ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів: Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Експериментальний завод залізобетонних шпал» до ОСОБА_6, публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк», ОСОБА_7, треті особи: Міністерство фінансів України, Національний банк України, про визнання недійсним кредитного договору та стягнення збитків за заявою відкритого акціонерного товариства «Експериментальний завод залізобетонних шпал» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року відкрите акціонерне товариство «Експериментальний завод залізобетонних шпал» (надалі - Завод) звернулося до суду з позовом, збільшивши позовні вимоги в заяві від 26 листопада 2014 року, про визнання недійсним кредитного договору від 01 вересня 2006 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство акцонерний банк «Укргазбанк» (далі - Банк), в особі директора першої Київської філії Банку Ляша В.П. та Заводом в особі голови правління ОСОБА_7, та стягнення солідарно з Банку та ОСОБА_6, який на той час займав посаду голови спостережної ради, збитків на суму 15 млн 272 тис. 879 грн 48 коп.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що голова спостережної ради Заводу ОСОБА_6, як член виконавчого органу підприємства, прагнучи отримати кредитні грошові кошти та використати їх у своїх власних цілях, зловмисно домовився з Банком на укладення зазначеного кредитного договору, за яким отримані кошті 04 вересня 2006 року Завод в особі голови правління ОСОБА_7 передав ОСОБА_6 на умовах безпроцентної позики, а останній перерахував на власний рахунок у Банку.

У зв'язку із цим позивач просив визнати недійсним кредитний договір від 01 вересня 2006 року, укладений між Банком та Заводом на підставі статті 232 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та застосувати відповідні наслідки визнання договору недійсним, передбачені вказаною статтею у вигляді стягнення солідарно з Банку та ОСОБА_6 збитків на суму 15 млн 272 тис. 879 грн 48 коп.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року позов Заводу задоволено повністю.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 8 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року скасовано, у позові відмовлено.

У червні 2016 року до Верховного Суду України надійшла заява Заводу, в якій заявник порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 грудня 2015 року та залишення рішення Голосіївського районного суду від 27 травня 2015 року про задоволення позовних вимог в повному обсязі без змін з передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 232, 237 ЦК України щодо зловмисної домовленості між представником однієї сторони з іншою стороною під час укладення договору.

На підтвердження зазначеної підстави заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року, 16 грудня і 20 травня 2015 року та постанову Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Заводу Гончар Ольги Володимирівни та Яценко Олександри Володимирівні, пояснення представників Банку Жиленкової Вікторії Володимирівни та Белименко Олени Володимирівни, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C> і публічний розгляд справи упродовж розумного строку <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BF_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%83%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96> незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1772/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1> у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_02_04/pravo1/T052747.html?pravo=1> (далі - КАС України) або Господарським процесуальним кодексом України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_02_19/pravo1/T179800.html?pravo=1> (далі - ГПК України) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав підвідомчі господарським судам відповідно до статті 12 ГПК України.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці першому пункту четвертого постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

Після відкриття провадження у справі суд своєю ухвалою закриває провадження, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 205 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1979/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>).

У справі, яка переглядається, суди, встановивши під час розгляду справи, що правовідносини виникли між юридичними особами і фізичні особи на час виникнення правовідносин брали участь у цих правовідносинах як органи управління юридичної особи, помилково розглянули позовні вимоги Заводу до Банку, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним кредитного договору та відшкодування збитків у порядку цивільного провадження

Отже, зазначені позовні вимоги відповідно до положень ГПК України підлягають розгляду в господарських судах України.

Ураховуючи зазначене, судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.

Крім того, відповідно до вимог частини другої статті 206 ЦПК України необхідно повідомити Завод, що розгляд його позовних вимог віднесено до юрисдикції господарських судів.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 3603 , частинами першою, другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву відкритого акціонерного товариства «Експериментальний завод залізобетонних шпал» задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 грудня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Експериментальний завод залізобетонних шпал» до ОСОБА_6, публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк», ОСОБА_7, треті особи: Міністерство фінансів України, Національний банк України, про визнання недійсним кредитного договору та стягнення збитків закрити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк