П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю: позивача - ОСОБА_5,

представників:

позивача - ОСОБА_6,

відповідача - Ліходій О.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Вищої ради юстиції України (далі - ВРЮ) про визнання незаконним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ВРЮ від 17 березня 2016 року № 518/0/15-16 про внесення подання Президентові України про звільнення її з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва за порушення присяги (далі - Спірне рішення). На обґрунтування позову ОСОБА_5 зазначила про невідповідність дійсним обставинам покладеного відповідачем на обґрунтування оскаржуваного рішення висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) щодо неповного і необ'єктивного розгляду нею клопотання органу досудового розслідування про обрання стосовно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та розгляду матеріалів про адміністративні правопорушення стосовно учасників масових акцій протесту за статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), який не містить передбачених частиною другою статті 97 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VI) підстав для внесення подання про звільнення судді з посади у зв'язку з порушенням присяги. Вказала на те, що у ТСК не було підстав для розгляду заяви заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. та прийняття рішення у порядку, передбаченому Законом України від 8 квітня 2014 року № 1188-VIІ «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VIІ). Зазначила про неврахування ВРЮ важливих для прийняття рішення у дисциплінарній справі обставин. При цьому позивач указала, що ВРЮ не наділена повноваженнями з перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення, що є предметом перегляду лише в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції. Позивач також зазначає про сплив строку притягнення до дисциплінарної відповідальності та неналежне її повідомлення про розгляд дисциплінарної справи. Вважає Спірне рішення незаконним і таким, що підлягає скасуванню.

Суд установив, що, Указом Президента України від 16 квітня 2010 року № 544/2010 ОСОБА_5 призначена на посаду судді Черкаського окружного адміністративного суду. Указом Президента України від 23 травня 2013 року № 301/2013 переведена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва у межах п'ятирічного строку.

4 грудня 2013 року слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва Гриньковська Н.Ю. постановила ухвалу, якою задовольнила клопотання старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві Козлова Р.О., погоджене старшим прокурором відділу прокуратури м. Києва Поповим А.О., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 в рамках кримінального провадження № 12013110000001244, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 1 грудня 2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК), та застосувала до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів - до 30 січня 2014 року включно.

Також суддя Шевченківського районного суду м. Києва Гриньковська Н.Ю. на підставі протоколів про адміністративні правопорушення винесла постанови від 4, 5, 6 лютого 2014 року щодо ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 (справи №№ 761/2424/14-п, 761/2412/14-п, 761/2417/14-п, 761/2420/14-п, 761/2426/14-п, 761/2418/14-п відповідно) про визнання винними у вчинені правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КпАП, та позбавлення права керування всіма транспортними засобами строком на 4 місяці.

5 грудня 2014 року заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. звернувся до ТСК із заявою про проведення спеціальної перевірки судді Шевченківського районного суду міста Києва Гриньковської Н.Ю. відповідно до Закону № 1188-VІІ, необхідність проведення якої була мотивована тим, що всупереч вимогам КпАП зазначена суддя не вжила заходів для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин кожної конкретної справи, що призвело до винесення незаконних рішень.

15 грудня 2014 року до ТСК надійшла заява ОСОБА_18 щодо порушення слідчим суддею Гриньковською Н.Ю. норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8

За висновком ТСК від 10 червня 2015 року № 55/02-15 в діях позивача визнано наявність ознак порушення присяги, висновок з матеріалами перевірки направлено до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.

Ухвалою від 24 вересня 2015 року ВРЮ відкрила дисциплінарну справу стосовно позивача за вказаним вище висновком ТСК.

Висновком дисциплінарної секції ВРЮ від 10 листопада 2015 року рекомендовано ВРЮ прийняти рішення про внесення подання Президентові України про звільнення судді Шевченківського районного суду міста Києва Гриньковської Н.Ю. з посади за порушення присяги.

17 березня 2016 року ВРЮ прийняла Спірне рішення, дійшовши висновку про порушення суддею Шевченківського районного суду міста Києва Гриньковською Н.Ю. присяги судді при обранні запобіжного заходу ОСОБА_8 та притягненні до адміністративної відповідальності ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 за статтею 122-2 КпАП.

Вищий адміністративний суд України постановою від 20 травня 2016 року задовольнив позовні вимоги ОСОБА_5

Визнаючи протиправним та скасовуючи Спірне рішення, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що суддя Гриньковська Н.Ю. під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття за його результатом ухвали вимог процесуального закону чи присяги судді не порушувала. Вважає необґрунтованим висновок ВРЮ щодо наявності в діях судді Гриньковської Н.Ю. порушень норм законодавства під час прийняття рішень про притягнення вказаних вище осіб до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КпАП, які могли б бути визнані підставою для звільнення її за порушення присяги судді.

Також колегія суддів зазначила про те, що при прийнятті Спірного рішення ВРЮ не врахувала позитивну характеристику судді, не надала оцінку наявним у справі відомостям щодо високої якості роботи ОСОБА_5, не врахувала, що жодних негативних наслідків для осіб, стосовно яких суддею приймались рішення, не настало, та що звільнення судді за порушення присяги є найсуворішою санкцією для судді, який вчинив діяння, несумісне з посадою.

Крім того, у постанові суду, про перегляд якої подано заяву, йдеться про неповноважність суб'єктів звернення із заявами про перевірку судді Гриньковської Н.Ю., оскільки ні заступник Генерального прокурора України Бачун О.В., ні ОСОБА_18 не є належними суб'єктами звернення, не мали повноважень та підстав на звернення до ТСК, а ТСК, відповідно, не мала підстав для прийняття, розгляду таких заяв та підготування висновку.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, ВРЮ звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2016 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні представник ВРЮ заяву підтримала та навела доводи на її обґрунтування.

Позивач та її представник, вважаючи оскаржуване рішення Вищого адміністративного суду України законним та обґрунтованим, просили відмовити у задоволенні заяви про його перегляд.

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог частини другої статті 6, частини другої статті 19 Основного Закону України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ВРЮ є органом, правовий статус якого визначений Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 131 Основного Закону України до відання ВРЮ належить:

1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України від 15 січня

1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) ВРЮ є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Порядок призначення, обрання особи на посаду судді та підстави звільнення з цієї посади регулюються Основним Законом України (статті 126, 128). Інші питання правового статусу суддів визначаються виключно законами України (пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України).

Як зазначено у пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від

11 березня 2011 року № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» (далі - Рішення № 2-рп/2011), правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов'язків. Згідно з Основним Законом України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги; внесення подання про звільнення суддів з посад належить до повноважень ВРЮ (пункт 5 частини п'ятої статті 126, пункт 1 частини першої статті 131). Порядок та підстави внесення подання про звільнення суддів з посад за порушення ними присяги встановлюються статтею 105 Закону № 2453-VI та статтею 32 Закону № 22/98-ВР.

Додержання присяги є обов'язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону № 2453-VI та кореспондується з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Дотримання суддею своїх обов'язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.

Порушення суддею присяги є однією з підстав для його звільнення з посади відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Основного Закону України.

Таким порушенням відповідно до положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР є:

- вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

- незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім'ї;

- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

- порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Приймаючи Спірне рішення, ВРЮ дійшла висновку про те, що грубі порушення законодавства суддею Гриньковською Н.Ю. порочать звання судді і є порушенням присяги.

Акти ВРЮ щодо суддів, які оскаржуються до Вищого адміністративного суду України, визначені частинами першою, другою статті 27 Закону № 22/98-ВР. Зокрема, це рішення про внесення подання про звільнення суддів з посади.

Затверджений порядок судового розгляду таких справ Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції має на меті забезпечити незалежність та безсторонність тих суддів, які повинні розглядати зазначені справи. Крім того, встановленням особливого порядку судового оскарження зазначених актів ВРЮ дотримано співмірність між захистом прав суддів і прокурорів як громадян України та їх обов'язками і обмеженнями як представників державної влади (пункт 3.3 Рішення № 2-рп/2011).

Розглядаючи справу за позовом про оскарження Спірного рішення, Вищий адміністративний суд України мав дотримуватися вимог частини третьої статті 2 КАС та перевірити, чи прийнято воно:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення;

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проте суд, дійшовши висновку про протиправність Спірного рішення, у своїй постанові не вказав, яким саме вимогам, передбаченим у частині третій статті 2 КАС, не відповідає цей акт ВРЮ.

Не зазначив суд і положень Конституції України, Закону № 22/98-ВР чи інших актів законодавства, які, на його думку, порушила ВРЮ, приймаючи Спірне рішення.

Водночас відповідно до вимог статті 171-1 КАС Вищий адміністративний суд України має перевіряти акти ВРЮ саме на предмет їх законності.

Як видно зі змісту судового рішення, яке переглядається, суд, не виконавши зазначених вимог закону, обмежився лише власною оцінкою встановлених ВРЮ обставин щодо дій судді Гриньковської Н.Ю.

Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновком Вищого адміністративного суду України про те, що Генеральна прокуратура України не є суб'єктом звернення до ТСК, а заступник Генерального прокурора Бачун О.В. не мав повноважень на таке звернення.

Так, частиною другою статті 2 Закону № 1188-VІІ передбачено, що заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.

Цією ж статтею встановлено вимоги до заяви про проведення спеціальної перевірки стосовно судді.

Так, заява повинна містити такі відомості: найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я, по батькові для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності); прізвище, ім'я, по батькові судді (суддів), щодо якого (яких) має бути проведена перевірка, його посада; повна назва суду, в якому працює відповідний суддя (судді); обґрунтування необхідності проведення перевірки щодо відповідного судді (суддів) із зазначенням судових рішень, що становлять зміст перевірки суддів відповідно до цього Закону; перелік матеріалів, що додаються до заяви.

До заяви додаються копії судового рішення, прийнятого суддею, щодо перевірки якого подається заява, винесеного у справах з питань, визначених у статті 3 цього Закону, а також копії рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій у цих справах (за наявності) (частина третя статті 2 Закону

№ 1188-VІІ).

ТСК може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Заявник не позбавляється права повторно звернутися із такою заявою після виправлення зазначених недоліків (частина четверта статті 2 Закону № 1188-VІІ).

Статтею 121 Конституції України встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відповідно до статті 1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Статтею 4 цього Закону передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Принципами організації і діяльності прокуратури, передбаченими статтею 6 Закону № 1789-ХІІ, є, зокрема, захист у межах своєї компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак та вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

На думку колегії суддів, виходячи зі змісту повноважень прокуратури, визначених Конституцією України та Законом № 1789-ХІІ щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, прокурор наділений правом звернення до ТСК із заявою щодо перевірки суддів.

З огляду на вимоги до форми та змісту заяви про проведення спеціальної перевірки судді, встановлені статтею 2 Закону № 1188-VІІ, не є обов'язковою передумовою для звернення прокурора до ТСК із заявою наявність скарг або заяв особи, стосовно якої суддею було винесено відповідне судове рішення. Так само не є обов'язковим для проведення ТСК перевірки судді звернення із заявою до цієї комісії особи, щодо якої було прийнято судове рішення.

За таких обставин постанову Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2016 року не можна вважати законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.

Верховний Суд України, розглядаючи справу у межах визначеної главою 3 розділу IV КАС компетенції, позбавлений можливості встановлювати обставини у справі та усувати ті порушення, які можуть бути усунуті лише під час нового судового розгляду.

Отже, справа після скасування оскарженої постанови Вищого адміністративного суду України має бути передана на новий розгляд до цього ж суду, під час якого необхідно врахувати наведене і постановити законне й обґрунтоване судове рішення.

Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до цього ж суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. КривендаСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.Б. Прокопенко