Шантаж загнаного щура: що стоїть за погрозами руйнування Київської ГЕС

Заява Марії Захарової про руйнування Київської ГЕС і Канівського водосховища - це непросто про шантаж.

Зрозуміло, перша думка, яка приходить: окупанти готуються до масштабного удару по цих об'єктах і заздалегідь намагаються зняти з себе провину за скоєний злочин такими заявами. Але ми живемо не в середні віки, щоб такий примітивний прийом спрацював, і під час здійснення подібних ударів ніхто б не подумав на Росію.

Чи намагаються вони залякати нас? Так. Але навіщо і чому?

У Росії прекрасно розуміють своє патове становище, і саме тому через усі можливі їй ресурси - від балакучих голів рівня ЛОМ, до продажних політиків рівня "Орбан" - нав'язують в інформаційному просторі наратив про мирні переговори і "припинення вогню". І росія впливає на посилення цієї думки виключно ультимативними методами.

У травні, за місяць до початку саміту миру у Швейцарії, росія розпочинає наступ на Харківщині, намагаючись усіх залякати тим, що в неї достатньо сил, щоб продовжувати окупацію нових територій України та відкриття нових фронтів. А тому: зупиніть це, поки у вас ще є така можливість, але виключно на умовах Москви. У результаті, росія сама ж себе загнала в пастку на півночі Харківщини і показала рівним рахунком зворотний результат.

У липні, напередодні ювілейного саміту НАТО, росія завдає терористичного ракетного удару по Україні і пріоритетом обирає для себе знищення цивільних цілей.

Удар по дитячій лікарні "Охматдит" у Києві - це ніщо інше, як пряма погроза: домовляйтеся, або ми продовжуватимемо вбивати ваших дітей.

Але цей шантаж дістав жорсткий осуд міжнародної спільноти, і лише балакучі голови, розумовий розвиток яких не вищий за рівень равлика, за відповідне фінансове заохочення, ретранслювали наратив про необхідність миритися.

Тепер же нас намагаються залякати масштабними катастрофами на ГЕС... Які вчинити росії не під силу, але через свою впевнену риторику терорист намагається схилити нас до свого умиротворення. При цьому, як і завжди, на його ж умовах.

Усе це відбувається тому, що росія - у патовій ситуації. Я вже неодноразово наголошував, що 2024-й рік - критичний для російського ВПК. Склади і центри зберігання з російською технікою практично повністю спустошені. Компенсувати втрати техніки щомісяця в тому обсязі, в якому є потреба, будемо скоро нічим. Надмірний людський ресурс не дає якісного ефекту. Ефективність наступальних дій, за максимальної інтенсифікації - низька.

Якщо зіставити події в зоні бойових дій і ступінь активізації російських загроз із натяком на мирні переговори і припинення вогню, то вони безпосередньо пов'язані одна з одною. Щур, загнаний у кут, буде несамовито атакувати, і намагатиметься вкусити якомога болючіше.

Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив"