Процедура звільнення з підстав передбачених трудовим контрактом (п.8 ч.1 ст.36 КЗПП) не підпадає під вимоги встановлені для порядку звільнення працівника з ініціативи роботодавця (ВС КЦС справа №552/2581/20 від 21.07.2021 р.)

Фабула судового акту: ВС КЦС у цій справі розкрив суть потенційного та реального конфлікту інтересів, визнавши таким факт укладення договору позики між особами, одна з яких перебуває у відносинах прямої організаційної залежності від іншої особи (між генеральним директором та начальником відділу ДП). Разом із тим, оскільки трудовий контракт з генеральним директором передбачав, як одну із умов звільнення “неповідомлення про реальний/потенційний конфлікт інтересів” - останній був звільнений правомірно.

Звільнений з посади генеральний директор державного підприємства подав позов до роботодавця (Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України - Мінекономрозвитку) вимагаючи визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час прогулу, відшкодування моральної шкоди. Підставою звільнення гендиректора став - п.8 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України (з підстав передбачених трудовим контрактом).Застосована підстава (вказана в трудовому контракті між позивачем і Мінсоцполітики), передбачала, що “генеральний директор може бути звільнений із посади, а контракт розірваний за ініціативою Мінекономрозвитку, в тому числі за пропозицією місцевого органу виконавчої влади, до закінчення строку його дії у разі, зокрема, неповідомлення Мінекономрозвитку у встановленому Законом України «Про запобігання корупції» порядку про наявність у нього реального чи потенційного конфлікту інтересів”.

Суд першої інстанції підстав для задоволення позову не знайшов. Натомість апеляційний суд частково задовольнив позов (відмовив лише в частині відшкодування моральної шкоди, у всьому іншому позов колишнього гендиректора-працівника задовольнив). Мінекономрозвитку подало касаційну скаргу.

ВС КЦС, погодився із вимогами касаційної скарги роботодавця, рішення суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції, яким колишньому працівнику у позові відмовлено - залишив у силі. У мотивувальній частині ВС виклав наступне:

• щодо конфлікту інтересів

Поняття та зміст конфлікту інтересів передбачені статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції», відповідно до якої виокремлено два види конфлікту інтересів - потенційний та реальний. Обов'язковою умовою виникнення у особи конфлікту інтересів (як першого, так і другого) є приватний інтерес.

На відміну від реального конфлікту інтересів при потенційному конфлікті суперечність між приватним інтересом і службовими повноваженнями існує так само, як при реальному, різниця ж полягає в тому, що у випадку потенційного конфлікту приватний інтерес може вплинути на об'єктивність прийняття службовцем рішення чи вчинення діянь лише в майбутньому при настанні певних обставин.

Конфлікт інтересів, має три складові: перша складова - це наявність у особи повноваження, які можуть бути використані для задоволення приватного інтересу; друга складова - це наявність у особи приватного інтересу в тій сфері, в якій він виконує зазначені вище повноваження; третя складова - це ризик впливу приватного інтересу державного службовця на об'єктивність чи неупередженість прийняття ним рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених обов'язків та повноважень у майбутньому.

Таким чином, укладання договору позики між генеральним директором державного підприємства та працівником, що перебуває з ним у відносинах прямої організаційної залежності, свідчить про наявність потенційного конфлікту інтересів у сфері реалізації директором своїх службових (дискреційних) повноважень.

• щодо пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП, за яким підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Такі умови є самостійними підставами для припинення трудових правовідносин сторін та, незважаючи на те, що ініціатива їх застосування або незастосування в кожному конкретному випадку належить роботодавцеві, сама процедура не підпадає під вимоги законодавства щодо порядку звільнення працівника з ініціативи роботодавця.

Вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Отже у цій справі: Встановлено наявність конфлікту інтересів (у цій справі - потенційного) між генеральним директором державного підприємства та працівником, що перебуває із ним у відносинах прямої організаційної залежності, у зв’язку із укладенням ними договору позики. А оскільки неповідомлення про конфлікт інтересів є підставою для звільнення передбаченою трудовим контрактом (на який погодився працівник), та інших порушень у процедурі звільнення позивачем не доведено - у позові було правомірно відмовлено.

Аналізуйте судовий акт: Позбавлення премії за невиконання посадової інструкції, із якою працівника не було ознайомлено - безпідставне (ВС КЦС справа № 264/4512/18 від 26.02.2021 р.);

Трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності, а за цивільно-правовим - процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату (ВС КЦС, №420/2174/19 від 09.06.2021 р.);

ВС/КЦС: Термін дії строкового трудового договору може визначатись як конкретною датою так і настання певної події (ВС/КЦС у справі № 266/3163/16-ц від 29.04.2021);

Позовна вимога про стягнення матеріальної допомоги НЕ має бути оплачена судовим збором в усіх інстанціях (КЦС/ВС у справі № 143/179/19 від 10.02.2021).

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 552/2581/20

провадження № 61-936св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Державне підприємство «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Лобова О. А., Триголова В. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Державного підприємства «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Державного підприємства «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі - ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації»), у якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 07 травня 2020 року № 72-П про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації»;

- визнати незаконним та скасувати пункт 1 наказу ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 07 травня 2020 року № 161-к про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації»

з 08 травня 2020 року;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу по день поновлення ОСОБА_1 на роботі;

- стягнути моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що з 11 березня 2019 року ОСОБА_1 працював на посаді генерального директора ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» на підставі контракту від 06 березня 2019 року № 10, укладеного між Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та позивачем, з терміном до 10 березня 2022 року.

07 травня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи з підстав, передбачених контрактом, а саме: на підставі підпункту «й» пункту 5.3. розділу 5 контракту

від 06 березня 2019 року № 10, за пунктом 8 статті 36 КЗпП України.

Обґрунтуванням звільнення ОСОБА_1 з посади стала доповідна записка начальника відділу запобігання корупційній діяльності Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України ОСОБА_2 , в якій зазначені обставини, що вказують на наявність у генерального директора

ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» ОСОБА_1 потенційного конфлікту інтересів із особою, яка перебуває з останнім у відносинах прямого підпорядкування, про що ОСОБА_1 не повідомив Міністерство.

Посилаючись на те, що при звільненні відбулося неправомірне застосування заходів зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів, порушено принцип презумпції невинуватості, що свідчить про незаконність звільнення, ОСОБА_1 просив суд задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 05 серпня 2020 року

у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не повідомив Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про наявність у нього конфлікту інтересів відносно начальника відділу з оцінки відповідності світлотехнічної та електропобутової продукції ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» ОСОБА_3 , чим порушив умови контракту, у зв`язку з чим звільнення позивача було правомірним.

Звільнення ОСОБА_1 було здійснено на умовах, які визначені укладеним між сторонами контрактом, та на які погодився позивач під час його укладення, на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Той факт, що відсутнє судове рішення про визнання позивача винним у вчиненні певного корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного

з корупцією, не спростовує правомірність звільнення позивача на підставі пункту

8 частини першої статті 36 КЗпП України.

На думку суду першої інстанції, оскільки неправомірність звільнення позивача не знайшла свого підтвердження, не встановлено підстав для поновлення

ОСОБА_1 на роботі, а повний розрахунок із позивачем відповідач провів, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди, які є похідними від позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 05 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 07 травня 2020 № 72-П про звільнення ОСОБА_1 із посади генерального директора ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації».

Визнано незаконним та скасовано пункт 1 наказу ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 07 травня 2020 № 161-к про звільнення ОСОБА_1 із посади генерального директора

ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації»

з 08 травня 2020 року.

Стягнуто з ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 183 173,76 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора

ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації», а також в частині стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що укладений договір позики від 27 вересня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не створює конфлікт інтересів, оскільки не встановлено, що вказана обставина впливає на об`єктивність та неупередженість прийнятих ОСОБА_1 рішень під час виконання ним службових повноважень.

На думку апеляційного суду, звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи з займаної посади у зв`язку з наявністю конфлікту інтересів є крайнім заходом зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів та здійснюється у разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер

і не може бути врегульований в інший спосіб, в тому числі через відсутність її згоди на переведення або на позбавлення приватного інтересу.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважав, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу та поновлення на посаді ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вважав, що поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку вже є достатнім для відновлення порушених прав ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2021 року Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року поновлено Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року.

Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У квітні 2021 року справа № 552/2581/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

21 травня 2021 року Верховним Судом надіслано запит до Науково-консультативної ради при Верховному Суді.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України посилається на пункт перший частини другої статті 389 ЦПК Українита зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував положення абзацу 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції»та не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 160/5162/19, від 06 липня 2020 року у справі № 803/849/16.

Зокрема, у вказаних постановах Верховний Суд зробив висновок про те, що потенційний конфлікт інтересів завжди існуватиме, якщо у особи у сфері її повноважень є приватний інтерес, здатний вплинути на об`єктивність чи неупередженість рішення або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

За таких умов, навіть якщо особа приймає об`єктивні та неупереджені рішення,

що в повній мірі відповідають закону, відбудеться надалі втрата довіри до органу,

в якому вона працює.

Для встановлення наявності потенційного конфлікту інтересів необхідна наявність приватного інтересу осіб у сфері їх службової діяльності, поєднана з існуванням об`єктивної можливості впливу цих інтересів на об`єктивність чи неупередженість прийняття особами рішень або на вчинення чи не вчинення ними дій під час виконання зазначених повноважень.

Крім того, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме: щодо підсудності спору, предметом якого є застосування звільнення у зв`язку із потенційним конфліктом інтересів у контрактовій формі трудових правовідносин особи, яка для цілей Закону України «Про запобігання корупції»прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування у поєднанні із положеннями антикорупційного законодавства. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого

2019 року у справі № 815/6096/17 зроблено висновок стосовно прийняття громадянина на публічну службу та зазначено, що трудові спори, зокрема, керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ

та організацій не належать до спорів, що виникають у відносинах публічної служби, та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Разом із тим, у цій справі наявними є правовідносини, які мають розглядатися в розрізі адміністративного (неповідомлення про потенційний конфлікт інтересів у порядку Закону України «Про запобігання корупції») та цивільного судочинства (припинення трудових правовідносин із керівником державного підприємства).

Крім того, судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права в частині відмови в задоволенні клопотання про розгляд справи в режимі відео-конференції.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_4 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги щодо порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині проведення судового засідання в режимі відео-конференції.

Висновок суду апеляційної інстанції щодо вирішення справи по суті спору є законним та вмотивованим, оскільки контрактом передбачено, що у випадку неповідомлення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про наявність реального чи потенційного конфлікту інтересів генеральний директор може бути звільнений з посади. Словосполучення «може бути» не вимагає безумовного звільнення особи з посади.

Крім того, хоча законодавець надає можливість сторонам трудового контракту встановлювати підвищену відповідальність особи й додаткові підстави для звільнення, але ці умови не мають абсолютний характер та не можуть порушувати конституційні гарантії трудових прав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 наказом від 06 березня 2019 року № 34-п Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України був призначений на посаду генерального директора ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» на термін та на умовах, визначених контрактом (а. с. 29, т. 2).

Між Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та ОСОБА_1 було укладено контракт від 06 березня 2019 року № 10 на термін з 11 березня 2019 року до 10 березня 2022 року (а. с. 31-34, т. 2).

Підпунктом «й» пункту 5.3. укладеного контракту № 10 передбачено, що генеральний директор може бути звільнений із посади, а контракт розірваний за ініціативою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, в тому числі за пропозицією місцевого органу виконавчої влади, до закінчення строку його дії у разі, зокрема, неповідомлення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України у встановленому Законом України «Про запобігання корупції»порядку про наявність у нього реального чи потенційного конфлікту інтересів (а. с. 33 (зворот), т. 2).

Відповідно до Статуту ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» ОСОБА_1 як генеральний директор вживає заходів для заохочення працівників та накладає дисциплінарні стягнення (п. 7.5) (а. с. 15-20, т. 2).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 як генеральний директор мав відповідні повноваження щодо застосування заохочень по відношенню до ОСОБА_3 , остання знаходилася з позивачем у відносинах прямої організаційної залежності.

ОСОБА_1 як генеральний директор підприємства, неодноразово приймав рішення щодо заохочення ОСОБА_3 (а. с. 56-57, 104, 106, 108, 110-127, 152-163, 177-281, т. 1, а. с. 50-53, т. 2), а також щодо переведення останньої на посаду начальника відділу (а. с. 55, т. 1).

ОСОБА_3 з 03 червня 2019 року перебуває на посаді начальника відділу

з оцінки відповідності світлотехнічної та електропобутової продукції

ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації», на яку переведена з посади провідного інженера із стандартизації центру оцінки відповідності світлотехнічної та електропобутової продукції

ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» за наказом генерального директора ОСОБА_1 (а. с. 48, т. 2).

27 вересня 2019 року ОСОБА_1 отримав у борг у ОСОБА_3

22 500,00 доларів США на строк до 06 жовтня 2019 року.

Відповідно до доповідної записки начальника відділу запобігання корупційній діяльності Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Стрілецького І. О. наявним є конфлікт інтересів у генерального директора ОСОБА_1 , про який останній не повідомив Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (а. с. 35-37, т. 2).

Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України з особового складу від 07 травня 2020 року № 72-п звільнено ОСОБА_1 із посади генерального директора ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» 07 травня 2020 року

з підстав, передбачених контрактом, а саме: підпункт «й» пункту 5.3. розділу

5 контракту № 10 від 06 березня 2019 року, пункт 8 статті 36 КЗпП України(а. с. 11, т. 1).

Згідно з наказом ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 07 травня 2020 року № 161к звільнено ОСОБА_1 із посади генерального директора ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» (а. с. 12, т. 1).

Факт, що позивач ОСОБА_1 є особою, що підпадає під дію положень Закону України «Про запобігання корупції»і відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 28 зазначеного Законумає обов`язок щодо вжиття заходів по недопущенню виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів та повідомляти про наявність таких конфліктів, учасниками справи не заперечується.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 9 Конституції Українита статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Конвенцією Організації Об`єднаних Націй проти корупції від 31 жовтня 2003 року (далі - Конвенція ООН проти корупції), яка набрала чинності для України з 01 січня 2010 року, передбачено, що корупція становить серйозну загрозу верховенству права, підриває основи демократії, нівелює соціальну справедливість, перешкоджає економічному розвитку та загрожує належному виконанню державою своїх зобов`язань щодо поваги, захисту, сприяння та виконання прав людини.

Частиною першою статті 5 Конвенції ООН проти корупції передбачено, що кожна Держава-учасниця згідно з основоположними принципами своєї правової системи розробляє й здійснює або проводить ефективну скоординовану політику протидії корупції, яка сприяє участі суспільства і яка відображає принципи правопорядку, належного управління державними справами й державним майном, чесності й непідкупності, прозорості й відповідальності.

Кожна Держава-учасниця прагне згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права створювати, підтримувати й зміцнювати такі системи,

які сприяють прозорості й запобігають виникненню конфлікту інтересів (частина четверта статті 7 Конвенції ООН проти корупції).

Статтею 34 Конвенції ООН проти корупції врегульовано питання щодо наслідків корупційних діянь, а саме: з належним урахуванням добросовісно набутих прав третіх осіб кожна Держава-учасниця вживає заходів, відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права, щоб врегулювати питання про наслідки корупції. У цьому контексті Держави-учасниці можуть розглядати корупцію як фактор, що має значення в провадженні про анулювання або розірвання контрактів, або відкликання концесій або інших аналогічних інструментів, або вжиття заходів для виправлення становища, яке склалося.

Зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначається Законом України «Про запобігання корупції»(далі - Закон).

Поняття та зміст конфлікту інтересів передбачені статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції», відповідно до якої виокремлено два види конфлікту інтересів.

Вказаною нормою права визначено, що під потенційним конфліктом інтересів розуміють наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Тобто, обов`язковою умовою виникнення у особи конфлікту інтересів є приватний інтерес.

Аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес», які містяться у Законі України «Про запобігання корупції», визначений у висновку науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права

ім. В. М. Корецького НАН України від 29 квітня 2016 року № 126/50-е.

Так, потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність існування приватного інтересу особи, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Крім того, це також визначає ступінь впливу цієї суперечності на прийняття рішення чи вчинення дії, який повинен мати об`єктивний вираз, а також часовий взаємозв`язок між прийняттям рішення та наявністю певних ознак, що мають місце при цьому.

Приватний інтерес згідно зі статтею 1 Законує будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

При цьому приватний інтерес не обмежується фінансовими чи матеріальними інтересами або тими інтересами, які дають службовій особі пряму особисту вигоду, в тому числі неправомірну.

Потенційний конфлікт інтересів, як і реальний конфлікт інтересів, має три складові: перша складова - це наявність у особи повноваження, які можуть бути використані для задоволення приватного інтересу; друга складова - це наявність

у особи приватного інтересу в тій сфері, в якій він виконує зазначені вище повноваження; третя складова - це ризик впливу приватного інтересу державного службовця на об`єктивність чи неупередженість прийняття ним рішень, або

на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених обов`язків

та повноважень у майбутньому.

На відміну від реального конфлікту інтересів при потенційному конфлікті суперечність між приватним інтересом і службовими повноваженнями існує так само, як при реальному, різниця ж полягає в тому, що у випадку потенційного конфлікту приватний інтерес може вплинути на об`єктивність прийняття службовцем рішення чи вчинення діянь лише в майбутньому при настанні певних обставин.

Однак слід відзначити, що при встановленні наявності в особи потенційного конфлікту інтересів необхідно визначити коло обставин, які слід враховувати

як такі, що можуть вплинути на виникнення реального конфлікту в майбутньому. Такі обставини за своєю правовою природою є «відкладальними» за аналогією

з терміном, який використовується в цивільному праві. Наведене в статті 1 Законупоняття фактично не визначає кола відкладальних обставин та допускає занадто широке тлумачення поняття «потенційний конфлікт інтересів».

Розширене тлумачення «відкладальної обставини» передбачає можливість попередження досить значного кола можливих ситуацій, які можуть призвести до вже реального конфлікту інтересів.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 є особою, що підпадає під дію положень Закону України «Про запобігання корупції»і відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 28 зазначеного Законумає обов`язок щодо вжиття заходів по недопущенню виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів та повідомляти про наявність таких конфліктів, що не заперечується учасниками справи.

При дослідженні питання наявності конфлікту інтересів, тобто здатності впливати на об`єктивність та неупередженість прийняття особою рішень, вчинення або не вчинення дій при реалізації свої дискреційних, службових повноважень, необхідним є встановлення взаємозв`язку між генеральним директором та третьою особою у відповідних правовідносинах.

Відповідно до Статуту ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» ОСОБА_1 як генеральний директор на підставі покладених на них обов`язків вирішує питання добору, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, призначає та звільняє з посад працівників підприємства, вживає заходів для заохочення працівників та накладає дисциплінарні стягнення тощо.

Судами також встановлено, що ОСОБА_3 знаходилася з позивачем у відносинах прямої організаційної залежності, а ОСОБА_1 як генеральний директор підприємства неодноразово приймав рішення щодо заохочення ОСОБА_3 , а також щодо переведення останньої на посаду начальника відділу.

У справі № 554/10483/19 заочним рішенням Октябрського районного суду

м. Полтави від 04 березня 2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 19 червня 2020 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в розмірі 19 500,00 доларів США та 3 % річних від простроченої суми в доларах США на дату ухвалення рішення суду.

У вказаній справі встановлено, що 27 вересня 2019 року ОСОБА_1 отримав у борг у ОСОБА_3 22 500,00 доларів США на строк до 06 жовтня 2019 року.

Борг у визначений термін не повернув, сплативши позикодавцеві лише

3 000,00 доларів США. Тобто встановлено наявність боргових зобов`язань

ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 .

Наявність у позивача фінансових зобов`язань по відношенню до ОСОБА_3 , яка знаходилася в його безпосередньому підпорядкуванні, визнається позивачем.

Таким чином, між генеральним директором ОСОБА_1 та начальником відділу з оцінки відповідності світлотехнічної та електропобутової продукції

ОСОБА_3 крім службових відносин, які регулюються відповідними актами, існують також позаслужбові відносини, а саме: цивільно-правові правовідносини на підставі укладеного між ними договору позики.

Підставою для звільнення ОСОБА_1 із посади генерального директора

ДП «Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» за пунктом 8 статті 36 КЗпП Українистала доповідна записка начальника відділу запобігання корупційній діяльності Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України ОСОБА_2 щодо наявності конфлікту інтересів у генерального директора ОСОБА_1 , про який останній не повідомив Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при виконанні своїх службових повноважень особа, що підпадає під дію положень Закону України «Про запобігання корупції», безумовно повинна брати до уваги весь спектр своїх як правових (юридичних), так і соціальних (приватних) відносин, які зумовлюють чи можуть зумовити виникнення майнового або немайнового інтересу.

Таким чином, укладання договору позики між генеральним директором державного підприємства та працівником, що перебуває із ним у відносинах прямої організаційної залежності, свідчить про наявність потенційного конфлікту інтересів у сфері реалізації директором своїх службових (дискреційних) повноважень.

Факт того, що численні накази про преміювання ОСОБА_3 , встановлення надбавки до посадового окладу, переведення на посаду начальника відділу, підписані генеральним директором ОСОБА_1 , були видані до укладання договору позики правового значення не мають, оскільки в цьому випадку визначальним є спроможність вказаних відносин спричинити виникнення потенційного конфлікту інтересів, що в контексті цієї справи існував із моменту укладання між сторонами договору позики до звільнення позивача, який у свою чергу не повідомив Міністерство, чим порушив умови контракту.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП Українипідставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Такі умови є самостійними підставами для припинення трудових правовідносин сторін та ,незважаючи на те, що ініціатива їх застосування або незастосування в кожному конкретному випадку належить роботодавцеві, сама процедура не підпадає під вимоги законодавства щодо порядку звільнення працівника з ініціативи роботодавця.

Вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявностіумов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Підпунктом «й» пункту 5.3. укладеного контракту № 10 передбачено, що генеральний директор може бути звільнений із посади, а контракт розірваний за ініціативою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, в тому числі за пропозицією місцевого органу виконавчої влади, до закінчення строку його дії у разі, зокрема, неповідомлення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України у встановленому Законом України «Про запобігання корупції»порядку про наявність у нього реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Сторонами не заперечувалося, що про наявність потенційного конфлікту інтересів між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка перебуває з генеральним директором у відносинах прямої організаційної залежності, позивач не повідомив Міністерство, чим порушено умови укладеного контракту.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи з займаної посади у зв`язку з наявністю конфлікту інтересів є крайнім заходом зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів та здійснюється у разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, є помилковим з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 727/8727/16-ц зроблено правовий висновок такого змісту: «Право вибору заходу врегулювання конфлікту інтересів належить роботодавцю і складає зміст його дискреційний повноважень. Закон України «Про запобігання корупції»визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень. Цей законне містить положень про обов`язок роботодавця застосовувати до особи всі можливі заходи врегулювання конфлікту інтересів до працівника перед звільненням. У ньому лише зазначено про обов`язок роботодавця застосувати такі заходи і надається право вибору у прийнятті рішення роботодавцем для досягнення цілей цього закону- запобігання корупції».

Таким чином, не вжиття уповноваженим органом більш м`яких заходів врегулювання жодним чином не спростовує правомірність рішення Міністерства про звільнення позивача ОСОБА_1 , оскільки право вибору заходу врегулювання конфлікту інтересів належить роботодавцю і складає зміст його дискреційний повноважень.

Крім того, звільнення ОСОБА_1 було здійснено на умовах, які визначені укладеним між сторонами контрактом, та на які погодився позивач під час його укладення, на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, а не в порядку, визначеному Законом України «Про запобігання корупції».

Щодо доводів касаційної скарги, спрямованих на вирішення питання підсудності спору, колегія суддів зазначає, що спір у цій справі не є публічно-правовим,

а стосується трудових правовідносин та має вирішуватися судами за правилами ЦПК Україниу зв`язку з тим, що після укладення контракту між Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України і ОСОБА_1

у сторін виникли трудові правовідносини, тобто фактично позовні вимоги стосуються підстав та умов звільнення позивача з посади генерального директора державного підприємства на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 826/12819/18 (провадження

№ 11-711апп19).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення спору по суті на підставі поданих сторонами доказів, розглянувши справу

у порядку цивільного судочинства, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушень норм трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з порушенням працівником умов контракту, на які погодився позивач під час його укладення, у частині неповідомлення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України у встановленому Законом України «Про запобігання корупції»порядку про наявність у нього реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Апеляційний суд не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та допустив порушення норм процесуального права, внаслідок чого безпідставно частково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК Українисуд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно

до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права

та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це рішення відповідно до статті 413 ЦПК Українинеобхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша, друга статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі

№ 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено висновок про те, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті

5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 було заявлено позовні вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі (вимога немайнового характеру, за яку позивач звільнений від сплати судового збору), стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди (вимога майнового характеру).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум станом на момент звернення до суду із позовом становив 2 102,00 грн, тобто судовий збір підлягав сплаті в розмірі 840,80 грн до суду першої інстанції.

Таким чином, судовий збір у частині оскарження судового рішення в касаційному порядку щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України у розмірі 1 681,60 грн (840,80 грн * 200 %).

Керуючись статтями 141, 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року скасувати.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 05 серпня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України судовий збір у розмірі 1 681,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачу