Призов працівника на строкову військову службу в особливий період є підставою для збереження за ним робочого місця та середнього заробітку (Луцький міськрайонний суд у справі № 161/8802/16-ц від 29.09.2016)

Фабула судового акту: У 2015 році велику кількість працівників було звільнено з роботи на підставі ч. 3 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із призовом останніх на військову службу, якою було передбачено як підставу для припинення трудового договору призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Роботодавці, користуючись юридичною необізнаністю працівників фактично змушували останніх писати заяви про звільнення. Водночас, законодавство, яке діяло на той момента, а саме ст. 119 КЗпП України чітко вказувала на те, що за працівниками, призваними на військову службу зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві.

В даному випадку, особа, яку було звільнено з роботи на підставі ч. 3 ст. 36 КЗпП звернулася до суду із позовом про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Мотивами подання позову стало те, що останнього у квітні 2015 року було призвано на строкову військову службу у зв'язку із чим він був звільнений з роботи у звязку з призивом на військову службу. Тому позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки він був призваний на військову службу на час дії в Україні особливого періоду, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», а тому за ним зберігається місце роботи та середній заробіток.

Роботодавець не погоджуючись із вимогами звільненого працівника вказав, що на час звільнення позивача з займаної посади послався на роз’яснення Державної інспекції України з питань праці від 17.04.2015 року згідно якого за відсутності в Указі Президента України «Про часткову мобілізацію» умов, передбачених ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», у разі призову працівника на строкову військову службу трудовий договір розривається на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодились і суди апеляційної та касаційної інстанцій, задовольнив позовні вимоги та вказав, що відповідно до пункту 3 ст. 36 КЗпП України в редакції чинній на момент звільнення працівника, підставою для припинення дії трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Окрім цього на час припинення трудових відносин з позивачем нормами Кодексу законів про працю України не передбачалося можливості збереження робочого місця за працівниками, що проходять строкову військову службу. Пізніше до частини третьої статті 119 КЗпП України були внесені зміни, та гарантії щодо збереження робочого місця за працівниками, розповсюджувалося й на осіб, призваних на строкову військову службу, натомість, ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Гарантії по збереженню місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності за громадянами України, які призвані на строкову військову службу були передбачені у статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», і почали діяти з 08.02.2015 року.

Водночас позивач був призваний на військову службу саме під час дії особливого періоду, а тому на нього розповсюджуються гарантії та компенсації відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України для працівників, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та яким надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Аналізуйте судовий акт: Місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Справа № 367/6233/14-ц,21.06.17)

Законодавством не передбачена компенсація з державного бюджету доходів ФОПам, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (ВССУ, справа № 452/3197/15 від 22.03.17)

Не застосовується одночасне (подвійне) стягнення з роботодавця середнього заробітку і за ст. 117 КЗпПУ, і за ст. 235 КЗпПУ у випадку порушення прав звільненого працівника – обираємо щось одне (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі № 6-2912цс16)

Справа № 161/8802/16-ц

Провадження № 2/161/3332/16

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2016 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого - судді Рудської С.М.

при секретарі Марчак Е.Є.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В:

07.07.2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 20.09.2011 року був прийнятий на роботу до ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» на посаду електрозварювальника на автоматичних і напівавтоматичних машинах 3 розряду. У квітні 2015 року його було призвано на строкову військову службу до Військової частини 1141 Національної гвардії України (м. Луцьк), де він знаходиться по даний час. Згіднонаказу № 79 від 22.04.2015 року він був звільнений з роботи у звязку з призивом на військову службу на підставі п. З ст. 36 Кодексу законів про працю України. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки він був призваний на військову службу на час дії в Україні особливого періоду, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», а тому за ним зберігається місце роботи та середній заробіток. Просить суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 22.04.2015 року № 79 в частині звільнення його з роботи, поновити на посаді електрозварювальника на автоматичних і напівавтоматичних машинах 3 розряду ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» з 22.04.2015 року та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також просить суд поновити строк звернення до суду, оскільки він проходить строкову військову службу, весь час перебуває на казарменому положенні у військовій частині, позбавлений можливості вільно пересуватися, в тому числі звернутися за правовою допомогою або до суду, зазначена обставина ускладнила вчасне звернення до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні до викладених у позовній заяві. Крім того, представник позивача пояснив, що заяву про звільнення з роботи на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України позивач написав у звязку з правовою необізнаністю, відповідачем не було розяснено позивачу, що за ним зберігається робоче місце на часом проходження військової служби.

Представник відповідача позов не визнав, суду пояснив, що на момент винесення наказу № 79 від 22.04.2015 року про звільнення ОСОБА_3 з займаної посади діяла редакція п. 3 ст. 36 КЗпП України про що є розяснення Державної інспекції України з питань праці від 17.04.2015 року в якій зазначено, що за відсутності в Указі Президента України «Про часткову мобілізацію» умов, передбачених ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у разі призову працівника на строкову військову службу трудовий договір розривається на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України. Крім того, позивач звернувся до адміністрації заводу з заявою в якій просив звільнити його саме на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України. Також вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки про існування оспорюванного наказу позивачу було відомо в день його звільнення, позивач мав достатньо часу звернутися до суду за захистом своїх прав. Просить суд у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 з 20 вересня 2011 року перебував в трудових відносинах з ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» - працював на посаді електрозварювальника на автоматичних і напівавтоматичних машинах 3 розряду, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 4).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 був призваний на строкову військову службу та з 22.04.2015 року звільнений з займаної посади за п. 3 ст. 36 КЗпП України (а.с. 32, 33, 34).

Так, відповідно до пункту 3статті 36 КЗпП України(в редакції від 05 березня 2015 року - чинній на момент виникнення правовідносин щодо звільнення працівника), підставою для припинення дії трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу запризовом під час мобілізації, на особливий період,але не більше одного року.

При цьому, відповідно до частини третьоїстатті 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий періодабо прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації,що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з повістки, ОСОБА_3 був призваний на військову строкову службу, а не за мобілізацією, в рамкахУказу Президента «Про часткову мобілізацію» № 15/2015 від 14.01.2015 р., затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» №113-УІІІ від 15.01.2015р.

Таким чином, на момент припинення трудових відносин з позивачем нормамиКодексу законів про працю Українине передбачалося можливості збереження робочого місця за працівниками, що проходять строкову військову службу.

Пізніше, до частини третьоїстатті 119 КЗпП Українибули внесені зміни, та гарантії щодо збереження робочого місця за працівниками, розповсюджувалося й на осіб, призваних на строкову військову службу, натомість,ст.58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідностатті 1 Кодексу законів про працю України,Кодекс законів про працю Українирегулює трудові відносини всіх працівників,сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю складається зКодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України,прийнятих відповідно до нього, (стаття 4 КЗпП України).

В той же час,Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», прийнятий не у відповідності до нормКодексу законів про працю України, та здійснює правове регулювання відносин міждержавою і громадянами Україниу зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Про це чітко зазначено у преамбулі закону.

Таким чином, нормиКодексу законів про працю Українита нормизакону України «Про військовий обов'язок і військову службу»є спеціальними, але регулюють різні за правовою природою види правовідносин (які саме, було зазначено вище), та не можуть заміняти один одного, не мають пріоритету один проти іншого, та застосовуються в різних сферах.

З метою соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час дії особливого періоду, устатті 119 КЗпП України(із змінами та доповненнями), тастатті 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року(із змінами та доповненнями) визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом на час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Гарантії по збереженню місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності за громадянами України, які призвані на строкову військову службу були передбачені устатті 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», і почали діяти з 08.02.2015 року, відповідно доЗакону України від 15.01.2015 № 116-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду».

На підставі вищенаведеного, згідно припису частини 3статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, тобто тих прав і свобод, які людина і громадянин мали на підставі раніше чинних законів.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до статтей 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 57 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обовязком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоровя і віком, а жіночої статі також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обовязок згідно із законодавством.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно достатті 65 Конституції Українизахист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно достатті 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу»(в редакції, яка діяла на час призову та звільнення позивача з роботи)призов військовозобовязаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України" Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Звільнення з військової служби військовослужбовців, призваних під час мобілізації, в особливий період, у разі оголошення демобілізації здійснюється відповідно до підпункту "ґ" частини другої статті 26 цього Закону.

За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

За громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у звязку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у звязку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання більше ніж на один рік.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» окремим видом служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Виконання військового обовязку і особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим законом та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 року, який затвердженоЗаконом України «Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 15.01.2015 року, з метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1,17,20 частини першої статті 106 Конституції Україниу 2015 році оголошено часткову мобілізацію. У пункті 7 Указу доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно ізстаттею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статтею 119 Кодексу законів про працю Україниза громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Відповідно достатті 119 Кодексу Законів про працю Українипрацівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", «;Про альтернативну (невійськову) службу", «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.3статті 36 КЗпП України(в редакції, яка діяла на час призову та звільнення позивача з роботи) підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація- це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах особливого періоду.

Особливий період-періодфункціонуваннянаціональної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами Українисвого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України,якийнастаєзмоменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, згідно чинного діючого законодавства, після оголошення Президентом України мобілізації, в Україні наступає особливий період.

Доводи представника відповідача про те, що позивачем було подано заяву на звільнення у звязку з призовом на військову службу (а.с. 32), а тому таке звільнення було його вільним волевиявленням, суд до уваги не приймає, оскільки з матеріалів справи вбачається, що після звільнення позивач звернувся з заявою до управління держпраці щодо свого звільнення та просив сприяти поновленню його порушеного права, на що отримав відповідь що механізм поновлення прав працівників визначений главою ХV КЗпП України, яка передбачає розгляд індивідуальних трудових спорів в судовому порядку (а.с. 37-38).

Гарантії по збереженню місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності за громадянами України, які призвані на строкову військову службу були передбачені устатті 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», і почали діяти з 08.02.2015 року, відповідно доЗакону України від 15.01.2015 № 116-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду».

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_3 був призваний до військової служби саме під час дії особливого періоду, отже на нього розповсюджуються гарантії та компенсації передбачені для громадян, які відповідно достатті 119 Кодексу Законів про працю Українипрацівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбаченихзаконами України "Про військовий обов'язок і військову службу", «;Про альтернативну (невійськову) службу", «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та яким надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Відповідно достатті 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції"іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесення рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше ніж за один рік.

З урахуванням наведеного, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача підлягає обмеженню строком в один рік.

З наданої відповідачем довідки вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача складає 189,44 грн. (а.с. 40).

З наказу № 52 від 30.01.2013 року вбачається, зо з 01.04.2013 року на ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» було встановлено режим неповного робочого тижня з загальними неробочими днями по п»ятницях (а.с. 41).

Такий графік роботи зберігався на підприємстві до серпня 2015 року (а.с. 42).

Тобто, час вимушеного прогулу позивача ОСОБА_3 за період з 22.04.2015 року по 21.04.2016 року становить 208 робочих днів.

Таким чином, сума, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 39403,52 грн. (208 робочих днів х 189,44 грн.).

Відповідно достатті 233 КЗпП Українипрацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно зістаттею 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

З наказом про звільнення позивач ознайомлений 22.04.2015 року (а.с.34).

Після звільнення (з 27.04.2015 року) позивач перебуває на військовій службі, знаходиться на казарменому положенні.

З розпорядку військової частини 1141 (а.с. 51) вбачається, що позивач ОСОБА_3 обмежений у свободі пересування, а тому суд вважає, що причини пропуску строку для звернення до суду є поважними і вважає за необхідне такий строк позивачу поновити.

Згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Частиною 3статті 88 ЦПК України встановлено, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою сплачується 0,4 розміру заробітної плати, за подання позову майнового характеру 1% ціни позову. Тобто, при подачі даного позову необхідно було б сплатити 551,20 грн. за кожну вимогу немайнового характеру та 551,20 грн. за вимогу майнового характеру.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі., а тому зазначений судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

На підставі ст. 43 Конституції України, ст.ст. 36, 39, 235 КЗпП України, Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212-215, 367 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Поновити ОСОБА_3 строк звернення до суду за його позовною заявою до Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Скасувати наказ Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтнй завод» від 22.04.2015 року № 79 в частині звільнення з роботи ОСОБА_3.

Поновити ОСОБА_3 на посаді електрозварювальника на автоматичних та напівавтоматичних машинах 3-го розряду Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод» з 22 квітня 2015 року.

Стягнути з Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтнй завод» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.04.2015 року по 21.04.2016 року у розмірі 39403 (тридцять девять тисяч чотириста три) грн. 52 коп.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України допусти дане рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод на користь держави судовий збір в сумі 1653 (тисячу шістсот пятдесят три) 60 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя