Право на аліменти має непрацездатний член подружжя, який не забезпечений прожитковим мінімумом за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу (ВСУ у справі № 6-3066цс15 від 13 квітня 2016р.)

Фабула судового акту: Аліменти це кошти на утримання не тільки дітей, а також непрацездатних членів подружжя – пенсіонерів, інвалідів іншим із подружжя. ВСУ підтвердив, що право на таке утримання виникає у члена подружжя, коли в нього відсутній дохід на рівні прожиткового мінімуму. Обов’язковою умовою для присудження аліментів є фінансова можливість члена подружжя надавати матеріальну допомогу іншому із подружжя.

Аналізуйте судовий акт: Пеня за прострочення сплати аліментів нараховується за прострочення кожного окремого місячного платежу та підсумовується судом у загальну суму до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.(Постанова ВСУ у справі №6-149цс14 від1 жовтня 2014р.)

Додаткові витрати для навчання повнолітніх дітей за ст. 185 СК України не стягуються з батьків - треба стягувати аліменти за ст. ст. 199, 180-184 СК України (Постанова ВСУ від 24 лютого 2016р. у справі № 6-1296цс15)

Правова позиція ВСУ у справі № 6-3066цс15: За положеннями ч. 2 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 75 СК України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов’язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені за наявності юридичних складових – сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу (стаття 76 СК України); непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення.

Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної дружини,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вони з відповідачем перебувають у зареєстрованому шлюбі з 16 листопада 1991 року, від шлюбу мають двох дітей – повнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та неповнолітню доньку – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_1 є інвалідом І групи довічно у зв'язку із загальним захворюванням, не має самостійного заробітку та отримує пенсію, яка становить 1 492,72 грн на місяць. ОСОБА_2 перестав надавати їй допомогу, хоча працює та має стабільний щомісячний заробіток.

ОСОБА_1 просила стягнути з останнього на її утримання аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з позовом і довічно.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 червня 2015 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання непрацездатної дружини в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 30 квітня 2015 року. У решті вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а справу направити на новий касаційний розгляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 75 Сімейного кодексу України (далі – СК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвалу Верховного Суду України від 30 червня 2011 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого, 1 вересня 2014 року та 29 січня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що існують всі юридичні складові для виникнення аліментних зобов'язань у відповідача перед його непрацездатною дружиною, а саме: наявність зареєстрованого шлюбу; потреба позивачки в матеріальній допомозі та її непрацездатність; встановлення факту, що отримані позивачкою доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, визначеного законом, зважаючи на необхідність утримання малолітньої доньки та постійних витрат на лікування у зв’язку з інвалідністю; наявність матеріальної можливості відповідача сплачувати такі аліменти. Відмовляючи в частині позовних вимог про довічне стягнення аліментів, суд виходив з того, що позивачка і відповідач відповідно до чинних вимог закону в разі зміни матеріального становища відповідача в бік поліпшення або погіршення мають право звернутись до суду з позовом про збільшення або зменшення розміру зазначених аліментів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивачка отримує пенсію по інвалідності, яка забезпечує їй прожитковий мінімум, установлений законом для осіб, які втратили працездатність, у зв’язку з чим не відноситься до осіб, які потребують матеріальної допомоги в розумінні частини четвертої статті 75 СК України.

У наданих для порівняння судових рішеннях суду касаційної інстанції зроблено такі висновки:

- в ухвалі від 30 червня 2011 року Верховний Суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення 1/6 частини від усіх видів доходів на непрацездатну дружину, яка має ІІІ групу інвалідності, а відповідач отримує пенсію удвічі більшу, ніж його непрацездатна дружина;

- в ухвалах від 17 лютого та 1 вересня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками попередніх судових інстанцій про стягнення аліментів на утримання непрацездатної дружини і відмовив у відкритті касаційних проваджень;

- в ухвалі від 29 січня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, залишивши без змін рішення суду апеляційної інстанції, погодився з його висновком про зменшення розміру аліментів на утримання непрацездатної дружини.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За положеннями частин другої-четвертої статі 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов’язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені за наявності юридичних складових – сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу (стаття 76 СК України); непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення. Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Як видно з матеріалів справи розмір пенсії позивачки як інваліда І групи становить 1 149 грн 72 коп.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено на 2015 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2015 року – 949 грн, з 1 вересня – 1 074 грн.

Отже, ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності в розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, а тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні частини четвертої статті 75 СК України.

Ураховуючи встановлені обставини, суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, обґрунтовано погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів на її утримання як непрацездатної дружини.

Відповідно до статті 360⁵ Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

З огляду на викладене заява ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року задоволенню не підлягає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360³, частиною першою статті 360⁵ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.