наприклад, їх змагальності (Йілдірим проти Італії (Ріш.); Перре проти Італії (Ріш.)); попередньому розкриттю версії обвинувачення (Грейсон і Барнхем проти Сполученого Королівства, § 45, для публічного слухання); можливості для сторони долучити до справи документальні та усні докази (Батлер проти Сполученого Королівства (Ріш.); Перре проти Італії (Ріш.)), можливості бути на законних підставах представленим адвокатом, найнятим в приватному порядку (Батлер проти Сполученого Королівства (Ріш.); припущення злочинного характеру активів може бути спростоване стороною (Geerings проти Нідерландів, § 44); суддя має право не застосовувати презумпцію в тому випадку, якщо він/вона вважає, що таке застосування може призвести до серйозного ризику несправедливості (Філліпс проти Сполученого Королівства, § 43); чи була проведена в світлі обставин справи індивідуальна оцінка частини майна, яке повинно бути конфісковано (Руммі проти Естонії, § 108; Silickienė проти Литви, § 68); в цілому, чи була надана заявнику можливість представлення його аргументів в національних судах (Вейтс проти Естонії, §§ 72 та 74; Йокела проти Фінляндії, § 45); чи він мав всебічний доступ до відповідного провадження (Денисова і Моїсеєва проти Росії, § 59)».

Автор: Слуцька Тетяна Іванівна

кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України