ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_5 до Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - Райрада), виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - Виконком), Одеської обласної державної адміністрації (далі - ОДА), треті особи: Державна судова адміністрація України, Одеський апеляційний адміністративний суд, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, про визнання протиправною бездіяльності щодо незабезпечення благоустроєним житлом та зобов'язання позачергово надати благоустроєне безоплатне житло,

встановила:

У лютому 2013 року суддя Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_5. звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати бездіяльність ОДА, Виконкому, Райради щодо забезпечення його житлом відповідно до статті 44 -'-

Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі Закон № 2862-ХІІ) протиправною, зобовязати відповідачів надати йому благоустроєне житло у вигляді окремої трикімнатної квартири у м. Одесі жилою площею, передбаченою статтями 47, 48, 49 Житлового кодексу УРСР (далі ЖК), та видати на неї ордер. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010_07_07/pravo1/T286200.html?pravo=1>На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він у зв'язку із призначенням на посаду судді Одеського апеляційного адміністративного суду має право на отримання житла позачергово. Розпорядженням Райради від 30 квітня 2010 року № 240 він зарахований на квартирний облік для позачергового отримання жилої площі. Проте всупереч пунктам 7, 8 статті 44 Закону № 2862-ХІІ, статтям 46, 49, 50 ЖК Виконком не забезпечив його відповідним житлом.

Суди встановили, що Постановою Верховної Ради України від 19 листопада 2009 року № 1736-VІ ОСОБА_5 обрано на посаду судді Одеського апеляційного адміністративного суду безстроково. Наказом виконувача обов'язків голови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2009 року № 127 позивач зарахований до штату цього суду, де він працює по теперішній час.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 15 квітня 2014 року позовні вимоги задовольнив: зобов'язав Виконком забезпечити ОСОБА_5 благоустроєним жилим приміщенням.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 14 січня 2015 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення - про відмову у задоволенні позову виходячи з того, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним у справі доказам, неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 квітня 2015 року рішення суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції залишив у силі. Постановляючи таке рішення, касаційний суд виходив із того, що згідно з частиною сьомою статті 44 Закону № 2862-ХІІ обов'язок забезпечити житлом суддю, який потребує поліпшення житлових умов, покладений на місцеві органи виконавчої влади за місцем роботи судді.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Виконком звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 квітня 2015 року та закрити провадження у справі.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм права посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2016 року (справа № К/800/24245/15).

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві та запереченнях на неї доводи і дійшла висновку про таке.

Верховний Суд України неодноразово висловлював свою позицію у справах щодо забезпечення житлом суддів та інших категорій осіб, які потребують поліпшення житлових умов поза чергою (постанови Верховного Суду України від 2 грудня 2014 року, 23 лютого 2015 року, 12 квітня 2016 року (справи №№ 21-530а14, 21-6551а15, 21-5930а15 відповідно).

Правові висновки в цих справах формулювалися з огляду на наведене нижче розуміння положень закону, які регулюють ці відносини.

Відповідно до статті 43 ЖК громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Згідно з положеннями частини першої статті 46 ЖК поза чергою жиле приміщення надається інвалідам Великої Вітчизняної війни і прирівняним до них у встановленому законом порядку особам протягом двох років з дати прийняття рішення про включення їх до списку на позачергове одержання жилого приміщення, а з них інвалідам І групи з числа учасників бойових на території інших держав - протягом року з визначенням права інвалідів Великої Вітчизняної війни і прирівняних до них у встановленому порядку осіб на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями позачерговиків.

Поза чергою жиле приміщення може надаватися також в інших випадках, передбачених законодавством (частина друга статті 46 ЖК).

Частиною шостою статті 49 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1789-ХІІ) було встановлено, що прокурори і слідчі прокуратури, призначені на роботу в іншу місцевість, протягом шести місяців забезпечуються виконавчими комітетами місцевих Рад благоустроєним жилим приміщенням у позачерговому порядку.

Відповідно до частини сьомої статті 44 Закону № 2862-ХІІ не пізніш як через шість місяців після обрання суддя <…> апеляційного та місцевого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується благоустроєним житлом у вигляді окремої квартири чи будинку або службовим житлом за місцем знаходження суду.

З огляду на те, що статтею 46 ЖК не встановлено переважне право одержання жилих приміщень перед всіма іншими позачерговиками для прокурорів, призначених на роботу в іншу місцевість, та/чи суддів після обрання на посаду, заявники у цих справах, які обіймали названі посади, мали бути забезпечені житлом в порядку черги після того, як будуть забезпечені житлом особи, які перебувають у списку осіб, що мають право на позачергове одержання житла раніше них, що відповідатиме положенням статті 43 ЖК.

За пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України захист прав, що виникають, зокрема, із житлових відносин, здійснюється в порядку цивільного судочинства. Поняття «житлові відносини» в контексті змісту наведеної норми включає і право на одержання житла у зв'язку з проходженням публічної служби, оскільки ця норма не містить винятків зі встановленого нею загального правила.

У взаємозв'язку із наведеним розумінням зазначених норм права Верховний Суд України відзначив і таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Оскільки у цих справах виникли спори про право на житло певної категорії осіб, які були розглянуті адміністративними судами з порушенням їх юрисдикції, постановлені й ухвалені у них рішення судів усіх інстанцій були скасовані, а провадження у справі закрито.

Рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, ухвалено щодо предмета спору і змісту (характеру) заявлених вимог, аналогічних тим, стосовно яких були прийняті згадані вище постанови Верховного Суду України. Позаяк це рішення, як і рішення судів попередніх інстанцій, помилково були розглянуті в порядку адміністративного судочинства, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС, вони підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Отже, заява Виконкому підлягає задоволенню.

У матеріалах справи та письмових запереченнях ОСОБА_5 міститься посилання на постанови Верховного Суду України від 7 травня, 9 жовтня 2012 року та 21 травня 2013 року (справи №№ 21-292а11, 21-350а12, 21-122а12 відповідно), в яких сформульовано висновок про те, що відповідно до положень статті 44 Закону № 2862-ХІІ обов'язок забезпечити житлом суддю, який потребує поліпшення житлових умов, покладений на місцеві органи влади за місцем роботи судді <…>. На переконання заявника, ці висновки суду, які були ухвалені за правилами адміністративного судочинства, ілюструють належність саме до судів цієї юрисдикції розгляд спорів щодо забезпечення права судді на позачергове отримання житла на підставі закону.

Висновки, на які посилається позивач, справді стосуються встановленого Законом № 2862-ХІІ права судді на житло і обов'язку органа місцевого самоврядування забезпечити це право.

Проте право на позачергове отримання житла передбачає порядок (правовий механізм) його реалізації, який встановлений ЖК. За цим Кодексом, як зазначено вище, регулюється не тільки право судді на позачергове отримання житла, але й інших категорій черговиків, серед яких є й такі, що мають додаткові переваги.

За суттю та обсягом вимога забезпечити житлом в особливому порядку (поза чергою і з посиланням на профільний закон) є однією із складових правового відношення із реалізації права на житло, в якому не можуть не зачіпатися права інших осіб, які теж мають право на позачергове отримання житла за схожих умов. Такі правові ситуації зумовлюють появу спорів про право, вирішення яких з огляду на коло суб'єктів та правову основу спору віднесено до цивільного судочинства.

Варто зазначити також, що у цих постановах стаття 44 Закону № 2862-ХІІ не трактувалися у взаємозв'язку із положеннями статей 43, 46 ЖК.

Отже, правові висновки постанов Верховного Суду України, названих позивачем, не суперечать пізнішим висновкам цього самого суду про непідсудність судам адміністративної юрисдикції спорів про право на позачергове отримання житла.

Понад те, рішення про закриття справи не обмежує позивача реалізувати своє право на позачергове отримання житла в судовому порядку, встановленому законом.

З огляду на викладене, керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву виконавчого комітету Одеської міської ради задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року, постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 квітня 2015 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко