РІШЕННЯ

іменем україни

22 січня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М.,

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання, посилаючись на те, що 25 березня 1999 року між ним та відповідачем укладено договір довічного утримання, відповідно до умов якого він передав відповідачу у власність будинок АДРЕСА_1, а остання зобов'язувалася довічно утримувати його та його дружину - ОСОБА_7, забезпечувати їх їжею, одягом, необхідною допомогою, проте відповідач умов договору не виконувала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. Після смерті дружини він став проживати в квартирі ОСОБА_8, оскільки відповідач створила нестерпні умови для проживання й не пускає його до будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

08 жовтня 2012 року та 17 жовтня 2012 року (повторно) ОСОБА_3 подала позов до ОСОБА_4 від власного імені (а.с. 106, 109), мотивуючи вимоги невиконанням відповідачем зобов'язань за договором, а також можливістю успадкувати спірний будинок за заповітом, складеним ОСОБА_5 на ім'я позивача.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано договір довічного утримання, укладений 25 березня 1999 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений завідуючим Першої Нікопольської державної нотаріальної контори 25 березня 1999 року, зареєстрований у реєстрі за № 1-759.

Скасовано реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 на підставі договору довічного утримання від 25 березня 1999 року № 1-759.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2013 року зазначене судове рішення в частині скасування реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 на підставі договору довічного утримання від 26 березня 1999 року № 1-759 скасовано, в решті рішення залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить ухвалені у справі рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові про розірвання договору довічного утримання.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про розірвання договору довічного утримання, укладеного 25 березня 1999 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посилався на те, що відповідач не виконувала обов'язків, передбачених договором довічного утримання.

Апеляційний суд, відмовляючи в позові в частині скасування реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_4, зазначав, що ОСОБА_3 - спадкоємиця ОСОБА_5, вступивши до справи в якості правонаступника, не ставила таке питання, а отже, суд вийшов за межі позовних вимог.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.

25 березня 1999 року між ОСОБА_5 та відповідачем укладено договір довічного утримання, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передав ОСОБА_4 у власність будинок АДРЕСА_1, а остання зобов'язувалася довічно утримувати його та його дружину - ОСОБА_7, забезпечувати їх їжею, одягом, необхідною допомогою. Вартість матеріального забезпечення визначена сторонами в розмірі 45 грн.

Вирішуючи заявлений ОСОБА_3 від власного імені (а.с. 105, 109) позов з підстав невиконання відповідачем взятих на себе за договором довічного утримання зобов'язань, суди не врахували, що згідно з ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду виключно на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

ОСОБА_3 не є відчужувачем майна за оспорюваним договором, або третьою особою, на користь якої він був укладений.

З огляду на наведене у судів були відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 755 ЦПК України.

Оскільки застосування норм матеріального права, що не підлягали застосуванню, призвело до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2013 року та рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року скасувати.

У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий П.О. Гвоздик

Судді: Є.П. Євграфова

І.М. Завгородня

Ю.Г. Іваненко

О.М. Ситнік