Рішення у справі «Сергієнко та Саченко проти України» (Заяви № 78377/13 та № 41506/16) | від 11.01.2018:

Рішення у справі «Сергієнко та Саченко проти України»
(Заяви № 78377/13 та № 41506/16)

СТРАСБУРГ
11 січня 2018 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Сергієнко та Саченко проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначеними у переліку в статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

ФАКТИ

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у переліку в додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість кримінальних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. У заяві № 78377/13 заявник скаржився також за іншими положеннями Конвенції.

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх одночасно в одному рішенні.

II. ЩОДО LOCUS STANDI ПАНА ЮРІЯ ВОЛОДИМИРОВИЧА СЕРГІЄНКА

6. Щодо скарг заявника у заяві № 78377/13 Суд зазначає, що 23 листопада 2015 року під час розгляду справи у Суді заявник помер. Неповнолітній син заявника, Юрій Володимирович Сергієнко, через свого представника заявив про бажання підтримувати заяву від імені свого батька. Оскільки така заява відповідає практиці Суду, він не вбачає підстав для відмови у її задоволенні (див., серед інших джерел, рішення у справі «Беньямінсон проти України» (Benyaminson v. Ukraine) п. 83, заява № 31585/02, від 26 липня 2007 року та рішення у справі «Горватова проти Словаччини» (<…>), п.п. 25-27, заява № 74456/01 від 17 травня 2005 року). Проте у цьому тексті посилання робитимуться на заявника.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

7. Заявники скаржилися, зокрема, що тривалість кримінальних проваджень у їхніх справах була несумісною із вимогою «розумного строку», та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилались на статтю 13 Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

«При визначенні…будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення….кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку [а] … судом…».

Стаття 13

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.».

8. Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Пелісьє та Сассі проти Франції» (<…>) [ВП], заява № 25444/94, п. 67, ECHR 1999II, та «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

9. У справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, рішення від 30 березня 2004 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

10. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».

11. Суд також зазначає, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

12. Таким чином, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статті 13 Конвенції.

IV. ІНШІ СКАРГИ

13. У заяві № 78377/13 заявник скаржився також за іншими положеннями Конвенції відповідно до усталеної практики Суду (див. таблицю у «Іванов проти України» (Ivanov v. Ukraine), заява № 15007/02, рішення від 07 грудня 2006 року, Суд вирішує, що вони також вказують на порушення Конвенції.

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

14. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

15. Зважаючи на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, рішення у справі додатку.

16. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє , що ці заяви свідчать про порушення статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень.

4. Постановляє , що було порушення додатку).

5. Постановляє , що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 січня 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

ПЕРЕЛІК
заяв зі скаргами за статтею 13 Конвенції (надмірна тривалість кримінальних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту)

- 1 Та додатково будь-які податки, які можуть бути стягнуті із заявників.