П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Ємця А.А.

суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є.,

за участю представників:

Генеральної прокуратури України -Кривоклуб Т.В.,

Міністерства оборони України - Барди С.Ю., Комара А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24 березня 2016 року у справі № 916/187/15-г за позовом заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Тарутинська РДА), Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області, треті особи: Кабінет Міністрів України, Південне оперативне командування, відділ Держземагентства у Тарутинському районі Одеської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року заступник військового прокурора Білгород- Дністровського гарнізону Південного регіону України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської РДА про визнання незаконним і скасування розпорядження Тарутинської РДА від 11 жовтня 2006 року № 384/А-2006 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Веселодолинської сільської ради» (далі - розпорядження Тарутинської РДА № 384/А-2006).

Позов обґрунтовано тим, що приймаючи оскаржуване розпорядження, Тарутинська РДА перевищила межі наданих їй повноважень, здійснила розпорядження земельними ділянками, віднесеними до земель оборони, чим порушила право постійного користування Міністерства оборони України цими земельними ділянками.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11 лютого 2015 року до участі у справі залучено третіх осіб: Кабінет Міністрів України та Південне оперативне командування.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27 травня 2015 року до участі у справі залучено третю особу - відділ Держземагентства у Тарутинському районі Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16 червня 2015 року до участі у справі залучено другого відповідача - Веселодолинську сільську раду Тарутинського району Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10 серпня 2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 24 березня 2016 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2015 року залишено без змін.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24 березня 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), заступник Генерального прокурора України просить скасувати всі рішення у цій справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 116, 155 Земельного кодексу України, статті 21 Цивільного кодексу України, статті 50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та на невідповідність постанови суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах відповідних матеріальних норм.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 23 березня 2016 року у справі № 916/876/13, від 08 липня 2015 року у справі № 916/650/14, від 09 вересня 2015 року у справі № 916/5176/14, а також копії постанов Верховного Суду України від 10 червня 2015 року, від 16 грудня 2015 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 08 липня 2016 року справу № 916/187/15-г допущено до провадження Верховного Суду України, відкрито провадження за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24 березня 2016 року у зазначеній справі, здійснено підготовчі дії.

Відповідно до пункту 2.3.47 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та розпорядження в.о. керівника апарату Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року № 192/0/19-16 автоматизованою системою здійснено заміну судді-доповідача ОСОБА_4, якого звільнено Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII, на суддю-доповідача Ємця А.А. для розгляду зазначеної справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Генеральної прокуратури України, Міністерства оборони України, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11 жовтня 2006 року розпорядженням Тарутинської РДА № 384/А-2006: затверджено технічну документацію про передачу в натурі земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Веселодолинської сільської ради громадянам, які побажали отримати свою земельну ділянку в натурі (на місцевості) на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області; передано у приватну власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Веселодолинської сільської ради земельні ділянки загальною площею 578,00 гектарів ріллі громадянам згідно зі списком, доданим до розпорядження.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, а відтак і рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд України виходив із того, що розпорядження Тарутинської РДА № 384/А-2006 було виконано шляхом передачі фізичним особам у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Враховуючи, що розгляд зазначеного позову не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування спірними земельними ділянками (не породжує юридичних наслідків), суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

У судових рішеннях, копії яких надано заявником на підтвердження підстав для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24 березня 2016 року, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що рада, приймаючи оскаржувані рішення, діяла з перевищенням наданих їй повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні земельними ділянками, наданими свого часу для потреб оборони, що зрештою призвело до порушення права власності держави та права користування Міністерства оборони України цими ділянками.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики щодо застосування норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Так, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою для виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Отже, у справі, що розглядається, розпорядження Тарутинської РДА № 384/А-2006, згідно з яким фізичним особам передано у приватну власність земельні ділянки, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.

Враховуючи викладене, позов, предметом якого є визнання незаконним та скасування розпорядження органу місцевого самоврядування, яким вирішено питання про передачу у приватну власність земельних ділянок, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке розпорядження органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для власників земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельними ділянками, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Отже, Вищий господарський суд України дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання незаконним та скасування розпорядження Тарутинської РДА № 834/А-2006.

Водночас правовий висновок суду касаційної інстанції у справі № 916/187/15-г не суперечить викладеним у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року та 16 грудня 2015 року висновкам щодо застосування норм матеріального права, оскільки правовідносини між сторонами у зазначених справах та у справі, яка розглядається, не є аналогічними.

Відповідно до частини 1 статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

Оскільки суд касаційної інстанції правильно застосував норми права у рішенні, про перегляд якого подано заяву, у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України слід відмовити.

Відповідно до пункту 6 розділу XІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII і керуючись статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24 березня 2016 року у справі № 916/187/15-г відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 ГПК.

Головуючий А.А. Ємець

Судді: І.С. Берднік Т.Є. Жайворонок