ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу та визнання права власності за заявою ОСОБА_5, поданою представником ОСОБА_7, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2003 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу та визнання за ним права особистої приватної власності на майно, а саме: жилі будівлі та службові приміщення, які входять до складу нерухомого майна, розташовані у Французький Республіці, вартістю 724132,83 євро, посилаючись на те, що їхнє сімейне життя не склалося, вони вже кілька років проживають окремо один від одного, спільних дітей від шлюбу не мають і збереження сім'ї є недоцільним, а нерухоме майно було придбане під час шлюбу за особисті кошти позивача, тому відповідачка не має на нього прав.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2004 року позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 4 вересня 2012 року рішення районного суду від 17 лютого 2004 року в частині визнання за ОСОБА_5 права власності на нерухоме майно скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою цього ж суду від 4 вересня 2012 року рішення районного суду від 17 лютого 2004 року в частині розірвання шлюбу скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення та ухвала апеляційного суду від 4 вересня 2012 року залишені без змін.

11 квітня 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року, в якій просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, ухвалу та рішення Апеляційного суду Харківської області від 4 вересня 2012 року та передати справу на новий апеляційний розгляд з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, та прийняте з порушенням правил підсудності, а саме пункту 2 частини першої статті 205 цього Кодексу.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_5 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року, в якій, на його думку, по-іншому застосовано зазначену норму процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони протягом тривалого часу проживали окремо, шлюбні відносини не підтримували, тому дійшов висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, зареєстрованого між сторонами. Крім того, суд першої інстанції визнав ОСОБА_5 єдиним власником майна, що було придбане за час шлюбу та знаходиться на території Французької Республики, оскільки воно було придбане за його власні кошти.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання ОСОБА_5 єдиним власником майна, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, посилаючись на норми Закону України від 18 березня 2004 року №1618-ІV «Про міжнародне приватне право», зазначив, що матеріали справи не містять відомостей про легалізацію договору купівлі-продажу спірного майна, а позивач не надав доказів на підтвердження придбання майна в період шлюбу за особисті кошти.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження в справі в частині вимог про розірвання шлюбу на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1979/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2005 року за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу, поданим з тих же підстав, яке набрало чинності на час розгляду справи в апеляційному суді.

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року зазначені норми процесуального права суд касаційної інстанції застосував по-іншому.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судами норм процесуального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

За змістом частини другої статті 223 ЦПК України після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.

Підстави закриття провадження у цивільній справі визначені у статті 205 ЦПК України.

Зокрема, у пункті 2 частини першої статті 205 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1979/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1> зазначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яка кореспондується з положеннями частини другої статті 223 ЦПК України.

Закриття провадження у справі у цьому випадку можливе лише за умови, що вже існує рішення суду, яке набрало законної сили, і це рішення ухвалено за наслідками розгляду спору ( позову), який розглядається між тими самими сторони, про то самий предмет спору і з тих самих підстав.

Таким чином, необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК обумовлена, зокрема, неприпустимістю розгляду судами одного і того ж спору двічі.

Відповідно до статті 310 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених статтею 205 цього Кодексу.

За змістом зазначеної норми обставини, які відповідно до положень статті 205 ЦПК України є підставами для закриття провадження у справі на стадії апеляційного розгляду справи, повинні існувати на момент прийняття рішення судом першої інстанції або ці обставини унеможливлюють прийняття апеляційним судом судового рішення по суті після скасування судового рішення, яке є предметом апеляційного оскарження.

Таким чином, підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі може бути лише наявність на час його ухвалення рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав. При цьому зазначені обставини не можуть бути підставою для скасування в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, ухваленого по суті спору, на яке подана апеляційна скарга та яке підлягає перевірці апеляційним судом по суті.

Оскільки на момент прийняття Червонозаводським районним судом м. Харкова рішення від 17 лютого 2004 року судове рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2005 року не було ухвалено, тому це рішення само по собі не може бути ні для суду першої інстанції, ні для суду апеляційної інстанції підставою для закриття провадження у справі, передбаченою пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України при розгляді апеляційним судом апеляційної скарги у 2012 році.

Крім того, приймаючи рішення щодо скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові про визнання ОСОБА_5 єдиним власником майна, що знаходиться у Французький Республіці, суди посилалися на Закон України «Про міжнародне приватне право», який набув чинності 1 вересня 2005 року та на положення ЦПК України в редакції від 18 березня 2004 року, який також набув чинності 1 вересня 2005 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції ухвалював судове рішення керуючись нормами ЦПК України 1963 року, який діяв на час прийняття рішення у цій справі судом першої інстанції.

За положеннями ЦПК України, який набув чинності 01 вересня 2005 року (стаття 114), Закону України «Про міжнародне приватне право» (розділи III та V) спори щодо нерухомого майна розглядаються за місцем знаходження цього майна та за правом, яке має найбільший зв'язок з правочином, якщо сторони не обрали інше право до цих правовідносин.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд на зазначені норми процесуального національного та міжнародного права уваги не звернув, не з'ясував, до підсудності суду якої держави відноситься спір про право на нерухоме майно.

За таких обставин, рішення та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 4 вересня 2012 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 4 вересня 2012 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук