Приватним виконавцем було безпідставно відмовлено стягувачу у передачі предмета іпотеки для реалізації, через протиправну реєстрацію в житлі неповнолітньої особи (КЦС ВС №756/13382/13 від 16.02.2022р.)

У цій справі стягувач оскаржував дії виконавця, який відмовив у передачі на реалізацію квартири, в якій була зареєстрована неповнолітня дитина. ВС КЦС проаналізував спірні правовідносини і встановив, що виконавець відмовив безпідставно і не має звертатися до органів опіки та піклування для отримання дозволу, бо дитина зареєстрована вже після відкриття виконавчого провадження щодо стягнення боргу, у порушення договору іпотеки.

Фабула судового акту: Товариство-фактор звернулося до суду із скаргою на бездіяльність приватного виконавця. Справа в тому, що після прийняття судового рішення про стягнення заборгованості із боржників, після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на все майно боржника (в тому числі, спірну квартиру, що перебуває в іпотеці, забезпечуючи вказаний борг), представником стягувача подано заяву про передачу на реалізацію квартири, яка перебуває в іпотеці. Проте приватний виконавець повідомив листом стягувача про те, що він позбавлений права передавати на реалізацію вказану квартиру, оскільки у ній зареєстрована неповнолітня дитина.

В подальшому виявилося, що дитина була зареєстрована вже після та всупереч умовам укладеного договору іпотеки. Фактор оскаржив бездіяльність державного виконавця до суду.

Судом першої інстанції його позов був задоволений, зобов’язано виконавця здійснити усі необхідні заходи щодо примусової реалізації предмета іпотеки - квартири спірної без отримання попередньої згоди органу опіки та піклування. Постановою апеляційного суду це рішення було скасоване і прийняте нове - про відмову, мотивуючи тим, що рішенням про стягнення боргу питання щодо звернення стягнення на іпотечне майно судом не вирішувалось. Тому - на думку апеляційного суду - приватний виконавець позбавлений можливості передати на примусову реалізацію спірну квартиру. При цьому, рішення суду могло бути виконане за рахунок іншого майна боржника. Фактор подав касаційну скаргу.

ВС КЦС, задовольняючи касаційну скаргу Фактора і погоджуючись із судом першої інстанції, мотивував наступним:

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України Про виконавче провадження).

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

Вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить малолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України Про охорону дитинства, статтею 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей від можливого порушення.

Захист відповідних прав дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.

ВП ВС у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.

Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що у разі звернення особи, яка вважає, що її права порушено діями або бездіяльністю органом державної виконавчої служби, оцінку діям посадової особи щодо виконання судового рішення із урахуванням прав малолітніх осіб (якщо такі права порушуються) надає саме суд, виходячи з конкретних обставин справи, а також доводів сторін спору.

Отже у цій справі: Реєстрація у квартирі малолітньої дитини відбулася пізніше моменту укладення самого договору іпотеки, а також після набрання законної сили рішенням суду про стягнення кредитної заборгованості. Тому боржник, діючи недобросовісно та порушуючи умови договору іпотеки, після його укладення, без згоди банку, зареєстрував в іпотечній квартирі неповнолітню дитину.

При цьому, у власності боржника наявне інше нерухоме майно, де може проживати його неповнолітня дочка.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що приватним виконавцем було безпідставно відмовлено стягувачу у передачі предмета іпотеки для реалізації, з метою виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Аналізуйте судовий акт: Виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти (ВП ВС № 755/12052/19 від 26.10.2021 р.);

Небажання дитини спілкуватися з батьком, може бути поважною причиною невиконання матір’ю рішення суду про усунення перешкод в участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною (ВС КАС справа № 640/11833/19 від 08.07.2021 р.);

ВС/КАС: Приватний виконавець повинен перевірити належність своєму виконавчому округу зазначеної у заяві про відкриття ВП адреси зареєстрованому місцю проживання боржника (ВС/КАС у справі № 340/4040/20 від 11.10.2021);

Виконавець має пересвідчитись у відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізособи, і належності САМЕ цього місця до його виконавчого округу (ВС КАС справа № 380/9335/20 від 15.07.2021 р.).

ПОСТАНОВА

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 756/13382/13

провадження № 61-11564 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - товариство з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна ;

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський Анатолій Миколайович;

боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна на постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна (далі - ТОВ ОТП Факторинг Україна ) звернулося до суду із скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М., боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Скарга мотивована тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року, що набрало законної сили, задоволено позов ТОВ ОТП Факторинг Україна та стягнуто на його користь солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 10 653 долари 58 центів США.

16 червня 2014 року Оболонським районним судом м. Києва було видано виконавчі листи № 2/756/399/14.

03 липня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявським А. М. відкрито виконавче провадження № 59449862 про стягнення з боржника ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 10 653 долари 58 центів США.

Постановами від 03 липня 2019 року про арешт майна боржника накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, а також безпосередньо на квартиру АДРЕСА_1 .

Представником стягувача подано заяву про передачу на реалізацію квартири, яка перебуває в іпотеці, проте приватний виконавець повідомив листом стягувача про те, що він позбавлений права передавати на реалізацію вказану квартиру, оскільки у ній зареєстрована неповнолітня дитина.

ТОВ ОТП Факторинг Україна не погоджується з таким рішенням приватного виконавця, оскільки вважає, що дитина в даному випадку не має зареєстрованого права власності та користування на зазначену квартиру, оскільки була зареєстрована після та всупереч умовам укладеного договору іпотеки. Вважало бездіяльність державного виконавця щодо не передання предмета іпотеки на реалізацію протиправною.

У зв`язку із викладеним, заявник просив зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. здійснити усі необхідні заходи щодо примусової реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 без отримання попередньої згоди органу опіки та піклування.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 28 січня 2021 року у складі судді Диби О.В. скаргу ТОВ ОТП Факторинг Україна на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. задоволено. Зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. здійснити усі необхідні заходи щодо примусової реалізації предмета іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1 без отримання попередньої згоди органу опіки та піклування.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спірна квартира передана в іпотеку ще до реєстрації у ній неповнолітньої дитини, тому на час укладення договору іпотеки дитина не мала права власності чи права користування квартирою, що унеможливлює порушення її прав, її перереєстрація до спірної іпотечної квартири відбулася 07 квітня 2016 року без погодження з іпотекодержателем чим штучно створюються перешкоди у реалізації квартири як предмета іпотеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 28 січня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ТОВ ОТП Факторинг Україна відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року питання щодо звернення стягнення на іпотечне майно судом не вирішувалось.

ОСОБА_1 , зареєструвавши 07 квітня 2016 року неповнолітню дочку ОСОБА_3 в іпотечному майні без згоди іпотекодержателя, порушив умови іпотечного договору, у зв`язку з чим іпотекодержатель мав право вимагати негайного виконання іпотекодавцем боргових зобов`язань за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, проте питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки вирішується відповідно до чинного законодавства (в добровільному або судовому порядку).

Та обставина, що боржник має у власності інше нерухоме майно, спірна іпотечна квартира не використовується як місце постійного його проживання та членів його сім`ї, є підставою для передачі на реалізацію як предмета іпотеки квартири АДРЕСА_1 .

Тому відповідь приватного виконавця щодо неможливості здійснити заходи щодо примусової реалізації предмета іпотеки при наявності розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 13 липня 2020 року № 307 про відмову у наданні дозволу на реалізацію квартири АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_1 та в якій зареєстрована малолітня ОСОБА_3 , відповідає чинному законодавству.

В даному випадку приватний виконавець позбавлений можливості передати на примусову реалізацію спірну квартиру.

При цьому, рішення суду може бути виконане за рахунок іншого майна боржника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ТОВ ОТП Факторинг Україна звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким скаргу товариства задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неповне дослідження наявних у справі матеріалів, а тому висновки суду не відповідають матеріалам справи та порушують права заявника на судових захист.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 756/13382/13 із Оболонського районного суду м. Києва .

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення договору іпотеки неповнолітня, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не була зареєстрована у квартирі, що є предметом іпотеки, оскільки її було зареєстровано після укладення договору іпотеки, без повідомлення і згоди іпотекодержатсля, за недобросовісних та протиправних дій батька - ОСОБА_1

07 квітня 2016 року боржник навмисно з метою перешкоджанню виконанню рішення суду щодо стягнення з нього заборгованості зареєстрував неповнолітню дочку ОСОБА_3 , яка була зареєстрована в іншій квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка також перебуває в іпотеці ТОВ ОТП Факторинг Україна , в якій зареєстрована неповнолітня дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що унеможливлює реалізацію квартири.

Квартира АДРЕСА_3 , яка належала на праві власності ОСОБА_2 вже примусово реалізовано в рахунок погашення боргів ОСОБА_2 за її кредитними зобов`язаннями перед ТОВ Факторинг Україна , що підтверджується протоколом № 481009 про проведення електронних торгів.

Тобто, внаслідок неправомірних дій боржника, реєстрація місця проживання малолітніх дітей відбулося після укладення договору іпотеки, що позбавляє стягувача можливості реалізувати будь-яку квартиру боржника.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року позов ТОВ ОТП Факторинг Україна задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ ОТП Факторинг Україна суму заборгованості за кредитним договором від 09 вересня 2004 року у розмірі 11 750 доларів 88 центів США та 14 000 грн.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2014 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ТОВ ОТП Факторинг Україна задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ ОТП Факторинг Україна суму заборгованості за кредитним договором від 09 вересня 2004 року у розмірі 9 205 доларів 53 центи США, пеня у розмірі 1 448 доларів 05 центів США, а всього 10 653 долари 58 центів США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

16 червня 2014 року Оболонським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2/756/399/14.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. від 03 липня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59449862 про стягнення з боржника ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 10 653 доларів 58 центів США.

Постановами від 03 липня 2019 року про арешт майна боржника накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, а також безпосередньо на квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. від 24 травня 2019 року здійснено опис та арешт квартири АДРЕСА_1 .

Представником стягувача подано заяву про передачу на реалізацію іпотечної квартири АДРЕСА_1 (а.с. 13, т. 3).

На запит приватного виконавця щодо надання інформації про зареєстрованих фізичних осіб Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією надано відповідь від 27 червня 2019 року №104-5712, згідно з якою за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстрована неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 07 квітня 2016 року (а.с.136-137, т. 3).

Відповідно до вимоги приватного виконавця від 10 червня 2020 року, адресованої Оболонській районній у м. Києві державній адміністрації як органу опіки та піклування вбачається, що квартира АДРЕСА_1 перебуває в іпотеці ТОВ ОТП Факторинг Україна на підставі договору іпотеки від 09 вересня 2004 року, всупереч умов якого іпотекодавцем зареєстровано у вказаній квартирі неповнолітню особу ОСОБА_3 без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодержателя, у зв`язку з чим приватний виконавець просив надати дозвіл на реалізацію зазначеної квартири (а.с.153-155, т. 3).

Як вбачається з витягу з розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 13 липня 2020 року № 307, приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Телявському А. М. відмовлено у наданні дозволу на реалізацію квартири АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_1 та в якій зареєстрована малолітня ОСОБА_3 (а.с. 163, т. 3).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ ОТП Факторинг Україна підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону України Про виконавче провадження ).

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України Про виконавче провадження ).

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна) у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження (пункт 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень). Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.

Вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить малолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України Про охорону дитинства , статтею 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей від можливого порушення.

Захист відповідних прав дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа Жовнер проти України від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.

Отже, на думку Великої Палати Верховного Суду, державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 2-112/11 (провадження 61-12704св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України Про виконавче провадження передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що у разі звернення особи, яка вважає, що її права порушено діями або бездіяльністю органом державної виконавчої служби, оцінку діям посадової особи щодо виконання судового рішення із урахуванням прав малолітніх осіб (якщо такі права порушуються) надає саме суд, виходячи з конкретних обставин справи, а також доводів сторін спору.

Судами установлено, що квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 09 вересня 2004 року, укладеного між ним, ОСОБА_5 (продавець) та акціонерним комерційним банком Райффайзенбанк Україна (банк), за кредитні кошти, надані боржнику згідно з договором про надання кредиту від 09 вересня 2004 року, та передана в іпотеку банку на підставі договору іпотеки від 09 вересня 2004 року в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором (а.с. 83-88, 219-221, т. 2).

Пунктом 5.2 договору іпотеки передбачено, що протягом усього періоду дії договору іпотекодавець зобов`язаний, зокрема, не прописувати (не реєструвати) право проживання будь-яких третіх осіб на території (площі) предмета іпотеки без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодержателя.

У разі порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань, встановлених пунктом 5.2 договору, іпотекодержатель має право на негайне виконання іпотекодавцем боргових зобов`язань за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Встановлено, що місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було зареєстровано у спірній квартирі з 07 квітня 2016 року , тобто після укладення договору іпотеки.

Також судами встановлено, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2014 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ТОВ ОТП Факторинг Україна задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ ОТП Факторинг Україна суму заборгованості за кредитним договором від 09 вересня 2004 року у розмірі 9 205 доларів 53 центи США, пеня у розмірі 1 448 доларів 05 центів США, а всього 10 653 долари 58 центів США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

16 червня 2014 року Оболонським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2/756/399/14.

Отже, місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було зареєстровано у спірній квартирі після ухвалення судом рішення про стягнення кредитної заборгованості.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, боржник, зареєструвавши у спірній квартирі неповнолітню дитину, діяв всупереч умов укладеного ним договору іпотеки, а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт звернення боржника до банку з відповідною заявою. Реєстрація у квартирі малолітньої дитини відбулася пізніше моменту укладення самого договору іпотеки, а також після набрання законної сили рішенням суду про стягнення кредитної заборгованості. Тому боржник, діючи недобросовісно та порушуючи умови договору іпотеки, після його укладення, без згоди банку, зареєстрував в іпотечній квартирі неповнолітню дитину.

При цьому колегія суддів враховує, що у власності боржника наявне інше нерухоме майно, де може проживати його неповнолітня дочка.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що приватним виконавцем було безпідставно відмовлено стягувачу у передачі предмета іпотеки для реалізації, з метою виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Ураховуючи викладене оскаржувана постанова апеляційного підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року скасувати, ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 28 січня 2021 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта