Що не можна робити на Радоницю і Проводи: як не накликати лиха й не образити покійних

Проводи, Радониця, Гробки - це період, під час якого в Україні поминають померлих предків. Зазвичай це наступна неділя, понеділок і вівторок після Великодня, з якими в народі пов'язана низка звичаїв і заборон. Про те, що можна робити на Радоницю, а що, згідно з народними повір'ями, - під суворою забороною, спеціально для УНІАН розповіла кандидатка історичних наук, етнологиня Анастасія Кривенко.

Що потрібно робити на Радоницю, Проводи і ГробкиКоли на Радоницю йти на цвинтарЩо не можна робити на Радоницю Що потрібно робити на Радоницю, Проводи і Гробки

Проводи, Провідна неділя, Провідний тиждень, Радониця і Гробки - у різних регіонах України поминальні дні після Великодня називають по-різному, але їхні традиції та заборони здебільшого схожі. 

Як розповіла УНІАН етнологиня Анастасія Кривенко, частіше все ж таки вживається назва Проводи, Провідна неділя, Провідний тиждень. Радоницею називають поминальний день на північному сході країни, а також у районах, прикордонних із Білоруссю та Росією. 

За традицією напередодні поминальних днів прибирають могили на кладовищах, куди потім ідуть і в сам день поминання. На Проводи в церкві проходять панахиди - служби за померлими, які також можна відвідати.

Як розповідав раніше УНІАН, у поминальні дні потрібно згадувати свій рід, тому в храмах подають записки про померлих, а також несуть так звані "панахидки". Оскільки піст уже закінчився, то можна приносити на поминальний стіл не тільки пісні продукти, однак ті, що швидко псуються, краще не залишати. Найчастіше віряни кладуть у "панахидку" фарбовані яйця та паски.

Між тим, обов'язкового правила, що нести до церкви на Радоницю або ж в інші поминальні дні, немає, адже найголовніше - це молитва. Тому якщо людина не в змозі щось принести, вона може нічого не брати.

Коли на Радоницю йти на цвинтар

Як уже говорили, поминальні дні після Великодня в різних регіонах проводять у різні дні. Проводи та Гробки відзначають зазвичай у першу неділю після Великодня (на Антипасху) або ж у понеділок після нього - коли починається Провідний тиждень згідно з церковним календарем. Радониця настає на 9-й день після Великодня, це вівторок.

На кладовище заведено йти зранку, після церковної служби, але якщо такої можливості немає, то можна відвідати цвинтар і пізніше. Із собою люди беруть пасочки, фарбовані яйця, цукерки - їх роздають як милостиню та залишають на могилах, хоча така традиція існує не скрізь. 

Що не можна робити на Радоницю 

За словами Анастасії Кривенко, згідно з народними повір'ями в поминальні дні слід дотримуватися низки заборон. 

Чого не можна робити на Радоницю вдома:

забороняється робити якусь важку роботу, особливо ту, що пов'язана із землею - копати, орати, саджати, сіяти - вважається, що в такий спосіб людина виявляє неповагу до померлих, турбує їх, і вони мститимуться; не можна ставити огорожу - для цього треба забивати дошки в землю, це також турбує померлих, а ще люди вірили, що через це потім не буде дощу та врожаю;не можна шити - кажуть, що так можна "зашити очі" небіжчикам;не дозволяється рубати - бо нібито людина "відрубає" небіжчикам руки або ноги;в жодному разі не можна білити - бо "небіжчикам вибілиш очі".

Також серед заборон, чого не можна робити на Радоницю, - це гуляти весілля й веселитися. 

Чи можна на Радоницю працювати на землі? "Є повір'я, - розповідає етнологиня, - що людина, яка в поминальний день вирушить працювати в поле, потрапить під землю, або її покарають за непокору - вона може захворіти і померти. Якщо ж хтось у невідповідний час ставить огорожу, то може настати посуха - у такому разі за старих часів уся сільська громада збиралася, огорожу дружно виривали із землі й руйнували, щоб "викликати" дощ". 

Також, приміром, на Волині не заведено в поминальні дні називати померлих покійними - тільки родичами. Роблять так із поваги та прояву гостинності до рідних, які прийшли з того світу, - їх не називають покійними, щоб не нагадувати їм, що вони не на своєму місці.  

довідкаАнастасія Кривенкоетнологиня

Етнологиня та кандидатка історичних наук. 

Закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка. Є науковою співробітницею відділу етнології сучасності Інституту народознавства НАН України. Займається дослідженням демонології, обрядів та звичаїв українського народу. 

Завідувачка відділу етнографії Музею народної архітектури та побуту у Львові ім. Климентія Шептицького. Веде етнологічний блог на своїй сторінці в Instagram.

ДЖЕРЕЛО : UNIAN