П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПрокопенка О.Б., суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» (далі - Підприємство) до державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (правонаступником якої є Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Житомирській області; далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У березні 2012 року Підприємство звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Інспекції від 14 березня 2012 року № 0000662301 (далі - Рішення).

Позовні вимоги обґрунтувало тим, що всі операції з контрагентами, у тому числі щодо отримання товару від товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Грант» та передачі товару на комісію ТОВ «Хартманс», підтверджені первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_82/ed_2012_01_01/pravo1/T990996.html?pravo=1> (далі - Закон № 996-XIV). На думку позивача, твердження податкового органу, що Підприємство штучно сформувало податковий кредит за рахунок сум податку на додану вартість (далі - ПДВ) по податкових накладних, отриманих від постачальника - TOB «Грант» з метою нанесення шкоди державному бюджету, є безпідставними, оскільки товар Підприємство придбало з метою реалізації, що підтверджується накладними на отримання товару, актами приймання-передачі товару на комісію, вантажними митними деклараціями <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_64/ed_2012_05_21/pravo1/KP970748.html?pravo=1>, банківськими виписками про рух коштів по цих операціях. Також позивач зазначив про необґрунтованість та безпідставність тверджень відповідача щодо нікчемності угод з огляду на підтвердження реальності виконання правочинів.

Суди попередніх інстанцій установили, що з 15 по 21 лютого 2012 року Інспекція провела виїзну позапланову документальну перевірку Підприємства з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «Грант» за листопад 2011 року.

За наслідками перевірки Інспекція склала акт перевірки від 28 лютого 2012 року № 1377/23-1/00375504 (далі - Акт).

У ході перевірки відповідачем встановлено такі порушення: статті 203 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2012_07_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>, частин першої, другої статті 215 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2012_07_03/pravo1/T030435.html?pravo=1>, статті 216 Цивільного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843254/ed_2012_07_03/pravo1/T030435.html?pravo=1> (далі - ЦК) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених Підприємством при придбанні товарів від постачальника - TOB «Грант». На порушення статей 662, 655 та 656 ЦК, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4030/ed_2012_08_11/pravo1/T102755.html?pravo=1>, пункту 200.1 статті 200 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4067/ed_2012_08_11/pravo1/T102755.html?pravo=1>, пунктів 201.1, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4122/ed_2012_08_11/pravo1/T102755.html?pravo=1> (далі - ПК), товари по вказаних правочинах не були передані, в результаті чого Підприємство за листопад 2011 року занизило ПДВ на суму 2 045 078 грн.

На підставі Акта Інспекція прийняла Рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 2 045 078 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 022 539 грн.

Не погоджуючись із Рішенням, Підприємство звернулося до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Крім того, суд установив, що 6 червня 2005 року між Підприємством та ТОВ «Грант» укладено договір постачання товару, а саме шкіряного напівфабрикату «Вет-блу» (далі - товар).

Виконуючи умови договору, TOB «Грант» передало у власність Підприємства вказаний товар на загальну суму 12 270 467 грн 46 коп. (у тому числі ПДВ - 2 045 078 грн), що підтверджується накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

Після отримання товару від TOB «Грант» на відповідних складах Підприємство (комітент) передало TOB «Хартманс» (комісіонеру) товар на підставі договору комісії від 31 травня 2010 року № 3 для здійснення його продажу на експорт.

Виконуючи умови договору комісії, комісіонер поставив шкіряний напівфабрикат «Вет-блу» одержувачам відповідно до вантажних митних декларацій.

За період, який перевірявся податковим органом, комісіонер перерахував комітенту 561 898 грн 18 коп., про що свідчить картка клієнта TOB «Хартманс».

Крім того, частина товару комісіонером не реалізована, про що свідчить довідка ТОВ «Хартманс» про залишки товару на загальну суму 2 840 933 грн 75 коп.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 14 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року, позов Підприємства задовольнив: визнав протиправним та скасував Рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що факт придбання Підприємством у ТОВ «Грант» товару мав місце, оскільки підтверджується документами первинного обліку (видатковими накладними, актами приймання-передачі товару, підписаними позивачем та ТОВ «Грант» і ТОВ «Хартманс»; податковими накладними; вантажними митними деклараціями щодо експорту цього товару комісіонером ТОВ «Хартманс»; звітами комісіонера перед комітентом (позивачем); банківськими виписками з рахунку позивача щодо зарахування грошових коштів за експортований товар). Суди дійшли висновку, що сама по собі відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на транспортування товару не свідчить про безтоварність поставки з огляду на умови останньої.

Вищий адміністративний суд України постановою від 27 січня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову Підприємства відмовив.

Не погодившись із зазначеною постановою суду касаційної інстанції, Підприємство подало заяву про її перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просило постанову Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2016 року скасувати, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі.

На обґрунтування заяви додає копії рішень Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2014 року, 22 червня, 7 вересня, 19 жовтня 2015 року (справи №№ К/9991/78765/12, К/9991/22802/12, К/800/5127/13, К/9991/29735/12 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.1, 201.7 статті 201 ПК, частин першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про правомірність Рішення виходячи з відсутності у позивача розумної економічної причини для понесення певних витрат при здійсненні господарської операції, відсутності товарно-супровідних документів на товар, придбання якого не відповідає профілю виробничої діяльності позивача. Крім того, передача товару відбувалася в адміністративно-територіальних одиницях, віддалених одна від одної, у той час як підпис на документах, наданих позивачем на підтвердження товарного характеру поставки, зроблено однією особою.

Натомість у наданих для порівняння ухвалах Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність податкових повідомлень-рішень та їх скасування виходячи з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з ПДВ по господарських операціях з придбання товарів у ТОВ «Грант». Суд зазначив, що господарські операції позивача з ТОВ «Грант» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають економічному змісту, підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності суб'єкта господарювання при здійсненні вказаних операцій.

Крім того, в ухвалі від 24 вересня 2014 року Вищий адміністративний суд України вказав, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не є підставою для однозначного висновку податкового органу про нікчемність угод, укладених між позивачем і ТОВ «Грант». При цьому суд встановив, що передача товару на виконання договору комісії проведена в місцях отримання товару від постачальника відповідно до актів приймання-передачі товару на комісію на підприємствах з переробки шкіри (з метою здешевлення ціни товару), що пояснює відсутність товарно-транспортних накладних. Отже, відповідно до вантажних митних декларацій товар залишив митну територію України та був відправлений одержувачам, що свідчить про фактичну наявність товару та реальність проведення господарських операцій з метою отримання прибутку від комерційної діяльності.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко О.О. Терлецький