П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника відповідача - Белінської О.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання незаконним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРЮ, у якому з урахуванням зміни (відмови) від частини позовних вимог просив визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 5 листопада 2015 року № 818/0/15-15 про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Червонозаводського районного суду міста Харкова за порушенням присяги (далі - Оскаржуване рішення).

На обґрунтування позовних вимог послався на те, що 24 березня 2014 року Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) провела перевірку судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_6 на підставі Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», за результатами якої прийняла висновок № 10/02-15 про наявність у діях судді, вчинених при розгляді адміністративних справ щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_7 і ОСОБА_8, ознак порушення присяги судді та вирішила направити цей висновок до ВРЮ.

10 вересня 2015 року відповідач на підставі висновку ТСК відкрив дисциплінарну справу відносно судді ОСОБА_6

5 листопада 2015 року на засіданні ВРЮ ухвалено Оскаржуване рішення.

Позивач важає, що ТСК ухвалила свій висновок без достатніх правових підстав, а ВРЮ, яка на підставі висновку ТСК відкрила дисциплінарну справу і ухвалила Оскаржуване рішення, діяла не в межах своїх повноважень та не у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, за відсутності підстав.

Крім того, позивач зазначив, що рішення про застосування дисциплінарного стягнення прийнято з порушенням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідач проти позову заперечив та послався на те, що діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а саме: обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з урахуванням права позивача на участь у процесі прийняття рішення.

Суд встановив, що Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 193/2012 позивача призначено на посаду судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області.

Відповідно до статті 55 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що була чинною на час видання вищезазначеного Указу Президента України; далі - Закон № 2453-VI) позивач склав присягу судді.

Указом Президента України від 23 травня 2013 року позивач переведений до Червонозаводського районного суду міста Харкова.

Суддя Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_6 постановами від 20 лютого 2014 року визнав винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), ОСОБА_7 і ОСОБА_8, яким було призначено адміністративне стягнення у вигляді арешту строком на 15 діб кожному.

Цей же суддя постановами від 22 лютого 2014 року звільнив ОСОБА_7 і ОСОБА_8 від відбування адміністративного арешту відповідно до статей 1, 4 Закону України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» (далі - Закон № 743-VII).

Суддя Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_6 постановами від 6 березня 2014 року звільнив ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на підставі статей 247, 283, 284 КпАП від адміністративної відповідальності, а провадження у справах закрив.

24 березня 2015 року ТСК прийняла висновок № 10/02-15, яким вона визнала в діях судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_6 наявність ознак порушення присяги судді, та направила цей висновок з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.

На підставі зазначеного вище висновку 10 вересня 2015 року рішенням № 482/0/15-15 ВРЮ відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_6

Рішенням від 5 листопада 2015 року № 818/0/15-15 ВРЮ вирішила внести подання Президентові України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Червонозаводського районного суду міста Харкова за порушення присяги.

Вищий адміністративний суд України постановою від 8 серпня 2016 року позов ОСОБА_6 задовольнив: визнав незаконним та скасував Оскаржуване рішення.

Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що ВРЮ при прийнятті Оскаржуваного рішення діяла не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому Оскаржуване рішення є незаконним і підлягає скасуванню.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, ВРЮ з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 8 серпня 2016 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ВРЮ підлягає задоволенню з таких підстав.

У статті 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131 Конституції України (у редакції, чинній на час винесення Оскаржуваного рішення) передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить: внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад, прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності, здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів. ВРЮ складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до ВРЮ по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів ВРЮ. До складу ВРЮ входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» зазначив, що з огляду на його усталену прецедентну практику, в силу суворості санкції (адміністративний арешт на 7 діб) справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер з усіма гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція). Зазначеною статтею Конвенції передбачено, що кожний має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: бути негайно і детально поінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення. Також відповідно до принципу 6 Рекомендацій № R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, окрім сформульованих у Резолюції (77) 31 принципів справедливої адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватися такими особливими принципами:

- особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину;

- вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані;

- вона або її представник інформується стосовно характеру доказів у справі, зібраних проти неї;

- вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію;

- адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вона ґрунтується.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону України від 2 червня 2011 року № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну вторинну правову допомогу мають особи, до яких застосовано адміністративне затримання.

Відповідно до статті 27 зазначеного Закону Кабінет Міністрів України своєю постановою від 28 грудня 2011 року № 1363 затвердив Порядок інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб (далі - Порядок інформування), пунктом 2 якого (у редакції, на час виникнення спірних відносин) встановлено, що негайно після фактичного затримання особи уповноважена службова особа суб'єкта подання інформації, яка здійснила затримання, повідомляє за допомогою телефонного, факсимільного зв'язку, електронної пошти або через комплексну інформаційно-аналітичну систему забезпечення надання безоплатної правової допомоги відповідному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з урахуванням вимог частини п'ятої статті 5 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» та статті 19 Закону України від 3 квітня 2003 року № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» такі відомості: прізвище, ім'я, по батькові та дата народження затриманої особи (якщо вони відомі); час та підстави затримання особи; точна адреса місця для конфіденційного побачення адвоката із затриманою особою; найменування суб'єкта подання інформації, його поштова адреса, номери телефону та адреса електронної пошти; прізвище, ім'я, по батькові та посада особи, що передала повідомлення. Службова особа суб'єкта подання інформації, відповідальна за перебування затриманих, зобов'язана перевірити дотримання вимог цього Порядку та у разі нездійснення повідомлення про затримання - здійснити його самостійно.

Пунктом 9 Порядку інформування передбачено, що відмова затриманої особи від адвоката, призначеного центром з надання допомоги, повинна бути здійснена такою особою в присутності цього адвоката у формі письмової заяви, копія якої надсилається адвокатом до центру з надання допомоги.

Як установила ВРЮ, у матеріалах адміністративних справ заяв ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про відмову від послуг адвоката немає. Не містять матеріали також відомостей щодо надання зазначеним особам безоплатної правової допомоги відповідним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Зокрема, відсутні дані щодо виконання пункту 9 Порядку інформування.

Разом з тим Вищий адміністративний суд України, розглядаючи справу, дійшов помилкового висновку про можливість ОСОБА_8 скористатися правовою допомогою адвоката ОСОБА_9 під час розгляду справи судом. Як убачається зі справи про адміністративне правопорушення, що підтверджується описом документів у справі, на час затримання ОСОБА_8 та розгляду справи захисник був відсутній. Викладені обставини не спростовував і суддя ОСОБА_6 як в поясненнях до ТСК, ВРЮ, так і при зверненні до суду із позовом. За змістом справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_8 скористався правовою допомогою адвоката ОСОБА_9 лише при зверненні з апеляційною скаргою до апеляційного суду Харківської області.

Статтею 62 Основного Закону встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися, зокрема, на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За змістом статті 9 КпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення визначені статтею 33 КпАП, за приписами якої воно накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Склад правопорушення, передбаченого статтею 185 КпАП, має місце, зокрема, у разі злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним своїх службових обов'язків.

Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 251 КпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів.

ВРЮ при перевірці дій судді ОСОБА_6 вказала, що за відсутності будь-яких інших доказів, крім протоколів про адміністративні правопорушення та рапортів працівників міліції, якими складено адміністративний протокол, суд дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вини у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 185 КпАП, тобто злісної непокори зазначеними особами законним вимогам працівників міліції.

При цьому на засіданні ВРЮ встановила і позивач також визнав той факт, що в прийнятих ним постановах не була відображена об'єктивна сторона вчиненого правопорушення, тобто в чому саме полягала злісна непокора правопорушників законним вимогам працівників міліції, які конкретно дії були ними вчинені, без чого неможливо стверджувати про доведеність складу адміністративного правопорушення за статтею 185 КпАП.

Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення встановлені статтею 277 КпАП, за правилами частини другої якої справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 185 цього Кодексу, розглядаються протягом доби.

ВРЮ звернула увагу на те, що згідно з протоколами про вчинення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 адміністративних правопорушень, передбачених статтею 185 КпАП, цих осіб затримали 19 лютого 2014 року о 17 год., тобто суддя ОСОБА_6 мав добу на розгляд справ про адміністративні правопорушення щодо зазначених осіб.

Проте, і ВРЮ обґрунтовано це констатувала, на порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку Червонозаводського районного суду міста Харкова, оприлюднених на офіційному веб-сайті цього суду, позивач проводив засідання у нічний час доби.

Частиною п'ятою статті 55 Закону № 2453-VІ прописано, що суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді.

Згідно з частиною другою статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, що діяла на час прийняття позивачем рішень; далі - Закон № 22/98-ВР) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, в тому числі, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Очевидна невідповідність дій ОСОБА_6 при ухваленні 20 лютого 2014 року рішень щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та застосування адміністративного стягнення у вигляді арешту строком на 15 діб кожному складеній ним присязі дали ВРЮ підстави розцінити дії позивача як порушення присяги судді та внести подання до Президента України про його звільнення.

Посилання позивача на те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не були учасниками масових акцій протесту, та його доводи, що дисциплінарна відповідальність судді не може бути наслідком оцінки змісту його рішення, яке не скасовано судом вищої інстанції, не заслуговує на увагу з огляду на таке.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, окрім випадків умисного порушення прав людини і основоположних свобод.

Як установлено в Оскаржуваному рішенні, суддя ОСОБА_6 20 лютого 2014 року постановив рішення про визнання винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КпАП, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і призначив кожному з них адміністративне стягнення у вигляді арешту строком на 15 діб.

Разом із тим постановами від 22 лютого 2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звільнені від відбування адміністративного арешту відповідно до статей 1, 4 Закону № 743-VII. Таким чином, зазначеними судовими рішеннями суддя ОСОБА_6 фактично визнав ОСОБА_7 та ОСОБА_8 учасниками масових акцій протесту.

Крім того, постановами судді Червонозаводського районного суду міста Харкова ОСОБА_6 від 6 березня 2014 року ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на підставі статей 247, 283, 284 КпАП були звільнені від адміністративної відповідальності, а провадження у справах закриті.

Колегія суддів не погоджується з висновком Вищого адміністративного суду України в частині застосування строків про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Закони №№ 2453-VI та 22/98-ВР у редакціях, чинних на час вчинення ОСОБА_6 дій, які стали підставою для здійснення щодо нього дисциплінарного провадження, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, то положеннями Закону № 2453-VI передбачалося, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення лише у виді догани (стаття 88). Це стягнення могло бути застосоване не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта статті 87).

12 лютого 2015 року був прийнятий Закон України № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII), яким з метою підвищення національних стандартів судоустрою і судочинства та забезпечення права на справедливий суд внесено системні зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону № 22/98-ВР, а Закон № 2453-VI викладено в новій редакції.

Пунктом 6 розділу І Закону № 192-VIII були внесені зміни до Закону № 22/98-ВР, зокрема, частина друга статті 32 цього Закону була викладена в редакції, згідно з якою провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Згідно зі статтею 96 Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

У частині першій статті 97 Закону № 2453-VI міститься перелік видів дисциплінарних стягнень стосовно судді, одним із яких є висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги. У частині другій цієї статті визначені умови, за яких такий висновок може бути прийнятий.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІ Закону № 192-VIII заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону № 2453-VI у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що до 27 лютого 2015 року, тобто дня набрання чинності змінами до Закону № 22/98-ВР, внесеними Законом № 192-VIII, національне законодавство не передбачало строку для здійснення провадження щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, і лише з цієї дати відповідно до частини другої статті 32 зазначеного Закону було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Водночас такі правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII, що набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Отже, застосування положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII.

Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов'язана з розділом VI Закону № 2453-VI і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року (№ 21-703а16).

Виходячи з повноважень ВРЮ, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону № 22/98-ВР, ВРЮ є єдиним в державі конституційним органом, до повноважень якого належить внесення подань про звільнення суддів з посад до органу, який призначив або обрав суддю. Так само Основним Законом - Конституцією України визначений перелік підстав звільнення суддів з посад, серед яких зазначено і звільнення суддів з посад у разі порушення суддею присяги (пункт 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України).

При прийнятті Оскаржуваного рішення стосовно судді ОСОБА_6 ВРЮ врахувала дані, що характеризують суддю. Водночас з огляду на встановлені ВРЮ порушення законодавства, а також наслідки за результатами вчиненого діяння свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справ щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що порочить звання судді, а отже, є порушенням присяги і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади, що є пропорційним скоєному та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття ним рішення.

Отже, оскаржена постанова Вищого адміністративного суду України від 8 серпня 2016 року не ґрунтується на вимогах закону та підлягає скасуванню.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 8 серпня 2016 року скасувати.

Постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 5 листопада 2015 року № 818/0/15-15 про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Червонозаводського районного суду міста Харкова за порушення присяги.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.В. Кривенда