Р І Ш Е Н Н Я

іменем україни

15 січня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І.,

суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,

Завгородньої І.М., Ситнік О.М.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування боргу за використання приватного гаража,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 вересня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування боргу за використання приватного гаража.

Посилався на те, що 2 травня 2011 року до нього звернувся відповідач з пропозицією взяти в оренду гаражний бокс НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_3 на пропозицію відповідача погодився, при цьому, сторони домовились, що відповідач покриє дах гаражу руберойдом, натомість позивач не братиме з останнього плату за користування гаражним боксом за перший місяць, а в подальшому відповідач сплачуватиме орендну плату у розмірі 450 грн за місяць. Протягом року відповідач орендної плати не виплатив. В зв'язку з невиконанням відповідачем домовленості, ОСОБА_3 разом з головою кооперативу зрізав замок, зі свого гаражного боксу НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та навісив новий. Через деякий час відповідач знову прийшов з пропозицією найму гаражного боксу, запевнивши позивача про те, що продасть машину і розрахується, на що позивач знову погодився. Проте, відповідач так і не розрахувався за оренду гаражного боксу. Внаслідок таких дій позивач звернувся до дільничного ОСОБА_5, якому при надані пояснень відповідач також пообіцяв здійснити розрахунок з позивачем. Оскільки відповідач на телефоні дзвінки в подальшому не відповідав, зустрічей уникав, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача заборгованість за оренду гаражного боксу за 23 місяці в розмірі 10 350 грн за період з травня 2011 року по січень 2013 року, також просив стягнути моральну шкоду в розмірі 5 000 грн та зобов'язати відповідача повернути ключі від гаражного боксу НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість в сумі 400 грн та моральну шкоду в розмірі 250 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір у розмірі 229 грн 40 коп. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 3 вересня 2013 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 вересня 2013 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач визнав обставини усної домовленості з позивачем про оплату за користування гаражем, тому вважає встановленими обставини фактичного використання гаражного боксу. Стягуючи моральну шкоду, суд дійшов висновку, що 250 грн є грошовою компенсацією, яка відповідає засадам розумності і справедливості.

Проте погодитись із висновком суду в частині стягнення моральної шкоди не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Зазначеним вимогам закону судові рішення в частині стягнення моральної шкоди не відповідають.

Судами встановлено, що позивач є власником гаражного боксу НОМЕР_1 АДРЕСА_1.

Між сторонами був укладений усний договір найму (оренди) зазначеного гаражу, при цьому доказів на підтвердження домовленості між позивачем та відповідачем щодо плати за оренду гаражу суду не надано.

Відповідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та стягуючи з ОСОБА_4 суму заборгованості в розмірі 400 гривень та 250 грн моральної шкоди, суд виходив з того, що відповідач визнав позов в частині боргу в розмірі 400 гривень за користування гаражем, а невиконання відповідачем домовленостей свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку з душевними хвилюваннями позивача, що завдало моральну шкоду.

При цьому, встановивши, що між сторонами виникли договірні правовідносини, врегульовані главою 67 розділу ІІІ ЦК України. суд як на підставу відшкодування моральної шкоди послався на ст. 1167 ЦК України, якою встановлена позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану моральну шкоду.

Згідно зі ст. 611 ЦК України моральна шкода може відшкодовуватись в разі порушення зобов'язання, якщо це передбачено договором або законом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції та апеляційний суд не встановили та не навели доказів про те, що домовленість між сторонами передбачала відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Враховуючи те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, суд касаційної інстанції має право вийти за межі позовних вимог, оскільки судами не правильно застосовано норми права щодо стягнення моральної шкоди.

Стягуючи майнову шкоду в розмірі 400 грн, суди вважали, що вказана шкода є заборгованістю з орендної плати, тобто невиконанням орендарем своїх договірних зобов'язань, тому ст. 1167 ЦК України не застосовується до вимог про відшкодування моральної шкоди, а доказів, що сторони передбачали її відшкодування позивачем не надано.

Вирішуючи спір, суди на порушення вимог ст. ст. 212-215, 304 ЦПК України зазначені положення закону не врахували та дійшли помилкових висновків про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення й ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З урахуванням наведеного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 вересня 2013 року підлягають скасуванню в частині стягнутої моральної шкоди, та постановити нове рішення в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити. В решті рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Керуючись п. 5. ч. 1 ст. 336, ст. ст. 341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 вересня 2013 року скасувати в частині стягнення моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди відмовити.

У решті рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий О.І. ЄвтушенкоСудді:Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня О.М. Ситнік