Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, інфляційних сум, три проценти річних та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 29 липня 2013 року він уклав з ОСОБА_4 договір позики, за умовами якого позичив останньому в борг 667 доларів США, а відповідач зобов'язався до 1 жовтня 2013 року повернути грошові кошти, однак на його вимогу грошові кошти не повернуто.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 на його користь основний борг у розмірі 5 331 грн, інфляційні суми в розмірі 32 грн, три проценти річних у розмірі 29 грн 78 коп., 15 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 12 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача борг за договором позики в розмірі 5 331 грн, інфляційні в розмірі 32 грн, три проценти річних у розмірі 29 грн 78 коп. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_5, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 29 липня 2013 року між сторонами був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 позичив відповідачу грошові кошти в розмірі 667 доларів США, які останній зобов'язався повернути до 1 жовтня 2013 року, що підтверджується розпискою.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав своє зобов'язання за договором позики, тому стягнув з ОСОБА_4 суму боргу та відповідно до вимог ст. ст. 625, 1050 ЦК України три проценти річних за користування грошовими коштами й інфляційні збитки. Разом з тим позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Так, з аналізу ст. ст. 510, 545 ЦК України та відповідно до ст. ст. 1046, 1047 ЦК України розписка є борговим документом та може бути надана позикодавцем для підтвердження перед ним невиконаного зобов'язання за договором позики.

Позичальник, як передбачено ст. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з розпискою від 29 липня 2013 року ОСОБА_4 зобов'язався повернути грошові кошти в розмірі 667 доларів США на протязі трьох місяців до 1 жовтня 2013 року.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає оплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Інфляція це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періодів порівнянні з базовим.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні, то норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобовязання, яке визначене договором у гривні, а не в іноземній валюті.

Установивши, що між сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті, суди помилково застосували до спірних правовідносин положення закону, який регулює порядок сплати боргу, визначеного договором у гривні.

Отже, правильно встановивши такі обставини справи, суди при вирішенні справи в частині стягнення суми інфляційних витрат неправильно застосували норми матеріального права.

У зв'язку із цим судові рішення в цій частині підлягають скасуванню із ухвалення рішення про відмову в позові.

Щодо судових рішень в іншій частині позовних вимог, то під час розгляду справи в цій частині судом не були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Крім того, доводи касаційної скарги стосуються в основному переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції, а доводи про те, що відповідач пообіцяв повернути позивачу 667 доларів США, вкладені ним у ремонт транспортного засобу, нічим не підтверджені. При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині стягнення суми інфляційних витрат підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми інфляційних витрат скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми інфляційних витрат відмовити.

У решті - судові рішення залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: А.О. Лесько

С.Ф. Хопта

М.Є. Червинська

В.А. Черненко