Сам факт перебування спадкодавця у безпорадному стані не може бути єдиною та достатньою підставою для усунення спадкоємця від права на спадкування (ВС КЦС справа № 127/11408/19 від 19.07.2021 р.)

Фабула судового акту: Практика вже встановила певні правила доведення наявності підстав для усунення спадкоємця від спадкування. Нагадаю, що частиною п'ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У цій справі, ВС КЦС застосував попередні позиції у подібних справах, та не дивлячись на безпорадний стан спадкодавця - не усунув спадкоємця на обов’язкову частку, внаслідок відсутності доказів ухилення такого спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві та потреби спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Дочка (онука спадкодавиці) звернулася до суду з позовом до свого батька (сина спадкодавиці) про усунення його від права на спадкування після смерті його матері (бабусі позивачки). Бабуся за життя залишила заповіт на ім’я онуки (позивачки), і після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входило 33/50 часток у праві на домоволодіння та земельні ділянки.

Батько (відповідач та син спадкодавиці) вважається спадкоємцем першої черги за законом та, оскільки є непрацездатним, має право на обов'язкову частку після смерті матері. Відомо, що вони у встановлений строк подали заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

Свій позов, позивач обґрунтовувала тим, що відповідач ухилявся від надання своїй матері (її бабусі) допомоги, яка через тяжку хворобу була у безпорадному стані, визнана особою з інвалідністю першої групи загального захворювання, потребувала сторонньої допомоги та постійного лікування, отримувала соціальні послуги від соціальних робітників (придбання та доставка товарів, прибирання у помешканні, допомога в оплаті комунальних послуг, приготування їжі, спілкування тощо). У свою чергу, позивач надавала бабусі матеріальну допомогу, а її мати - здійснювала догляд за нею.

Відповідач, в свою чергу, заперечував, що ухилявся від надання допомоги матері, оскільки він приходив до неї на свята з сім`єю, допомагав у вирішенні побутових питань. Він вважав, що бабуся не була у безпорадному стані, оскільки за нею доглядала подруга та соціальні працівники. Зазначав, що сам має проблеми зі здоров'ям, пенсія у нього була менша, ніж у бабусі. Позивач, як він вважав, не довела, що спадкодавиця потребувала допомоги саме від нього, та можливість надання такої допомоги ним.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, у задоволені позову доньки відмовив, внаслідок недоведеності підстав для усунення батька від спадкування. Також, суди не вважали стан спадкодавиці безпорадним.

Позивач подала касаційну скаргу. Проте, ВС КЦС відмовив у задоволенні її касаційної скарги. ВС нагадав норми та практику з цього питання, а саме:

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Частиною п'ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Відповідно до судової практики у питаннях усунення від спадкування:

1. усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи (постанови ВС від 11 лютого 2019 р. у справі №756/11676/16-ц, від 25 березня 2019 р. у справі №766/810/17);
2. обов’язково підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу (постанови ВС від 04 липня 2018 р. у справі № 404/2163/16-ц, від 19 червня 2019 р. у справі № 491/1111/15-ц, від 02 березня 2020 р. у справі № 133/1625/18);
3. ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини. При цьому, необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її нагальну необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку (постанови ВС від 21 березня 2018 р. у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 р. у справі № 404/2163/16-ц);
4. безпорадним станом спадкодавця є такий стан, під час перебування у якому особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби; він викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом (постанова ВС від 17 жовтня 2018 р. у справі № 200/21452/15-ц).

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 “Про судову практику у справах про спадкування” зазначалося, що безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Безпорадний стан необхідно доводити відповідними записами в медичних документах.

Отже у цій справі: Суди встановили, що бабуся потребувала сторонньої допомоги, що підтверджується письмовими доказами, зокрема, довідкою до акта огляду МСЕК, індивідуальним планом реабілітації особи з інвалідністю а отже - перебувала у безпорадному стані, оскільки потребувала сторонньої допомоги.

Водночас ВС КЦС зазначив, що самий лише факт перебування особи у безпорадному стані не є достатньою підставою для усунення судом спадкоємця від права на спадкування. ВС КЦС наголосив, що лише в разі одночасного існування таких обставин, як перебування спадкодавця у безпорадному стані, умисне ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві та існування потреби спадкодавця саме у допомозі спадкоємця, за умови доведеності зазначених фактів у сукупності, спадкоємець підлягає усуненню від спадкування.

Оскільки позивач не довела обставин для застосування частини п'ятої статті 1224 ЦК України, на які посилалася на обґрунтування своїх вимог, які б давали підстави вважати, що відповідач навмисно ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві, яка перебувала у безпорадному стані та потребувала такої допомоги саме від відповідача - позов задоволенню не підлягає.

Аналізуйте судовий акт: Позов про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом є належним способом захисту якщо вбачаються перешкоди в оформленні спадкових прав в нотаріальному порядку (ВС КЦС справа № 227/3750/19 від 22.09.2021 р.);

Спадкування та процесуальне правонаступництво у правовідносинах щодо стягнення неустойки допускається, навіть якщо рішення суду про її присудження не набрало законної сили за життя спадкодавця (ВС КГС № 910/1041/15-г від 25.10.2021 р.);

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини (ВС КЦС справа №405/7058/19 від 26.07.2021 р.);

Відсутність піклування зі сторони спадкоємців про хворого спадкодавця не стало підставою для усунення відповідачів від спадкування (КЦС/ВС у справі № 386/967/18 від 29.06.2021)

Постанова

Іменем України

19 липня 2021 року

місто Київ

справа № 127/11408/19

провадження № 61-4444св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 жовтня 2019 року у складі судді Венгрин О. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у квітні 2019 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування, просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої входить 33/50 часток у праві на домоволодіння АДРЕСА_1 та земельні ділянки за цією ж адресою. Позивач є спадкоємцем за заповітом від 09 квітня 2016 року, а її батько, відповідач ОСОБА_2 , є спадкоємцем першої черги за законом та має право на обов`язкову частку після смерті матері. Зазначила, що вони обоє у встановлений строк подали заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

Стверджувала, що відповідач ухилявся від надання його матері допомоги, яка через тяжку хворобу була у безпорадному стані, визнана особою з інвалідністю першої групи загального захворювання з 23 травня 2013 року безстроково, потребувала сторонньої допомоги та постійного лікування, отримувала соціальні послуги від соціальних робітників Територіального центру соціального обслуговування м. Вінниці (придбання та доставка товарів, прибирання у помешканні, допомога в оплаті комунальних послуг, приготування їжі, спілкування тощо). У свою чергу, позивач надавала бабі матеріальну допомогу, а мати позивача на її прохання здійснювала догляд за бабою.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 позов не визнав, пояснив, що не ухилявся від надання допомоги матері, приходив до неї на свята з сім`єю, допомагав у вирішенні побутових питань. Вважав, що ОСОБА_3 не була у безпорадному стані, оскільки за нею доглядала постійно подруга та соціальні працівники. Зазначав, що має проблеми зі здоров`ям, пенсія у нього була менша, ніж в його матері ОСОБА_3 . Лише через безпідставне обвинувачення ОСОБА_3 дружини відповідача у зникненні грошей останній перестав приходити до матері. Сторона позивача не довела, що ОСОБА_3 потребувала допомоги саме від відповідача, та можливість надання такої допомоги відповідачем.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що позивач не надала належних, допустимих та безспірних доказів ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги за можливості її надання та потреби спадкодавця в отриманні такої допомоги саме від відповідача. Той факт, що відповідач тривалий час не спілкувався з матір`ю, за висновками судів, не свідчить про його умисне ухилення від надання допомоги, не надано доказів того, що мати зверталася до сина за наданням допомоги, а також не доведено спроможність його надавати матеріальну допомогу та факту умисного ухилення від надання такої допомоги матері.

Суди дійшли висновків, що ОСОБА_3 хворіла та потребувала сторонньої допомоги, втім, не перебувала у безпорадному стані та була забезпечена належним доглядом від соціальних працівників Територіального центру соціального обслуговування.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у березні 2020 року, у подальшому уточненій, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2020 року, справу направити на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК Українивизначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, врегульованих процесуальним законом.

Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що касаційна скарга містить визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.

Заявником як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що:

- оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема щодо застосування положення частини п`ятої статті 1224 ЦК України;

- рішення суду апеляційної інстанції ухвалене без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц (провадження № 61-18578св18), від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц (провадження № 61-34600св18), від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17 (провадження

№ 61-37615цс18);

- суд першої інстанції не дослідив докази у справі;

- суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження доказів та встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, здійснення допиту свідків, дослідження записів спадкодавця щодо необхідності надання їй допомоги зі сторони відповідача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 касаційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Відповідач зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать правовим висновкам, наведеним у касаційній скарзі.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

За правилами частини першої статті 401 ЦПК Українипопередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить: 33/50 часток у праві на домоволодіння на АДРЕСА_1 та земельні ділянки: площею 0, 0515 га, кадастровий номер 0510136300:01:038:0082, площею 0, 0010 га, кадастровий номер 0510136300:01:038:0083, площею 0, 0021 га, кадастровий номер 0510136300:01:038:0084, площею 0, 0028 га, кадастровий номер 0510136300:01:038:0085, за тією ж адресою.

ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до спадкової справи № 25/2017, заведеної після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (онука спадкодавця ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 (син спадкодавця ОСОБА_3 ) 27 жовтня 2017 року звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

За життя ОСОБА_3 залишила заповіт від 09 квітня 2016 року, за змістом якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усе майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все, що буде належати їй на день смерті і на що матиме право за законом, заповідає ОСОБА_1 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 не може особисто прочитати текст заповіту уголос та власноручно його підписати через похилий вік, за її бажанням, на її особисте прохання та за її дорученням, заповіт підписано ОСОБА_4 у присутності свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6

ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним та рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 листопада 2018 року у цивільній справі № 127/7783/18 йому відмовлено у задоволенні такого позову.

За життя ОСОБА_3 встановлено інвалідність І Б групи загального захворювання безстроково, вона потребувала сторонньої допомоги (довідка до акта огляду МСЕК від 23 серпня 2013 року).

Індивідуальним планом реабілітації особи з інвалідністю від 23 травня 2013 року № 781 ОСОБА_3 встановлені обмеження до самообслуговування та до пересування ІІІ ступеня, зазначено, що вона потребує засоби реабілітації - палиці.

Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці здійснював соціально-побутове обслуговування ОСОБА_3 , надавав їй соціальні послуги вдома з 10 липня 2013 року до дня смерті, що підтверджується договорами про соціальне обслуговування (надання соціальних послуг) одинокої (яка мешкала самотньо) особи з IV групою рухової активності, договором про надання соціальних послуг, індивідуальним планом надання соціальної послуги догляду вдома.

З січня 2013 року до квітня 2013 року ОСОБА_3 отримувала пенсію у розмірі 1 888, 71 грн.

З 07 червня 2013 року до 14 червня 2013 року ОСОБА_3 проходила лікування в Міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги м. Вінниці в нейрохірургічному відділенні; з 07 жовтня 2013 року до 25 жовтня 2013 року знаходилася у стаціонарі неврологічного відділення Вінницького госпіталю для інвалідів війни.

ОСОБА_2 є пенсіонером за віком, з січня 2015 року до вересня 2017 року отримував щомісячно 1 753, 93 грн пенсії, з жовтня 2017 року до грудня 2017 року - 3 460, 64 грн.

Згідно з випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 13 травня 2019 року ОСОБА_2 встановлено діагноз: хронічне порушення мозкового кровообігу, ДЦЕ змішаного ґенезу, гіпертонічна ангіопатія, гіперплазія передміхурової залози, атеросклеротичний кардіосклероз СН1, хронічний панкреатит в стадії ремісії.

14 травня 2019 року ОСОБА_2 встановлено діагноз гіперплазія простати 2 ст., хронічна затримка сечі.

Відповідно до медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_2 з 05 серпня 2010 року йому встановлено діагноз хронічний панкреатит в стадії ремісії, 07 листопада 2012 року - ангіопатія, атеросклеротичний кардіосклероз СН1.

Відповідно до фотознімків суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 вбрана в охайний одяг, з прикрасами (з намистом), з зачіскою (волосся пофарбоване), з макіяжем (пофарбовані губи).

Згідно із показаннями свідків за ОСОБА_3 доглядали соціальні працівники тричі на тиждень (понеділок, середа, п`ятниця) по півтори-дві години на день. Соціальні працівники готували їжу, прибирали в помешканні, ходили за продуктами і ліками. Всі виконані роботи записували в журнал. ОСОБА_3 розповідала їм за сина, з яким вона не спілкувалася. ОСОБА_3 також доглядали її подруга, сусіди, ОСОБА_7 , дружина відповідача. Спадкодавець не перебувала у безпорадному стані, в неї було все необхідне, спочатку вона ходила за допомогою палиці, завжди виглядала охайно, із зачіскою, пофарбованими губами, іноді пригощала соціальних працівників чаєм. Перед смертю ОСОБА_3 більше сиділа або лежала.

Самостійно їжу ОСОБА_3 не готувала, могла тільки підігріти, доглядала за собою, завжди була охайна. Двічі на прохання ОСОБА_3 соціальний працівник спілкувалася з відповідачем засобами телефонного зв`язку, в розмові він говорив, що в нього немає матері, що мати і соціальних працівників може звинуватити у крадіжці. Відповідач не телефонував, не приходив до матері. Їх відносини зіпсувалися після того, як ОСОБА_3 звинуватила дружину відповідача у крадіжці грошей. ОСОБА_3 завжди доглядала за собою, могла читати, писати самостійно. Спочатку ще вона у городі працювала.

ОСОБА_2 , допитаний як свідок, пояснив, що відносини з матір`ю були добрі, раз на тиждень приходив до неї, допомагав у вирішенні побутових питань. З березня 2016 року відносини зіпсувалися через безпідставні звинувачення в крадіжці грошей його дружини з боку матері. У 2016 році святкував з матір`ю та сім`єю Новий рік. Він отримує пенсію в розмірі 1 700, 00 грн, мати отримувала пенсію понад 2 000, 00 грн на місяць. Мати була забезпечена. До матері приходив соціальний працівник протягом приблизно семи років, вона пишалася тим, що держава дбає про неї. За віком матері потрібна була допомога, але вона сама їла, милася. Він перестав спілкуватися з матір`ю через образу на безпідставні звинувачення у крадіжці.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1216, 1217 ЦК України).

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК Українине мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК Українипередбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Тлумачення норми частини п`ятої статті 1224 ЦК Українисвідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи (постанови Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц (провадження № 61-34600св18), від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17 (провадження № 61-37615св18)).

У постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20) суд касаційної інстанції зазначив, що підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

У постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини.

При цьому, необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її нагальну необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам та аналізуючи норми права, які регулюють спірні правовідносини, Верховний Суд визнає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не перебувала у безпорадному стані, оскільки такі висновки не ґрунтуються на встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставинах справи.

Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц (провадження № 61-18578св18) зазначив, що безпорадним станом спадкодавця є такий стан, під час перебування у якому особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби; він викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»зазначалося, що безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Безпорадний стан необхідно доводити відповідними записами в медичних документах.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_3 потребувала сторонньої допомоги, що підтверджується письмовими доказами, зокрема, довідкою до акта огляду МСЕК від 23 серпня 2013 року, індивідуальним планом реабілітації особи з інвалідністю від 23 травня 2013 року№ 781, а отже, обґрунтованим за встановлених фактичних обставин справи є висновок про те, що ОСОБА_3 перебувала у безпорадному стані, оскільки потребувала сторонньої допомоги.

Водночас Верховний Суд врахував, що самий лише факт перебування особи у безпорадному стані не є достатньою підставою для усунення судом спадкоємця від права на спадкування. Відповідно до статті 1224 ЦК Українивиключно за встановлення сукупності обставин може бути встановлено достатні підстави для усунення спадкоємців від спадкування, зокрема, безпорадній стан спадкодавця та ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги за можливості надання такої.

Як встановили суди, позивач не навела переконливих доказів на підтвердження нагальної потреби спадкодавця в отриманні допомоги саме відповідача за умови її надання іншими особами, а також, що відповідач мав матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідач є пенсіонером за віком, має хронічні захворювання, а тому недоведеними є обставини, що ОСОБА_2 об`єктивно мав змогу надавати майнову та фізичну допомогу спадкодавцю. При цьому, суди не встановили факт, що ОСОБА_3 потребувала допомоги саме ОСОБА_2 та зверталася до нього за такою допомогою.

Верховний Суд наголошує, що лише в разі одночасного існування таких обставин, як перебування спадкодавця у безпорадному стані, умисне ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві та існування потреби спадкодавця саме у допомозі спадкоємця, за умови доведеності зазначених фактів у сукупності, спадкоємець підлягає усуненню від спадкування.

Доводи касаційної скарги в частині неналежної оцінки доказів у справі зводяться до здійснення переоцінки зібраних у справі доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 400 ЦПК України. Заявник не навела обґрунтованих доводів того, що суди першої та апеляційної інстанцій не здійснили дослідження та оцінку певних доказів у справі, що могло вплинути на правильність вирішення спору по суті.

Не підлягають також врахуванню доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження доказів, оскільки заявник не обґрунтувала належним чином, що нездійснення дослідження таких доказів призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм відповідну оцінку та дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не довела обставин для застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України, на які посилалася на обґрунтування своїх вимог, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_2 навмисно ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві, яка перебувала у безпорадному стані та потребувала такої допомоги саме від відповідача.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм частини п`ятої статті 1224 ЦК України, а також неврахування правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження

№ 61-1302св18), від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц (провадження № 61-34600св18), від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17 (провадження № 61-37615цс18) не знайшли свого підтвердження, оскільки, як встановлено, оскаржувані судові рішення за встановлених фактичних обставин справи відповідають наведеним правовим позиціям Верховного Суду, а неврахування судами правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц (провадження № 61-18578св18), не призвело до неправильного вирішення спору по суті, оскільки сам факт перебування спадкодавця у безпорадному стані не може бути єдиною та достатньою підставою для усунення спадкоємця від права на спадкування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Дослідивши докази у справі, надавши їм належну правову оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивач не довела ті обставини, якими обґрунтовувала свої позовні вимоги.

Виявлені Верховним Судом окремі недоліки розгляду спору, визначені в цьому рішенні, не призвели в цілому до його помилкового вирішення судами.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а фактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК Українине передбачено.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 жовтня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко