Право суб’єкта владних повноважень на представника за вимогами КАС України (частина 2 – міська рада)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Право суб’єкта владних повноважень на представника за вимогами КАС України (частина 2 – міська рада) - 0_70231000_1619269972_60841954ab7b5.jpg

За вимогами Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) суб’єкт владних повноважень (далі за текстом - СВП), як правило, є відповідачем по справі, за виключенням коли саме він звертається до суду із позовом.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб’єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України гарантовано ст. 140 Конституції України та становить сутнісний зміст місцеве самоврядування.

Так, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч.2 ст. 140 Конституції України).

Вказане знайшло своє закріплення й у ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", в ч.1 ст. 10 якого сільські, селищні та міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Таким чином, міські ради є СВП.

За ч.4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті є правом учасників справи. Проте, вказаною нормою визначено, що неподання СВП відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Звертаємо увагу, що відповідна кваліфікація є лише правом суду, однак для такої кваліфікації за ч.4 ст. КАС України вирішальне значення має лише подання/не подання СВП відзиву на позов, незалежно від наявності інших зауважень чи заперечень, висловлених СВП під час судових засідань безпосередньо (усно) чи письмово, шляхом направлення відповідних документів через канцелярію суду.

Право на подачу відзиву гарантується в силу основних засад адміністративного судочинства, одними з яких є змагальність сторін (ст. 9 КАС України) та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 8 КАС України).

Так, за вимогами ч.1 ст. 159 КАС України, при розгляді судом за правилами загального позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті, першою з яких для Відповідача, відповідно до вимог ч.2 ст. 159 та ст. 162 КАС України є саме відповідь на позов.

Крім того, за ч.3 ст. 79 КАС України, відповідач, який в даному випадку є СВП, повинен подати докази разом із поданням відзиву, що з урахуванням обов’язку СВП за за ч.2 ст. 77 КАС України довести правомірність свого рішення, робить право на подання відзиву визначальним в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності СВП.

Правом на подачу відзиву на позов може скористатись СВП особисто (самопредставництво) та/або через представника, оскільки особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника, який відповідно до ч.1 ст. 60 КАС України має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов’язки.

За ч. 4 ст. 55 КАС України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Тобто, для органу місцевого самоврядування, до якого відноситься й міська рада, законодавець визначив два шляхи реалізації своїх процесуальних прав, в т.ч. й права брати безпосередню участь у судовому засіданні та подавати заяви по суті, а саме:

  • самопредставництво;
  • через представника.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 КАС України від імені органу місцевого самоврядування (самопредставництво) може діяти:

  • її керівник, яким у випадку залучення до справи міської ради є її головуючий, а саме міський голова (ст. 12 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»);
  • інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

Якщо на судовому засіданні присутній міський голова, питання щодо його повноважень представляти інтереси відповідної міської ради будуть носити явно формальних характер.

Проте, у разі участі у справі від імені міської ради іншої особи, то необхідно звернути увагу на наявність в неї відповідних повноважень, на чому наголошено й у ч. 4 ст. 55 КАС України, відповідно до якої в порядку самопредставництва представляти інтереси СВП може й інша особа, але уповноважена відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

Так, відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

30.09.2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 року № 1401-VIII.

Внесеними змінами розділ XV «Перехідні положення» Основного Закону України було доповнено пунктом 11, який передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції – з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції – з 1 січня 2019 року (абзац перший пункту). Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року (абзац другий пункту).

Водночас, пунктом 11 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.

За загальним правилом право на самопредставництво юридичної особи – це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови колегіального виконавчого органу діяти від імені такої особи, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Разом з тим, змінами, внесеними до Кодексу адміністративного судочинства України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18.12.2019 року № 390-IX розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені» та визначено перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: «закон, статут, положення, трудовий договір (контракт)».

З аналізу цієї норми закону слідує, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених статтею 44 КАС України процесуальних прав можливий за умови сукупної наявності обох цих умов. Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

Як показує практика, інтереси міських рад представляють керівник (його заступник) юридичного управління виконкому міської ради, які обґрунтовують наявність повноважень на самопредставництво інтересів міської ради посилаючись на Положення про юридичне управління виконкому відповідної ради, яке затверджено рішенням міської ради та яким передбачено, що начальник управління (його заступник) представляє інтереси міського голови, міської ради та її виконавчих органів у судах різних інстанцій, а також посадовими інструкціями керівника чи його заступника.

Але, жодна норма Положення про юридичне управління виконкому міської ради та відповідної посадової інструкції не наділяє співробітників юридичного управління діяти від імені міської ради та міського голови в порядку самопредставництва без додаткового уповноваження.

Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина 4 статті 87 Цивільного кодексу України).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім Цивільного кодексу України, спеціальним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в ст. 4 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». До них, зокрема, належать обов`язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі. З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (частина 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") .

Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (ч. 3 ст. 9 Закону).

При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» витяг з Єдиного державного реєстру (далі – Витяг) містить відомості, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», яка, зокрема, визначає, що внесені до Реєстру документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі. Якщо ж відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі.

Таким чином, підтвердженням наявності повноважень у співробітників юридичного управління виконкому міської ради представляти інтереси міської ради у адміністративних судах є наявність відповідної інформації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України, відсутність якої не може бути виправдана наявністю відповідної довіреності, виданої за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами, оскільки за ст. 19 Конституції України СВП зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо права міської ради мати представника, то слід зазначити, що останнім в силу вимог ч.2 ст. 16 КАС України може бути виключно адвокат.

Оскільки міська рада є СВП, то особливості укладення договору про надання правової допомоги повинні відповідати особливостям, наведеним у нашій статті «Право субєкта владних повноважень на представника за вимогами КАС України (частина 1 - міський голова)» за посиланням: https://protocol.ua/ua/pravo_subekta_vladnih_povnovagen_na_predstavnika_za_vimogami_kas_ukraini_(chastina_1_miskiy_golova)/

Автор статті: Суботін Геннадій Геннадійович

1177
Переглядів
1
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні події
ЕСПЧ
1