"Кульгавий яструб" Байден йде "ва-банк"

"Старий, але не марний", - каже персонаж Шварценегера у фільмі "Термінатор: Генезис", заряджаючи дробовик.

Ця фраза мала б стати неофіційним слоганом прощального періоду Джо Байдена при владі у США. Його й раніше порівнювали з термінатором опоненти через специфічну манеру ходи, але вперше це порівняння стає компліментом. Адже у останні два тижні він став більш рішучим, ніж був до того усі всі чотири роки президентства разом узяті.

За американською традицією чиновника, на місце якого вже призначено іншого, але який досиджує свої повноваження останні дні, називають "кульгавою качкою". Але Джо Байден, який скинув з себе передвиборчий образ "миротворця-деескалатора" і згадав бентежні молоді роки часів Холодної війни, став раптово справжнім "кульгавим яструбом" - рішучим і непередбачуваним. Який хоч і завершує свій строк через два місяці, проте впевнено "кульгає" через "червоні лінії", ним же раніше й встановлені.

Ось лише те, що є найбільш потужним, і чого адміністрація демократів ніяк не могла зробити, як би її раніше не вмовляли:

дозвіл бити "товстими" західними ракетами по території РФ;дозвіл на використання американської супутникової системи британцям та французам для запуску Storm Shadow/SCALP-EG по території РФ;дозвіл на перебування й роботу американського військового персоналу на території України;дозвіл на постачання протипіхотних мін;санкції проти "Газпромбанку" та ще 54-х російських банків.

А є ще поставки на мільярди доларів снарядів та ракет, БМП та іншої техніки, а також поставка тисяч модулів автонаведення дронів Skynode для українських виробників (модуль дозволяє не лише обходити РЕБ, але й робити перехоплення інших дронів у повітрі) і т. д.

Перелічувати можна довго, але Топ-5 перетнутих "червоних ліній" достатньо, щоб показати, наскільки може відрізнятися американський президент під час передвиборчої кампанії та одразу після неї.

Це, до речі, і Дональда Трампа буде стосуватися, хоча зараз не про нього.

Перші два пункти про американські ATACMS для Брянщини та англо-британські Storm Shadow/SCALP-EG для штабу північнокорейців на Курщині, яким потрібне наведення саме американськими системами, не писав вже хіба що ледачий. Проте це найбільш потужна та складна "червона лінія", яка вела до тієї самої ескалації, якої так боялися на Заході.

Те, що нам таке "добро" дали, сигналізує, що у діючій адміністрації США прорахували всі ризики й переваги. Адже "відповідь" Кремля у вигляді пуску МБР з "холостим" зарядом (не ядерним) не була несподіванкою ні для кого. А те, що перші ракети полетіли на територію РФ вже через добу після перших інсайдів, свідчить, що це все було підготовлено заздалегідь – ще до виборів! – а не є "актом відчаю" для адміністрації Байдена. Тобто, ми спостерігаємо такий собі "План Б" від демократів.

Дозвіл на перебування американського та загалом натівського персоналу на території України теж важливий – не кількістю цих фахівців, а своїм прецедентом. Причому на тлі інших перетнутих "ліній" це взагалі пройшло майже непомітно для всіх. Але це рішення, можливо, має значно більше перспектив, ніж дозвіл бити західними ракетами по "болотах". Бо відчиняє двері для західних військових. Не сьогодні і не завтра, проте тепер така опція є.

По протипіхотних мінах, які є начебто забороненою зброєю (але ці конвенції не підписували ані Україна зі США, ані РФ) все трохи складніше. Їх вже раніше передавали нам у складі касет для снарядів 155 мм. Але то був дозвіл на снаряди, а не на міни. А інформація про міни стала приводом для досить потужної ІПСО проти "антигуманних" американців. Тепер же ці суперечки майже ніхто й не згадує – дозвіл є безпосередньо на протипіхотні міни.

Уявіть, що було б, якби ми отримали цей дозвіл та самі міни до наступу РФ на Авдіївку? Можливо, тоді б ми її не втратили, і не пішла ця смуга невдач, у якій ми перебуваємо й зараз. Проте краще пізно, ніж ніколи. Тим паче, що, ймовірно, ці міни можна буде використовувати і для зупинки контрнаступу РФ на Курщині.

Можна констатувати, що таким чином американці відповідають на залучення північнокорейців з боку Кремля. Це логічно, адже повідомлення про постачання мін зі США співпадають з новинами про залучення РФ найманців з КНДР.

А ось дозвіл бити ракетами по РФ - це вже відповідь після новин про постачання до РФ корейських САУ та РСЗО великої дальності.

Тобто, відповіді США є симетричними з усіх боків – протипіхотні міни проти, власне, корейської піхоти, а керовані ракети проти ракетних комплексів з КНДР. Постачання ж ракет до HIMARS’ів та артилерійських снарядів є відповіддю на північнокорейські самохідні гаубиці M1989 Koksan 170 мм.

Остання частина – про економічні санкції – є не менш показовою для США. Адже вся ця історія зі "стелею на нафту" та інші "танці з бубнами" в якості санкцій були спрямовані на те, щоб ні в якому разі не сприяти збільшенню цін на нафту та не сприяти дефіциту газу у ЄС. Це теж була "червона лінія". Бо демократам під вибори високі ціни на нафту та порушення "євроатлантичної єдності" були ні до чого. Але тепер можна – хай Трамп розбирається з наслідками.

Історія з санкціями проти "Газпромбанку" взагалі вкрай показова. Адже це останній російський банк на Заході, який офіційно ще працював та приймав гроші за російське паливо. Вся ця схема зі збереженням російського "блакитного палива" у ЄС була "зав’язана" саме на цей російський банк. А тепер все – схема розвалилася. І пішов "каскадний ефект" - одна за одною країни, які купували російське паливо, почали від нього відмовлятися.

Найбільш показовими були заяви австрійців та словаків. Звісно, вони рапортують про закупівлі "азербайджанського" газу (а Азербайджан зараз постачає більше газу, ніж видобуває і, паралельно, закуповує великі обсяги газу у РФ – навіщо вам імпортувати газ, якщо свого вдосталь?). Але це вже інша велика історія.

Проте факт простий – останні європейські споживачі газу почали відмовлятися від російського газу, що відкриває нам більше можливостей для реального припинення транзиту "блакитного палива" з РФ вже взимку.

І це не враховуючи відповіді від європейців на залучення "корейців хворої людини" з боку Кремля, яка потягне на велику статтю, адже там багато дружніх до України країн, і від кожної ми отримали щось цікавеньке.

Путін відкрив "скриньку Пандори", на яку не розраховував. Але слід сказати, що зробив він це з відчаю, адже ВС РФ вже "не витягують" війну самотужки. Північнокорейські снаряди вже займають частку до 60% у РФ, все більше стає корейських ракет (або російських ракет зі старезними радянськими двигунами, через які їхня влучність наближається до показників корейських виробів) і т. д.

Про російську "прірву", яка очікується 2025-го року, вже теж було написано багато, а сталося за останні тижні ще більше. Достатньо сказати, що вже другу заступницю Набіуліної було звільнено – саме голова Центробанку РФ та її команда, а не російські генерали чи виробники, є головним "активом" на цій війні. Бо попри всі складнощі та санкції саме вона втримала російський платіжний баланс від розпаду та оптимізувала кошти так, щоб продовжувати війну до сих пір і не завалити економіку.

Але якщо навіть в неї вже не виходить, то… Скажімо, інтрига зростає. А звільнення Набіуліної стане важливим індикатором наближення білої хутрової тваринки з хижим оскалом...

Але повернемось до США. Як ці всі рішення змінюють контексти нашої війни та світової політики загалом? Якщо коротко – то змінює кардинально, адже посилює не лише українську перемовну позицію, але й піднімає "планку" протистояння, яку Дональду Трампу буде вкрай важко опустити за рахунок інтересів України та геополітичного Заходу. Адже це буде проявом слабкості, чого так не любить "мачіст" Трамп. Він просто змушений буде тепер вести перемовини з Кремлем з позиції сили. Байден намагається не залишити наступнику шансів "відпетляти".

Байдену цікаво встромити побільше "гіляччя" у "колеса" Трампу – хай той розбирається. Але це не єдина мета – більш рішуча політика - це також визнання провальною політики "мироудаваності", яку демократи пропагували ще з часів Обами. Опозиція завжди повинна робити протилежне до дій влади. Якщо Трамп пропонує "мир", то демократи просто змушені тепер відстоювати "спротив". І нинішні рішення Байдена, скоріше за все, є "закладкою" на майбутню політику демократів у опозиції.

Так, демократи роблять "роботу над помилками" і шукають собі нову нішу після шаленого провалу на виборах всіх рівнів. Байден же як "головний демократ" на наступні два місяці робить потужну заявку на "озброєну демократію" як новий тренд.

"Полювання" на північнокорейців західними ракетами стає головною темою, яку нова адміністрація не зможе "спустити на гальмах", адже Трамп сам спеціально обирає "китаєзнавців" собі у держапарат. Санкції проти Китаю - "патрона" КНДР та РФ - також будуть, ймовірно, топ-темою за Трампа. 

А що далі? Перетинати нові "червоні лінії", звісно. Якщо у військовому сенсі нам, формально, дозволено вже майже все, крім хіба що ударів західною зброєю по Москві, то з економікою все складніше. І по нафті, і по газу ще можна багато чого зробити. Тим паче, що Трамп та його нафтогазове лобі цього теж дуже хоче.  

Теж саме стосується різного обладнання, станків з ЧПК та самих ЧПК – чіпів, які досі йдуть до РФ з західних та прозахідних країн. Той же цивільний флот РФ вкрай залежить від південнокорейських корабелів, бо сама РФ майже втратила можливості до виробництва корабельних двигунів.

По авіації – залежність РФ від західних виробників ще більша, і вже третина всього флоту російських літаків Airbus "на приколі". А ще є вкрай важливе питання нітроцелюлози (бавовни) та інших складових вибухівки, якими РФ не здатна себе забезпечити.

Справжні економічні санкції - це просто "непахане поле" для рішучого американського президента. І є така ймовірність, що "кульгавий яструб" Байден за наступні місяці тут теж себе ще проявить, як і у питаннях поставок "гостинців" для ЗСУ. І, головне, з усім цим змушений буде якось працювати Трамп у майбутньому. Адже по більшості з зазначених питань вже пройдена "точка неповернення" у відносинах з РФ і навіть найбільш несамовиті "москволюби" з оточення новообраного президента США вже нічого не зможуть вдіяти.

Це для нас гарні новини у складний час. Будемо сподіватися, що цим очікуванням ніщо не завадить, а загальний політичний фон, який все більше стає проукраїнським у ЄС (вибори у ФРН, втрата більшості у Фіцо та ін.), теж створить "точку неповернення", яка не дозволить ключовим партнерам кинути Україну напризволяще перед пораненим, але все ще вкрай небезпечним скаженим "звіром".

Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням

ДЖЕРЕЛО : UNIAN