Право на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно та невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за минулий період, НЕ обмежується жодним строком (справа № 620/1857/20)

Фабула судового акту: колишній АТОвець звернувся з адміністративним позовом про стягнення з в/ч грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2018 та 2019 роки, та грошову компенсацію за не отримане речове майно, яку йому не було виплачено після звільнення та виключення зі списків особового складу.

Відповідач – військова частина заперечила проти позову та просила суд відмовити в позовних вимогах повністю, оскільки, на їх думку, позивачем було порушено строк звернення до адміністративного суду (шість місяців).

В своїй адвокатській діяльності я неодноразово стикалась з такою ситуацією, коли військовослужбовці, звільнені з військової служби та виключені зі списків особового складу, досконало не розуміючи тонкощів застосування строків позовної давності та звернення до суду, передчасно робили висновки про неможливість стягнення своїх «чесно зароблених» під час перебування в лавах військових частин, оскільки після звільнення в запас пройшов час, а строки звернення до суду обмежені.

Так, дійсно, строки звернення до суду є обмеженими, при чому загальний строк позовної давності по цивільним справам складає три роки, а от звернутися з адміністративним позовом до адміністративного суду потрібно в межах шестимісячного строку (ст. 122 КАС України).

Такої позиції притримуються і відповідачі – військові частини, яким вкрай не хочеться добровільно перераховувати гроші звільненим військовослужбовцям. Однак, не все втрачено.

Так, захищаючи інтереси колишнього АТОвця, який проходив службу у військовій частині А1815 і отримав статус та посвідчення учасника бойових дій, звільненого з військової служби в запас в листопаді 2019 року, у відповідь на адвокатські запити мною було отримано від військової частини безліч пустих відписок про безпідставність вимог мого клієнта про виплату на користь останнього грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2018 та 2019 роки та грошової компенсації за не отримане речове майн. Після порушення судового провадження в адміністративній справі, юрист військової частини посилався на пропуск строків звернення до суду та просив суд на цій підставі відмовити в позовних вимогах повністю.

У відповіді на відзив військової частини нами було подано до суду обґрунтоване заперечення (текст якого продубльований в рішенні), в якому детально, з посиланням на нормативні акти, висвітлено поняття «заробітня плата» та «компенсаційні виплати», застосування строків при стягненні таких сум, наступним чином:

«Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Окрім того, п.п. 14.1.48 ст. 14 Податкового кодексу, - заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Разом з тим, в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 ЗУ "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Окрім того, згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Так, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

Отже, право на отримання таких (компенсаційних) виплат не обмежується жодним строком».

Чернігівський окружний адміністративний суд погодився з нашою позицією, у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності відмовив. Рішення прийняте на користь позивача.

Приємно читати в рішенні суду власні рядки…….)

І пам’ятайте, немає безнадійних ситуацій, є невикористані можливості.

Адвокат, Зибінська Галина Вікторівна

050 809-50-58, 068 654-55-23, e-mail: galinazibinska@gmail.com

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2020 року Чернігів Справа № 620/1857/20

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Заяць О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому остаточно просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини А1815 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , додаткової відпустки за 2018, 2019 рік, матеріальної допомоги за 2019 рік для вирішення соціально-побутових питань, а також невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно у сумі 218,50 грн.;

зобов`язати військову частину А 1815 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 , грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки за 2018, 2019 рік, матеріальної допомоги за 2019 рік для вирішення соціально-побутових питань, а також виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 218,50 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що при звільненні з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачена компенсація вартості за речове майно та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також встановлено відповідачу 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.

Відповідачем, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, в якому останній у задоволенні позовних вимог просить відмовити, зазначаючи, що позивач не мав можливості скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати, оскільки пункт 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. Оскільки позивач не мав права під час особливого періоду на додаткову відпустку (як учасник бойових дій), то і компенсація за її невикористання є неможливою.

Також відповідач зазначив, що позивачу правомірно відмовлено у виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а з приводу грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік позивач з відповідним рапортом, до моменту виключення зі списків не звертався, а тому підстав для виплати у в\ч А1815 не було.

Крім того, відповідачем було подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Окрім того, п.п. 14.1.48 ст.14 Податкового кодексу, - заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Разом з тим, в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 ЗУ "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник мас право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Окрім того, згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи мас бути надано.

Так, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Отже, право на отримання таких (компенсаційних) виплат не обмежується жодним строком.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні клопотання відповідача, слід відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Позивач у період з 2017 року по 06 листопада 2019 року проходив службу у військовій частині А1815 і отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 21 лютого 2018 року.

Наказом командира військової частини А1815 № 296 від 28.11.2019 старшого солдата ОСОБА_1 , механіка-водія зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини А1815, звільнено наказом (по особовому складу) від 06.11.2019 №120-рс з військової служби у запас на підставі ст. 26 ч.5 п.2 пп. «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», і з 28.11.2019 виключено зі списків особового складу військової частини А1815.

Згідно вищевказаного Наказу № 296 від 28.11.2019 визначено, зокрема, наступне:

- Додаткова відпустка відповідно до п.12.ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2018, 2019 рік не використана;

- Відповідно Наказу Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 матеріальна допомога за 2019 рік для вирішення соціально-побутових питань не виплачена;

- Виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 14563,73 грн.

25 листопада 2019 року, позивач подав рапорт командиру військової частини А1815 щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

На підставі вказаного рапорту, начальником речової служби військової частини А1815 складено довідку про одержання грошової компенсації замість речового майна на суму 14563,73 грн.

03 квітня 2020 року позивачем на адресу військової частини А1815 направлено запит на інформацію, а також рапорт на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2018, 2019 рік та рапорт на виплату матеріальної допомоги за 2019 рік для вирішення соціально-побутових питань.

Відповідачем виплачено на рахунок позивача 14345,23 грн. компенсації за неотримане речове майно.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зважає на наступне.

Щодо вимог, які стосуються нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018, 2019 роки, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 2018 року є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Відповідно до ст.4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно ст.16-2 Закону №504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Учасникам бойових дій (ст.5 та ст.6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (ст.12 Закону №3551).

Згідно п.8 ст.10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абз.3 п.14 ст.10-1 Закону).

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (п.17 ст.10-1 Закону).

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п.18 ст.10-1 Закону).

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п.19 ст.10-1 Закону).

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п.21 ст.10-1 Закону).

Статтею 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Тобто, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Так, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, як було вже зазначено, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Щодо ненарахування та невиплати при звільненні з військової служби позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) визначено порядок, умови та розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно пункту 1 Розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 7 Розділу ХХIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Пунктом 9 Розділу ХХIV Порядку №260 установлено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Отже, для нарахування відповідної допомоги військовослужбовець повинен ініціювати своє бажання її отримати шляхом подання рапорту. При цьому, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань вважається одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Вона надається військовослужбовцям у межах асигнувань, у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини, що видається за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця із зазначенням обґрунтованих підстав для її отримання.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю доказів звернення позивача до командування військової частини А1815 до моменту виключення зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням (28.11.2019) з наданням відповідних документів щодо отримання вказаної допомоги, вищевказана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме відповідачем виплачена позивачу грошова компенсація за речове майно у розмірі 14345,27 грн.

При цьому, не виплачена позивачу сума, є сумою утриманого військового збору.

Відповідно до п.п.1.2 п.16 прим.1 підрозд.10 розд.ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПК України) об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст.163 ПК України.

Згідно п.163.1 ст.163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до складу якого включаються доходи, перелік яких визначено підпунктами 164.2.1 - 164.2.19 п.164.4 ст.164 ПК України. Крім того, до зазначеного вище переліку включаються інші доходи, крім зазначених у ст.165 ПК України, що передбачені п.п.164.2.20 п.164.2 ст.164 ПК України.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного п.п.1.2 п.16 прим.1 підрозд.10 розд.ХХ ПК України (п.п.1.3 п.16 прим.1 підрозд.10 розд.XX ПК України).

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу), передбачена законом, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою (п.п.165.1.10 п.165.1 ст.165 ПК України).

Статтею 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава гарантує військовослужбовцям, зокрема, грошове забезпечення, до складу якого входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно Закону України від 18.06.2015 №548-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції» тимчасово, на період проведення антитерористичної операції, не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції.

Порядок підтвердження статусу зазначених осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором визначається Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи зазначене вище, оскільки об`єктом оподаткування військовим збором є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до складу якого включаються доходи у вигляді грошового забезпечення, отримані військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби (крім військовослужбовців строкової служби, у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу у вигляді грошового забезпечення), такі доходи підлягають оподаткуванню військовим збором за ставкою 1,5 відсотка.

Водночас, тимчасово, починаючи з 10.09.2015 (дата введення в дію Закону №548-VIII) на період проведення антитерористичної операції, не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції за умови підтвердження статусу зазначених осіб.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 №1161 визначено, що підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки про залучення таких осіб до проведення антитерористичної операції та наказів оперативного штабу з управління антитерористичною операцією про прибуття (вибуття) таких осіб до (із) складу сил і засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції.

Враховуючи, що позивачем не доведено його безпосередню участь в антитерористичній операції в період звільнення, тому підстави для звільнення його доходу від оподаткування військовим збором у розмірі 1,5% при виплати грошової компенсації замість належного до видачі речового майна при звільненні з військової служби - відсутні.

З огляду на вказане, у задоволенні позовних вимог у цій частині необхідно відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Керуючись статтями 72-74 77 139 241-246 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1815 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2018, 2019 роки.

Зобов`язати військову частину А 1815 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2018, 2019 роки.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 24 вересня 2020 року.

Суддя О.В. Заяць