П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., при секретарі судового засідання Шатило Р.П.,

за участю: позивача - ОСОБА_6,

представника Верховної Ради України (далі - ВРУ) - Шумар В.Ю., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ВРУ про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У червні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність ВРУ щодо неприйняття рішення про передачу гуртожитку по АДРЕСА_1 до територіальної громади м. Києва та зобов'язати ВРУ прийняти таке рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 зазначив, що він зареєстрований і постійно проживає у зазначеному гуртожитку. З 1 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 4 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», відповідно до вимог статті 3 якого всі гуртожитки підлягають передачі у власність територіальних громад у строки, передбачені державною програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Проте відповідач не передав зазначений гуртожиток, який є об'єктом державної власності в особі ВРУ, у власність територіальної громади м. Києва, чим порушив право ОСОБА_6 на житло, яке гарантоване статтею 47 Конституції України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 листопада 2016 року на підставі частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) закрив провадження у справі.

Суд виходив із того, що предметом цього спору є захист права позивача на житло, а спір про захист права конкретної фізичної особи на одержання житла є не публічним, а приватноправовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Крім того, Вищий адміністративний суд України зазначив, що хоча ВРУ і є суб'єктом владних повноважень, але це не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий, оскільки предметом спору є право володіння, користування і розпорядження нерухомим майном, яке є державною власністю.

Не погоджуючись із таким рішенням Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_6 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС, у якій просить скасувати ухвалу цього суду від 1 листопада 2016 року і ухвалити нове судове рішення.

Заслухавши пояснення позивача, представника ВРУ, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 1 частини першої статті 3 КАС справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною першої статті 17 КАС закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Оскільки у позовній заяві ОСОБА_6 йдеться про те, що своєю бездіяльністю, яка полягає у непередачі гуртожитку до територіальної громади м. Києва, ВРУ порушила право позивача на житло, яке гарантоване статтею 47 Конституції України, Вищий адміністративний суд України дійшов правильного висновку, що зазначений позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, позаяк він є цивільно-правовим.

Приписи пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України прямо встановлюють правило про захист прав, що виникають, зокрема, із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства. Поняття «житлові відносини», на думку колегії суддів, в контексті змісту наведеної норми включає право на забезпечення житлом мешканців гуртожитків державної форми власності та користування ним, оскільки ця норма не містить винятку із встановленого нею загального правила.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2016 року про закриття провадження в адміністративній справі ґрунтується на правильному застосуванні норм права, у зв'язку з чим у задоволенні заяви про перегляд зазначеного судового рішення слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», частиною шостою статті 171-1, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_6 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда

Судді:О.Ф. Волков О.Б. Прокопенко М.І. Гриців І.Л. Самсін