Позбавлення права керувати ТЗ, як додаткове покарання для водія таксі (ВС/ККС у справі №333/6785/19 від 17.08.2021).

Фабула судового акту: Вироком суду першої інстанції водія автомобіля, а це був таксист, що правда не працевлаштований офіційно, визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України, суд звільнив звинуваченого від відбування покарання із випробувальним строком.

Однак, постановою апеляційного суду вирок було змінено в частині призначення покарання, а саме, суд звільнив засудженого лише від відбування основного покарання.

Як вбачається із вироку, в ранній час доби водій зупинився на проїжджій частині центральної площі міста та почав рух заднім ходом автомобіля. В той же час, пішохід-потерпіла переходила дорогу у невстановленому місця. Не побачивши її, водій здійснив наїзд, чим наніс пошкодження легкої та середньої тяжкості.

Звертаючись до ВС, захисник просив змінити судові рішення в частині призначення додаткового покарання та скасувати його.

Зокрема, адвокат наполягав на тому, що засуджений фактично працює водієм таксі, а тому позбавлення його права керувати транспортними засобами призведе до безробіття та позбавить його права на працю.

Крім того, зазначав, що суд обрав додаткове покарання, яке перевищує санкцію, передбачену ч. 1 ст. 286 КК і повинно призначатися з врахуванням положень ст. 55 КК.

ВС із такою позицією не погодився, з огляду на наступне.

Так, санкцією ч. 1 ст. 286 КК було передбачено кумулятивну санкцію, яка передбачає наявність як основного, так і додаткового виду покарання.

Таким чином, суд, обираючи засудженому покарання, в межах своїх дискреційних повноважень мав підстави для призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Як зазначив ВС, Положення ст. 55 КК не містили колізій із положеннями ч. 1 ст. 286 КК. Тож немає підстав вести мову про те, що положення Загальної частини КК іншим чином регулюють одні й ті самі питання, аніж положення Особливої частини КК. Позбавлення права керувати транспортними засобами є різновидом позбавлення права займатися певною діяльністю. Більше того, цей вид покарання може бути призначений як додаткове покарання й у випадках, коли він не передбачений в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК (ч. 2 ст. 55 КК).

Не визнав ВС, в якості достатньої та обґрунтованої підстави для зміни покарання, доводи захисника з приводу того, що додаткове покарання позбавить засудженого роботи.

ВС наголосив, на правовій сутності покарання, оскільки покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Будь-який вид покарання, передбачений КК, призводить до звуження прав засудженої особи. Однак таке звуження прав зумовлене правовою природою покарання, яке, окрім іншого, є заходом кримінального примусу, що застосовується від імені держави до особи, яка вчинила кримінально-каране діяння.

З урахуванням зазначеного, ВС залишив судові рішення без змін, а скаргу – без задоволення.

Аналізуйте судовий акт: За ухилення від виконання покарання у виді позбавлення права керування автомобілем особу може бути притягнуто до відповідальності разом і за статтею 389 КК України, і за ст. 126 КУпАП (ОП ККС ВС, справа № 612/712/16-к, від 2.12. 2019р.)

ВС/ОП ККС: Підзахисний НЕ може відмовитись від апеляційної та/або касаційної скарги свого адвоката (ВС/ОП ККС у справі № 481/1754/18 від 22.02.2021)

Керування автомобілем за наявності тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами прирівнюється до керування авто без посвідчення водія (Івано-Франківський апеляційний суд № 339/272/19 від 10.12.2019)

Суд виправдав водія іноземця та стягнув витрати на адвоката, бо йому не було зрозуміло про те, в чому його вина, та не доведено, що він "таксист" (справа № 359/6651/20)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2021 року

м. Київ

справа333/6785/19

провадження № 51-2583км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого Антонюк Н.О.,

суддів Стефанів Н. С., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Олеярника М. І.,

прокурора Піх Ю. Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Буділка Павла Всеволодовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року та вирок Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2021 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Запоріжжя, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік. На підставі ст. 75 КК засудженого звільнено від відбування покарання, якщо він протягом випробувального однорічного строку не скоїть нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів та витрат на залучення експертів.

Вироком Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2021 року зазначений вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_2 від відбування додаткового покарання на підставі ст. 75 КК скасовано. Призначено засудженому за ч. 1 ст. 286 КК покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік. На підставі ст. 75 КК від відбування основного покарання звільнено та покладено на нього обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Згідно із судовими рішеннями 25 вересня 2019 року приблизно о 06:30 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Chevrolet Lacetti» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , зупинив вказаний транспортний засіб на проїжджій частині площі Привокзальної в районі будинку 6-Г на пр. Соборному в м. Запоріжжі передньою частиною в напрямку вул. Шенвізької. В цей час пішохід ОСОБА_3 у невстановленому для пішохідного переходу місці вийшла на проїжджу частину площі Привокзальної та почала перетинати її в районі задньої частини кузова вищевказаного транспортного засобу, зліва-направо по ходу руху автомобіля заднім ходом. Водій ОСОБА_1 , діючи в порушення вимог п. п.10.1,10.9 Правил дорожнього руху України, задньою частиною кузова керованого ним транспортного засобу, скоїв наїзд на пішохода. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримала легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Буділко П. В. просить змінити судові рішення в частині призначеного ОСОБА_1 додаткового покарання та скасувати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на 1 рік.

Захисник вважає, що хоча ОСОБА_1 офіційно й не працевлаштований, однак фактично працює водієм таксі, а тому позбавлення його права керувати транспортними засобами призведе до безробіття, позбавить його права на працю. На його думку, суд обрав додаткове покарання, яке перевищує санкцію, передбачену ч. 1 ст. 286 КК і повинно призначатися з врахуванням положень ст. 55 КК. При цьому, на думку сторони захисту, суд не мотивував своє рішення щодо призначення засудженому додаткового покарання.

Захисник вказує, що апеляційний суд не з`ясував думку потерпілої ОСОБА_3 щодо необхідності призначення ОСОБА_1 додаткового покарання та зазначає, що до провадження не було залучено страхову компанію як третю особу.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор заперечила вимоги касаційної скарги, просила відмовити в її задоволенні.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно із ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст.286 КК та доведеність його вини у вчиненому кримінальному правопорушенні у касаційній скарзі не оскаржуються.

Доводи касаційної скарги захисника здебільшого зводяться до незгоди із призначенням засудженому додаткового покарання.

Згідно зі статтями 50 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, пропорційності та індивідуалізації кримінальної відповідальності, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх суспільній небезпечності та даним про особу винного.

Судом першої інстанції ОСОБА_1 було призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік (в редакції Закону України №586-VI від 24 вересня 2008 року). На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 було звільнено від відбування покарання, якщо він протягом випробувального однорічного строку не скоїть нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник подав апеляційну скаргу, в якій просив призначити його підзахисному покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та наводив обґрунтування, аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі. Крім того, з апеляційною скаргою звернувся й прокурор, оскільки вважав, що місцевий суд в порушення вимог кримінального закону безпідставно, покликаючись на ст. 75 КК, звільнив ОСОБА_1 від відбування додаткового покарання.

Апеляційний суд визнав обґрунтованими доводи прокурора, скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині звільнення останнього від відбування додаткового покарання та ухвалив в цій частині новий вирок.

Колегія суддів звертає увагу, що під час призначення ОСОБА_1 покарання суд апеляційної інстанції правильно застосував положення кримінального закону, в тому числі й в частині призначення додаткового покарання. Зокрема, санкцією ч. 1 ст. 286 КК (в редакції Закону України №586-VI від 24 вересня 2008 року) було передбачено кумулятивну санкцію, яка передбачає наявність як основного, так і додаткового виду покарання.

Таким чином, суд, обираючи засудженому покарання, в межах своїх дискреційних повноважень мав підстави для призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Положення ст. 55 КК не містили колізій із положеннями ч. 1 ст. 286 КК (в редакції Закону України №586-VI від 24 вересня 2008 року). Тож немає підстав вести мову про те, що положення Загальної частини КК іншим чином регулюють одні й ті самі питання, аніж положення Особливої частини КК. Позбавлення права керувати транспортними засобами є різновидом позбавлення права займатися певною діяльністю. Більше того, цей вид покарання може бути призначений як додаткове покарання й у випадках, коли він не передбачений в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК (ч. 2 ст. 55 КК).

Так само суд відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що призначення такого додаткового покарання як позбавлення права керувати транспортними засобами є обмеженням права засудженого на працю.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. До ОСОБА_1 застосовано покарання на підставі вироку суду, оскільки останній визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. Будь-який вид покарання, передбачений КК, призводить до звуження прав засудженої особи. Однак таке звуження прав зумовлене правовою природою покарання, яке, окрім іншого, є заходом кримінального примусу, що застосовується від імені держави до особи, яка вчинила кримінально-каране діяння.

Колегія суддів враховує й те, що судом призначено ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, що з врахуванням положень ч. 1 ст. 55 КК є мінімальним. Адже це додаткове покарання відповідно до кримінального закону призначається на строк від одного до трьох років.

Під час призначення покарання судом було враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, а саме те, що він вчинив злочин з необережності, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, офіційно не працевлаштований. Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, цей суд не встановив.

Судом апеляційної інстанції належним чином мотивовано відхилення аргументів сторони захисту щодо недоцільності призначення ОСОБА_1 додаткового покарання.

Також суд вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про нез`ясування думки потерпілої щодо необхідності призначення додаткового покарання засудженому. Вибір виду та розміру покарання належить до дискреційних повноважень суду. Окрім цього, потерпіла має право самостійно оскаржити судові рішення відповідно до положень кримінального процесуального закону.

Підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про те, що суд з урахуванням всіх встановлених обставин кримінального провадження обґрунтовано призначив ОСОБА_1 додаткове покарання, передбачене ч. 1 ст. 286 КК, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Аргументи касаційної скарги про порушення положень процесуального законодавства через незалучення до судового розгляду страхової компанії колегія суддів відхиляє. Передусім суд звертає увагу на те, що у цьому кримінальному провадженні цивільний позов потерпілою ОСОБА_3 не заявлявся. Тобто підстав для участі у провадженні цивільного відповідача - страхової компанії не було.

За результатами касаційної перевірки колегія суддів констатує, що у цьому кримінальному провадженні істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого не встановлено.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 374 420 КПК, є законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433 436-438 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

ВирокКомунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року та вирок Запорізького апеляційного суду від 18 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Буділка Павла Всеволодовича - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. О. Антонюк Н. С. Стефанів О. Г. Яновська