ПОCТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І.,суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ), члена ВРЮ ОСОБА_7 про визнання протиправним та скасування рішення ВРЮ від 24 березня 2016 року, визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

встановила:

У серпні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення ВРЮ від 24 березня 2016 року № 614/0/15-16 про відмову у відкритті дисциплінарної справи відносно суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12; зобов'язати ВРЮ здійснити відповідно до чинного законодавства повну та об'єктивну перевірку доводів та мотивувань позивача, викладених у його зверненнях від 2 липня, 18 серпня 2015 року та 21 лютого 2016 року про недобросовісну поведінку названих вище суддів у час, коли ухвалювалися рішення від 12 вересня 2012 року у справі № 6-5245ск12 та від 6 листопада 2013 року у справі № 6-22291ск13; визнати протиправними дії та бездіяльність члена ВРЮ ОСОБА_7 під час перевірки звернень позивача; зобов'язати ВРЮ здійснити повний та об'єктивний розгляд звернень позивача.

Вимоги мотивував тим, що його звернення відносно дій суддів перевірялися необ'єктивно, неповно, без дотримання вимог Конституції України, Законів України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 22/98-ВР), 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VI).

Було встановлено, що 14 квітня 2014 року до ВРЮ надійшло звернення ОСОБА_6 від 10 квітня 2014 року, у якому він стверджував про порушення суддями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 вимог процесуального законодавства під час розгляду касаційної скарги голови правління обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу «Олімпійський» (далі - Кооператив) на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Кооперативу, треті особи: голова правління Кооперативу та заступник голови правління цього Кооперативу, про визнання частково недійсним протоколу уповноважених членів Кооперативу від 8 травня 2009 року № 2 та рішення правління Кооперативу від 2 червня 2009 року № 7.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами ВРЮ від 31 липня 2015 року звернення ОСОБА_6 передано члену ВРЮ ОСОБА_7 для проведення перевірки.

2 липня і 18 серпня 2015 року ОСОБА_6 подав ще два звернення з аналогічних підстав, які були передані члену ВРЮ ОСОБА_7 та приєднані до матеріалів перевірки.

24 березня 2016 року ВРЮ прийняла рішення № 614/0/15-16 про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно названих вище суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

ОСОБА_6 не погодився з таким рішенням і оскаржив його до суду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 серпня 2016 року повернув ОСОБА_6 його позовну заяву в частині позовних вимог до члена ВРЮ ОСОБА_7, оскільки вважає, що розгляд вимог, заявлених до члена ВРЮ ОСОБА_7, не підсудний Вищому адміністративному суду України, та відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за рештою вимог, бо вони заявлені особою, яка не є суб'єктом дисциплінарного провадження щодо судді.

Не погоджуючись із таким рішенням Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_6 подав заяву про його перегляд Верховним Судом України з підстав, установлених пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Просить скасувати його та передати справу на розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені в заяві доводи і дійшла висновку про таке.

Відповідно до частини четвертої статті <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1450/ed_2016_05_19/pravo1/T052747.html?pravo=1> 18 КАС Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України (далі - ВРУ), Президента України, ВРЮ, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС).

Згідно з частиною першою статті 1711 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2003/ed_2016_05_19/pravo1/T052747.html?pravo=1>КАС правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов ВРУ, указів і розпоряджень Президента України; актів ВРЮ; дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, ВРЮ; рішень, дій чи бездіяльності ВККС.

За частиною п'ятою цієї ж статті <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2003/ed_2016_05_19/pravo1/T052747.html?pravo=1> Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може: визнати акт ВРУ, Президента України, ВРЮ, рішення ВККС незаконним повністю або в окремій його частині; визнати дії чи бездіяльність ВРУ, Президента України, ВРЮ, ВККС протиправними, зобов'язати ВРУ, Президента України, ВРЮ, ВККС вчинити певні дії.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 22/98-ВР ВРЮ є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Згідно з частинами другою-третьою статті 27 цього Закону ВРЮ приймає такі процедурні акти: 1) ухвали про відкриття дисциплінарного провадження; 2) ухвали про відкриття провадження щодо вимог законодавства про несумісність; 3) рішення про відмову в поданні про призначення; 4) рішення про відвід (самовідвід) члена ВРЮ; 5) інші процедурні акти, необхідні для здійснення функцій ВРЮ. Акти ВРЮ можуть бути оскаржені в порядку, встановленому КАС.

Отже, із наведеного нормативного регулювання висновується, що відповідно до інстанційної підсудності Вищий адміністративний суд України як суд першої інстанції має повноваження на перегляд актів, дій чи бездіяльності ВРЮ, здійснені нею як колективним, колегіальним і незалежним органом, а звідси - не є встановленим законом судовим органом, який займається розглядом вимог щодо дій чи бездіяльності посадової особи цього органу. Винятком з цього можуть бути акти, які за законом приймаються (можуть прийматися) членом ВРЮ і є однією з процедурних форм відображення повноважень цього органу.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 108 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1551/ed_2016_05_19/pravo1/T052747.html?pravo=1>КАС позовна заява повертається позивачеві, якщо справа не підсудна цьому адміністративному суду.

З огляду на викладене суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги, заявлені до посадової особи - члена ВРЮ ОСОБА_7, не підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції, а тому ухвалив правильне рішення про повернення заяви в цій частині позивачу.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

За статтею 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних, особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Порядок розгляду таких звернень урегульовано статтями 14-16 цього Закону.

Із наведеної норми випливає, що громадяни України мають право звертатися до органів суддівського самоврядування та їх уповноважених осіб із повідомленнями, пропозиціями та заявами з питань внутрішньої діяльності судів, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя. До таких звернень належать і заяви та повідомлення, які містять відомості про наявність у діянні судді ознак дисциплінарного проступку або порушення ним присяги. Бездіяльність цих органів та уповноважених осіб щодо розгляду зазначених звернень і щодо повідомлення громадян про його результати може бути предметом адміністративного позову.

Згідно зі статтею 113 Закону № 2453-VI для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями. До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя.

Таким чином, органам суддівського самоврядування, уповноваженим особам цих органів делеговані певні управлінські повноваження, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя.

Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано: пунктом 3 частини першої статті 131 Конституції України, статтями 83-89, 113, 114 Закону № 2453-VI, статтями 3, 37-44 Закону № 22/98-ВР.

Згідно з частиною першою статті 131 Основного Закону України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до відання ВРЮ належить: 1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; 2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; 3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Відповідно до статті 83 Закону № 2453-VI суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 84 зазначеного Закону дисциплінарне провадження щодо судді - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді. Право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має кожен, кому відомі такі факти.

Водночас спеціальний порядок дисциплінарного провадження щодо суддів має забезпечувати їх незалежність від незаконного стороннього впливу.

У рішенні, яке оскаржується, суд послався на зазначене вище нормативне регулювання, зважив на обсяг заявлених вимог, обставини, що передували поданню заяви, зміст та юридичну природу вимог заяви, і у підсумку дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження згідно з пунктом 1 частини першої статті 109 КАС.

Зазначені в заяві про перегляд міркування та судження не містять вагомих і переконливих аргументів для скасування оскаржуваного судового рішення з підстав його невідповідності вимогам чинних норм процесуального та матеріального права.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_6 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін