П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів:Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за заявами ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 15 грудня 2015 року та рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 9 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості.

Позивач зазначав, що 3 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким останній отримав грошові кошти в розмірі 150 тис. доларів США зі сплатою 14,59 % річних за користування кредитом та кінцевим строком погашення 3 жовтня 2029 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 3 жовтня 2008 року між банком, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 укладено відповідно договори поруки, за умовами яких останні поручилися за виконання позичальником зобов'язань щодо умов кредитного договору.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору станом на 20 травня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 70 тис. 91 долар США 74 центи, з яких: сума заборгованості за кредитом - 41 тис. 977 доларів США 76 центів; нараховані та несплачені проценти за користування кредитними коштами - 28 тис. 113 доларів США 98 центів; пеня - 347 тис. 813 грн 91 коп.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_7 суму боргу за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 70 тис. 91 долар США 74 центи та 347 тис. 813 грн 91 коп. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом, а також стягнути солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_5 суму боргу за договором про надання споживчого кредиту від 3 жовтня 2008 року в розмірі 70 тис. 91 долар США 74 центи та 347 тис. 813 грн 91 коп. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом.

Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 9 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 грудня 2015 року, позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задовольнив: стягнув солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу з повернення кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту від 3 жовтня 2008 року в розмірі 70 тис. 91 долар США 74 центи та 347 тис. 813 грн. 91 коп. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом; стягнув солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу з повернення кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту від 3 жовтня 2008 року в розмірі 70 тис. 91 долар США 74 центи та 347 тис. 813 грн. 91 коп. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом; стягнув у рівних частинах з ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати в розмірі 3 тис. 441 грн.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 16 червня 2016 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.

У заявах про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 15 грудня 2015 року та рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 9 вересня 2015 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог до заявників, з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності зазначеного судового рішення касаційного суду викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах статей 254, 256-258, 261, частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На обґрунтування заяв ОСОБА_7 та ОСОБА_6 надали копії постанов Верховного Суду України від 29 січня, 17 вересня, 19 листопада 2014 року, 3 червня 2015 року, 14 вересня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заявах ОСОБА_7 та ОСОБА_6 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 3 жовтня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким останній отримав грошові кошти в розмірі 150 тис. доларів США зі сплатою 14,59 % річних за користування кредитом та кінцевим строком погашення 3 жовтня 2029 року (додатковою угодою від 19 травня 2010 року строк виконання основного зобов'язання було змінено на 15 травня 2017 року).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 3 жовтня 2008 року між банком, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 укладено відповідно договори поруки, за умовами яких останні поручилися за виконання позичальником зобов'язань щодо умов кредитного договору.

За умовами пункту 3.1 договорів поруки вони діють до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до погашення поручителем зобов'язань боржника в рахунок виконання зобов'язань за основним договором, у сумі та в межах якої поручитель відповідає перед кредитором, тобто до першої з перерахованих подій, яка настане раніше.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору станом на 20 травня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 70 тис. 91 долар США 74 центи, з яких: сума заборгованості за кредитом - 41 тис. 977 доларів США 76 центів; нараховані та несплачені проценти за користування кредитними коштами - 28 тис. 113 доларів США 98 центів, пеня - 347 тис. 813 грн 91 коп.

Останній платіж за кредитним договором був здійснений 5 липня 2010 року.

11 жовтня 2013 року банк направив поручителям вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог банку, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач ОСОБА_5 належно не виконував умов договору про надання споживчого кредиту, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, та дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з позичальника та кожного з поручителів солідарно на підставі статей 526, 559, 1048, 1050, 1054 ЦК України цієї заборгованості. При цьому суд вважав, що строк пред'явлення вимоги до поручителя, передбачений статтею 559 цього Кодексу, позивач не пропустив з огляду на те, що вимога про погашення простроченої заборгованості була направлена боржнику та поручителям 11 жовтня 2013 року, а з позовом до суду банк звернувся у грудні 2013 року.

Разом з тим у постановах Верховного Суду України, наданих заявниками для порівняння, містяться такі висновки:

- відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини

позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки в договорі встановлено його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений ним відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору, не пред'явив протягом шести місяців вимоги до поручителя про виконання зобов'язання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобов'язання за договором поруки припинилися (постанова від 29 січня 2014 року);

- у разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання (дострокове виконання), звернувшись до суду з вимогою про видачу судового наказу про дострокове стягнення з позичальника суми за кредитним договором, а договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред'явлення вимоги до поручителя обчислюється з наступного дня видачі судового наказу або з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як дати дострокового повернення всього кредиту (постанова від 17 вересня 2014 року у справі № 6-41цс14);

- непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання в разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення поруки, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником за основним зобов'язанням. Звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя (постанова від 17 вересня 2014 року у справі № 6-170цс13);

- відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання має право заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами відповідно до статті 1048 цього Кдексу), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню в межах позовної давності за кожним із платежів. Відповідно до вимог статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (постанова від 19 листопада 2014 року);

- у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу (постанова від 3 червня 2015 року);

- непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником за основним зобов'язанням. Звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку є підставою для відмови в позові не у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя. Строк поруки не вважається строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може (постанова від 14 вересня 2016 року).

У справі, яка переглядається, відповідачі не заявляли про застосування позовної давності у спорі, тому суди під час вирішення спору її не застосовували.

Вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором банк направив поручителям 11 жовтня 2013 року, а з позовом до суду звернувся 16 грудня 2013 року. Отже, з моменту зміни строку виконання основного зобов'язання до моменту пред'явлення позову передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк не сплив.

Таким чином, порівняння наданих заявниками постанов на підтвердження передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави для перегляду судових рішень, із судовим рішенням суду касаційної інстанції, яке переглядається, не дає підстав стверджувати, що висновки, викладені в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року, суперечать правовим висновкам, висловленим у постановах Верховного Суду України від 29 січня, 17 вересня, 19 листопада 2014 року, 3 червня 2015 року, 14 вересня 2016 року.

За таких обставин підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 15 грудня 2015 року та рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 9 вересня 2015 року немає.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяв ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 15 грудня 2015 року та рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 9 вересня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

В.М. Сімоненко